“Бути не в нормі — це нормально”. Психологічне здоров’я жінки під час війни. Відео-інтерв’ю з психологинею Катериною Дутко

"Рубрика" запускає цикл відео на тему жіночого здоров'я під час війни. І перший випуск присвячуємо здоров'ю психологічному. З початком повномасштабного вторгнення частота звернень до психологів із питаннями, пов'язаними з воєнними діями, зросла. Точних статистичних даних щодо оцінки впливу травм, стресів, переживань на здоров'я жінок немає. Та і як оцінити вплив вибухів ракет у сусідньому будинку, перегляду тривожних новин 24/7, втрати дому, майбутнього, близьких людей? 

Кожен випадок — індивідуальний. І в той час, як одній жінці потрібно просто відпочити й переключитися, іншій же — варто пройти тривалу терапію й лікування, аби знизити рівень переживань і психологічних травм.

Психологиня-консультантка в методі позитивної психотерапії Катерина Дутко поділилася з нами своїм досвідом терапії жінок та сімейних пар. У першому випуску програми "Жіноче здоров'я під час війни" ми обговорили питання прийняття реальності, стресів та як з ними справлятися, а також важливість уміння проживати емоції тут і зараз.

За словами Катерини Дутко, саме жінки частіше звертаються за допомогою до психологів. Тому оцінити різницю реагування чоловічої та жіночої психіки на одні й ті самі фактори, виходячи з досвіду одного психолога, — складно. Крім того, на думку експертки, кожен випадок — індивідуальний.

"Десь це — кризове консультування на одну зустріч, десь — стабілізація стану, а десь — довгострокова терапія. В останньому випадку ми переосмислюємо ситуацію, знаходимо нові шляхи рішення, нові реакції. Ми всі зараз переживаємо певним чином унікальний досвід — нас ніхто до цього не готував. І дуже добре, що жінки звертаються за допомогою".

Головне завдання Катерини як психологині — навчити клієнтку методів самодопомоги. Адже не завжди є можливість терміново вийти на зв'язок із консультантом, тому на сьогодні кожній із нас важливо мати набір вправ, які швидко стабілізують і приведуть людину у відносний порядок. Це і техніки дихання, і релаксації, і медитації.

Ті стресові фактори, які діяли на нас раніше, сьогодні стократ підсилені війною. Людині доводиться стикатися сам-на-сам із тим, на що вона вплинути просто не в змозі. Через це втрачаються опори й життєві перспективи. Для того, аби їх повернути, важливо вчасно зрозуміти, що людина потребує допомоги. Саме жінки більш охоче визнають це й звертаються до психологів та консультантів за підтримкою. 

Хоча, з іншого боку, науковці зазначають, що, наприклад, посттравматичні стресові розлади після травмуючих подій (ПТСР) розвиваються у 20% жінок і лише у 8% чоловіків. При цьому реакція на травмуючі події та стресові фактори в кожного — своя.

"Я працюю з різними жінками, — говорить пані Катерина, — хтось не тільки не залишив роботу, а й навпаки — пішов у кар'єрний ріст. І вони звертаються із запитом зниження почуття вини через свою успішність. Є жінки, які вважають, що не заслуговують на допомогу, адже є ті, кому набагато гірше. Хтось сильно набирає вагу через стрес, хтось худне. Організм реагує на ці ненормальні зміни так, як він може. Бути не в нормі — це нормально. Але не довгий проміжок часу".

За словами пані Катерини, зрозуміти, що допомога потрібна, можна як за фізіологічними змінами (погане самопочуття, різкий набір ваги або навпаки — схуднення), так і за психологічним станом, фразами і думками, які часто повертаються.

"Часто такі люди говорять: «Мені погано», «Я вже не справляюсь», «Мені вже ніхто не допоможе», «Я не знаю, що робити, як жити далі». Хтось працює, хтось замикається в собі, а хтось навпаки — багато контактує з іншими. Усі ці реакції нормальні. Левову частину часу на консультаціях ми виділяємо для того, щоб людина зрозуміла, що з нею все нормально". 

Жити тут і зараз

Сьогодні одиницею виміру стала війна. Багато хто живе у двох вимірах: "до війни" та "після війни". Проблема в тому, що в цих двох вимірах немає найважливішого — виміру "тут і зараз".

"У цей проміжок часу люди ніби завмирають в очікуванні, коли ж закінчиться війна. Але скільки ще ви зможете так витримати? Війна не закінчиться завтра, а сили вже на мінімумі. І моя задача — повертати людину в реальність, у "тут і тепер", повернути їй відчуття контролю над власним життям". 

Іще надважливо, за словами пані Катерини, жити свідомо. Звести свої дії "на автоматі" до мінімуму. Є три фактори, які можуть значно полегшити самопочуття людини в стресі: достатній сон, повноцінне харчування і достатня фізична активність.

"Часто базові потреби не задовольняються, бо людина елементарно не дозволяє собі жити, насолоджуватися життям зараз", — говорить Катерина Дутко.

Повернути втрачене. Як це — знову відчути безпеку?

Відчуття безпеки можна втратити й через менші потрясіння. А через війну — тим паче. Коли втрачаються життєві опори: дім, родина, робота, соціальні зв'язки, ми завмираємо. Щоб їх відновити, потрібні душевні сили, а їх часто просто не вистачає. Саме тому психологиня радить починати з малого.

