Підприємницький талант у Наталії проявився ще в дитячому віці. Дівчинка любила грати в магазин, постійно намагалася комусь щось продати: починаючи від татового улову на рибалці та закінчуючи «Оріфлейм». «До мами на завод ходила в бухгалтерію, вони там багаті були в ті часи», — згадує Наталія.

Після школи вона вступила до медучилища. І тут почалася перша перевірка на завзятість і віру у свій талант.

«Мені медицина взагалі не подобалася, але батьки вважали професію лікаря перспективною. Я чітко розуміла, що це не моє. Шкода уявити пацієнтів, які у мене могли б бути в майбутньому. І я проявила сміливість, переконавши батьків, що мені потрібно йти в економічний університет».

Але вже на першій парі дівчина зрозуміла, що їй взагалі не хочеться вчитися — як ніби вона виросла вже з цих «штанів».

Пізніше Наталія все ж зізналася батькам, що перейшла на заочку. Вони дали їй гроші, відкладені на навчання, — з умовою, що тепер дівчина буде утримувати себе сама: приймати рішення, брати на себе відповідальність і бути самостійною.

«На ці гроші я купила собі дублянку і чоботи. Щоб поважно виглядати. Дала в газету оголошення, що дівчина приємної зовнішності шукає роботу керівника. Звичайно, були різні пропозиції: перевіряли мою готовність, так би мовити.

І ось одного разу за оголошенням я приїхала на гуртову базу. Хоч там і не було так красиво, як в інших офісах, але в цьому всьому я побачила свої ігри в магазин. Я залишилася там працювати.

Незабаром Наталія почала пробувати займатися бізнесом. Вона зрозуміла, що на ринку з'явився новий продукт — охолоджена курка. Її сестра саме працювала в супермаркеті. Там дівчина купила першу партію товару і повезла на базар клієнтам, які на гуртовій базі купували у неї рибу.

«Тоді я задумалася про свою базу. Знайшла інвестора, готового вкластися в проєкт. Я збиралася торгувати куркою, а ще — завозити імпортну рибу. Саме одна моя подруга возила рибу з Росії. Я підтягла її до себе. Пів року ми готувалися до відкриття. Я навіть не думала про гроші, просто удвох веселіше».

«У якийсь момент ця дівчина приходить до мене і каже, що мій інвестор не може дати нам необхідну суму грошей, тому вона пропонує мені працювати за 20% від прибутку, навіть не оформляючи. Попри те, що ми вже знайшли приміщення, зробили ремонт — вже все було готово.

Я давно пішла з постійної роботи й дуже чекала моменту запуску власного бізнесу. Це була моя мрія. І тут, по суті, вона мене кидає».

Фактично всі свої кошти Наталія інвестувала в майбутнє підприємство. Після розриву відносин з бізнес-партнеркою вона залишилася ні з чим.

«У мене не залишилося грошей, щоб платити за орендовану квартиру. І через тиждень після того, як закінчується страховка, я перевертаюся на машині.

Моя мрія, якою я жила пів року, просто щезла. Мені потрібно повертатися жити до батьків, знову йти працювати найманим співробітником до своїх же конкурентів. По суті, в один момент я залишилася без нічого. У мене була страшна депресія».

Зараз Наталя каже про це порівняно спокійно. Відчувається хвилювання від емоційних спогадів, але це вже сприймається як досвід, пройдений шлях. І цей нелегкий шлях, можливо, був найкоротшим до нового етапу в житті.

У столиці дівчина відправилася працювати до своїх колишніх постачальників. І хоч попередній роботодавець, відчуваючи конкуренцію, дав їй погані рекомендації, на роботу її все ж взяли. По суті, Наталя почала будувати кар'єру з нуля в новому місті. Але напрацьований досвід все ж знадобився їй і в столиці. Якраз тоді почався дефіцит курки — попит на неї зріс. І тоді, паралельно працюючи в компанії, дівчина налагодила свій мінібізнес.

