Крадії води: як росіяни позбавляють нас водних ресурсів

Міжнародні дослідження зазначають, що війни, починаючи з Першої Світової, чимдалі більше впливають на екосистеми. Це пов'язано зі збільшенням потенціалу сучасної зброї, яка завдає більшої шкоди навколишньому середовищу. Як приклади називають розлив нафти у водні ресурси Кувейту під час Перської війни, або ж пошкодження каналізаційних ліній та очисних споруд в Ізраїлі під час війни в Лівані у 2006 році, що призвело до відкладання мулу в Середземному морі. Бойові дії можуть відбуватися на морських шляхах, або ціллю військових операцій може стати водна інфраструктура, як от водопровідні труби, очисні споруди, дамби. У результаті це перешкоджає доступ населення до води, що Генеральна асамблея ООН визнає одним із базових прав людини. Порушення таких прав можуть трактуватися як водний тероризм, адже наслідки від цього — довготривалі та впливатимуть на здоров'я майбутніх поколінь.

Протягом останніх десятиліть декілька міжнародних організацій вивчали й оцінювали вплив збройних конфліктів на воду. Наприклад, у 2011 році Світовий банк повідомив, що населення в країнах, постраждалих від конфлікту, непропорційно страждає від відсутності доступу до безпечної води та санітарних умов. Згідно з тією ж доповіддю, діти, народжені в країнах, що постраждали від конфлікту, майже вдвічі частіше за інших не мають доступу до якісного джерела води. У доповіді ЮНІСЕФ зазначено, що діти в умовах тривалих збройних конфліктів частіше помирають від хвороб, пов'язаних із відсутністю чистої води, ніж від насильства, безпосередньо пов'язаного із самим конфліктом.

Усі ці наслідки загрожують і українцям: окупанти обстрілюють водну інфраструктуру, заміновують дамби, проводять воєнні операції на території Чорного та Азовського морів. Розберемось детальніше, чим це небезпечно та що тепер нам із цим робити.

Використання води як інструменту для досягнення військових цілей не є новим явищем. Дослідження з історії наводить приклад: значна частина водної інфраструктури Іраку була побудована як частина військових зусиль Британії проти Османської імперії під час Першої світової війни, щоби встановити контроль над річками Євфрат і Тигр і отримати стратегічну перевагу.

Після розгортання повномасштабної війни в Україні вода стала одним із приводів для удару російської армії по Херсонщині. Намір цього удару — розблокування подачі дніпровської води на тимчасово окупований півострів Крим із району Нової Каховки. Наприкінці лютого окупантами була захоплена головна споруда Північно-Кримського каналу, Каховська ГЕС та всі гідротехнічні споруди, що регулювали постачання води з Каховського водосховища на півострів Крим. 27 лютого росіяни зруйнували тимчасову дамбу, автомобільний міст та головну перегородку каналу, щоби "пустити" воду до Криму. За повідомленнями Держекоінспекції, російськими військами здійснювався водозабір із Каховського водосховища через часткову розгерметизацію гідроспоруди Північно-Кримського каналу. Підрахунки ДЕІ вказують на те, що за день окупанти крадуть води на понад 32 млн гривень.

Водночас експерти відмічають, що Північно-Кримський канал — це система гідротехнічних споруд, і просто "пустити" ним воду недостатньо. Зокрема, коментуючи цю ситуацію, Директор Інституту водних проблем та меліорації НАН України роз'яснював, що систему Північно-Кримського каналу на півострові потрібно було ретельно готувати до прийому води. Тож потрапляння води в непідготовлений канал принесе більше шкоди, ніж користі. Експерти неодноразово наголошували, що стан насосів може бути незадовільним після років простою, а на їхнє відновлення можуть піти місяці. Тож результат виявився відповідним: через зношеність інфраструктури каналу та гідротехнічних споруд вода, що поступає в канал, сильно замулена і її якість може бути дуже низькою. Звідси постає питання — чи можуть дніпровські води, захоплені росіянами внаслідок військової агресії, якось врятувати ситуацію із водою на півострові? Ні. А от призвести до негативних наслідків як для природи, так і для населення південних регіонів — так.

