Разумков більше не спікер Ради. Що далі?

Дмитра Разумкова звільнили з посади голови ВР. І оскільки повноваження в нього забрали очікувано — ба більше, сенсацією би стало, якби після своєї масованої атаки "Слуга народу" лишила його керувати парламентом й надалі, — ностальгійно нагадувати про те, що Разумков був одним із тих, хто не лише зробив із Зеленського президента, а й очолив виборчий список його партії, не варто. Як не варто й проводити паралелі між ним та історіями Андрія Богдана і Олексія Гончарука — іншими людьми, яким Зеленський першим дав великі можливості змінювати країну і про яких уже всі забули.

І аби не казати банального "кохання живе три роки і на прикладі Разумкова й Зеленського/"Слуги" ми вкотре в цьому переконались", просто процитуємо кусень цієї книги: "Першого року кажуть: "Якщо ти підеш, я накладу на себе руки". Другого року кажуть: "Якщо ти підеш, мені буде боляче, проте я виживу". Третього року кажуть: "Якщо ти підеш, я обмию це шампанським".

Тож поки відкорковане шампанське п'ється, спробуємо розібратись, якою буде Рада без балансуючого між усіма політсилами спікера, який замість орієнтуватись виключно на монобільшість, намагався враховувати інтереси всіх фракцій, зробивши з парламенту єдину силу, а також що робитиме далі сам Разумков.

Коротка історія конфлікту

Після ухвалення Радою закону про олігархів голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія фактично визнав, що саме історія голосування за цей документ стала точкою неповернення у конфлікті політсили, а з нею й ОПУ, і Разумкова, який на той час хворів COVID-19 і перебував на самоізоляції.

"Я думаю, що Разумков не підтримав би процедуру скороченого розгляду законопроєкту. Якщо він був би на роботі, ми б наполягали і це би була точка біфуркації (неповернення — ред.) для наших негараздів", — сказав тоді Арахамія.

А вже за тиждень, коли він розпочав збір підписів за відставку голови ВР, Арахамія підтвердив, що влада пішла на Разумкова відкритою війною через незгоду того з лінією партії по антиолігархічному закону.

"Ви ж спостерігали, що останніми тижнями, коли ми почали приймати закон про олігархів, траплялося… Спочатку був інцидент з Венеційською комісією (Разумков направив туди запит про надання висновку щодо закону про олігархів — ред.), на жаль, після цього наші суперечки стали публічними. Потім почалася, як всередині фракції називають, "холодна регламентна війна". Я всім нагадую, що це крісло спікера фактично належить "Слузі народу". Якщо людина більше не "слуга народу" чи не співпадають в неї думки зі "Слугою народу", вона просто буде замінена", — виніс вирок Разумкову Арахамія.

А вже за кілька днів, після свого відсторонення від ведення засідань Ради, прямо в стінах ВР, вже сам Разумков розповів, що його принципова позиція щодо антиолігархічного закону, фактично, і коштувала йому посади: "Будь-яке порушення закону — це погано для влади. Потім її можуть звинуватити в узурпації. Для мене показовим було останнє голосування з грубими порушеннями регламенту щодо законопроєкту про олігархів. Знати та виконувати регламент — це не завжди однакові речі".

Однак насправді конфліктувати зі "Слугою" та Банковою Разумков почав ще задовго до цього. Настільки задовго, що початок цього конфлікту простежується аж до найпершого засідання Ради після виборів-2019. Тоді спікер не захотів підкорятись тодішньому главі президентського офісу Богдану, який вимагав в перший день роботи нової Ради в "турборежимі" прийняти 73 закони. Аргументував своє рішення він, до речі, тим самим небажанням ґвалтувати регламент.

Понад те, починаючи з кінця того ж 2019 року, Разумков серед іншого:

•       показово не брав участі у 5 запитаннях від Зеленського;
•       публічно критикував ідеї секретаря РНБО;
•       насміхався в ЗМІ з різних посіпак ОПУ;
•       утримався при запровадженні санкцій проти каналів Медведчука;
•       коментував заяви секретаря РНБО щодо олігархів.

Або якщо коротко: вже на початку свого спікерства Разумков прямо означив себе як незалежного політика, який не боїться суперечити ні своїй партії, ні навіть президенту.

Звісно, "зверху" така його поведінка схвалення не знайшла. Тим паче, що одного дня на Банковій відкрили свіжі соціологічні дослідження і побачили: рейтинг довіри народу до Разумкова складає 32%, а до Зеленського — 33%. Розцінювати це як звичайний прояв амбіцій стало дуже складно — тут вже варто говорити про пряму конкуренцію.

А потім було вже вищезгадане звернення спікера до Венеційської комісії. Яке, як переконує УП, "в Офісі президента розцінили як персональний удар по ініціативі Зеленського та як спробу спікера суб'єктивізуватися в очах олігархів".