Так почався бізнес Наталії Шмігельської в Києві. До процесу вона залучила всю сім'ю. «Батьки потрапили під скорочення на заводі та прийшли мені на допомогу. Тато в мене був логістом — збирав гроші, мама — фінансовим директором, і допомагала сестра — робила накладні та возила курку». Через кілька місяців дівчина пішла з компанії та стала працювати на себе.

У Наталі є одна дуже цікава здатність — навколо себе помічати можливості та перспективних людей. Працівників вона шукала всюди, навіть в найбільш незвичайних місцях.

«Першою співробітницею у мене була моя інструкторка з аеробіки. Ми з нею на колінах виписували накладні.

Потім я зняла кабінет, найняла ще працівників. Комірником у нас був хлопець з заправки. Мені сподобалося, як він обслуговує клієнтів, і я подумала, що хочу, щоб в моєму бізнесі був такий же сервіс. І я його найняла.

А найкращим менеджером у мене була колишня працівниця совдепівського м'ясокомбінату. Така, знаєте, жінка-закупівельниця за 60 років. Вона відразу з усіма порозумілася. Робила найбільші продажі, тому що у всіх м'ясокомбінатах працювали такі ж жінки».

Перша машина з товаром стала невдачею. Постачальник надіслав цілу фуру простроченої шкури. Етикетки були підроблені.

«М'ясокомбінат брати її не хоче, а постачальник відмовляється приймати назад. Ось це був стрес.

Я вклала в товар весь оборотний капітал. Потрібно було якось вирулювати. Пам'ятаю, тоді я сказала, що нічого вже не хочу, ніяких бізнесів. Повернуся до Харкова і буду там продавати.

Але буквально трохи часу пройшло, і я думаю: ну потроху буду щось робити далі. Напевно, завдяки тому, що я не злякалася і почала потрохи пробувати, і пішов великий бізнес».

«Я з дуже небезпечного району Харкова. Там таке оточення… Якщо ти будеш слабким, то заклюють. Ось звідти ця впертість і впевненість, що я не слабка. Я що, злякаюсь цього моменту?

Але мені ще здається, що у кожної людини є схильність, призначення. І якщо все-таки не йти на поводу своїх страхів, можна вчасно взяти своє».

Перерва між стресами була невеликою. Тільки дівчина охолола і перебудувалася на продовження своєї справи, як трапилася ще одна неприємність. Навіть більша, ніж попередня.

«Відбувається так, що фура з охолодженою куркою з Криму виїжджає в незрозумілому напрямку. Якісь шахраї завантажили мій товар в машину і зникли. Це була знову вся моя оборотка. Шкура-то була дешевше. А заморожені кури — це дуже дорого.

І знову настав момент, коли я мало не зламалася. Стільки часу я працювала, щоб ці гроші заробити, і все знову втратила. Всю увага я направила на те, щоб знайти цю фуру. Але потім зрозуміла, що марно віддавати туди енергію, засмучуватися і концентруватися на тому, чого не повернути. Навіть якщо я знайду цих людей, то цієї курки вже немає.

Я знайшла в собі сили та перемкнулася на нову хвилю: краще витрачу енергію там, де ці гроші зможу знову заробити. Ось таким чином я навчилася концентрувати увагу не на тому, що було, а на тому, що я можу взяти зараз».

І дівчина почала шукати нових клієнтів, домовлятися з постачальниками, забезпечувала сервіс, налагоджувала контакти.

«Суми угод доходили вже в якийсь момент до 5 мільйонів доларів, і контрагенти, бачачи мене у 20 з копійками років, говорили: «Наталю, а ви не поїдете з валізою на острів?».

Насправді говорити щось про це зараз вже нескладно, а ось уявити тільки: в одному із сегментів бізнесу столиці з'являється гравець, що швидко набирає обертів. І цей гравець — молода дівчина з Харкова, яка відкриває нові філії, купує одне за одним виробництва, стає небезпечним конкурентом на ринку.

