“Клаптикове літо” для дітей волонтерів: як в Івано-Франківську запустили “швейний” проєкт для дітей

У чому проблема?

Волонтери допомагають безоплатно, забираючи цей час від родини та близьких, іноді жертвуючи здоров'ям, кар'єрою, а часто й фінансами. Але хто допомагає волонтерам?

"Часто ми самі для себе є єдиною підтримкою. Ми допомагаємо один одному, тому що знаємо, наскільки це важливо. Волонтерська діяльність — це справжня самопожертва. Ми вигораємо, відчуваємо сильну втому. Зізнаюся, часто з'являється думка: може, я більше не хочу і не можу волонтерити? Мені потрібно відпочити! Але сказати це вголос буває соромно. Проте, коли є підтримка, коли бачиш, що інші також щось роблять, це підіймає дух. Як тільки це відчуваєш, з'являються сили рухатися далі, ніби відкриваються нові можливості", — говорить івано-франківська підприємиця та волонтерка Наталія Філіппська.

Яке рішення?

Цього літа Наталія Філіппська, засновниця простору Творча майстерня та Швейний коворкінг "Клаптик", у партнерстві з ГО "Українська Молодіжна Група", організувала для родин волонтерів серію безплатних тематичних дитячих таборів. У таборах беруть участь як діти-волонтери, так і діти волонтерів — так у їхніх батьків з'являється вільний час, а діти та підлітки опановують кравецьку майстерність, розвивають креативність, розважаються з користю, комунікуючи та навчаючись нового.

Як це працює?

Почати тут треба з "Клаптика". "Клаптик" —  простір для реалізації творчих задумів, що функціонує в Івано-Франківську вже понад 7 років. Тут проходять різноманітні майстер-класи й курси, відбуваються зустрічі та презентації. Крім того, для школярів у коворкінгу працює швейний гурток, а під час канікул регулярно проводяться хендмейд табори.

З початком війни швейний коворкінг "Клаптик" перетворився на осередок волонтерської роботи. Спочатку швейна спільнота шила підсумки та різні речі для маскування, а з 2023 для захисників, які отримали поранення на фронті та проходять реабілітацію, волонтерки почали шити адаптивний одяг — штани, шорти, труси. Як розповідає Наталія Філіппська, робочих рук дуже не вистачало, тоді за підтримки місцевих ГО у коворкінгу зробили безоплатні курси — тут охочих навчали швейної справи, показували, як шиється одяг для поранених. Так вони ставали волонтерами в "Клаптику".

У кожного з цих людей є діти, зазначає Наталія Філіппська. Вона та її однодумці вирішили підтримати батьків-волонтерів, щоб вони могли мати більше часу для волонтерства, власних потреб чи просто для відпочинку. Хоч трохи розвантажити людей, більшість з яких вже близькі до стану вигорання, фізично та фінансово, організувавши безоплатний табір для їхніх дітей.

Примітно, що в рядах "Клаптикових волонтерів" є не лише дорослі, а і діти, підлітки. Тож у таборі "Клаптикове літо" вирішили зібрати як дітей, батьки яких волонтерять, так і дітей-волонтерів.

Швейний табір "Клаптикове літо для дітей волонтерів" орієнтований на дітей та підлітків від 4 до 16 років і є повністю безплатним для його відвідувачів. Профінансувати проведення табору організаторам допомогла програма "Гранти теплого міста".

Клаптикове літо на практиці — це чотири зміни творчого дозвілля. Кожна зміна триває тиждень — окремо для дошкільнят, підлітків та дітей середнього шкільного віку. І хоча табір має назву "швейний", насправді він не лише про шиття, а про творчість навколо шиття. Тактика організаторів — не заважати дитині робити те, що вона хоче створити, підтримувати будь-які задуми дитини.

Разом з викладачами та помічниками-волонтерами діти тут шиють, гачкують, валяють. Створюють іграшки та одяг, сумки та наплічники. Декорують, оздоблюють. А ще гуляють, розважаються, ходять на тематичні екскурсії. А за хорошої погоди — ще й на пікнік!

