“Путін буде підтримувати Лукашенка до кінця”. До чого привели протести в Білорусі через рік

8 травня 2020-го ЦВК Білорусі оголосив про старт президентської кампанії та призначив дату голосування — 9 серпня. 

За неофіційними замірами, рейтинг чинного голови держави Олександра Лукашенка не дотягував тоді й до 10%, а його головним опонентом стала ще недавно нікому не відома Світлана Тіхановська — вона замінила на виборах свого чоловіка, блогера Сергія Тіхановського, який опинився під арештом.

Три місяці по тому, 9 серпня, на національних телеканалах з'явилися екзит-поли, згідно з якими Лукашенко здобував перемогу, набравши понад 80% голосів. 

У таку «перемогу» мало хто повірив. Тому відразу після цього в Білорусі почалися масові протести. У наступні кілька днів в мережі з'явилися десятки відеороликів того, як силовики б'ють активістів, намагаються наздогнати тих, хто тікає на таксі, б'ють кийками лежачих на землі біля будівлі СІЗО. 

Незабаром Світлана Тіхановська покинула країну, легітимність перемоги Лукашенка визнали лише держави з такими ж диктаторськими режимами, а весь світ дізнався про справжній біло-червоно-білий прапор Білорусі, який став символом протестів. 

Як останній рік змінив Білорусь і що думають про це громадяни сусідньої держави, що втекли від режиму до України  — читайте в матеріалі «Рубрики».

«Для України це може бути незрозуміло. У вас був свій прапор, герб і мова»

Для того, щоб зрозуміти, як змінилася нація за цей час, «Рубрика» зв'язалася з білоруським політиком, активістом Дмитром Дашкевичем.

«Розчарування у мене немає. Народилася білоруська нація. Я думаю, розчарування може бути у того, хто дивився на цю ситуацію дуже утопічно. Люди, які 26-27 років мирилися з обманом, не можуть раз і за три дні щось змінити. Це було неможливо і навіть шкідливо для нас, якби ми фізично перемогли тоді. Але ми вже перемогли, тому що цій системі кінець. А цей рік показав, де є добро, а де зло», — пояснив Дашкевич нашому виданню білоруською мовою. 

«Головна зміна полягає в тому, що люди починають замислюватися, де вони, хто вони та звідки вони. Для України це може бути незрозуміло. У вас чверть століття був свій прапор, герб і мова (мається на увазі до початку подій на Майдані та російської агресії — ред.) У нас же все забрали. У вас 1% студентів навчаються російською, мовою чужого народу, а у нас 99% студентів навчаються мовою чужого народу», — з гіркотою констатує активіст.

«Люди починають думати над глибшими речами — над тим, чому так сталося. Чому чверть століття тому вони пішли й проголосували за того, хто сказав: "Я поверну вас в СРСР". Підтримали того, хто сказав: "Білоруською мовою не можна сказати нічого великого. Нею можна тільки базікати". І я бачу, що люди просвітлюються у ставленні до Росії — головного спонсора тероризму у світі. Вони починають говорити білоруською мовою. Ось це головні зміни. У вас була своя нація, а у нас тільки народилася. Тепер йде становлення цієї нації», — додав Дашкевич.

«Режим став ще жорсткіше. Приклад Шишова тому підтвердження»

Один з опозиціонерів в Білорусі, з яким ми вели розмову під час написання матеріалу, живе в Києві майже рік. Але все одно просить не згадувати його імені, оскільки в Мінську залишилася сім'я. 

«Лукашенко — політичний труп, але це не означає, що він не може вкусити. Особливо, якщо ти знаходишся на "його" території. Ось приклад Протасевича, а тепер і Шишова, якого, впевнений, вбили за вказівкою з Мінська. Режим став ще жорсткіше, але це вже конвульсії», — пояснює опозиціонер. 

З ним згоден і Дашкевич, який продовжує залишатися на території рідної країни.

«Звичайно, стало ще гірше. Якщо раніше затримували та тримали в тюрмах десятки людей, то тепер сотні й тисячі. Я вважаю, що те, що почалося в Білорусі, — це Боже діяння, яке ніхто не міг передбачити. Я вже 20 років в опозиційній діяльності. І весь цей час міліціонери говорили: "Ну що вас ходить? П'ять, десять тисяч. Може, 30 тисяч в день виборів. Коли вийде 100 тисяч — ми до вас приєднаємося". У серпні 2020 вийшло 100 тисяч, 200 тисяч, 400 тисяч. Вся Білорусь повстала. І що ви зробили? Нічого. Але сьогоднішній шлях все одно важливий для нас», — вважає опозиціонер.

«Мова вже йде не про метафори. Якщо у 2021-му році, в самому центрі Європи, ми опинилися в бетонних камерах, де підлогу заливають хлоркою, а ми спимо на бетонних нарах… суспільство почало замислюватися над тим, як ми могли опинитися в такій ситуації. Як ми могли це допустити? Тепер ми над цим розмірковуємо. Тому на цей шлях я дивлюся як на щось позитивне. Це час нашого становлення», — резюмував Дашкевич.

«Путін не виносить Лукашенка, але буде його підтримувати»

Також «Рубрика» зв'язалася з білоруським журналістом в Україні Денисом Лавникевичем. За його словами, 9-е серпня викликає у нього двоякі почуття — трагічний день, який водночас став точкою відліку для відродження нації в Білорусі.

«З'явилася нація нарешті. Люди об'єднуються і висловлюються проти режиму. Сталося низове об'єднання людей, з'явилися численні горизонтальні зв'язки, що було не дуже властиво Білорусі. Дуже багато людей змушені були виїхати з країни. Влада свідомо їх видавлює», — сказав він в бесіді з виданням.

«Раніше по людях не стріляли бойовими патронами, а тепер влада дійшла до крайнощів. Але я більш песимістичний у своїх прогнозах. Не секрет, що Путін не виносить Лукашенка, але тут вступає в справу інша логіка. Він не може допустити, щоб Лукашенко позбувся влади в результаті народного повстання. Тоді росіяни зрозуміють, що і вони можуть змістити владу в результаті повстання. Тому Росія буде стояти до кінця і підтримувати Лукашенка. З цих же причин його буде підтримувати Китай. Білорусь закуклюється економічно на Росію і в такому напівзлиденному режимі можна існувати досить довго», — вважає Лавникевич.

Рік по тому можна констатувати, що Білорусь точно змінилася. Режим Лукашенка все ще стоїть, але 9-го серпня були запущені процеси, які навряд чи вдасться зупинити за допомогою силового блоку. До чого це призведе — покаже тільки час. А нам залишається лише спостерігати за цим і вболівати за майбутнє нації в не чужа для України країні.