«Я розуміла, що коли ми дійдемо до стелі, ніхто не дасть мені можливості вийти на експорт. Тому що я стану дуже проблемною в плані об'ємоформуючого клієнта.

Я була в постійному стресі. Бізнес величезний, завжди є складнощі. І мені, дівчині у 26 років, завжди потрібно було удавати — що я доросла, щоб мене сприймали як рівну.

На якісь зустрічі я навіть не ходила, щоб не злякати контрагентів. Вони-то знали, що є якась власниця Наталія. Але самі вже фантазували, хто за мною стоїть. А я цього не заперечувала. Мені вічно малювали якісь там образи. Я ж думала: нехай вони там собі щось уявляють».

Такий образ Наталі доводилося підтримувати, щоб захистити себе і свій бізнес. Зокрема — і від корумпованих служб, які лютували в часи президентства Януковича. До тих пір, поки вони думали, що за нею хтось стоїть, бізнес не чіпали.

«Це дно. Тобі не хочеться ні з ким спілкуватися, нікуди ходити, нікого бачити, тебе нічого не цікавить у цьому світі. Просто скоріше закінчився б день і скоріше б заснути, а краще і не прокинутися.

А тут ще ці всі "маски-шоу". Ти не розумієш взагалі, що робити. На них нічого не впливає. Ми йдемо в суд, а суддя сам шокований: це все незаконно. А вони кажуть: "Нам все одно, ми будемо стільки справ відкривати, скільки нам захочеться". З юридичної частини у мене не було ніякого захисту взагалі. Не було навіть соцмереж. Нікому було скаржитися».

Духовне зростання у Наталії почалося у 2006 році. Тоді вона потрапила до Індії — поїхала туди в йога-тур.

Дивно, як змінюється тема нашої розмови — декілька хвилин назад ми обговорювали виторг, обороти, фінансові провали, а зараз — матрацик десь в індійській глушині. Але саме він і став відправною точкою в перетворенні Наталії, зокрема — і перетворенні її відношення до бізнесу.

Зараз у Наталії дві компанії. Один з них — для ринку B2B — бізнес по дистрибуції курки. З нього вона починала, але зараз приділяє йому меншу частину свого часу. Друга компанія — це виробництво їжі. Саме цим напрямком Наталя займається ретельніше.

"Готово" — це напівфабрикати високої якості. Але насправді не так просто — взяти та переформатувати завод під таке виробництво. Це була ціла авантюра. Проєкт — дуже дорогий, вимагав великих вкладень часу і фінансів. І складністю, яку спочатку ми не врахували, було ставлення споживача до напівфабрикатів. Українців довгі роки годували "котлетами з туалетного паперу". Тому завоювати довіру людей виявилося дуже нелегко. Продукція простоювала на полицях, тому що люди, навіть не куштуючи, не вірили в якість такої продукції. Прогнози з продажу не виправдовувалися, а гроші швидко закінчувалися.

Утримувати завод, поки ми не випустимо новий продукт, — це взагалі окрема історія: я проходила стреси, збитки. Ми робили помилки, тому що я з ринку B2B, з гурту, переходила на В2С, де зберігання продукції — всього 5 днів. Якщо товар не продавався в мережах, вони все це списували нашим коштом. Я мало не стала банкрутом.

Був навіть такий період, що мені чотири рази ставили жахливі діагнози. Вони не виправдалися, але я зрозуміла: життя мені каже, що я щось не те роблю.

І я вирішила поїхати в Таїланд. Там випадково познайомилася з одним просвітленим майстром. І він допоміг мені усвідомити, що я занадто серйозно поставилася до того, що зараз роблю.

Я ставилася до цього як до збитків, а це були інвестиції.

І Наталя усвідомила, що продавала свою продукцію не тим клієнтам. Її споживачі — це кулінарії в торгових мережах. Тоді вона стала пропонувати їм заготовки. «Вони нас рік перевіряли. Але я це все відпустила і сказала: як буде, так і будею». Зараз «Готово» — постачальник напівфабрикатів в кулінарії найбільших торгових мереж України.