Тому в ОПУ вирішили, що їм потрібен новий голова ВР.

Чи була можливість примирення

Можливість для примирення між колективним Зеленським та Разумковим була. Імовірно, у президента навіть на якомусь рівні хотіли цього. Адже припустити, що терпіти загравання спікера ВР з опозицією та позиціонування себе як окремого гравця за наявності в партії більш лояльних людей, готових очолити Раду, і не мати сподівань на вирішення суперечностей, досить складно.

Однак якщо це бажання й було, то, звісно, до історії з антиолігархічним законом.

А от чи хотів цього сам Разумков — питання.

"Можливо, ті бізнесові сили, які готові стати потенційними спонсорами Разумкова, вимагали від нього послідовного обстоювання конкретної позиції щодо антиолігархічного закону. Імовірно, він відчув власну вагу і особисті амбіції для нього вийшли на перший план. І це закономірно й неминуче призвело до такого фіналу", — зазначає політолог Володимир Фесенко.

Втім, протистояння спікера та монобільшості щодо закону про олігархів поховало будь-яку можливість примирення. Адже піти на поступки для обох сторін означало б визнати хай навіть часткову, однак поразку.

Тому, на думку експертів, Разумкова і не запросили до Трускавця. Тому він і сам туди не поїхав.

"Дмитро Олександрович зможе попрацювати як позафракційний, показати себе. А питання про включення його до фракції "Слуги народу", якщо він його підніме, вирішуватиме фракція голосуванням "70 на 30″. Але після того, що ми чуємо на свою адресу останні 2 тижні, я не підтримував би таке рішення", — сказав перший заступник голови фракції "Слуга народу" Олександр Корнієнко напередодні відсторонення Разумкова від ведення засідань ВР. 

"Я думаю, що президент у курсі того, що відбувається. Тому немає сенсу говорити… Якби хотіли зі мною говорити, мене б запросили в Трускавець. Я думаю, що дійсно той колектив, із яким ти пройшов певний час і у виборчій кампанії, і після цього два роки в парламенті… Було б правильно дати вислухати дві позиції. А якщо це не хочуть робити, то ти не зможеш довести. Я не буду виправдовуватися. Мені виправдовуватися, я думаю, нема за що. Але відстояти свою позицію я би точно міг", — заявив Разумков у день свого відсторонення.

"Разумков не захотів їхати до Трускавця миритись зі "слугами", бо це означало б для нього капітуляцію і втрату іміджу самостійного лідера. Але й "слуги" відмовились від його пропозиції зустрітись та поговорити — вочевидь, бо вже не довіряють йому", — констатував Фесенко.

Альтернативи звільненню не було

Глобально відставка Разумкова означає лише одне: Радою знову керуватиме спікер, "заточений" на виконання завдань влади, яка його, власне, й поставила. Як і повелось здавна в Україні.

"Ситуація, коли спікер ВР починає діяти в інтересах опозиції, а не власної команди, є дуже нетиповою для України. За історію незалежності в нас такого фактично не було", — пояснює "Рубриці" нетиповість, а з нею й незручність для ОПУ, Разумкова Фесенко.

Він нагадує: голови ВР у 2016-2019 та 2014-2016 рр. Володимир Гройсман та Андрій Парубій діяли в інтересах більшості, сформованої в 2014 році: "Парубій узагалі блокував спроби перевірити реальність наявності в коаліції необхідної кількості членів".

"Литвин (голова ВР у 2002-2006 та 2008-2012 рр. — ред.) діяв в інтересах Януковича та фактично був частиною режиму. За Ющенка виникла криза більшості, яку вирішили, знявши Яценюка з посади голови ВР. Та й раніше спікер найчастіше діяв в інтересах президента", —підкреслює Фесенко.

Натомість Разумков від самого початку намагався бути "спікером всього парламенту", а не конкретної сили. Що, звісно, не могло подобатись команді президента.

"Діма прийшов до нас і каже: а що скажуть інші фракції? Ми офігіли: "Нафіга ти дивишся на інші фракції, у тебе своїх 250 депутатів!" Він каже: "а що я скажу Тимошенко?" — "Та посилай її на ***!", — наводить УП слова одного з поважних представників Зе!Команди, сказані ним ще у 2019 році.

Понад те, про Разумкова як про в майбутньому впливову політичну фігуру, що діє виключно з огляду на власні рейтинги та перспективи, а не працює на партію з Зеленським, говорять вже близько року. Логічно, що довго терпіти таке в системі, де всі відкрито працюють на рейтинг центральної фігури, нехтуючи часом (чи, можливо, до часу) власними амбіціями, не могли.

