"Слуга народу – незрозуміла фракція": наймолодший нардеп від "Голосу" Лозинський про Притулу, Раду та дівчат
Як молодому українцю потрапити у політику? Чому "Голос" посварився з партією Петра Порошенка? Чи має шанси Сергій Притула відправити в нокаут Віталія Кличка?
На ці питання в інтерв'ю "Рубриці" відповів один з наймолодших нардепів 9-го скликання парламенту, член "Голосу" Роман Лозинський.
Ми зустрілися з ним рано вранці у київському мікрорайоні Оболонь, біля місцевого озера. Зі слів Романа, у минулому він більше займався спортом, бігав, плавав та навіть брав участь у марафонах, але зараз через роботу з цим складніше.
Зараз же він кожен тиждень разом із тренером виходить до цієї водойми робити спортивні вправи. Там він бігає, займається з петлями TRX та робить гімнастику. Одне зі своїх тренувань він також показав кореспонденту "Рубрики".
— Ти — молодий політик, зараз тобі 26 років і ти працюєш у парламенті другий рік. Розкажи, з чого почався твій шлях?
— У мене все почалося ще в несвідому віці, батьки у 7 років відвели мене на "Пласт" (Скаутська організація. — Ред.). Тоді навіть не знав, що це таке. Потім вже зрозумів, що таке громадська діяльність. Десь років у 12 перейшов на наступний етап, коли усвідомлював відповідальність. Наприклад, коли тобі дають можливість організувати проєкт, мандрівку — ти змушений дорослішати, брати відповідальність.
Це досвід професійний та ідеологічний, тому що "Пласт" — патріотична організація. У мене змалку там був дороговказ: "Бути вірним Богові та Україні". Звичайно, ми всі не ідеальні, але це було хорошою школою. Саме там зрозумів, що треба змінювати країну, рухатись вперед і налаштовуватись на політику.
Десь у 10 класі почав думати про кар'єру юриста, бо часто у суперечках зі вчителями захищав своїх однокласників. Ось вони мене й направили в цьому напрямку, але все ж таки поступив в результаті іспитів на політологію. Чому? Тому що чітко ще тоді усвідомлював, що ти можеш збирати батарейки зі своєю громадською організацією, але якщо ти станеш головою управління екології міста, або міністром екології, то одним підписом можеш багато чого змінити.
— Бачив, що ти отримав гарну вищу освіту. До того ж, стажувався у Канаді та в інших країнах. Питання як до молодого хлопця: якість університетської освіти має сенс? Чи найважливіше — це бажання рухатися, працювати на себе та займатись самовдосконаленням, а освіта — більш другорядна складова?
— Ключове — це середовище. Університет також про це, але він не є єдиним місцем, де ти маєш розвиватися. У мене ґрунтовна теоретична освіта, Львівський університет ім. Франка, але там не було достатньо практики. Тому поступав на короткострокові програми в УКУ (Український католицький університет. — Ред.), потім поступив на магістерську туди ж на спеціальність "публічне управління". Уже був цікавий досвід у реформаторів, це якраз був 2015-2016 рр, тому навчання не пройшло дарма.
Також стажувався у Канадському парламенті, де 10 тижнів працював у депутата Бориса Жизневського. Щоб туди попасти — пройшов декілька раундів відбору. Як на мене, важливо поєднати теоретичний досвід та практичний. Ти мусиш бути підкований та розуміти, що та як відбувається. Й не варто забувати про людей з яким ти працюєш, вони дуже впливають на формування тебе, як особистості.
— При цьому у тебе ще є моменти в біографії. Двоюрідний брат твоєї прабабці Євген Петрушевич — перший президент Західноукраїнської Народної Республіки. Твій прадід Володимир Кузьмович — голова секретаріату УНДО, першої політичної партії в Західній України. Це все правда?
— Так. Про це дізнався тільки на 2-му курсі університету. У родині ніколи не було культу особистості, але ми також намагалися вивчати свій родовід, зрозуміти, хто і ким був. У мене було завдання в університеті — скласти родовід, і тоді ми з батьками почали вивчати наших предків й зробили деякі відкриття. Але це було вже тоді, коли я поступив на політологію, визначився з професійним напрямком.
— Мати таких відомих предків тобі допомагало зростати по кар'єрних сходах?
