Великий відступ: чому насправді російські війська пішли з-під Києва і не лише
За останні кілька днів російські окупанти покинули Бучу, Гостомель, Іванків, Димер, багато інших містечок та сіл; відступили від столиці. Розбираємося, чому так сталося і чи означає це, що ми вже майже перемогли.
У чому проблема?
Воєнна ситуація навколо столиці змінилася на нашу користь. Росіяни відійшли з усієї області (а ще недавно вони стояли ледь не на в'їзді до Києва і обстрілювали місто), покидають також сусідню Чернігівщину і Сумщину. По собі вони залишили кривавий слід.
Цей маневр росіян, їхній відхід – радше несподіванка. Адже Інститут досліджень війни, американський воєнно-аналітичний центр, який з перших днів стежить за ходом боїв, раніше називав Київ головною ціллю кремля (а Чернігівщину та Сумщину експерти вважали плацдармами для наступу на столицю).
То що це було? Відступ, втеча, змова? Чи перемога вже наша? Розбираємося разом.
Яке рішення?
Власне, проаналізувати ситуацію з холодною головою.
Вороги не тікали, а організовано відходили
Різниця в тому, що при втечі окупанти розбігаються чи здаються в полон, а у нашому випадку – намагалися відступити за планом.
"Відхід противник здійснює поетапно, ведучи на окремих ділянках і напрямах достатньо запеклі ар'єргардні бої. В окремих випадках відхід відбувається під прикриттям масованого артилерійського вогню, дій авіації та ракетних військ, також [ворог] активно прикривається діями спеціально виділених для цього тактичних груп прикриття", – зазначав 2 квітня військовий експерт Костянтин Машовець.
А Генштаб ЗСУ вказує, що росіяни ще й мінували місцевість, аби уповільнити наступ української армії.
Окупантам допомагав той факт, що наша армія не має повної переваги у повітрі (а ворог міг розмістити у Білорусі зенітні комплекси С-400, які б'ють на 400 кілометрів), тому вони не боялися авіанальотів. Так значній частині загарбників вдалося вирватися.
Втім, Генеральний штаб, командування "Північ" та екснардеп Єгор Соболєв повідомляли у соцмережах про бої з росіянами. Нашим армійцям вдалося захопити і сучасну техніку. Відтак, теза "ворогу створили "зелений коридор" для відступу" – хибна.
Знайшли причину для відступу: план росіян під Києвом не вдався, а їхні війська ризикували потрапити в оточення
Так, у перші дні війни ворог планував блискавичну операцію, коли десант мав захопити аеропорти в Гостомелі і Василькові, куди могли б сідати транспортні літаки Іл-76 з військами та технікою. Імовірно, саме їм на підмогу проривалися наземні війська з боку ЧАЕС.
Поки невідомо, що росіяни думали робити далі: блокувати столицю з правого берега чи йти на штурм урядового кварталу Проспектом Перемоги. Інші підрозділи рф ішли через Лівобережжя на Бровари.
Але українські бійці зірвали цей план. Десант під Васильковом розгромили за день, гостомельське летовище втратили, але розбили ударами артилерії. Військовий експерт Кирило Данильченко відзначає роль української ППО, адже лише за тиждень росіяни втратили тут мінімум 3 вертольоти та 4 літаки "Ще чимало рухнули в лісах, потонули у болоті та Дніпрі, отримали ракету, дотягнули до Білорусі і були списані", – додає він.
Через це загарбники "забуксували" і були змушені вести затяжні бої у зоні Ірпеня-Бучі-Гостомеля, часто під обстрілами наших артилеристів і бомбами "Байрактарів". Українці ж не лише сиділи в укріпленнях, а вели мобільну оборону: заходили на окуповану територію невеликими пішими групами, атакували ворога і поверталися.
На нашому боці була й природа. Аби прорватися до столиці, росіяни мали перейти річку Ірпінь (яка на додачу ще й розлилася). Не змогли. Бійці ЗСУ підірвали всі мости, а потім методично розбивали понтонні переправи, які наводив ворог. Окупанти намагалися рушити в обхід, за Житомирську трасу – але там їх зупинив потужний вогонь нашої артилерії.
Зі зведень нашого Генштабу та Інституту досліджень війни випливає, що лінія фронту під Києвом не рухалася. ЗСУ вдалося скувати армію рф, про штурм чи облогу столиці вже не йшлося. Тим часом українці відбили Макарів (2 березня), зайшли в Кухарі (середина березня) і остаточно відвоювали Ірпінь (28 березня).
