Генеральний ремонт ООН: що не так з організацією і як її змінювати

У 2020 році світ відзначає 75-й День Народження організації, яка мала "позбавити майбутні покоління від лиха війни" – таке записано у статуті ООН. 

І якби Організація Об'єднаних Націй виконувала це гасло, то на окуповану територію Донбасу вже увійшли б миротворці ООН аби відновити закон і порядок. А Росія за агресію отримала б цілий пакет санкцій і відступила б перед загрозою економічного краху.

Але насправді все зовсім інакше, тож розбираємося, що не так з ООН і чи вийде її змінити.

Президент Зеленський виступив у ООН, але зірками стали інші

Організація Об'єднаних Націй опинилася у довгому списку тих, кому коронавірус зіпсував День Народження. Тож замість урочистого засідання світові лідери на зразок Ангели Меркель виступали через відеозв'язок у напівпорожній залі Генасамблеї. Президент України теж долучився.

"Які почуття були б у засновників ООН, якби вони дізналися, що 75 років потому у центрі Європи буде йти війна?", – риторично запитував Володимир Зеленський 23 вересня у промові, темою якої очікувано стала російська агресія (хоча також він пропонував світові допомогу у боротьбі з голодом та дезінформацією у медіа). 

Штаб-квартирі ООН відповісти Зеленському явно немає чим. За останній час організація з тріском провалила миротворчу місію. ООН дев'ять років не може зупинити криваву війну в Сирії. Рада Безпеки бездіяла, коли Росія анексувала Крим і вторглася на Донбас, коли армія М'янми влаштовувала різанину мусульман-рохінджа, а влада Китаю загнала мільйон уйгурів до концтаборів. 

Не дивно, що в результаті на засіданні Об'єднаних Націй міжнародні лідери передовсім вирішували "особисті" питання, а не глобальні проблеми на зразок тієї ж продовольчої кризи. 

Так, президент США Дональд Трамп намагався зібрати команду держав, які б підтримали американські санкції проти Ірану (але йому не вдалося). А російський очільник Владімір Путін натомість рекламував план "великого євразійського партнерства" Європи та РФ (теж безуспішно). 

Але головними зірками дня стали таки лідери США та Китаю, які влаштували "розборки" між собою.

Дональд Трамп не пожалів ефірного часу, аби звинуватити Пекін у пандемії коронавірусу (він взагалі називає COVID-19 "китайським вірусом"). Та пообіцяв поквитатися з владою Китаю, яка приховувала інформацію про вірус (про це говорять спецслужби США і союзників).

Сі Цзіньпін у своїй промові відповів: мовляв, Китай не винен, зате готовий очолювати нову світову економіку та боротьбу зі змінами клімату (це випад у бік Трампа, якому обидві теми байдужі). 

Тим часом організація слабка і боротися за мир не може…

Але проблема ООН не лише в сварках США та Китаю, а і в її ж правилах. В Україні прийнято радіти резолюціям Генеральної Асамблеї – наприклад, із закликом до Росії повернути нам Крим. Однак вони на практиці не обов'язкові для світу.

Справжній вплив має Рада Безпеки ООН із 15 членів. От її рішення мають виконувати всі країни, а в арсеналі Радбезу є серйозні санкції для зупинки війн, аж до торгової блокади країни-агресора.  

Але для санкцій потрібна згода п'яти постійних членів Ради Безпеки: Росії, Британії, Франції, США та Китаю. Хоча б тому, що вони мають право вето, і можуть блокувати будь-яке рішення ООН. 

В реальному житті Радбез не може покарати чи змусити до чогось жодну з країн "великої п'ятірки" (а заодно і їхніх друзів), навіть коли є підстави. Саме тому забуксував "мирний план" команди Порошенка, за яким на окуповані території Донбасу мали зайти миротворці ООН. Представник Росії у Радбезі ніколи не підтримав би таку ініціативу.

Зате росіяни 15 разів ветували резолюції Ради проти сирійського диктатора і друга Кремля Башара Асада. Як результат, повного перемир'я у Сирії досі немає, біженці потерпають, а загалом в країні загинуло понад 380 тисяч людей. Ще 12 мільйонів покинули свої домівки. 

І взагалі, пакет санкцій від ООН отримують лише нефартові правителі на зразок Саддама Хусейна чи Муаммара Каддафі, що не подружилися з кимось із "великої п'ятірки". Так само і з "блакитними шоломами": вони дійсно принесли мир у Малі чи ЦАР, але лише тому, що Росія і Китай не мають там своїх інтересів. На відміну від того ж Криму чи Карабаху.

…хоча ООН все ж має заслуги перед світом 

Гуманітарно-благодійна діяльність – хіба що вона дещо рятує репутацію Об'єднаних Націй. Так, британське видання The Economist особливо відзначає оонівське управління у справах біженців та Всесвітню продовольчу програму, ініціативу з протидії голоду. І є за що, лише у 2020 році вона допомогла 12 мільйонам людей у постраждалому від війни Ємені, а взагалі працює в десятках країн.  

Схожу роботу виконує агенція ПРООН, вона просуває не такі помітні, але важливі програми, як-то захист довкілля, прав жінок чи розвиток демократії на місцях. Ну, а українцям більше знайомий Міжнародний валютний фонд (це теж підрозділ ООН) який видає дешеві кредити і заразом змушує Офіс Президента та Верховну Раду проводити серйозні реформи.

