На фронтах нас захищають бойові роти, а в Дніпрі працює "Швейна". Десятки жінок об'єднались, щоб шити для бійців одяг. Термобілизна, спіднє, майки, панамки — позицій в асортименті багато. Але найголовніше — кожна річ пошита із піклуванням про здоров'я чоловіка та жінки.
Зараз "Швейна рота" вже вийшла за межі Дніпра. Мережа зі 140 волонтерок працює по всій країні та навіть за кордоном. Про те, як ця робота врятувала дівчат від паніки, мозолі від праці та найцікавіші замовлення від бійців — читайте у тексті "Рубрики".
Народження "Швейної роти": у чому була та є проблема?
Напередодні повномасштабного вторгнення дніпрянка Марина Пальченко готувалась до важливої зустрічі: 24-го лютого була запланована співбесіда на роботі мрії — фінансистом на швейному підприємстві. "Я люблю гроші та обожнюю шити, тому дуже чекала 24-го лютого. Але того дня, звісно, скасували нашу зустріч", — розповідає Марина Пальченко.
Марина Пальченко
Після початку повномасштабної агресії дівчина добу панікувала, добу боялась, добу плакала, а потім — "психанула та почала щось робити". Марина каже, що на війну відреагувала, як справжня українка — бажанням допомагати.
У 2015-ому році дівчина була у "Швейному батальйоні", де шила одяг для бійців на передову. У 2022-ому зрозуміла: потрібно швидше налагоджувати виробництво. "Поки держава розвернеться з постачанням, буде тяжко. Хлопцям знадобиться все".
Приміщення надав бізнесмен, з яким познайомилася Марина. Йому сподобалась ідея, тож від орендував кімнату та допоміг організувати в ній швейний простір.
Команду для ініціативи Марина збирала поміж знайомих: покликала тих, з ким ходила на курси шиття, а ті залучали вже своїх знайомих або знайомих знайомих. Охоче відгукнулась Ксенія Самойлич — нині вони із Мариною головують у "Швейній роті". Машинки та обладнання дівчата поприносили свої.
"Дівчина виїхала у Словаччину, а нам передала свій оверлок. Я теж притягнула власну машинку. Ще одну нам на літо передали з наших курсів. Пізніше промислову машинку отримали від швачки з Івано-Франківська, яка мала там свою школу шиття. Ми її викупили за 4 тисячі гривень. Разом із нею дівчина передала купу тканини та парогенератор", — про обладнання розповідає Ксенія Самойлич.
Так почали потроху працювати. Марина підрахувала, скількох жінок вдалось долучити до волонтерської ініціативи — виявилось, "Швейна рота" буде відмінною назвою.
Як працює "Швейна рота"?
Найпершим дівчата взялись шити балаклави. Викрійки знайшли в інтернеті. "Найбільше за день ми пошили 495 балаклав. Дванадцять дівчат сиділи рядочком і працювали конвеєром. Хтось зшиває шапочки, у когось — ярличок. Раз-раз — передала далі. Це дуже хороша командна робота була", — розповідає Ксенія Самойлич.
Ксенія Самойлич
Коли з'явилося більше тканини, почали шити термобілизну. І у ранні весняні місяці це виявилось дуже доречним, бо в приміщенні було холодно. Дівчата з усіх боків обкладались теплою тканиною, над якою працювали, і так зігрівались.
Поки працювали, спілкувались між собою. Як кажуть, з'явився такий собі жіночий клуб, у якому волонтерки підтримували одна одну. Також вдосконалювали свою українську, говорить Ксенія. "Намагались спілкуватись державною, але бувало, що забіжить дівчина і така: «Вибач, що російською. Я швидко тобі розкажу історію, а потім вже на українську перейду»".
Після в асортимент "Швейної роти" додалися футболки, панами, кавери на шоломи, спіднє на зав'язках та кнопках — це для поранених у лікарні та шпиталі. Це був найемоційніший для пошиття одяг, бо дівчата розуміли: воєнний вже не просто перебуває в окопі, а отримав поранення. І для нього, який, наприклад, відновлюється на апараті Ілізарова, звичайні шорти не підходять, труси — теж, потрібні речі із додатковими застібками.
"Ми всі наридались над тими трусами. Бо коли шили інші речі, розуміли: це на передову, у військову частину та ще кудись. А спіднє на зав'язках чи кнопках — хлопчикам, які вже у шпиталі лежать", — говорить Ксенія.
