Цей рік виявився непростим для українців. Напевне, найскладнішим за останні десятиліття. Повномасштабний напад росії 24 лютого 2022 року перевернув з ніг на голову наші життя, мільйони мусили залишити свої домівки, сотні тисяч пішли на фронт захищати свою країну. Хтось втратив найцінніше — життя. Своє чи близьких. Діти в Україні — тепер діти війни. А сама наша країна — найбільш замінована у світі. Зруйновані оселі, пошкоджена інфраструктура, окуповані й звільнені території, блекаути та невтомна робота всіх служб, рятувальників, волонтерів, захисників, наших друзів та партнерів і кожного з нас — на цьому й тримається зараз Україна. На цьому й на рішеннях, які щодня творять небайдужі — не лише заради майбутнього нашої країни, але й задля її сьогодення.
"Рубрика" зібрала 12 історій рішень цього року, які не можуть не вразити. Адже вони — про дух та силу, прагнення творення змін та захисту нашої країни, а отже — про неймовірних нас — українців.
Цей рік ми розпочали з історії про дітей та виховання патріотизму. Тут розповіли про ініціативу двох хлопців зі сходу України — вихованці Національної скаутської організації "Пласт" Дмитро та Денис створили на Донеччині скаутський табір "Степовий обрій".
Шістнадцятирічний Денис жив у Краматорську, куди перебрався у 2015, коли разом із родиною вимушено виїхав з окупованої території. Його одноліток Дмитро — зі Слов'янська. Денис і Дмитро познайомилися і здружилися в краматорському Пласті. Тут, під керівництвом виховниць та виховників, хлопці пройшли чимало вишколів, тренінгів зі створення власних проєктів, що стосуються не тільки таборів, а й поліпшення екології, соціальних ініціатив, проєктів, присвячених дітям, які постраждали від російської окупації.
Спочатку хлопці планували зробити суто пластунський табір, але потім вирішили долучити до нього всіх охочих. Особливість ідеї полягала в тому, щоб заохотити до скаутського руху молодь, до цього моменту зовсім не знайому з українським рухом скаутів. Про те, як спрацював задум хлопців, — у нашому матеріалі.
Це історія про команду професійних кухарів та волонтерів, які щодня годують сотні бійців та переселенців. Її ми записали напередодні Великодня, коли кухарі підготували захисниками і цивільним особливі дарунки — ароматні паски. Тоді ми на кілька годин завітали на кухню ресторану, щоб побувати на кухонній передовій.
"Я приходжу на кухню, запускаю робочі процеси та починаю шукати продукти. Мої колеги теж паралельно щось дивляться. Привезли яблука — буде шарлотка. Є консервований нут — додамо його у печеню. Ми намагалися скласти меню заздалегідь: розраховували, що приїде рибний фарш, з якого зробимо тефтелі. Вже замовили, але в останній момент виявилось, що його просто немає", — розповів про будні кулінарних волонтерів шеф-кухар Леонід Малюга.
А тоді розкрив секрети винахідливості: готувати з того, що є на цю годину, та швидко змінювати меню. Як? Показали і розказали за посиланням.
Бонус! Тут розповідаємо про те, як господині на Львівщині об'єднали зусилля та зліпили дві тонни вареників для захисників на передовій.
Фото з акції протесту у Вільнюсі проти зґвалтувань українок росіянами
Війна руйнує не тільки інфраструктуру, житлові будинки, села й міста. Вона руйнує життя людей. На землі залишаються вирви після обстрілів, а в душах — розломи: від втрати рідних, домівок, від побаченого й пережитого.
Після звільнення Бучі, Ірпеня, Гостомеля нас приголомшили кадри й факти жорстокості російських загарбників. Страти, катування, обстріли. А ще — зґвалтування. Від свідчень потерпілих холоне кров навіть у тих, хто їх — ці свідчення — просто читає. А що переживають люди, які пережили насильство, — годі й уявити.
