Сергій Рибалко: “Якби, не дай Боже, сталося так ще раз, я б пішов знову”

"Зрозумів, що таке війна"

"Я поїхав на позицію вже як битий вовк. Над нами щось почало дзижчати. Ми з двома побратимами впали. А ти як впав, так і закляк. І ось ми десять хвилин лежимо, пʼятнадцять. У мене вже ноги затекли. Я питаю, чи ще довго. Мені відповідають, не ворушися, бо нам капець. І біля нас тихенько починають лягати міни. 20 метрів, 10 метрів. Але ми не ворушимося. Тоді я вперше зрозумів, що таке війна", — пригадує Сергій. 

Чоловік ніколи не планував стати військовим. Він навчався на військовій кафедрі при університеті у 2010-13 роках, однак на війні навчання абсолютно не знадобилося. Каже, у ті роки багато знайомих здобували освіту "для галочки", от і він вирішив податися. 

Згодом, у 2015 році, Сергій здобув фах ветеринара і за обміном студентів переїхав до Данії, де пробув сім років. 

У Данії чоловік познайомився з українцями-емігрантами, які сформували свою футбольну команду. Сергій зустрічався з ними щотижня. Окрім футболу, любив активні види спорту: кататися на велосипеді та ковзанах, плавати й ходити в гори. 

А ще любив подорожі на автомобілі. Згадує, могли прокинутися зранку і колективно вирішити — їдемо в Німеччину! Тоді швидко збиралися і рушали в дорогу. "Необтяжене нічим життя", — говорить Сергій.

Напередодні 24 лютого 2022 року він вечеряв зі своїми сусідами-данцями. Чутки про повномасштабне вторгнення поширювалися за кордоном, усі хвилювалися, що ж буде далі.

"Данець каже: «Serhiy, tomorrow the war will start» (Сергію, завтра почнеться війна). А я йому відповідаю, що не вірю в це. До останнього не вірив, що почнеться повномасштабна війна", — згадує ту вечірню розмову чоловік. 

З цими думками Сергій відправився у відпустку в Україну. Уже 23 лютого його літак приземлився у Жулянах (аеропорт Києва). Він поїхав відвідати маму. Повечерявши, сімʼя лягла спати, і вже на ранок прокинулася від дзвінків і повідомлень — почалася повномасштабна війна. 

"Виявилося, що це не останній снаряд"

Сергій вважає, саме в біді стає зрозуміло, хто ти є насправді, тому він не вагаючись вступив до лав Територіальної оборони. 

Поранення чоловік отримав у 2023 році у Донецькій області, в районі міста Вугледар. Події того дня згадує фрагментами. Військові, як зазвичай, окопували щойно відбиту позицію. Навпроти них недалеко стояли російські підрозділи, зокрема й "Вагнер". 

"Коли йде артилерійська підготовка з тієї сторони, вони насипають, насипають, насипають. Вони знають, який снаряд у них останній і зразу після нього біжать. Я, як командир групи, спостерігав за цим. Виглянув, а виявилося, що це не останній снаряд. Тоді я втратив свідомість", — розповідає Сергій.

Військовий прокинувся уже з турнікетом на нозі. "Побачив, що в мене кусочок пальця відірвало. Спробував встати, а встати не можу. Тому що нога якось не так лежить. Я на ліктях перемістився у більш-менш сидяче положення. Перший час не боліло, а потім почало боліти сильно. Попросив командира добити мене. Слава Богу, він не наважився", — говорить чоловік. 

Командир організував швидку евакуацію, і майже за 40 хвилин військового забрали.

"Памʼятаю, як мене несли в рядні з перебитою ногою. Стопа на мене дивилася. Я казав хлопцям: «Заберіть мій портфель, там мої трофеї». А вони кажуть: «Ми або тебе несемо, або портфель»", — згадує військовий.

Лікарі казали йому, що він чудом вижив. Сергій же стверджує, чудо — це оперативність командирів і фаховість лікарів, які допомогли йому.

"Я ні в якому разі не жалію, що не втік"

Чоловік пережив понад 25 операцій під загальним наркозом. Йому говорили, що, скоріш за все, ходити він не зможе. "Але у мене було велике бажання ходити. У жовтні минулого року я встав. Важко, але встав", — розповідає військовий.  

Цьогоріч в Естонії Сергій отримав нове протезування. Він все ще звикає до пристрою і вчиться ходити з ним. Говорить:

"Відчуваю колосальні зміни. За відчуттями, він набагато легший, а вага, в моєму випадку, багато чого вирішувала. Звісно, хотілося, щоб зовсім без нього, але я задоволений".

Зараз чоловік повернувся до роботи на газовому підприємстві, на якому працював до війни у рідній Черкаській області. Сергія вилучили з військового обліку, однак він хоче повернутися назад на службу. Каже, жартує з військкоматом, що дасть грошей, лиш би взяли назад. 

"Я ні в якому разі не жалію, що не втік. Якби, не дай Боже, сталося так ще раз, я б пішов знову. Просто там простіше. Тут люди не бачать, до чого це все йде. Або, може, це адреналіновий голод? Віриться, що можна ще щось поміняти", — говорить Сергій.