Школа, лікарня і в’язниця виглядають однаково: як і чому в Україні трансформують радянські школи

Через російську агресію в Україні вщент зруйновані більш ніж 180 шкіл. "Більше 300 закладів освіти зруйновано, понад 1000 закладів освіти пошкоджені й підлягають експертизі, чи можуть вони бути відбудовані, чи ні", — інформував міністр освіти й науки Оксен Лісовий. 

На деокупованих територіях Київської, Запорізької, Харківської, Миколаївської, Сумської, Херсонської та Чернігівської областей пошкоджені 835 шкіл, підлягають відновленню 745 з них. Такі дані навела СЕО урбан-бюро "Big City Lab" Вікторія Тітова під час архітектурного воркшопу зі створення концепції трансформації типових радянських шкіл. 

Міністерство освіти і науки України (МОН) у співпраці з ГО "Маріуполь Реборн" та "Big City Lab" за ініціативи міністра цифрової трансформації Михайла Федорова створює концепцію архітектурної трансформації шкіл.

Власне розробка проєктів реалізується МОН у співпраці з виконавчим партнером "Big City Lab" та архітектурною асоціацією "Rebuild the Wonderful".

"Rebuild the Wonderful" — це ініціатива європейських архітекторів, які мають досвід успішної трансформації старих радянських закладів освіти у своїх країнах, як-от Литві, Словаччині, Естонії. 

Першим кроком цієї співпраці став архітектурний воркшоп зі створення концепції трансформації типових радянських шкіл, що відбувся у Києві. 

Михайло Федоров наголосив, що ця ініціатива є частиною комплексної розробки трансформації освіти в Україні:

"Ми повинні піти від Радянського Союзу не тільки в програмах, а й у дизайні наших навчальних закладів… Від того, де ми знаходимося, на що дивимося, з ким перетинаємося, також залежить, як ми мислимо і яке у нас внутрішнє наповнення. Важливо, щоб концептуальне бачення нової системи освіти відображалося у просторі: у стінах, коридорах, на партах і стільцях. Щоб це все була взаємопов'язана система. Для нас простір — це зміст", — каже Михайло Федоров.

Він звернувся до учасників ініціативи із закликом спиратися у своїх розробках на концепцію "Нової української школи", цінності й компетенції, які вона закладає: "Це дуже важливо, ми хочемо, щоб простір допомагав нашим учням опанувати ці компетенції". 

Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий зазначає: "Трансформувати наші школи — завдання національного значення. Ми повинні витягти з нашої суспільної культури метастази Радянського Союзу". 

За його словами, демократична, євроатлантична Україна потребує зовсім інших шкіл і дитячих садочків, наповнених іншими сенсами. Цей простір має бути транспарентним, приязним, безбар'єрним у широкому сенсі. 

Оксен Лісовий звертає увагу, що радянські школи були побудовані достатньо технологічно. Ці типові проєкти були "заточені" під формування стандартних людей, які є гвинтиком великої тоталітарної машини.

Він також нагадав власне українську ініціативу створення типових шкіл — архітектора Опанаса Сластіона наприкінці ХІХ століття. Всі зведені ним школи були ніби одного типу, але при цьому кожна була унікальною. На жаль, більшовицький переворот і подальші події не дали розвинутися цьому проєкту. "Але сьогодні ми стоїмо на етапі відродження, і я переконаний, що ми спроможні, як і тоді, зробити щось нове й унікальне", — каже Оксен Лісовий. 

Сьогодні перед нами два виклики: відбудувати зруйновані школи й сформувати нову мережу, зазначає міністр освіти та науки. На його думку, почати варто з того, щоб сформувати нову філософію простору. Тож команда архітекторів, які взяли участь у воркшопі, каже Оксен Лісовий, має шанс долучитися не просто до творчої роботи, а до трансформації українського суспільства. 

СЕО урбан-бюро "Big City Lab" Вікторія Тітова принцип будівель радянського часу показала в одному фото: школа, лікарня і в'язниця виглядають майже однаково.

"Не було питання, яку конкретну функцію виконує та чи інша будівля, працював підхід: ми будуємо типово, швидко, стандартно, тому що так зручно", — зазначає Вікторія. 

Ідея виникла під час роботи над проєктом Mariupol Reborn, розповідає Вікторія Тітова: "Коли ми дійшли до питання освіти в місті, ми нанесли всі школи на карту і побачили, що вони мають дуже схожий вигляд". 