"Рубрика" розповідає про проєкт "Сильні", мета якого — допомога потерпілим від сексуального насильства під час війни в Україні, за посиланням (а додаткову інформацію про те, як звернутися по допомогу та як вона працює, можна знайти тут).
В Україні внаслідок військового нападу рф зафіксовано майже 8 мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Мільйони людей залишилися без своїх домівок, з них понад 1,5 мільйона через послуги Дії вже звернулися по допомогу до держави.
У перспективі держава обіцяє потурбуватися про тих, хто залишився без житла — планується побудувати кілька десятків тисяч нових квартир для вимушених переселенців. Але будівництво нового постійного житла для ВПО — справа, яка вимагає часу. Життя у модульних будиночках буде комфортним до приходу холодів. Тож втілення потрібних рішень взяли на себе і звичайні українці. Тут розповідаємо про те, як в Івано-Франківську небайдужі знайшли рішення — відновити гуртожиток, щоб поселити у нього ВПО. А зи цими двома посиланнями (раз і два) — розповідаємо про те, як переселенцям знайти житло в селі і як працює це рішення на практиці.
Щодня переселенці в Україні стикаються з десятками викликів. Здорове та поживне харчування — один із них. Серед переселенців є значний відсоток вегетаріанців та веганів — за даними дослідження КМІС, станом на жовтень 2020 року 11 % населення України не вживають м'яса, а 2 % не вживають жодних продуктів тваринного походження. Крім того, за даними ВООЗ здоровий раціон для дорослої людини має містити фрукти, овочі, бобові, горіхи та цілісні злаки.
Втім, знайти відповідні продукти та готові страви на волонтерських кухнях часто буває важко. У матеріалі за посиланням розповідаємо, як цю проблему вирішили активісти на Закарпатті, як працює мережа благодійних кухонь та чому веганські обіди можуть допомогти підтримувати здоровий раціон.
В Україні з початком повномасштабної війни проблема безпритульних тварин стає гострішою день від дня. Ольга Уманчик почала опікуватися безхатніми тваринами десять років тому. Спочатку допомагала в одному притулку, а потім заснувала свій невеличкий — "Ми за право на життя". До лютого в ньому було близько сотні тварин. З початком повномасштабної війни слід було рятувати й тих чотирилапих, що залишились під обстрілами та втратили своїх господарів.
Поранених та у стресі — нині у притулку Ольги кілька десятків пухнастих "біженців", як їх сама називає волонтерка. "Рубрика" дізналася більше про те, як тварин рятують із прифронтової зони. А за цим посиланням можна прочитати про досвід іншої ініціативи, що рятує тварин і з окупованих територій.
Це матеріал про надзвичайно важливий проєкт, який допомагає сотням людей, чиї домівки зруйнувала росія. Проєкт Repair Together виріс із київської компанії друзів, яка одного дня зрозуміла, що більше не може споглядати війну в прямому ефірі, а мусить йти і прибирати її наслідки. Відтоді ідея стала проєктом, в межах якого сотні волонтерів вирушають по суботах на Чернігівщину й розбирають завали, під якими росія глибоко сховала нормальне життя.
Більше чотирьох тисяч будинків в регіоні зруйновано повністю. Кількість пошкоджених ще більша. Хоч Чернігівщину й звільнили від окупації, російські війська продовжують обстрілювати її, подекуди випускаючи десятки ракет за день.
Розповідаємо про те, як у таких умовах працюють Repair Together та як підтримати проєкт — тут.
Бонус! Про те, як волонтери іншої ініціативи — "Сміливі відновлювати" — допомагають відбудувати помешкання людей, — у нашому матеріалі.
Pallium for Ukraine створила українка Ганна Поляк, яка проживає в Польщі. Під час повномасштабної війни її ініціатива допомагає тяжкохворим дітям з України евакуйовуватись за кордон, підтримує їх ліками, розхідниками та реабілітаційними засобами. А головне — дає безпечне місце для життя.
І хоч сама Ганна Поляк каже, що робить дрібниці, родини, яким вдалося поїхати з-під обстрілів, безмежно вдячні. Бо їхні діти, які часто мають складні захворювання, залишаються в комфорті та з усім необхідним для життя.
