Кажуть, що Рига має присмак шоколаду «Лайма» (латвійський аналог нашого «Рошена») і відомого однойменного бальзаму (напій належить до категорії біттерів, раніше вважався ліками, однак з часом його почали вживати зі, скажімо, профілактичною метою). Для українських туристів латвійська столиця хоч і залишається переважно terra incognita, однак відвідавши її, у вас точно складеться враження, ніби ви тут не вперше. За це — велика подяка латвійській гостинності і радянському кінематографу. Справа в тому, що вулиці міста свого часу слугували локацією для зйомок і «17 миттєвостей весни», і «Пригод Шерлока Холмса», і інших знакових радянських кінострічок. Тому відчуття легкого дежавю більш, ніж очікуване.
Місто на Даугаві, будучи типовою європейською столицею, зберегло і норовливий прибалтійський дух, і сувору радянську спадщину. У Ризі на кожному кроці можна побачити абсолютно інший історичний зріз. За один день ти буквально проходиш крізь епохи. Які саме — дивимось далі.
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Окрасою Риги справедливо вважається історичний центр. Його архітектурні домінанти — Собори Святого Якова (головна католицька церква Латвії), Домський (з неймовірної краси органом) та Святого Петра (на 72-метровому шпилі якого облаштований оглядовий майданчик). Усі вони не тільки ілюструють особливості готичного стилю у Прибалтиці, а й демонструють життя міста у ті далекі та неспокійні часи.
Оскільки в Ризі здавна процвітала торгівля, значна роль тут відводилася купецьким гільдіям. На Ратушній площі знаходиться будівля, що хоч більше і нагадує казковий будиночок Гензель та Гретель, а проте служила біржею, складами та просто «офісами» для тогочасних підприємців. Промовистою назвою, «Будинок чорноголових», вона завдячує темношкірому заступнику купецтва Святому Маврикію. Свого часу у цій будівлі кипіло ділове життя столиці, нині ж тут музей, у якому зберігаються найрізноманітніші предмети побуту, які належали представникам братства «Чорноголових».
А ще у Ризі люблять тварин. Настільки, що навіть увіковічують їх у скульптурі. Найбільш відомою із них є, звичайно, «Бременські музики». Легендарний квартет місту свого часу подарував побратим-Бремен. За міською легендою, знамениті музиканті ніби виглядають зі свого західного вікна, щоб подивитися, як поживають їх друзі у соціалістичному блоці. У будь-якому випадку, казка має досить слабке відношення до історії міста, проте пам'ятник незмінно користується славою у туристів.
А ще Рига — місце, де цінують родинні зв'язки. Навіть в архітектурі. Яскравий приклад — будинок «Три брати». Вони представляють собою зразок типової середньовічної забудови міста. Усередині розміщується непостійна експозиція ескізів та планів старовинної Риги. Спорідненість «Білого», «Середнього» та «Зеленого» братів полягає в тому, що будинки зведені так щільно, ніби є продовженням один одного. Що не кажіть, а в Середньовіччі вміли жити дружно.
І яке ж знайомство з минулим без відповідної кухні? Для тих, хто охоче поринув би в історичний дискурс, але спить у музеях так само міцно, як перед першою парою, раджу поєднати приємне з корисним і відвідати «Бурштиновий шлях» (Dzintara Cela). Тут можна спробувати і щось знайоме, на кшталт, горохових чи хлібних супів, або наважитись на оселедець зі сметаною. «Музейність» приміщення забезпечується настінними зображеннями життя середньовічної Латвії, уривками зі старовинних літописів, мініатюрами.
Якщо ж і це не виглядає переконливо, тоді рушайте у Rozengrals. Тут усе максимально автентично. Настільки максимально, що в залах немає світла, горять лише свічки, виделки не передбачені, а страви подають у дерев'яному саморобному посуді. У залах розміщена досить велика колекція як побутового середньовічного реманенту, так і лицарських обладунків та стягів. Увесь заклад — це нескінченні кам'яні лабіринти, де, насправді, досить легко загубитися. Однак у цьому місці зупиняється час. А для того, щоб взагалі втратити йому лік, замовте медово-імбирне пиво. Два-три кухлі — і ваша екскурсія Ригою закінчиться так само несподівано, як розпочалась.
ВІД ХХ СТОЛІТТЯ ОБЕРТОМ ГОЛОВА (1900-1920-ті)
Давайте поговоримо про дирижаблі. Точніше, про ангари для них. Точніше, про те, що з ними робити, якщо дирижаблів у них немає. Латвійці досить креативно поставились до воєнних об'єктів часів Першої світової і зробили з них торговельні павільйони. Попри те, що над їх реконструкцєю (тому що при будівництві ангарів якось не врахували, що там будуть продавати полуницю та м'ясо) працювали найкращі латвійські інженери, і було витрачено силу-силенну грошей, результат отримали блискучий. Ринок став не просто популярним, він перетворився на візитівку міста. Воно й не дивно. Ви, наприклад, часто ходите за огірками в ангар для дирижаблів?