— Зараз допомагає. При виборі освіти або початку кар'єри, то ні. Зараз же, коли в тебе є різні думки, щоб можливо піти з політики, або щось інше, згадуєш, як це робилось десятки років тому, і як твої предки виборювали незалежність.
При цьому мої батьки не мають жодного відношення до політики, батько — інженер-будівельник, підприємець, а мати — вчитель музики у школі. Це точно не сімейна справа.
— Ти займався громадською діяльністю, гарно вчився, але як ти потрапив до Української Галицької партії? Ще й став наймолодшим головою політичної ради політсили, це реально без зв'язків?
— Перше, що я робив там, — роздавав газети. А головування вже відбулося на 4-му році мого членства в політсилі. Під час однієї з кава-перерв в УКУ до мене підійшли й сказали, що ввечері збирається колектив, різні громадські активісти, тому що через 3 місяці місцеві вибори 2015 року, треба змінювати своє місто. Я прийшов, перші тижні допомагав агітувати, роздавав газети, сам так розпочинав у політиці.
Мені запропонували як політологу 4-го курсу координувати підготовку кандидатів, потім самому запропонували піти до міськради. Я зайняв 7-е з 41 місця, пройшло ж у нас всього 4 представника. Я став помічником нашого депутата, був заступником керівника обласної організації, рік був заступником голови партії, а на 4-й рік партійності став керівником політради.
— Які у тебе були емоції перед цим? Боявся?
— Головою тобі не пропонують стати…
— Але ти ж все одно погоджуєшся, так чи ні кажеш.
— Якщо в цьому контексті, то це було однозначно "так". Це був довгий процес, до цього був готовий, тому ще 3 роки до цього був повноцінним співробітником партії. Коли запропонували однопартійці висунути на голову, я не погоджувався, бо це було зарано, але коли з'явилась команда, вирішив взятися за цю справу. Зараз УГП далі працює, готується до місцевих виборів, а рік тому ми підтримали "Голос", наші люди зараз працюють разом у Верховній Раді.
— Яка зараз взаємодія між УГП та "Голосом". Ти ще член УГП?
— Ні. УГП на своєму з'їзді прийняла рішення поступитися власними амбіціями задля досягнення поставленої мети. Можливо, це буде пафосно звучати, але це правда, поступилися брендом. Ми бачили, що інші політсили заради власного бренду брали участь у виборах, набирали свої 0,2% і нікуди не проходили. У них просто висіли бігборди, їм здавалося, це круто, але ніякого практичного ефекту не було. Наша команда від цього відмовилась, ми зрозуміли, що формується ціннісна команда "Голосу" — тому і підтримали їх, і тільки на парламентських виборах.
Це дві політичні сили, кожна з них професійна і ціннісна, але потрібно було завести у Верховну Раду більше порядних та професійних людей. Зараз ці партії йдуть окремо. УГП більше у Західному регіоні, "Голос" іде як всеукраїнська партія. Ми двома політсилами будемо відстоювати чесні вибори, можуть бути навіть в окремих регіонах якісь погодження, якщо є сильні кандидати. Це буде вирішуватись. Я є членом "Голосу", переїхав та живу у Києві фактично, тут і працюю.
— У чому плюс для УГП віддавати 4-х кандидатів "Голосу"? Просто так. Ти ж навіть з трибуни парламенту кажешь "депутат від "Голосу", а не член Галицької партії.
— Дуже проста відповідь — це не був прагматичний розрахунок. Ми не робили це для того, щоб зріс рейтинг. 28% всіх голосів "Голосу" — це Львівська область, і ми дуже чітко розуміли, що від нашої підтримки залежить, буде в парламенті проукраїнська партія, чи ні.
Прагматично УГП нічого з цього немає. Ми не вивісили їх прапори у Раді, але ми досі з ними комунікуємо. Зараз я для них як "молоток" чи "пилка", мене можно використати для хороших справ — своїми запитами, зверненнями та діями.
— Чи реально зараз, перед місцевими виборами, провести переговори з "Силою людей", "Демократичним Альянсом," Громадянською позицією" для об'єднання?
— Очевидно, що такі розмови зараз ведуться. Ніхто не знає чим це закінчиться, в якому масштабі. При чому в окремих регіонах ми бачимо конструктивну співпрацю, особливо в тих містах, де панують проросійські настрої, де проукраїнських виборців не так багато, аби не роздирати ці голоси, шукаємо оптимальні формати співпраці.