Переваги ООН бачить і Сергій Кислиця, постійний представник України в організації: так, Генасамблея кілька разів визнавала факт російської агресії. А вже це рішення важить для міжнародних судів чи того ж Євросоюзу. Якби ООН не існувало, ми би такого аргументу не мали (як і трибуни, аби доносити нашу позицію до 193 країн-членів).

Українські дипломати давно хочуть реформувати Радбез ООН

Втім, українська влада хоче більшого. "В інтересах ООН мати дієвий інструмент, якщо хтось зловживає правом вето та статусом постійного члена", – заявляв український президент.

Нашу позицію ще у 2019 році озвучив Володимир Єльченко, тодішній представник України при ООН. За цим планом, Рада має взяти за правило: країна, якої стосується резолюція, не зможе її ветувати (адже тут є конфлікт інтересів). А тоді буде шанс і на миротворців, і на санкції проти РФ.

Між іншим, з ідеєю таки обмежити право вето Україна не самотня. Тоді нас підтримали грузини (їм російські вето теж явно набридли). У 2018 році такий план теж обговорювали, і "за" виступило чимало доволі впливових країн: Франція, Мексика, Аргентина, Кувейт, Італія, Єгипет, Туреччина (президент Ердоган і цього року агітував за зміни). 

Зрозуміло, Росія і Китай налаштовані проти реформи Радбезу і можуть її ветувати. Магічного способу змусити їх сказати "так" ніхто так і не придумав, тож тодішній очільник української дипломатії Павло Клімкін пропонував позиватися у Міжнародний суд ООН, який зможе змінити правила.

Насправді ж у реформи мало шансів без підтримки Сполучених Штатів – вони мають і політичний вплив у світі, і фінансові аргументи, адже платять найбільший внесок у бюджет організації.

Дійсно, потрібна допомога США… але у них поки інші плани

Ідея здається гарною, тільки стосунки самих Штатів з Організацією Об'єднаних Націй зараз погані.

Так, ще у 2018 році Дональд Трамп вивів США з Ради ООН з прав людини. Американці звинуватили Раду у "хронічних антиізраїльських поглядах", мовляв, у ізраїльсько-палестинському конфлікті оонівці надто вже підтримують арабську сторону (і дійсно, Ізраїль критикують частіше, ніж інші країни разом узяті).

Словом, якщо чинний президент Сполучених Штатів переобереться 3 листопада, він радше буде віддаляти Америку від ООН. Дональд Трамп вже встиг урізати фінансування Об'єднаних Націй. США також вийшли з Всесвітньої організації охорони здоров'я – а це вже протест проти впливу Китаю на ВООЗ. Що якщо переможе Джо Байден? На думку оглядачки видання Politico Нахаль Тоосі, цей президент повернеться до підтримки ООН, однак у обмін вимагатиме якраз-таки змін у організації. 

Втім, Сергій Кислиця радить нам не сподіватися, що Вашингтон зробить все за Україну. "Я не бачу жодних перспектив нормального позитивного голосування Сполучених Штатів, якщо США будуть позбавлені права вето", – вказав дипломат. 

І дійсно, Сполучені Штати самі користуються правом вето – до прикладу, на заяви, невигідні все тому ж Ізраїлю. А доки американські оглядачі серйозно говорять про "нову холодну війну" між Штатами і Китаєм, навряд чи хоч Трамп, хоч Байден зречеться такого способу впливати на світову політику і тиснути на умовний Китай, Іран чи Німеччину. 

До речі, у 2018 році делегат від США Родні Гантер також навідріз відмовився реформувати право вето. Однак зміни у тій же ВООЗ чи інших гілках ООН, які посилюють її, а тому вигідні нам – цілком реальні.

І взагалі у багатьох країн свої оонівські мрії

А доки українців і американців не влаштовує поведінка Москви та Пекіна, прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді вимагав взагалі іншої реформи: розширити Раду Безпеки (і скоріше, ООН займеться нею, ніж українськими пропозиціями). 

Адже у Моді чимало однодумців. Очільники Німеччини, Японії та Бразилії теж давно хочуть постійного місця в Радбезі. Мовляв, їхні держави нічим не поступаються Росії чи Франції, а результати Другої Світової, за якими формували Раду – взагалі не аргумент, коли надворі 2020 рік. Представники "Африканської ініціативи" вимагають постійного членства для когось із цього континенту, як-не-як, там зараз мешкає 1,25 мільярда (!) осіб. 

Звісно, Радбез це не розблокує, однак скоріше за все японці чи кенійці і не збираються "ставити на місце" Китай або Росію. Радше вони будуть відстоювати свої інтереси та просувати важливі для країн глобальні теми – наприклад, боротьби з тероризмом для Індії чи змін клімату для Африки. Але навіть ці зміни можуть затягнутися на десятиліття.

А тому українським дипломатам все ж слід бути активними в ООН: нагадувати світові про російську агресію і пропонувати рішення глобальних проблем, які покажуть Київ з кращого боку. Однак вибороти мир для України там – поки неможливо.