"Ми не навчаємо просто шити, а допомагаємо реалізувати ту ідею, яку собі дитина придумала в голові. Наш підхід — дати дитині більше волі, спостерігати, направляти, а не обмежувати. Ми можемо тільки запропонувати якусь тему. До прикладу, дошкільнятам і молодшим школярам подобаються іграшки, а підліткам цікавіше створювати одяг для себе", — розʼяснює організаторка табору.

З тієї ж причини у таборі немає майстер-класів. За словами Наталії Філіппської, майстер-класи — це дуже добре, діти там черпають багато навичок, але зазвичай там завжди є якісь шаблони та всі роблять все однаково. В таборі "Клаптикове літо" діти створюють різні вироби — такі, які подобаються саме їм.

"Це, напевно, найголовніше у нашому підході до дітей", — каже Наталія Філіппська і посміхається — діти вміють дивувати своїми фантазіями та бажаннями. Вона згадує, як одного разу хлопчик захотів зшити гамбургер, причому гамбургер повинен був бути багатошаровий, із ковбасою, з листком салату, із помідором, і навіть цибулька кримська там мала бути: "Ми з колегою іноді переглядаємося одна з одною: боже, як же це втілити?! Але вголос говоримо: о, це справді цікаво, добре, спробуймо!" 

Ініціаторка швейного табору для дітей зауважує, насправді шиття є значно більшим, ніж зазвичай звикли думати. Це й розвиток уяви, дрібної моторики, 3D-мислення, інженерного мислення. Це і математика, і креслення, і геометрія, тому що потрібно "будувати" якісь фігури, робити "з плаского обʼємне". Це і хімія, якщо говорити, наприклад, про матеріалознавство або навіть просто вчитися виводити плями з власного одягу. 

А це справді працює?

Перша, підліткова, зміна відбулася у липні. Експрес-заняття з моделювання та дизайну, крою та шиття допомогли учасницям пропрацювати свій стиль і навіть трохи оновити власний гардероб.

"За тиждень ми пошили кілька спідничок і сарафан", — пишається ученицями Наталія Філіппська.

Ірина — мама 13-річної учасниці табору Варвари. Жінка волонтерить у просторі — допомагає шити адаптивну білизну для поранених захисників, розповідає, що максимально заохочує й дочку до шиття, в'язання і творчості загалом. Варвара також долучалася до волонтерства — з дітьми у школі та у дворі плели браслети й продавали перехожим, щоб зібрати кошти для військових. Також дівчина допомагала робити на шопери для благодійних аукціонів. А у швейному таборі "Клаптикове літо" Варвара пошила собі спідницю, "заапсайкливши" на неї мамині старі штани.

А 12-річна Олександра, відвідуючи простір, пошила своїм іграшкам штанці, худі на блискавці, а ще футболку та шорти. Футболку дівчина навіть сама змоделювала. Мама Олександри каже — підлітка ходить у "Клаптик" з радістю: спочатку навчалася рукоділля, а під час війни почала допомагати там як волонтерка.

"Усього, що дитина знає з шиття, вона навчилася там. Спочатку це були просто «сніжки», пошиті з тканини, якими кидалися діти, якісь дрібнички. А потім вона навчилася сама робити викрійки, зшивати м'які іграшки, набивати їх, придумувати власних персонажів. У неї є мільйон ідей кішок, крокодилів, жаб", — ділиться Ольга Суровська.

Ольга додає, що підхід до занять в "Клаптику" справді працює:

"Діти спілкуються з Наталею там на рівних, буквально як друзі. Є свої жарти, свої якісь історії. Діти гуртуються, допомагають одне одному. А ще, коли Наталія їздила за кордон, вони самі зібралися і зшили для неї особливий прапор на згадку про їхні заняття. Для розвитку, для становлення дитячої особистості це все дуже класно!" — говорить Ольга Суровська.

Хтось може подумати: навчити шити підлітків легко, а от що робити у швейному таборі малюкам 4-6 років? Наталія Філіппська сміється — таке питання вона чула не раз. Зізнається: насправді з малючками тут більше граються, читають, гуляють, але й шити також встигають. Діти за допомогою дорослих створюють іграшки, якими ж потім самі й бавляться.