Крім того, що жителі Риги винахідливі та оригінальні, у них, до того ж, прекрасний смак. Яскравим підтвердженням цьому слугує вишуканий стиль, у якому витримана майже третина будівель у столиці. Ризькі арт-нуво, або югендштіль — це багатоповерхові будинки з еклектичним орнаментальним оздобленням фасадів, гвинтові сходи, від яких паморочиться в голові, оригінальні вітражі, а також елементи народного мистецтва, утілені в безлічі архітектурних деталей. На жаль, естетика арт-нуво — це прямий доказ, що краса потребує жертв. Такі будинки абсолютно не придатні для життя, оскільки для розкішного оздоблення інтер'єрів та екстер'єрів архітектори нівелювали нормальною електрифікацією чи водопостачанням. Однак цілі вулиці, виконані у примхливому югендштілі — це справжня насолода для очей.
СОЮЗ НЕРУШИМЫЙ
Ставлення латвійців до Радянськго Союзу вкрай лаконічне та зрозуміле: у Ризі для його висвітлення є цілий музей окупації. Проте крокуючи містом усіх на світі епох ми не можемо не зіштовхнутися з привидами минулого. Одним із них є «Подарунок Сталіна», або Латвійська академія наук. Місцеві ніколи раділи монументальній споруді, метою якої було постійне нагадування радянської влади та могутності у країні. Саме тому Академія вважалася не скільки місцем концентрації інтелектуальних сил, а радше наглядовою баштою, з якої Москва могла контролювати всю країну.
Однак прагнення до свободи та самостійності у жителів Латвії було напрочуд сильним. Утіленням нескореності народного духу свого часу став монумент Свободи (також відомий як Мілда), що знаходиться на бульварі Брівібас. Пам'ятник з'явився ще в 30-их роках і попри свої виразно антирадянські мотиви (символізував боротьбу латвійського народу за незалежність) дивом уцілів. Не дивом, якщо чесно, а за допомогою радянської пропаганди: три зірки, які тримає Мілда, спочатку означали історичні частини Латвії (Курземе, Відземе та Латгале). Однак невдовзі була запропонована інша інтерпретація: зірки — це Радянські Прибалтійські Республіки. Керівництво з нею погодилось і монумент залишили у спокої до того часу, доки його істинне призначення не було повернуте з історичного небуття.
СЬОГОДЕННЯ
Сучасна Рига теж вражає. Тут є абсолютно неймовірний центр мистецтв NOASS, розташований на платформах-човнах прямо на Даугаві (містить регулярну колекцію сучасного мистецтва як латвійських, так і інших художників, вхід, до речі, безкоштовний). Можна також побачити найбільший у Прибалтиці мурал, створений з нагоди отриманого Ригою титулу «європейської столиці культури у 2014 році». Персонажі зображені на ньому в традиційних костюмах, а всю картину ніби оперізує старовинний пояс, прикрашений народним орнаментом. І хоча все зображення досить зрозуміле і чітке, автори відмовилися давати детальні роз'яснення щодо його глибинного сенсу. Отже, у вас буде можливість добре подумати, що ж вони мали на увазі. Для тих, хто втомився від залюднених середньовічних вуличок або химерних арт-нуво будинків, ідеальною буде прогулянка багато(і багато-і багато) чисельними парками міста (усі відкриті цілодобово), або Променадою, набережною Даугави, з якої відкривається прекрасний вид на інший берег міста. Через річку розташовується ультрасучасна національна латвійська бібліотека з промовистою назвою «Замок світла», будівництво якої завершилось у 2014. Неподалік розміщується Ризька телевежа, ще один зразок сучасної архітектури, що органічно вписується у панораму міста. Сучасна Рига зовсім не поступається Ризі старій або навіть старовинній. Вона по-своєму унікальна.
Усі великі міста, яким вдалося зберегти свою історію, виглядають приблизно однаково: зліва — старовинна церква, справа — хмарочос. Нормально перетинати час і простір просто перетинаючи вулицю. Однак у Ризі цей перехід особливо органічний та приємний, особливо захоплюючий та легкий. Тут по-іншому сприймаєш увесь калейдоскоп із подій, людей та епох. Можливо, тому що у Прибалтиці на поспішають? А можливо, тому що тут інакше плине час?
