fbpx
Сьогодні
14/12/2018
10:57
курси валют
$27,75/28,05
31,30/31,90
18:30 24 Бер 2018

«Шпигунська війна» та нові виклики для Заходу

Коли письменники чи дослідники згадують про «шпигунську війну» вони зазвичай мають на увазі масштабний шпіонаж часів Холодної війни. Найпопулярнішим посиланням Google на запит «spy war» є стаття «Cold War espionage» англомовної Вікіпедії. Така «тиша» стосовно шпигунських війн сьогодення має дуже логічне пояснення – адже тиша є невід’ємною частиною шпіонажу.

Штаб-квартира NSA, Форт Мід, Меріленл, США / Фото commons.wikimedia.org

Література та візуальні медіа популяризували образ шпигуна як елітного секретного агента, майстерного у використанні зброї, гаджетів, із можливістю проникнути де завгодно та дізнатися про всі секрети ворога: всім відомі пригоди Джеймса Бонда. Навіть більш «приземлений» читач, звичайно, «знає» про легендарні шпигунські організації провідних країн, з їх темною репутацією («чекісти» СРСР, «deep state» США). Але як конкретно відбувається шпіонаж? Чи близька до реальності ідея проникнення шпигуна на територію країни-суперника під фальшивим ім’ям, зі зміненою зовнішністю та декількома «легендами» щодо походження, про всяк випадок? Хоча такі яскраві приклади мають певне відображення в історії, реалії життя надають для шпигунських організацій значно легший шлях для повномасштабного шпіонажу: дипломатичний протокол.

Ще з часів Середньовіччя ми можемо наводити приклади такого явища як дипломатична розвідка – легальний різновид стратегічного шпіонажу, що передбачає збір відомостей про країну, де акредитовано дипломатичне представництво. Саме вимоги шпіонажу змушують країни розширювати штат своїх дипломатичних представництв, а також діяти через корпуси військових аташе, куди можуть входити представники родів військ та проводити військово-дипломатичну розвідку.

«Оформлення» шпигунів (на жаргоні американської розвідки – spooks, «привиди») у вигляді представників посольського корпусу надає їм відповідний дипломатичний імунітет та можливість вільно діяти у країні, що їх приймає. З іншого боку, широке використання такої практики призводить до того, що весь штаб посольств розглядається як джерело потенційних шпигунів за замовчуванням. Ідентифікація таких шпигунів – завдання контррозвідки, найвідомішою з яких є, напевно, американське NSA.«Вичислені» агенти, зазвичай, не висилаються з країни водночас, а стають джерелом дезінформації протиборчої сторони та залишаються під наглядом з метою визначити, з ким вони мають контакту та які конкретно цілі переслідують. Масові висилки «дипломатів» з країни свідчать про зміну стратегії ведення контррозвідки, намагання «огородитися» від посиленого шпіонажу.

Тобто, коли ми читаємо в новинах про те, що «Британія висилає 23 російських дипломатів», це варто «перекладати» як «Сполучене королівство викрило 23 московських шпигунів».

Дивно, що медіа та експерти нібито забули про аналогічне викриття «дипломатів» адміністрацією Барака Обами у 2016 р., яку американський історик та колишній аналітик розвідки і офіцер контррозвідки Джон Шиндлер назвав «приєднанням до шпигунської війни в останню годину». За його думкою, додання ГРУ та ФСБ до списків санкцій не має особливого практичного значення, але дуже важливим є оголошення імен чотирьох офіцерів ГРУ та трьох організацій під прикриттям які були пов’язані із операціями радіоелектронної розвідки (яка відома світові як SIGINT; signal intelligence), а також закриття двох «дипломатичних установ» у Меріленді та Нью-Йорку. Оголошення США 35 російських «дипломатів» персонами нон грата пан Шиндлер вважає сигналом російській владі. Такі дії адміністрації Обами в першу чергу призвели до «розкриття карт» американської контррозвідки щодо того, яких шпіонив вони змогли ідентифікувати, як мінімум 1/3 виявлених американською розвідкою агентів, відповідно до інсайд-інформації Шиндлера.

Прикриття є найважливішою стороною шпигунської війни, через що агентства розвідки не можуть працювати лише через дипломатичні канали. Через що агентства створюють окремі організаці, чи підтримують існуючі, щоб ті працювали як «ширма» для публікації дезінформації чи, напроти, результатів шпіонажу. На думку багатьох американських експертів з питань розвідки найвідомішою такою «ширмою» для російського шпіонажу є WikiLeaks, сайт, який став одним з основних джерел атаки проти виборчої кампанії Гілларі Клінтон. Звичайно, існують інші. NSA змогло викрити «Тіньових Брокерів», які пропонували продаж нібито викраденої в американських спецслужб інформації, як ще один фронт російської шпигунської війни. Однак, як повідомляє Times, протягом 2017 року представники американських агентств перебували у переговорах із «тіньовим» росіянином, який мав контакти як серед спецслужб, так і кримінальної Росії, заради того, щоб виявити, чи дійсно «Тіньові Брокери» змогли викрасти якусь інформацію та в яких масштабах. Хоча чутки в мас медіа та офіційні заяви з боку агентств мають протиріччя, є підстави казати про те, що NSA дійсно потерпіли від викрадення секретної інформації топ-рівня, хоча невідомо, в якому об’ємі.