— По кожному регіону?
— Так. Гучних об'єднань для реклами не буде, але ми бачимо, як прослизають негативні інтереси на місцях. "Голос" не працює як франшиза, не буде такого, що місцеві еліти куплятимуть бренд партії, а потім ми отримаємо бандитські фракції у міських радах.
— Добре, ти вже нардеп один рік. Чим можеш похизуватись за цей час роботи?
— Є три ініціативи, які одразу спадають на думку, — законопроект, постанова та поправка. Постанова щодо продовження санкцій для російських соцмереж в Україні. Завдяки цьому документу була скликана позачергова сесія і це стало підставою для того, щоб Володимир Зеленський підписав указ. Ми зібрали 248 голосів "за" продовження блокування майже 1,5 тисячі фізичних та юридичних осіб РФ, які…
— Але рішення про продовження блокування приймає РНБО, а не Верховна Рада. Тому парламент ніяк не впливав на президента.
— Так, указ президента на основі рішення РНБО. Але парламент також прийняв відповідне своє рішення, а сам Володимир Зеленський підписав заборону майже в останній момент. Були створені умови, у яких президент не міг не підписати указ. Ці соцмережі є насправді зброєю окупанта, де збираються дані, промиваються мізки, через "Вконтакте", "Одноклассники", "Mail.ru". Тому їх 100% не має бути в Україні.
Ще одне досягнення — поправка до Виборчого Кодексу, де застави на участь у виборах зменшуються у 9 разів. У попередній редакції їх збільшили у 40 разів і цифри були просто колосальні. Для того, щоб стати мером Києва, треба було заплатити 4,5 млн грн, а ось застава для балотування на мера Лондона, до прикладу, у 11-12 разів менша. Хто з них буде красти?
І для того, щоб адекватні сили могли заходити до влади, наша команда "дотисла" питання про зменшення застави. Наприклад, раніше треба було платити тільки за участь на виборах у міську, обласну ради Львова, на мера міста загалом 5,5 млн гривень, а зараз сума складає трохи більше 600 тисяч гривень. Технічний кандидат не може балотуватись, а ось реальні люди загалом зможуть.
— Ще й треба врахувати, що там зарплати не дуже великі, 15-20 тисяч гривень. Який сенс у такому випадку витрачати тільки на заставу сотні тисяч гривень, не кажучи про дорогу агітацію.
— Так, це якщо ми кажемо про мерів міст. Депутати міських та обласних рад працюють на волонтерських засадах.
Третя перемога, якою пишаюсь — це прийняття рішення про призначення місцевих виборів в останній тиждень роботи парламенту. Крім того, що я своєю пропозицією виправив неконституційність, і мій абзац з постанови взяли собі "слуги народа" та проголосували як за свою ідею, але це таке. Також ми зупинили бажання голови Офісу президента Андрія Єрмака провести вибори на Донбасі та додали обов'язкову реінтеграцію за зразком ООН.
Вибори мають пройти тільки після реінтеграції. Недостатньо буде просто на телебаченні показати нашого прикордонника на кордоні, або показати відсутність російської військової техніки на Донбасі. А при цьому бойовики зняли камуфляжі і просто одягнули піджаки, а через декілька місяців стали місцевою владою. Вони щасливі, Росія також, а ми маємо 3,5 млн проросійського електорату та таку ж місцеву владу. Щоб цього не сталося, ми прописали обов'язковість реінтеграції, поки туди не прибуде наше військо, і не повернеться український культурний та інформаційний простір. Тобто для проведення виборів після деокупації Криму та Донбасу потрібні будуть роки, а не дні, як вважає Єрмак.
— Тебе послухати, так "Слуга народу" просто бере та копіює всі ініціативи "Голосу", видаючи їх за свої.
— Не завжди копіюють, більшість ми просто виборюємо. Відносно санкцій, то я зареєстрував постанову 8 квітня, а 15 травня закінчувався термін санкцій. І лише 13 травня крига скресла і ця постанова потрапила на розгляд, ми зібрали необхідну кількість підписів для скликання позачергової сесії.
