Деградація ґрунтів та зникнення степу: що робити?

Нещодавно "Рубрика" побувала в Національному природному парку "Тузлівські лимани". Цей матеріал — четвертий із серії лонгрідів про проблеми українського довкілля, як ті, що існували до початку повномасштабної війни з росією, так і ті, що виникли через активні бойові дії на наших територіях. Останню тему ми вирішили присвятити українським землям, яким загрожує тотальне спустошення.

Допомагало нам у цьому "наукове тріо": доктор біологічних наук Іван Трифонович Русєв, директорка парку, головна природознавиця Ірина Михайлівна Вихристюк і провідна наукова співробітниця НПП "Тузлівські лимани" Олена Миколаївна Попова.

Деградація ґрунтів

За останні 50–70 років, під час активного розвитку сільського господарства та розорювання земель, українські ґрунти зазнали значної деградації, яка врешті може призвести до повного спустошення земель. Ми не зможемо отримувати якісні продукти, які б задовольняли наші потреби у вітамінах та інших корисних елементах. Цей негативний ефект вчені помітили вже зараз:

"Якщо порівняти продуктивну цінність землі зараз і 50 років тому — різниця колосальна, — розповідає Ірина Михайлівна. — Якби ви з'їли, наприклад, шматок хліба 50 років тому й зараз, ви б відчули різницю, оскільки поживна цінність харчових продуктів 50 років тому була значно вищою. Зараз вам потрібно з'їсти кількісно у 3-4 рази більше їжі, щоби насититись".

За словами головної природознавиці, до цього призводить застосування хімічних речовин під час вирощування фруктів та овочів:

"Хліб, помідори, огірки — усе, що вирощується на землі, зараз має меншу поживну цінність. Бо ми застосовуємо велику кількість хімії, яка дає можливість вирощувати більше об'ємів продукції, бо об'єм — це швидкі гроші. Тому втрачаємо в якості", — каже фахівчиня та наголошує: у природі все пов'язано, і меншу поживну цінність мають навіть ті продукти, які мають інше походження. Це також стосується молока та м'яса худоби.

Більше половини українських земель — це рілля, колишні знищені степи

Зараз ми маємо більше 90% природних степових територій, які було перетворено на орні землі, в основному всі вони знаходяться на півдні України:

"Зараз трагедія для країни — масштаби орних земель. Якщо брати в порівнянні з загальною площею України, то це 56–58%. Це величезний відсоток", — наголошує Ірина Вихристюк.

Через це знищується родючий шар землі: не залишається рослинності, зникає й гумус — йому просто немає, з чого утворюватись. Як відбувається цей процес, пояснює Олена Попова:

"Головна цінність використання ґрунту в тому, що він має родючість і завдяки їй ми можемо щось садити й отримувати якийсь урожай. Найродючіші ґрунти — чорноземи — формуються під багаторічною природною рослинністю. Коли людина знищила цю степову рослинність, створювати цю родючість уже нема кому. Замість того, щоби намагатись підтримувати цю родючість на сільськогосподарських ділянках, фермери роблять протилежне: замість того, щоби якимось чином використовувати залишки рослин, щоби вони поступово розкладалися та утворювати гумус, вони спалюють залишки рослин і це ще більше зменшує можливість утворення родючості", — пояснює науковиця.

Водночас така кількість розораних земель майже нічого не дає дикий природі, адже разом із родючістю ґрунтів ми зменшуємо територію, де мешкають сотні й тисячі видів комах, птахів, які допомагають людині підтримувати баланс в екосистемі, та навіть наближаємо кліматичні зміни, оскільки розорана під поле земля не може депонувати вуглекислий газ, який на це впливає.

Відновлення степу

З проблемою розораності боролися вчені Тузлівських лиманів. Іван Русєв розповів, що у 2015 році, коли він став директором парку, одразу помітив головну проблему: 80% території було вкрадено місцевими фермерами — вони поділили цю територію між собою та зробили на них ріллю. Упродовж багатьох років парк намагався повернути свої території, щоби зберегти та відновити природні рослинні угруповання — наочний результат такої роботи ми бачимо з вежі, на якій знаходимось:

"Ось ця ділянка, — показує Іван Русєв. — Від урізу води, у бік траси люди 5 метрів залишали, інше просто крали, розорювали. Три роки тому ми відсунули їх за межі парку і з того часу спостерігаємо, як відновлюється степ. Це — тривалий процес, потрібно щонайменше 10 років, щоби з'явились основні рослини, які мають утворити природні угруповання".