Виявилося, що 72% всіх шкіл у Маріуполі – це одні й ті самі п'ять типів. Тож у "Big City Lab" зробили висновок, що варто зробити п'ять дуже хороших проєктів трансформації, і це забезпечить місто проєктами шкіл на десятиліття вперед.

Далі в урбан-бюро з допомогою Міносвіти та Мінвідновлення зібрали статистику по Україні та семи областях, які зазнали окупації під час повномасштабного вторгнення: Київській, Запорізькій, Харківській, Миколаївській, Сумській, Херсонській та Чернігівській. 

З 745 пошкоджених шкіл, які підлягають відновленню в цих областях, 403 визначені як пріоритетні в освітній мережі. З них 134 будівлі зведені саме за згаданими вище п'ятьма типовими радянськими проєктами. У цих типових будівлях навчаються 48% учнів цих областей, адже більшість з таких шкіл великі. 

"Завдання саме цього проєкту — трансформувати типові радянські проєкти. Вони вже стоять, ми не можемо їх знести і будувати нове, бо це ні екологічно, ні економічно неможливо. Ми беремо те, що є. Але коли говоримо про реконструкцію, то маємо на увазі не відремонтувати стелю і утеплити будівлю, а «оголити» будівлю до «коробки» і трансформувати на основі людиноцентричності та безбар'єрності, щоб вона за своєю функціональністю відповідала сучасним потребам", — коментує "Рубриці" Вікторія Тітова.  

Радянські школи перетворюватимуть на сучасні за такими принципами: 

1. обов'язкова наявність укриття;
2. мультифункціональність;
3. місце для громади: школа має "працювати" також як місце зборів, коворкінг тощо; 
4. безбар'єрність;
5. сталий підхід;
6. спільні простори мають стати зонами взаємодії;
7. шкільне подвір'я має стати безпечним простором для відпочинку та навчання;
8. сучасний дизайн з використанням натуральних матеріалів та спокійних кольорів.

Вікторія Тітова розповідає, що проведене "Big City Lab" дослідження показало: за сім-вісім годин перебування у школі шість з половиною годин діти проводять у класі. Тобто вони не виходять навіть на перерву, тому що дуже часто просто не мають що робити в коридорах. І це треба змінити.

До команди пілотного проєкту входить міжнародна ініціатива архітекторів "Rebuild the Wonderful", яка спеціалізується на трансформуванні постсоціалістичних просторів. 

Це архітектурні команди, які вже зробили такі трансформації у своїх країнах: "Archicon" (Угорщина), "Kavakava" (Естонія), "Do Architects" (Литва).

Співзасновниця та головна архітекторка "Do Architects" (Литва), засновниця "Rebuild the Wonderful" Гілма Теодора Гіліте попросила учасників і відвідувачів презентації відповісти на запитання: хто ходив до радянського дитсадка? хто ходив до радянської школи? Отримала "ліс рук". Такий простий прийом засвідчив спільність травматичного досвіду наших країн, відтак і "рецепти" його подолання можуть бути подібними. 

При цьому Гілма Гіліте наголосила, що український проєкт трансформації може стати таким, що покаже приклад пострадянському простору:

"Радянська імперія використовувала повсякденну архітектуру в цілях пропаганди та контролю над людьми, і, на жаль, ми продовжуємо користуватися цими спорудами. Країни Східної Європи вже понад 30 років незалежні — проте ми все ще надаємо пріоритет реконструкції шкіл на основі радянських цінностей, замість того, щоби перетворювати їх на будівлі, що сприятимуть зв'язкам між людьми. Україна, визнавши цю помилку, має потенціал змінити свої пріоритети й трансформувати свою систему освіти швидше, ніж ми".

Під час воркшопу співзасновник і головний архітектор "Archicon" Наґі Чаба, засновниця "Kavakava" Сірі Валнер, CEO "Kleinert" Олівер Кляйнерт та партнер "Do Architects" Вадим Бабій представили вже втілені проєкти трансформації радянської забудови. А для вироблення практичних ідей кожен із них поїхав до школи одного з п'яти типів і працював над розробкою концепції у команді з представниками цих навчальних закладів.

Передусім їх обирали із реєстру пошкоджених шкіл, щоб заодно і відбудувати, і трансформувати навчальний заклад, пояснив віцепрем'єр Михайло Федоров. Також важливим чинником, зазначив він, була мотивація місцевої влади, директора і колективу школи брати участь у цьому процесі, адже це тимчасово створить певні незручності для учасників навчального процесу. 

З міркувань безпеки ініціатори проєкту не називають конкретних шкіл, які беруть участь у пілотному проєкті. 