Обсяги роботи були величезні: дівчата весь день проводили у "Швейній роті". Іноді за працею навіть натирали мозолі! Бо розрізати кілька шарів тканини звичайними ножицями впродовж годин виявилось складно, розповідає Ксенія: "Стоїш на цьому процесі. Ріжеш та віддаєш заготовки далі колежанкам. Проходить година, дві — ти вже втомився, а дівчатам потрібно ще. Тканина розліталася, як гарячі пиріжки".
Великі партії майбутнього одягу дівчата відвозили розрізати до колег у цехи, з невеликими — працювали самі по черзі, поки Марині не подарували розкрійний ніж: "Я прийшла до свого чоловіка і кажу: «А можеш зробити мені презент на день народження?» І нічого, що він за кілька місяців, це буде подарунок наперед".
Доки дівчата рядком шили одяг, Марина бігала містом у пошуках тканини. "Я не сиділа тут взагалі. Прибігала в кімнатку, викидала знайдені рулони та знову мчала Дніпром. Ввечері: «У мене є 30 хвилин, дайте щось пошити». Потім бачу: вже близько комендантська година. Обрізки заводжу Павучкам Дніпра (вони створюють сітки для захисників). За 5 хвилин до початку комендантської години на парковці: «Фух, усе встигла»", — розповідає Марина.
Через комендантську годину в Дніпрі дівчата не могли працювати стільки, скільки хотілося. Якийсь час будівля, де розташоване приміщення, працювало взагалі лише до п'ятої. Сили ще залишались, тому Ксенія носила додому 10-кілограмову машинку: вгору та вниз на четвертий поверх.
Перші зроблені речі дівчата відвезли у волонтерський штаб. Потім волонтери та бійці почали звертатись у "Швейну роту" напряму.
"Відшите із зеленої тканини чи пікселю віддавали військовим, а різнокольорове — територіальній обороні. А потім приходить захисник: «Дайте щось». А в мене нічого нема. Він тоді озирається по нашій кімнатці: «А це що?», показуючи на яскраву термобілизну. Я — йому: «Це ж червоне». «Нічого, мені головне, щоб мої хлопці були в теплі»", — згадує Марина.
Багато одягу для бійців було із принтами: слоненятками, ведмедиками чи кокосами. Бо користувались тією тканиною, яку могли знайти.
Пів року роботи "Швейної роти": чи точно вийшло у дівчат?
На початку повномасштабної агресії, хоч багато магазинів із тканиною не працювали, але шити одяг було простіше. У людей був сильний прорив допомогти: вони охоче жертвували рулони тканин. А підприємці віддавали розхідники по закупівельних цінах. "Закрилося виробництво дитячого одягу. Нам надіслали все, що там залишилось. Посилка вийшла на 30 кілограмів, прийшли рулони із тканини гарної якості. Ми розкроїли багато шортів хлопцям", — розповідає Марина.
Зараз у багатьох українців уже закінчилися запаси, а крамниці почали думати по заробіток. Менше стало й волонтерок. У перші місяці у "Швейну роту" приходило близько 30 дівчат, а загалом за всі пів року їх було аж 50. Але в якийсь момент багато швачок пішли працювати.
"У якийсь момент і мені сказали, що можна вже виходили на роботу. Я — інженер-геолог. У перші місяці повномасштабної війни компанія не працювала, бо було небезпечно. Потім зникло паливо. Як із цим наладилось, директор компанії сказав: «Повертайся». А я не можу цього зробити, потреб багато. Якщо вийду на роботу, зовсім не буде часу на допомогу. Бо працюватиму на відбудову міст", — говорить Ксенія.
Для дівчини Харків, Херсон, Краматорськ, Миколаїв та ще багато міст — не просто мітки на українській мапі. У багатьох із них Ксенія побувала у відрядженнях під час своєї роботи, її компанія займається спорудженням підприємств та доріг. Новини про руйнування цих міст мучили, але думки про те, що вона робить усе можливе для нашої перемоги — заспокоювали. Тому і не змогла кинути "Швейну роту".
"У якийсь момент ми зрозуміли, що залишились майже вдвох — я та Марина. А запити приходили та приходили. Як їх закрити? Я подумала, що в нас є багато дівчаток-швачок по всій країні, які теж можуть шити. Вирішили запронувати їм приєднатись до нас", — розповідає Ксенія.
Волонтерка взялася за розбудову великої мережі "Швейної роти". Вдалося залучити більше 140 швачок по всій країні й не тільки — приєднались дівчата з Польщі та Словаччини.