Щодо зменшення застави, наприклад, мною з позафракційними колегами був зареєстрований законопроєкт, він пройшов перше читання, до другого його не хотіли ставити. Комітет прийняв позитивне рішення, і тільки в останній момент ми цю правку протиснули. Це не з доброти своєї "слуги народу" голосують наші правки, це приходиться виборювати. Ми зараз знаходимось в опозиції, про це вже чітко заявили.
Впродовж року до моменту озвучення позиції, вона була конструктивною, можливо, не всі це зрозуміли, але ми голосували за добрі ініціативи. Також голосували ми й проти ідей монобільшості, тому у нас не було політичного ринку, де вони нам, а ми їм. При цьому ми ніколи не підтримаємо абсурдні ініціативи більшості.
— Яке загалом твоє ставлення до "Слуги народу"?
— Це незрозуміла для мене фракція.
— Там же є адекватні, професійні люди.
— Монобільшість — незрозуміла сила. Там є проукраїнські депутати, які висловлюють свою позицію. Але їх декілька десятків з 252, домінують же там проросійські настрої. Наприклад, вони хочуть переглянути закон про функціонування української мови, інші питання щодо української. Не можуть прийняти позицію, тверду заяву щодо Дня пам'яті Другої світової війни. У "Слузі народу" домінує Максим Бужанський та Олександр Дубінський над тими декількома десятками, які начебто проукраїнські.
Це велика загроза, бо ми маємо другу за розміром фракцію п'ятої колони Кремля "Опозиційну платформу", і ти ніколи не знаєш, який буде розклад сил у парламенті — проросійський чи проукраїнський. Така ситуація у нас на 6-й рік війни проти Росії.
Тому СН — неоднозначна фракція, яка зачасту просуває проросійські наративи, позиції разом з главою Офісу президента Андрієм Єрмаком. Вони підтримують "тимчасового" міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, хоча ми маємо напади, знущання, корупцію й так далі. Співпрацювати з цією фракцією у якомусь форматі ми не можемо.
— А що з "Європейською Солідарністю"? Ви ж тепер вороги.
— З ЄС ми завжди зустрічаємось на вулицях, під судами, на мітингах, відстоюючи проукраїнські позиції. Тут ми не маємо розбіжностей. Але що стосується партійної роботи, їхніх команд на місцях, бажання "затиснути в обійми" і зробити молодшим братом — очевидно, тут є величезна відмінність між нами.
ЄС — мало чим відрізняється від колишнього Блоку Петра Порошенко, зі своїми представниками на місцях, десь є гідні люди, є і бандити. "Голос" фільтрує та повільно розбудовує політичну силу. Але точно, за що ми будемо виступати — разом відстоювати захист мови, війська, України.
— При цьому рік тому, перед другим туром президентських виборів ти публічно заявив, що будеш голосувати за Петра Порошенко.
— Це другий тур. Ми чітко розуміли, в якій ситуації була країна, який був наратив, східний та західний. Я тоді публічно підтримав Порошенко, як кандидата. Я чітко розділяю цей момент кандидата у другому турі президентських виборів та лідера партії, яка має свої критичні сторони. Про жоден свій вибір я не жалкую.
— Зараз би ти цю думку не змінив?
— Вибори — питання моменту, стану в країні. Тут не можна говорити, а якби ж повернути час назад. Тоді був такий перелік кандидатів, зараз, можливо, в залежності від обставин, він міг би відрізнятись.
— Нещодавно був на з'їзді "Голосу". Де у вас є реальні шанси здобути результат? Ми розуміємо, що мерів міст вам буде дуже важко завести, але хоча б фракції у міськради.
— Це більше 10-ка областей, де ми боремося за проходження у міськради. Це будуть ОТГ, облради, мери. Серйозно будемо боротися за Київ, Львів, Рівне, Чернівці, Івано-Франківськ. Але у нас є команди у Харкові, Одесі, на Донбасі. Географія зараз покриває всю Україну. Говорити про те, що "Голос" є партією Західної України — це міф. І на з'їзді, і в регіонах ми показали свої команди, людей.
— Сергій Притула — реальний конкурент для Віталія Кличко? Чи ви намагаєтеся його обличчям врятувати ситуацію у столиці і завести людей у міськраду?
— Щиро думаю, що він єдиний реальний конкурент Кличка. З усієї палітри кандидатів, від колишніх мерів з проросійськими настроями, до провладних, які зараз ходять на канали сектантів, і Андрій Пальчевський, розвішаний по всій країні — реальний кандидат Притула.