"Захоплення російськими військами об'єктів водопостачання та тимчасове відновлення подачі води до Криму можуть спричинити посилення водного дефіциту як на материковій частині, так і на півострові", — вважає Доктор наук із державного управління, доцент Сергій Зелінський.

Зокрема це пов'язано з тим, що південні області з одного боку є найменш забезпеченими водними ресурсами, а з іншого боку — є найбільшими споживачами. Додатковою проблемою є вплив змін клімату на ці регіони. Науковці відмічають, що з 2041 року можливе припинення місцевого поверхневого стоку в маловодні ріки в Херсонській, Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській та Запорізькій областях. Наприклад, у Запорізькій області "кліматичний стік" може зменшитися в 10 разів, у Дніпропетровській — у 6 разів, у Миколаївській — у 3,6 раза, а в Криму — удвічі. Дослідження впливу зміни клімату на водні ресурси України, яке разом із науковцями проводив Центр екологічних ініціатив "Екодія", також вказує на те, що водний стік річок у південних областях буде зменшуватися, що в майбутньому може призвести до водного дефіциту.

Схоже, що росіяни використовують удари по очисних спорудах як зброю проти мирного населення, і це не єдиний такий випадок під час війни. Наприклад, під час громадянської війни в Сирії скидання неочищених стічних вод у довкілля (як навмисне, так і ненавмисне) погіршило якість води в постраждалих районах — зараз це загрожує й нам.

"Найбільша шкода [в контексті водних ресурсів — ред.] йде внаслідок руйнування очисних споруд, дамб та виведення з ладу обслуговуючих організацій, які займалися водопостачанням та очищенням стічних вод. Усі вони без очистки тепер потрапляють у водойми, особливо там, де відбулись активні бойові дії", — коментує питання шкоди водним ресурсам під час бойових дій Олексій Обрізан, керівник Робочої групи міжнародних експертів Держекоінспекції.

Наприклад, у результаті обстрілу очисних споруд Васильківського експлуатаційного цеху водопостачання та водовідведення армія рф зруйнувала будівлю каналізаційної насосної станції. Унаслідок таких дій зворотні води без будь-якого очищення потрапляють до річки Дніпро, а це вже небезпечно розповсюдженням інфекційних захворювань серед населення, що споживає цю воду, та цвітінням води, що врешті призводить до вимирання риби та заростання водойм.

Крім того, руйнування інфраструктури та промислових об'єктів може призводити до потрапляння у водні об'єкти забруднюючих речовин. У результаті — забруднення водойм:

"Ми отримали інформацію про пошкоджені резервуари з відходами хімічного виробництва на «Азовсталі», які тепер потенційно можуть потрапити до вод Азовського моря. Це може поставити під загрозу існування окремих видів морської біокультури повністю. Але чи зникне Азовське море як жива біосистема — говорити важко, бо ні українські, ні міжнародні екологи поки не мають туди доступу для здійснення хоча б поверхневого моніторингу", — припускає Олексій Обрізан.

Говорячи про забрудники з інших підприємств, "усі види підприємств щось та й використовують", говорив раніше в коментарі для "Рубрики" еколог Максим Сорока. Тобто, влучання в будь-яке підприємство може бути небезпечним, а зруйновані очисні споруди та насосні станції не спроможні очищати воду та постачати її українцям.