Як це працює? Із Дніпра "Швейна рота" висилає такий собі полуфабрикат: розкроєний одяг, усі розхідники та деталі для його пошиття, обов'язково вкладає записочки, як і що з цим робити. Швачки вдома працюють із цим, створюють готовий одяг, а потім напряму відправляють волонтерам, що опікуються захисниками. Ті дівчата, що живуть за кордоном, речі передають волонтерам, які через кордон возять гуманітарну допомогу.
Різноманіття "Швейної роти"
Марині хотілося зосередити швейне виробництво на кількох видах одягу, а в Ксенії навпаки було бажання охопити більший асортимент.
"Це було, як в анекдоті: «А там іще бурячки посаджу!»", — сміється над подругою Марина.
Волонтери та військові зверталися з геть різними проханнями. Один майор приходить до дівчат завжди з цікавими ідеями: уже просив пошити балаклави, термобілизну, фартухи й капелюшки для кухарів, панами, зашити куртки зимові всім, у кого порвались, зробити синій бандаж на руку піксельним.
"За його запитом ми навіть робили кавер — чохол на каску. Ми пошили, і треба було перевірити, як він відбиває сонце і як вночі від світла ліхтаря відсвічує", — говорить Ксенія.
Ще з цікавого — дівчата виконували замовлення на пошиття панамки для розвідників. Від волонтерів мали лише світлину, як виглядатиме готовий виріб. Кравчині саму мудрували, як втілити в життя ідею.
"Панамка виглядає, як звичайна, але там є спеціальна сіточка, що маскує обличчя, поряд — кілька нашитих строп. Дуже крута річ, ми просто кайфонули, коли із нею працювали", — ділиться Ксенія.
Під час праці над панамкою проблема виникла із сіткою. Підходящої в Дніпрі не знайшли. Намагались пофарбувати білу, але вона не маскувала обличчя. Допоміг випадок: Ксенія під час відпустки була в Стрию, зайшла у місцеву маленьку крамничку із кількома рулонами тканини: "Дивлюся, а там серед них — омріяна сітка. «Марино, і її купую». Відправила посилку у Дніпро".
Волонтерки виконали замовлення: вийшло 10 панамок для розвідників.
"Іншим хлопцям ми шили мішки під кулемети. Напхали усередину пісок, надіслати світлини воєнним. А вони: «Це нам мішки, під зброю? Такі гарні»".
Дівчата завжди радіють фотозвітам від хлопців від волонтерів. Це сильно підбадьорює.
Фото: з архівів "Швейної роти"
Як допомогти "Швейній роті"?
По-перше, волонтеркам завжди необхідна трикотажна та бавовняна тканини. Колір не важливий, можна надсилати навіть із дитячими принтами. "«А можна слоненяток? А з трояндочками? А з ведмежатами?». Все можна! Хлопці на передку із задоволенням носять принтовані чи червоні труселя. Головне — що чисті та свіжі", — кажуть волонтерки.
По-друге, потрібна техніка. У "Швейній роті" мріють про промисловий оверлок. Він може коштувати близько 15 тисяч гривень, таких грошей у волонтерок немає.
По-третє, дівчата просять допомогти з організацією гуманітарної пошти, щоб відправляти Україною посилки було дешевше. Швачки "Швейної роти" працюють по всій країні та щодня відправляють вантажі, а це недешево.
Також завжди можна надіслати гроші для "Швейної роти". Ми залишаємо реквізити:
РayPal
UAH – UA553052990000026208733366656
Пальченко Марина Ігорівна
Mоno: 5375 4141 2553 9402
Допомогти ЗСУ та врятуватися самим
Нині "Швейна рота" працює по всій країні: їхні речі відправляють для захисників та захисниць у Дніпро, Вінницю, Київ, Запоріжжя, Харків, Полтаву, Миколаїв, Кропивницький, польові шпиталі на Донецькому напрямку.
Дівчата, щодня допомагаючи, кажуть: цей проєкт врятував і їх самих. Бо за роботою зовсім не залишалось часу на постійне читання новин.
"Я так втомлювалась, що приходила додому і падала. У мене не було сил скролити стрічку із сумними новинами. У чоловіка лише питала: «Що там?», та засинала", — говорить Марина Пальченко.
Ксенія Самойлович додає: "Під час роботи ми були захищені від паніки, болю, жаху, які розгортались в Україні. Коли ти при ділі, про це не думаєш".
Фото: Олександра Ткач, для "Рубрики"
"Головне — це не зробити манікюр на руках, а взяти ці руки у свої": як б'юті-волонтери допомагають тим, хто пережив окупацію
"У жінки був страх, що їхатиме, а навколо – вибухи": як у Дніпрі навчають водіння переселенок та волонтерів