"Рубрика" побувала разом із Гілмою Гіліте та іншими учасниками проєкту на знайомстві зі школою, яку реконструюють у межах проєкту. 

Екскурсію для Гілми Гіліте, інших представників проєкту та медіа проводять голова місцевої громади, очільниця відділу освіти громади та сама директорка навчального закладу.

Цей населений пункт не зазнав окупації, але ворожі обстріли були. У громаді загалом пошкоджено 1450 об'єктів, розповів сільський голова. Школа не зазнала прямих влучань, але отримала пошкодження від розривів артилерійських снарядів: повилітали вікна і двері, більшість яких у закладі вже замінили. Також невеликий "приліт" пошкодив цегляну кладку в приміщенні, де знаходиться спортивна зала для учнів початкової школи. Це ушкодження поки не усунули. 

У навчальному закладі є укриття, яке за нормативними документами вважається протирадіаційним. Але з огляду на фактичний стан його зарахували до найпростіших, і нині влада громади розробила проєкт покращення, щоб відповідати вимогам до протирадіаційного укриття.

У типовій будівлі 1978 року побудови нині навчається близько 800 учнів. Порівняно з минулим роком, їхня кількість зросла на 40 дітей завдяки переселенцям. Така кількість дітей, очевидно, повний максимум для цього приміщення. Тут 32 класні кабінети, які вміщають від 20 до 30 дітей. Одна вчительська на шість столів, а педагогів у закладі 54. 

Та проблема не лише в тісноті.

"Найбільший дискомфорт — у тому, що змінюється система освіти, реформується методична і навчальна робота, але обладнання й освітній простір залишаються старими. Ми намагалися їх оновити, але це не те, чого вимагає час, — визнають у місцевому відділі освіти. — Час вимагає сучасних лабораторій, сучасних методичних кабінетів. Адже класна кімната — це не маленький куточок, за таких умов педагог не може реалізуватися повною мірою. Це повинні бути сучасні простори як для педагога, так і для учнів, як для освітнього, так і для позашкільного процесу".

Очільниця навчального закладу охоче відчиняє всі кабінети, показує недоладності, закладені в проєкті, і ті, які виникли вже під час ремонтів. Скажімо, дитячі роздягальні біля спортзалу стали кімнатою для технічного приладдя і туалетом, учні зараз переодягаються безпосередньо у своїх класах. 

Гучний, але сумний сміх усіх візитерів викликали двері до підсобки одного з класних кабінетів: їх сміливо можна назвати засобом для схуднення. 

Дуже трендовим, але навряд комфортним для тривалого споглядання став один із коридорів другого поверху — кольору "Барбі". 

Водночас у закладі є простори, коридори, які взагалі ніяк не залучені. "У нас багато вільного місця, яке взагалі ніяк не використовується. Своїми силами це зробити дуже важко. Немає зон для відпочинку, зон для спілкування. Як і казали, більшість часу діти проводять у класах, немає місця, куди можна запросити батьків для спілкування", — перераховує керівниця школи. 

Гілма Гіліте оглядає всі приміщення, звіряючись зі схемою будівлі, що її має на руках. Періодично робить позначки, час від часу і в неї, і в напарника зринає слово "лабіринт". Коридори школи й справді його нагадують, навряд чи ми б змогли без підказки директорки з першого разу самі знайти вихід з будівлі. 

Тут навіть є такі приміщення першого поверху, дістатися яких можна, тільки спустившись із другого. Зокрема це бібліотека. У школі прагнуть перетворити її на цифровий бібліотечний простір. 

Одне з рішень, що його вже на цьому етапі пропонують розглянути архітектори, — закільцювати простір і на першому, і на другому поверхах. На другому це буде зробити значно легше, каже очільник громади, а от на першому в цей простір входить технологічне приміщення кухні, тому тут і далі шукатимуть рішення. 

У школі є радянська базова кухня, у якій харчується близько 400 дітей, з них 280 — учні початкової школи. Усім 800 учням школа не може запропонувати харчування через те, що приміщення їдальні досить маленьке. Водночас у ній є перегородка, яку, на думку керівниці закладу, можна прибрати й вивільнити трохи простору для роздаткової лінії. 

Понад годинний огляд приміщень і активний діалог завершується домовленістю архітекторки Гілми Гіліте та директорки школи сконтактувати найближчими днями для глибшого занурення в проблемні аспекти закладу і пошуку спільних рішень. 

Спека і втома не заважають порозумінню, хоча розмова відбувається і українською, і англійською, і часом навіть литовською мовами.