А ось «Фудмаму» Наталя придумала трохи пізніше.

«Коли у мене з'явилася сім'я, я зрозуміла, що жінці, яка приїжджає додому в кращому випадку о 7 годині вечора, потрібно приготувати, потім прибрати після всіх, а потім — втомленою лягти спати та встати з ранку на роботу. Це взагалі неймовірно. З одного боку, всі визнали, що жінка теж може бути й лідером, і в рівних правах, але домашні турботи залишилися на ній: діти, шкільні збори й т.д. Тобто чоловік сьогодні виконує ту ж роль, що і жінка в соціальному світі, але негласно в нашій країні всі домашні турботи — на жінці.

І тоді зародилася ця ідея. У нас є і 100% готові ланчі, і такі, які можна поставити в духовку відразу в пакуванні, щоб приготувати — жінка може проявити свою турботу без простоювання біля плити. За лічені хвилини подати, наприклад, лазанью і не мити потім гору посуду.

Зрозуміло, що і самотні чоловіки — теж наш сегмент, і ми про них піклуємося. Ми даємо можливість усім виділити більше часу на себе або на розмови за столом замість виснажливого кухонного побуту».

Раптом Наталія згадує 2012 рік. Тоді вона пройшла перевірку на свій підприємницький талант. Героїня втратила всю свою імперію і знову залишилася ні з чим. Але це «ні з чим» було гірше першого досвіду зради подруги. Тоді це було дійсно падіння.

«Мій постачальник вирішив, що я йому не потрібна, що я вже небезпечна, у мене величезний відсоток ринку курки. І він закриває мені всі договори. В один момент мені довелося скоротити 90% свого бізнесу. Залишилася одна філія в Харкові, з якої я починала. Якраз тоді були найжорсткіші маски-шоу. Наїхали з усієї області — всі служби відразу. Я сказала, що не дам ні копійки грошей.

2012 рік у мене був дуже кризовим. У мене була імперія. І все зупинилося. Я не знала, чи зможу я щось створювати ще. Я постійно аналізувала свій успіх: вдалий збіг обставин чи у мене, правда, підприємницький талант?»

Перевірку Наталія пройшла. Переконалася, що талант все ж є. І тому на питання про те, що робити дівчатам, які сумніваються, робити бізнес чи ні, відповідає:

Зараз Наталія дуже багато виступає, ділиться досвідом, пише книгу, веде наставницькі групи для підприємців в телеграмі. Це ще один напрямок її розвитку зараз.

Ми говорили близько півтори години. Поки фотографка не підійшла і не попросила прискоритися. Адже сонце вже сідало, а нам дуже важливо було зробити ще кілька фото. Виблагавши ще 10 хвилин, я все ж задала бліцпитання. Як завжди — для посмаку.

— Три найважливіші книги для вас?

— Перша книга — це моє життя, за яким я спостерігаю. Через це не сильно мене заворожують чужі історії. Кожному варто звернути увагу на своє життя.

З тих, які запам'яталися — це книга Олега Тинькова. Там є момент, як він продавав бізнес і катався на велосипеді в Америці, придумуючи нові ідеї. Я потрапила в Америку, напевно, завдяки саме цій книзі. Так собі все представила — і це сталося.

Ну і «Два Життя», К. Антарова. Там про все.

— Яка у вас мрія?

— Бути щасливою і жити тут і зараз.

— Якою вас не знають люди?

— Напевно, сумною.

— Якби у вас була одна порада, що б ви сказали своїм дітям?

— Насолоджуватися життям і не морочитися на складності. Сьогодні вони одні, завтра — інші. Немає в житті нічого важливого.

— Є питання «В чому сенс життя для Наталії», але я запитаю по-іншому: «У чому сенс Наталії для життя»?

— Передавати досвід. У мене стільки було вчителів, ситуацій життєвих. І я подумала в один момент: шкода з цим всім померти й не передати це. Неначе безглуздо тоді це все.