Росія повертається у ПАРЄ. Що далі?

У ніч на 25 червня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, яка ускладнює механізм накладання санкцій на державу-члена організації. Згідно з нею карати національні делегації шляхом позбавлення їх права присутності на засіданнях та можливості голосувати заборонено. Резолюція під назвою «Посилення процесу прийняття рішень Парламентською асамблеєю щодо повноважень голосування» носить чисто технічний характер. Якби не одне «але». Вона фактично дозволяє повернутися в сесійну залу ПАРЄ Російській Федерації.

Інтенсивні дебати щодо тексту документу завершилися голосуванням: 118 депутатів – за, 62 – проти, 10 – утрималися. Із 220 поправок, висунених українською стороною щодо резолюції депутатами була підтримана лише одна.

Автором документу виступила бельгійська представниця Петра Де Суттер. Крім ідеї, що згідно з установчими документами, усі країни «повинні брати участь у роботі обох статутних органів» (а отже і РФ теж), вона також висунула ідею, що у зв'язку з «винятковим контекстом ситуації» делегації можуть отримати доступ до засідань і без попередньої подачі заявки від імені їх держав у січні кожного року. Цікаво, що у самій резолюції згадується:  права делегацій усе ж таки можна оскаржити, але за умов, що країни, які вони представляють, грубо порушують статут Ради Європи.

Ситуація, що складається, дійсно схожа на фарс, оскільки чим ще,  як не порушеннями принципів і правил організації, займається Росія останні 5 років. У будь-якому випадку, у боротьбі принципів та грошей перемогли останні. Брак фінансування у 15 мільйонів євро (російські внески до припинення їх виплат становили 7% бюджету організації) виявився аргументом серйознішим, ніж необхідність захищати цінності, які пропагує ПАРЄ.

Нині українська делегація оскаржила повноваження російської делегації (згідно з процедурою для цього потрібно голоси 30 парламентарів із 5 країн). Питання передано на розгляді відповідній комісії. Доповідь мають представити сьогодні у другій половині дня.

Загалом українською делегацією було прийнято рішення припинити участь у роботі в сесії Парламентської асамблеї Ради Європи. Розглядається питання про зупинення участі України в ПАРЄ.

Безумовно, події, що сталися, можна охрестити як одну з найбільших зовнішньополітичних зрад від початку конфлікту в 2014. Однак визнати потрібно і той факт, що вона були неминучою. Росія серйозно фінансувала організацію, та й подальше її усунення від повноцінної участі в роботі ПАРЄ ускладнювало б життя пересічним росіянам, які прагнуть відстояти себе проти держави у Європейському суді з прав людини (хоча його рішення неодноразово переглядалися в самій РФ). Налагодження зв'язків із агресором – це на жаль, досить потужна тенденція, що панує у Європі. І йдеться тут не лише про відвертих прихильників Кремля, а й про так званих Putinversteher, політиків, які вважають за потрібне співпрацювати із Москвою. Це не означає цілковитого краху для захисту вітчизняних інтересів, але знову підтверджує тезу, що розраховувати можна лише на себе, а допомога від міжнародних інституцій – ситуативна за своєю природою. Підтвердженням цьому є наступний факт: рішення про повернення РФ у ПАРЄ було ухвалено набагато раніше, саме голосування відбулося нещодавно.

Якщо розглядати ситуацію з точки зору «ти мені, я – тобі», то все ж можна сподіватися на поступки з боку РФ (хоча не факт, що вони будуть адресовані нам). Однак найсимптоматичнішім залишається ситуація, коли 6 із 10 депутатів, заявлених у списку делегації, свого часу проголосували за вторгнення російських військ у Крим. Визнати та дозволити їх присутність у залі засідань організації може означати ніщо інше, як визнати анексію півострова та закрити очі на конфлікт на Донбасі.

Поки емоції ще не вщухли. Картина виглядає досить невтішно. Однак ставити хрест на дипломатії, колективних санкціях чи відданості європейської спільноти власним ідеалам рано. Безнадійних ситуацій немає. І ми власним прикладом доводимо це вже 5 рік.