"Коли Разумков почав діяти не в інтересах президентської команди, а в інтересах радше опозиції та себе, іншого виходу, як міняти спікера ВР у влади не було", — резюмує його відставку Фесенко.

Майбутнє Разумкова

Звісно, тепер Разумков стане прямим опонентом Зеленського. Можливо, навіть спробує за рахунок розкриття нюансів "кухні" Зе!Команди підвищити власний рейтинг. У всякому разі влада сама дала йому таку можливість своєю далекою від ввічливості поведінкою щодо нього (чого варте лише незапрошення першого номера виборчого списку "Слуги народу" на з'їзд партії в Трускавці).

"Сила Разумкова полягає в його політичній "прокачаності": глава ВР вміє з невеликих ресурсів витискати максимум користі. А головне, він знає, як правильно використовувати силу Інтернету", — говорив під час розмови з "Рубрикою" політолог Микола Давидюк на початку політичного сезону, коли про відставку Разумкова говорили, що вона можлива, але навряд чи станеться найближчим часом.

Втім, найімовірніше, що головним завданням для Разумкова на найближчий час стане створення власної депутатської групи з подальшим розвиненням її до серйозного центру впливу в парламенті. В усякім разі, про це заявляє сам екс-спікер.

"Головне — залишатися людиною з тими цінностями, обіцянками і принципами, з якими ми сюди заходили. Я дуже хочу залишатися таким. Я знаю, що таких людей в Раді, не дивлячись на те, що їм важко, достатньо. І я впевнений, що разом ми зможемо досягти тих результатів, за якими нас направляли в ці стіни у 19-му році", — заявив він в парламенті 5 жовтня.

Тим не менш, ці слова з високою ймовірністю лишаться лише заявою про наміри і відстоювати свої принципи Разумков буде в гордій самотності. Причина проста: його прихильники, які в "Слузі" дійсно є, не наважаться піти за ним через страх втрати депутатського мандату.

"Ці нардепи є "списочниками", тобто обраними за партійним списком. А за законом, такі депутати у разі виходу зі складу своєї фракції, повинні скласти і мандат", — акцентує Фесенко.

А без власної групи надовго затриматись в еліті української політики Разумкову буде дуже складно. Адже хоч найближчим часом він ще лишатиметься однією з центрових фігур, однак "виїжджатиме" він вже виключно за рахунок інерції від колишньої посади. А з часом і взагалі перейде до категорії напівзабутих.

Тому, найвірогідніше, протягом найближчих 2 років — до нових виборів у Раду, — Разумков сконцентрується, по-перше, на створенні та забезпеченні спонсорами власної партії, з якою піде на вибори; а по-друге, на втриманні свого рейтингу, який стане основою до залучення виборців.

"Потенціал у Разумкова є. Він — молодий здібний політик, який має хоч і невеличкий, проте помітний президентський рейтинг (близько 3%). І він однозначно створюватиме свою партію. Так само однозначно можна стверджувати, що він легко знайде інвесторів для неї. Однак далі він муситиме докласти значних зусиль для втримання свого рейтингу. Інакше спонсори від нього відвернуться", — підкреслює Фесенко.

Для Разумкова настав час самовизначення

Але навіть якщо Разумков збереже, а то й примножить свій рейтинг, навіть, якщо спонсорів виявиться більше, ніж він розраховує, й вони будуть щедрішими, ще задовго до виборів він муситиме розв'язати одну з визначальних проблем: позиціонування своєї партії.

Іншими словами, кого, а головне, як він агітуватиме голосувати за себе.

Наразі Разумков позиціонує себе як центриста. І зважаючи, що саме за рахунок цього іміджу він і "набив" свій рейтинг, підстав вважати, що вже найближчим часом він від нього відмовиться, нема.

Однак справа в тому, що на цьому ж полі грає ще 2 серйозні гравці з такими ж і амбіціями, як і в екс-спікера, і рейтингами: мер Києва Віталій Кличко та колишній прем'єр (і, що символічно, також екс-голова ВР) Володимир Гройсман.

"Разумкову доведеться пояснювати людям не лише, чим він відрізняється від Зеленського, а й таких, як сам, Гройсмана з Кличком", — зауважує Фесенко.

При цьому він наголошує: можливість міцного об'єднання трьох лідерів задля досягнення спільної мети, є мінімальною, адже "навряд чи хтось із них поступиться власними амбіціями": "Ситуативна співпраця у разі проходження до парламенту, можлива. Повноцінна співпраця — навряд".

Поки ж стверджувати щодо майбутнього Разумкова можна одне: вигнання з крісла спікера точно не стало для нього політичною смертю. Понад те, це нарешті дало йому можливість діяти самостійно і на власний розсуд. Залишилось лиш вдало нею скористатись.