Проте із появою цих рослин на колишніх пашнях є певні складнощі. Олена Вихристюк пояснила нам, що існують певні закономірності відновлення степової рослинності. Одна з них — це можливість занесення на цю територію плодів, насіння та інших частин степових рослин, за допомогою яких вони могли б розмножуватись. Тобто з кожною раніше розораною ділянкою поряд має бути джерело, звідки це насіння може заноситися. Наприклад, інші ділянки, на яких степова рослинність ще залишилась.

Перша стадія відновлення після оранки й вирощування сільськогосподарських культур — це бур'янова. Спочатку там поселяються однорічні, потім — багаторічні бур'яни, й лише після цього — багаторічні рослини степу. Потім видовий склад збільшується.

На жаль, біля кордону такої ділянки джерела плодів та насіння немає, природна рослинність на території оранки була повністю знищена, тому відновлення відбувається повільно, і співробітникам парку доводиться "допомагати" природі відновитись:

"Взагалі існують певні методики, коли використовуються машини для посіву на великих територіях, гектарах, але це потребує коштів, тому наші досліди з просіюванням деяких дикорослих рослин були досить фрагментарними. Усе це ми робили своїми руками", — каже Олена Попова.

Наразі на цій проблемній ділянці заселення однорічними бур'янами вже відбулось. На деяких дуже незначних клаптиках уже живуть однорічні бур'яни та навіть багаторічні живуть, характерні для навколишніх ділянок. Проте для того, щоби цей експеримент спрацював і на інших територіях, потрібно, перш за все, домогтися звільнення цих територій від фермерів.

Чи можна прискорити відновлення степів?

Та чи відновиться степ без втручання людини? Біологиня Олена Попова стверджує, що це можливо, і в Тузлівських лиманах уже є такі приклади на інших ділянках, де джерела насіння степових рослин були ближче, ніж на ділянці біля кордону.

"Загалом рослинність як така відновлюється досить швидко, якщо є звідки вноситися зачаткам. Але в сучасних умовах на значній території України біоценози пошкоджені не тільки фізично, але й хімічно. Там існує ймовірність постійних вибухів, доки територія не буде розмінована — а це вже нові пошкодження й отруєння ґрунтів тими речовинами, які залишають вибухи. Це, безумовно, буде не природна територія, а забруднена, яка буде відновлюватись багато років", — каже вона.

І в цьому випадку також є рішення, адже способи очищення від "хімікатів війни" існують. Наприклад, фітомеліорація — це покращення довкілля за допомогою рослин. Деякі рослини можуть вбирати ці речовини з довкілля, але потім їх потрібно правильно утилізувати, і це теж потребує специфічних робіт, тому така процедура — досить тривала й дорога. Україна потребуватиме додаткових ресурсів для того, щоби знов зробити пошкоджені ґрунти безпечними та родючими.

Ще один варіант відновлення степів, який уже було реалізовано в України за фінансової підтримки ЄС — метод агростепу. Він більш швидкий, і його суть у тому, щоби засіяти територію сумішшю декількох десятків видів рослин — видовий склад рослин при цьому обирається відповідно до того виду, який був первісним для цих територій. Упродовж одного-двох років ці рослини виростають, і так починає формуватися степ.

30% розораних земель віддати заповідникам — це реально

Зменшення площі орних земель вже давно поставили за мету науковці, задіяні в галузі сільського господарства — йдеться про зменшення площі орних земель до 37-41%. Те саме вимагає й одна з директив ЄС, згідно з якою 30 % сільськогосподарських земель ми маємо перетворити на заповідники.

"Це класична екологічна схема сталого розвитку: природних територій має бути не менше ніж 30%, — пояснює Іван Русєв. — Я впевнений: концепція, розроблена великими екологами світу, не лише має право на життя, вона має бути впроваджена нашим урядом".

І таке заповідання земель зовсім не означає, що ми маємо залишити ці землі, адже просто відібрати джерело для існування у фермерів та їхній основний заробіток — нечесно. І тут Ірина Вихристюк пропонує альтернативу: створювати на цих територіях пасовища й жити за рахунок молочного товарного виробництва.

Фото для матеріалу: Євгенія Гапотченко, спеціально для "Рубрики"