"Сьогодні російська армія навколо Києва виглядає виснаженою. І це не той випадок, коли вам просто треба "трохи перепочити", щоб потім пробиватися назад", – відзначив 1 квітня головний редактор журналу "Війна в історії" Філліпс О'Браєн. За даними видання Guardian, солдати загарбників подекуди просто бунтували через поразки.
Вже 22 березня співкомандир загону ТрО "Азов" Максим Жорін заявив, що Буча та Гостомель "під вогневим контролем" (тобто наші бійці прострілювали ці території). 31 березня українські вояки атакували росіян у Стоянці.
Відтак, окупанти ризикували потрапити в кільце. Тил у них теж не був надійним на 100%, адже там – Зона відчуження, місцями досі заражена радіацією.
У росіян, які йшли з боку Чернігова і Сум на Бровари, виникли схожі проблеми. Замість стрімкого входу в Київ 10 березня вони програли бій біля Скибина, зупинилися і підставилися під українські контрудари.
А ЗСУ взяли село Лук'янівка та Нову Басань, потім розбили понад 30 одиниць ворожої бронетехніки в районі Великої Дороги і фактично почали оточувати окупантів. За оцінкою відомого австрійського аналітика Томаса Купера, їхні підрозділи на схід від Києва почали розсипатися.
Тож у росіян було вдосталь мотивів вивести війська. Заодно вони спробували "відбілити" невдачі на власних телеканалах, розповідаючи, що це був такий хитрий маневр, задуманий від початку.
Чому ворог відступив, а не перекинув ще більше сил до Києва?
Річ у тім, що на старті війни росіяни явно планували "бліцкриг" без особливого українського спротиву. Тому вони одночасно наступали на Київ, Чернігів, Суми, Охтирку, Харків, війська у зоні ООС, Маріуполь та Миколаїв.
Однак українська армія зупинила агресорів, на багатьох ділянках фронту перемагає їх, а ворожу техніку знищує і захоплює сотнями (зараз у ЗСУ більше танків, ніж до війни, завдяки трофеям).
Наприклад, під Києвом дали відсіч російським морпіхам, спецназу та десантникам – це еліта, куди простих призовників не беруть. А біля Харкова українці розбили підрозділи 138-ї гвардійської бригади, яка воювала у Чечні, Сирії та на Донбасі, і 200-ї, котра виступає на російських парадах.
Також у ворогів труднощі з постачанням пального та набоїв: територія у нас велика, конвої треба гнати за сотні кілометрів, а наші Сили спецоперацій та партизани їх перехоплюють. Росіянам бракує резервів (тому вони тягнуть війська з окупованої Абхазії та наймають сирійських бойовиків). Однак це – заслуга ЗСУ (часто ціною болісних втрат), а не просто фарт чи слабкість РФ.
До речі, сучасна техніка у ворога теж не нескінченна. Так, під Миколаєвом нещодавно помітили російські танки Т-64. Хоча окупанти раніше називали цей танк "застарілим". Основним у них був Т-72, а найдосконалішим – Т-90 "Владімір". Там же, на півдні, росіяни чіпляють кулемети на звичайні пікапи. Імовірно, їм бракує бронемашин.
Пояснюємо, чому росіяни наступатимуть саме на сході
Кремль "забуксував" (лінія фронту фактично не рухалася), тож вирішив зібрати сили і вдарити на одному напрямі – це будуть Донецька і Луганська області. Таку оцінку дає як американський Пентагон, так і британське Міністерство оборони.
Адже якщо глянути на карту, росіяни "нависають" над нашими військами у зоні Операції об'єднаних сил (завдяки захопленню Ізюму та частини Луганщини). Тож вони спробують оточити українські підрозділи в тому районі, відрізавши їх від решти країни. Тоді Путін зможе заявити про перемогу у "спецоперації" і нібито "визволенні" так званих "Л/ДНР".
А ще – шантажувати президента Володимира Зеленського на перемовинах. Так кремль діяв під час боїв за Дебальцеве і переговорів у Мінську: погрожуючи Петру Порошенку знищити українські війська.
А що робити нам?
Найперше – не впадати в ейфорію, вважаючи, що ми вже виграли. Ворог досі тримає в окупації частину країни, має вдосталь бойових літаків і ракет, аби загрожувати нашим містам.
А виведені війська рушать на схід України, де продовжать війну проти наших захисників. Втім, не одразу: їм потрібен буде час на перегрупування, а частина техніки серйозно пошкоджена.
Тож треба і далі допомагати країні: волонтерити, підтримувати переселенців та Збройні сили, працювати і заробляти гроші (адже цим ви тримаєте на плаву економіку). Наша перемога – ще попереду.