Його відмінність разюча — чіткий патріотизм. Він за час волонтерської діяльності зібрав більше 40 млн гривень на армію, при цьому ніколи не робив із цього піар-кампанії. До того ж, він талановитий у своїй справі, видно, що може показати результат.
Коли поєднуються патріотизм та професійність — шанси зростають. Він всерйоз іде у мери, у нього професійна ціннісна команда. У такому тандемі є шанси вийти у другий тур, а там вже будуть обирати кияни.
— Він хоч всерйоз іде туди? Розуміє, шо це за робота?
— Так, всерйоз і надовго. Він це засвідчував на з'їзді.
— Як ти проводиш свій позаробочий час? Гуляєш, є хобі?
— Я завжди думав, що депутат матиме більше часу. Але попри роботу у залі, ми багато працюємо у регіонах. Намагаюсь поєднувати приємне з корисним. Був нещодавно у Запоріжжі, провів зустрічі, а у другій половині дня, наприклад, поїхав на Хортицю.
Мандри — це точно, що є моєю справою сили. Також гарні місця біля води — джерело сили, де можна посидіти годину та перезавантажитись. До того ж, це мандрівки у горах, люблю це. Я стараюся, як роботу, вносити у свій календар тренування та спорт — це також джерело енергії, яке налаштовує мене на робочий день.
— Як працюєш зі стресом після роботи? Розмовляв з твоїми колегами, то у всіх по-різному. Наприклад, Віталій Безгін може щось випити алкогольного перед сном. Ярослав Железняк навпаки бігає зранку, але інколи може щось також випити, або покурити кальян. А в тебе як?
— Я йду до води. Це може бути заплив на довгу дистанцію. На вихідних занурююсь у воду, буває. Ти пропливаєш декілька кілометрів, або тривала пробіжка, яка також вичищає мозок. Останній тиждень роботи у парламенті, я пішов з друзями на сапи (дошка з веслом), де просто по Дніпру плив й споглядав заплави. Але це точно не алкоголь.
— А ти як? П'єш?
— Один час відмовився загалом від алкоголю, і зовсім ніколи не курив. Але останній час може бути обіднє вино, чи десь пляшка пива з друзями в пабі. Для мене це більш символічна історія, але точно не інструмент для зняття стресу, перезавантаження.
— Читав, що ти колекціонуєш олівці. Це правда? Скільки в тебе їх та чому таке незвичне хобі?
— Їх декілька сотень, це правда. Мандрував ще з університетських років. Хотів колекціонувати щось недороге, побачив олівці, вирішив, що це саме те. Почав купляти у різних країнах, потім дізналися друзі про це й почали передавати з різних країн олівці.
— Що в тебе на особистому фронті? Дівчат більше стало після початку публічної діяльності?
— Є зміст та форма. Коли почалася робота у Раді, про зміст мало говорили, але почали хайпувати, створювати рейтинги холостяків. Я там займав перші місця, це смішно…
— Але хтось із дівчат додавався до тебе в друзі, писали в особисті? Можливо там, "Гей, красунчику".
— Було різне. Писали, підписувались. Я з цього має єдиний плюс: будуть слідкувати за моєю політичною діяльністю та розуміти, що відбувається у країні. Маю своє особисте життя, і тому мені важливе мати острівок приватності.
У тому числі, коли у тебе є рідна людина, ти можеш абстрагуватися від професійної діяльності у приватному просторі. Ці рейтинги — просто можливість посміхнутися. Для мене це нічого серйозного не означає, не зустрічався ніколи з фанатками, які з'явились після таких рейтингів.
— Який був найнезвичайніший випадок у Раді за цей час?
— Коли проголосували мою постанову, вдалось зібрати підписи на сесії. Це, можливо, занудно. Хоча у мене був випадок, коли стажувався у Канаді, я там пролив собі на костюм соус. Зайшов на ланч в Subway, а в результаті був увесь у кетчупі і мав дуже великий клопіт перед зустріччю.
— Що буде з Радою наступного року? Варто очікувати достроковий розпуск парламенту і нові вибори?
— У нас є "чорний лебідь". В Україні та світі таких "лебедів" буде дуже багато. Тому щодо української політики важко робити прогнози. Може бути абсолютно все.