"Кожен день в нас якась нова історія. Наприклад, ми читаємо з дітьми казочку. Вони з тієї казки самі обирають собі героя, якого ми «переносимо» зі сторінок книжки у життя", — каже Наталія Філіппська.

Так, перший понеділок у "малючковій" зміні був "рибним днем". Діти фантазували, як вони їдуть на море, слухали казку про вовченя, яке також потрапило на берег і необачливо відпливло дуже далеко. А потім всі шили рибок і відтворювали цю казку у ролях.

Звісно, маленька дитина не може щось пошити сама від початку і до кінця. Але діти власноруч малюють "ескізи", обирають тканину, пояснюють дорослим, як саме має виглядати бажана іграшка. А викладачі показують, як правильно користуватися ножицями, машинкою, булавками та голками. Знайомлять з технікою безпеки шиття.

"Можна так сказати: ми робимо все замість дитини, але за участю дитини. І створюється враження, що дитина робить все сама. Ми не саджаємо її одразу за машинку, дитина сидить поряд або на колінах і допомагає. Наприклад, приколює або забирає булавочки, прокручує колесо, або натискає на кнопку, щоб зробити закріпку. Тобто робить щось найелементарніше, що ми можемо дозволити по техніці безпеки. З часом дитина отримає потрібні навички, але вже зараз вона починає розуміти, як відбувається весь процес. В неї додається впевненості й немає страху щось зробити не так", — розʼяснює свій підхід Наталя Філіппська.

Ще більше корисних рішень!

До речі, "Клаптикове літо" — це і про гендерну рівність та боротьбу з гендерними стереотипами. Адже у таборі беруть участь і хлопці:

"Стереотип, що шиття не чоловіча справа часто нав'язують у суспільстві. Я вдячна тим батькам, які долають це гендерне упередження і пояснюють дітям чи навіть своїм батькам та родичам, чому хлопчикам шити теж «можна», що це теж один з напрямків творчості, за допомогою якого можна зробити те, що хочеш", — коментує засновниця швейного коворкінгу.

Юлія Ястребова — мама 7-річного Артема та 5-річного Левчика. Каже: її хлопчики були у захваті. Старший Артем — бо спробував самостійно строчити на машинці, йому дозволили вирізати, шити самому іграшку: "Прийшов — очі горять, щасливий, розказував, які там добрі вчителі. Дитина була задоволена". Молодший Левчик трошки засмутився, коли побачив, в той день там були тільки дівчатка, але потім розгулявся, познайомився, сказав, що потоваришував з дівчинкою. Був щасливий від процесу шиття, що дали посидіти за машинкою, навчили робити халабуду. Тепер хлопці не розстаються зі своїми новими іграшками і всім розказують, що це вони самі зробили.

"Для мене абсолютно природно звучить, що хлопці шиють, в'яжуть і так теж пізнають світ. Мої діти з радістю пішли у табір, де можна самому створювати, шити іграшки. Тому що коли ми були в окупації [Юлія та її діти — ВПО з Херсонщини, — ред.], я їм шила іграшки зі старих своїх дитячих маєчок, штанів. І вони досі сплять з цими іграшками. Як мені сказав Артур — це найкращі іграшки в їхньому житті", — ділиться Юлія Ястребова.

Для Левчика, Артура та інших дітей ВПО швейний табір став ще й психологічною підтримкою.

"Коли ми перебралися в Івано-Франківськ, вони спочатку були дуже залякані, не довіряли іншим людям, дивилися на все з острогою. Дуже важливо, щоб дитина, яка має досвід війни, вчилась заново виходити зі своєї мушлі, щоб вона помічала щось добре, хороше. Що є світ і сонечко, що не треба боятися сирен, вибухів, або дивитися в вікно виглядати військових-чужинців і боятися, що хтось прийде. Тому такі ініціативи дуже потрібні, і це дуже класно, що дітям є де комунікувати, вчитися чомусь новому, відволікатися від того, що вони пам'ятають", — переконана Юлія Ястребова.