"Зробіть собі маленький оазис — те, на що ви можете спертися. Це може бути все, що завгодно — навіть читання книги щодня. Придумайте якийсь ритуал. Де б ми зараз не були і що б з нами не сталося, просто необхідно повернути собі почуття "я живу". Наприклад, на одному тренінгу для переселенців жінка з Сєвєродонецька поділилась своєю історією та розказала, що перше, що вона зробила в Полтаві — це придбала килимок для йоги".

Стабілізувати себе можна по-різному. Тут все індивідуально. Важливо, щоб ці "ритуали" давали вам відчуття безпеки, контролю, дому.

Стрес: ворог чи ні?

"Відчувати стрес — абсолютно нормально. Організм живе й намагається адаптуватися до тих умов, які зараз нас оточують. Разом із тим величина стресу залежить від кількох факторів: сила подразника, наш організм — наскільки він стабільний і захищений, а також наше оточення: де ми знаходимося, хто поруч із нами. Саме від цих факторів залежить, якою буде реакція". 

Якщо людина дбає про себе, добре почувається фізично й має підтримуюче оточення, то вплив зовнішніх подразників на неї буде значно нижчим, ніж на людей із емоційним вигоранням, наприклад. Але є ще поняття і хронічного стресу.

Якщо одноразовий вплив подразника швидше мобілізує організм та допомагає адаптуватися до навколишнього середовища через відчуття стресу, то тривала дія та інтенсивність негативних факторів може спричинити виснаження всіх сил організму.

Хронічний стрес може впливати на мозкову діяльність, на серцево-судинну систему, спричиняти гіпертонус м'язів, дестабілізувати роботу кишково-шлункового тракту.

"Я б радила нашим глядачам почитати теорію збереження ресурсу Хобфолла. За цією теорією, втративши один ресурс, ми втрачаємо й інші. Наприклад, втрата домівки тягне за собою втрату і соціальних зв'язків, статусу, матеріальних речей тощо. Але так само ви можете цих ресурсів і набувати. Наприклад, якщо я буду ходити дві години в день, це дозволить мені вивільнити блоки в тілі, я зможу думати, планувати, почуватися краще".  

Проживати емоції. Синдром відкладеного горя

"На консультації до мене приходять люди, які втратили рідну людину близько 10 років тому, але так і не оплакали її до сих пір".

За словами пані Катерини, не прожите, "закорковане" горе не дає вивільнятися емоціям. Психіка, не проживши втрату, буде постійно повертати людину в ту ситуацію чи подію, якої вона уникає.

"Проживання горя займає близько одного року. Якщо ви втратили близьку людину, вам потрібно пережити всі свята без цієї людини: Новий рік, Різдво, дні народження. Проживати емоції вміють не всі, але цьому можна навчитися". 

Важливість проживання емоцій стосується не тільки втрати близьких, але і втрати домівки, соціального статусу, вимушеного переїзду. У частини жінок відслідковується ПТСР. Як зрозуміти, що у вас є непрожита травма?

"По-перше, ви уникаєте говорити про подію. По-друге, у вас переважають негативні думки й емоції. По-третє, ви спостерігаєте за собою гіперзбудження, порушення сну, кошмари, флешбеки. Тобто людина уникає будь-яких ситуацій, які можуть їй нагадувати про якусь травматичну подію". 

Прожити кризу в парі

Ще одним важливим питанням на сьогодні є проблеми стосунків у родинах. Психологи й адвокати говорять, що за час війни кількість розлучень в Україні зросла фактично вдвічі. Катерина Дутко наголошує, що кожен випадок індивідуальний і варто розуміти, що, маючи бажання, завжди можна знайти шляхи до розуміння один одного.

"Ми стали наскільки чутливими до себе, десь навіть з агресією відстоюємо свою позицію: тільки так і більше ніяк. Адже багатьом не вистачає любові, відчуття безпеки, не всі задовольняють навіть свої фізіологічні потреби. Немає стабільності, не зрозуміло, що буде далі. Часто жінки говорять, що зараз нічого робити не будуть, почекають, доки чоловік повернеться з війни — потім розберуться. Але ж треба дожити до того моменту, коли він прийде з війни". 

З іншого боку, не всі пари проживають кризи — є й такі, які стають ще ближчими. За словами пані Катерини, швидше за все, так відбувається тому, що у таких пар реакція на стрес однакова. Вони відкриті, говорять одне з одним. Саме тому у важкій ситуації знаходять одне в одному опору.

Часом найголовніше, що варто зробити, щоб загоїти рану — це визнати, що вона є. Скільки жінок, маючи, на перший погляд, незначні стреси, уже травмовані війною? І як це впливатиме на нас у майбутньому? 

Жінки, які чекають своїх чоловіків з передової. Жінки, які втратили домівки, які змушені були виїхати за кордон, які від стресу не дозволяють собі жити. Це все — ми. Наше здоров'я — як фізичне, так і психологічне — в наших руках. Хай ми не можемо контролювати те, що відбувається навколо, але підтримувати себе ми повинні. Так само, як і одна одну.

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації грантового проєкту The Women in News з WAN-IFRA. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.