Про людей, що об'єдналися навколо української малечі, проблеми, з якими стикаються родини під час евакуації, та життя за кордоном розкаже "Рубрика".
Із настанням холодів на фронті почали з'являтися нові потреби. І хоча зимова форма оперативно надходила нашим захисникам, бійцям ніколи не зайві запасні шапки та теплі шкарпетки, балаклави, зігріваючі пояси та цупкі килимки в бліндажі.
Уже 8 років у Фейсбуці існує група "В'язані речі для воїнів". Починалося все з бажання двох сестер хоч чимось допомогти атовцям та добровольцям — тим, хто першим став на захист нашої державності. А сьогодні понад 1200 учасників спільноти в'яжуть та надсилають до ЗСУ шапки, балаклави, шкарпетки, пальчатка та інші теплі речі. Тут і в'язати навчать, і допоможуть передати готові речі на фронт.
"Рубрика" поспілкувалася з засновницею проєкту, журналісткою, волонтеркою, головою правління БФ "Україна — перезавантаження" Ларисою Степанушко, щоб дізнатися, як це працює.
Save Business Now — ініціатива з Івано-Франківська, яка виникла на базі благодійного фонду після того, як волонтерам масово почали телефонувати підприємці. Просили допомогти з екстреною евакуацією бізнесу.
"З перших днів війни, коли стало зрозуміло, що людям потрібна допомога, виник фонд Save Ukraine Now. І коли після цього в наших керівників проєкту "Промприлад" почали розриватися телефони від дзвінків підприємців щодо допомоги з релокації, ми зрозуміли, що бізнесу теж потрібна допомога. І так виникла ця ініціатива як відповідь на виклики війни.
Спершу все було абсолютно рандомно. Виникла ідея створити чат, де люди могли б між собою знайомитись — як релокований бізнес, так і місцевий. А вже після цього утворювалися нові типи підтримки", — розповідає Руслана Паробецька, координаторка центру підтримки бізнесу в "Промприлад.Реновація".
Про те, як "рандомна" ініціатива перетворилася на системну і допомогла адаптуватися десяткам бізнесів на новому місці — у нашій статті.
Допомога цивільним та військовим, яку "Гуркіт" привіз на Херсонщину. Джерело: Facebook сторінка "Гуркоту"
Взаємодопомога — наша суперсила. Так вважають і в "Гуркоті" — громадській організації, що займається допомогою на фронт та доставленням гуманітарних вантажів. Волонтерам доводилося навіть евакуйовувати цивільних. "А якось нашим волонтерам стріляли в ноги", — цілком буденно розповів нам Влад Самойленко, очільник волонтерського центру "Гуркіт", який починав з евакуації цивільних, а зараз переганяє машини на фронт, паралельно шукаючи, купуючи й доставляючи спорядження для бійців. Історій про випущені кулі в нього чимало.
"Рубрика" поговорила з Владом Самойленком про те, як волонтери їздили в Ірпінь, як макулатура може допомогти купити авто для військових і чому кожна гривня важлива. А ще про те, чому важливо бути не лише на фронті, а й за ним — буквально забезпечуючи бійцям своїми зусиллями більші комфорт та впевненість на передовій.
Відчуття самотності, страх жити далі, суцільна втома, сум, який тягнеться місяць за місяцем — із цим стикаються люди, які втратили у війні рідних. Вони опиняються сам на сам зі своєю жалобою, наче на острові.
У Дніпрі є громадська організація, що допомагає людям, які втратили у війні захисника чи захисницю, відбудувати "місток" або віднайти "човен", щоб покинути безлюдний шматок суші. Осередок "TAPS Україна" працює з 2018 року, тоді наша країна приєдналась до міжнародної мережі — стала 24 членом великої родини "TAPS".
Що допомагає сім'ям жити далі? Як підтримувати людей, які втратили рідних у війні? Які фрази краще ніколи їм не говорити? Про все це — у нашому матеріалі.