Влучання у водоочисні споруди та іншу водну інфраструктуру — це ще не вся шкода, завдана бойовими діями. Війна завдає також опосередковану шкоду довкіллю. Стратегічною ціллю окупантів у Харкові, Чернігові, Житомирі, Калинівці, Львові, Дубно, Луцьку та інших містах стали нафтобази, горіння яких призводить до забруднення як ґрунту, так і водних ресурсів, адже оксиди з повітря, що виділяються під час горіння та потрапляють у хмари, потім випадають кислотними дощами далеко від місця потрапляння в повітря. А ще після вибухів на землю осідає сірка, яка після дощу перетворюється на сірчану кислоту. Усе це має накопичувальний ефект:

"Такі максимальні разові концентрації, як від вибухів, мають миттєвий вплив. У повітрі такі речовини довго триматися не можуть, тому приходять у вигляді опадів та накопичуються в ґрунтах. А далі все буде залежати від рози вітрів — навіть після закінчення війни ніхто не гарантує, що сусідні країни як-то Польща, Словаччина, Угорщина чи Румунія не зазнають впливу у вигляді забруднених опадів і як наслідок — ґрунтів", — пояснює Олексій Обрізан.

Поки що даних, за якими можна було б скласти достовірні прогнози щодо наслідків для України, недостатньо, проте в аналогічних дослідженнях, які проводились після громадянської війни на Шрі-Ланці, йдеться про вищі, ніж зазвичай, концентрації важких металів, фтору та кальцію в підземних водах цих районів.

До речі, навіть переміщення населення є одними з важливих факторів виснаження водних ресурсів через збільшення потреби у воді в регіоні та необхідність збільшення потенціалу водоочисних споруд.

Ще одна вагома проблема: вода з артезіанських свердловин також може стати непридатною. Артезіанські води вважають стратегічним запасом держави, і доступ до них має кожна фізична особа — лише в Києві маємо 376 артезіанських свердловин. Забір такої води проводять на глибині не менше 300 метрів. Саме це є гарантією того, що у воді відсутні шкідливі речовини, важкі метали або радіонукліди — вони просто не можуть туди потрапити, тож вода з артезіанських свердловин вважається найчистішою та найбільш безпечною. Проте зараз унаслідок бойових дій та руйнацій навіть ці свердловини мають ризик забруднення.

"Достатньо одного потрапляння забрудника — він розповсюджується на весь горизонт і робить воду непридатною для вживання на довгий час, бо підземний водообмін відбувається протягом сотень років, а поверхневий — протягом місяців", — пояснює еколог Олексій Обрізан.

Крадіжка водних ресурсів під час війни та водний тероризм рф може спричинити різку зміну водоспоживання по секторах. Тому важливо підходити до планування водозабезпечення південних регіонів комплексно, адже нераціональне використання води може призвести до посилення водного дефіциту.

Останні роки в Україні проводитять модернізацію насосних станцій з водопостачання й заміну аварійних і зношених трубопроводів. Це є основним рішенням із покращення якості питної води, підвищення ефективності технологічних процесів та надійності роботи систем водопостачання та забезпечення раціонального використання матеріальних і енергетичних ресурсів. Реалізація цих заходів сприятиме раціональному розподілу водних потоків та оптимізації тиску в розподільчій мережі, економії енергетичних ресурсів до 40% та зменшенню втрат води в системі, зниженню реального обсягу її подачі та перекачуванню, а також скороченню витоків.

Не менш важливим є й правильне використання водних ресурсів, і тут треба говорити зовсім не про те, скільки води споживає населення. Так, з 2004 року на побутові потреби українці стали споживати майже вдвічі менше води. Якщо 2004 року на це витрачалося приблизно 2,5 мільярда кубометрів води, то 2018-го — лише 1,17 мільярда кубометрів. Найбільш нерегульованою сферою використання води в Україні є сільське господарство — саме на зрошення витрачається дуже багато водних ресурсів, тож і тут ми стикаємось із державним регулюванням.

Якщо ж розглядати короткострокові та практичні рішення, можна звернути увагу на те, яку воду споживаєте саме ви, та спробувати провести її аналіз у лабораторії або ж провести його самостійно за допомогою тест-смужки.

Проте єдиним рішенням для того, аби припинити виснажувати та забруднювати водні ресурси, наразі є припинення війни та наша перемога. Тож донатьте на армію, допомагайте волонтерам та всіма можливими способами наближуйте Україну до перемоги.