Резонансне отруєння 4 березня 2018 р. Сергія Скрипаля, колишнього радянського та російського офіцера військової розвідки, – ще один прояв шпигунської війни, демонстрація росіянами ефективності своєї шпигунської системи світові. Це виклик спецслужбам Заходу, із «показовим» застосуванням хімічної зброї російської розробки – отруйної речовини нервово-паралітичної дії сімейства «Новичок», що не було попереджено чи виявлено британською контррозвідкою до, власне, спроби замаху. Дуже яскравою є еволюція реакції Сполучених Штатів на розслідування замаху. Від слів державного секретаря Рекса Тіллерсона про те, що «отруєння явно було організовано Росією» (його звільнення з посади невдовзі після цих слів залишило багатьох експертів-політологів із сумнівами) 13 березня; до невпевненої згоди Дональда Трампа з тим, що «певно, Росія отруїла екс-шпигуна з огляду на всі докази»; до, нарешті, заяви в сесії Ради Безпеки ООН від 14 березня представниці США Ніккі Хейлі про «абсолютну солідарність зі Сполученим Королівством щодо звинувачення Росії».

Сама операція проведена за характерною моделлю, відомою серед російських шпигунів як «мокрої справи» (описуючи криваві руки), яка використалася ще з часів сталінізму. Ця технологія політичних вбивств під дипломатичним прикриттям стала улюбленим методом сьогоденної Росії у світових масштабах задля знищення «дефекторів» – перебіжчиків з російської оборони, розвідки та внутрішнього кола політики. Така стратегія залякування працює як в середині країни (відбиває бажання зрадити інтереси Кремля), так і ззовні (показує іноземцям розгалуженість та силу російської системи шпіонажу). За початок XXI ст., кількість імовірних політичних вбивств та замахів на вбивство організованих ГРУ за кордоном наближується до масштабів сталінської епохи.

Тому не дивно, що у відповідь на дії Кремля та його звичайні, повні злого сарказму «офіційні заперечення», Тереза Мей оголосила, що її уряд висилає з Британії 23 російських «дипломатів» як персон нон грата, і що Лондон припинить всі контакти найвищого рівня з Москвою. «Вони ставляться до використання в Європі вогневого нервового агента з сарказмом, презирством та незграбністю. Їхня реакція продемонструвала повне нерозуміння масштабів цих подій. Вони не надали ніякого достовірного пояснення», – розкритикувала дії росіян пані Мей.

Коментуючи дії Сполученого Королівства, Джон Шиндлер стверджує у своїй статті для Observer, що «ми не повинні очікувати, що Кремль просто змириться з рішенням британців. Москва також не буде користуватися дещо джентльменськими правилами шпигунської війни старої Холодної Війни. Путін і його режим довели, що вони здатні відповідати на такі дії шляхом насильства будь-де у світі. Москва не заспокоїться зараз, коли прем’єр-міністр Мей попросила про колективну позицію НАТО у відповідь нинішній кризі, а також вимагає від Ради Безпеки ООН взяти участь у розслідуванні справи Скрипала».

Такі методи розвідки й контррозвідки характерні не лише для «західного театру» шпигунської війни. Окрім власне країн НАТО, дипломатична розвідка надає Росії можливості вести шпіонаж серед потенційних союзників НАТО, вимагаючи своє «місце під сонцем». Наприклад, у червні 2017 р. спецслужби Республіки Молдова заявили, що російські дипломати, видворенні у травні 2017 р. з Молдови, вербували бойовиків для війни проти України.

Певно, Міністерство закордонних справ України керувалося саме уроками запобігання зловживанням дипломатичною розвідкою, коли заявило, що призначення нового посла Росії в Україні знято з порядку денного, та до звільнення окупованих територій України Росією розглядатися не буде. Але якщо російсько-українське протистояння вже є радикалізованим та беззаперечним, то ряд країн Заходу все ще шукає методи «умиротворення» Кремля та продовжує активні дипломатичні відносини.

У такій ситуації перед країнами західного світу та їхніми спецслужбами постають тяжкі виклики: забезпечити функціонування дипломатії із Москвою та при цьому турбуватися про безпеку власних громадян та союзників від російської розвідки. Викривати шпигунів чи продовжувати стеження за ними? Організовувати публічну чи секретну «помсту»? Ризикувати загостренням відносин чи ні? Всі ці питання стоять зараз перед Сполученим Королівством, яке опинилося на роздоріжжі щодо того, як реагувати на російський виклик, а також вже отримало як критику за «нерішучість» та і хвалебні овації за «витончену стратегію», а також перед усім блоком НАТО. Можливо, одна «брудна робота» у шпигунській війні виявиться здатною підняти напруженість на рівні всього світу.

744

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: