Вигоріти може навіть міністр. Як помітити, що ви близько до емоційного краю

Сучасна людина почуває себе загнаною у пастку — всі навкруги чекають від неї "успіху" і стовідсоткової постійної віддачі, причому, неважливо де  — біля заводського конвеєру, в офісі крутої компанії, на державній посаді чи вдома з дітьми. Щоб виправдати ці очікування, доводиться щоденно "орати", назавжди поставивши хрест на будь-яких поблажках для себе, проявах слабкості, позаурочному відпочинку і можливих невдачах. Однак, як зазначають психологи, людині не можна працювати без перерви — інакше вона просто видихається. Щоб автомобіль їздив, йому необхідне пальне, також і наш організм періодично вимагає порцій енергії. І якщо авто достатньо заправити, щоб воно негайно зрушило з місця, то для людини брак внутрішнього ресурсу може обернутися дуже неприємним розладом, виправляти який доведеться довгі місяці, а то і роки. 

У травні 2021 року пресслужба уряду Нідерландів повідомила про те, що Міністр економіки та клімату Нідерландів Бас ван Ваут не може виконувати свої обовʼязки протягом щонайменше трьох місяців через емоційне вигорання.  

За цим суворо політично вивіреним повідомленням, стверджує психотерапевтка Людмила Метелешко, до якої звернулася "Рубрика", для кожного фахівця стоїть дуже чітка картина, що пан міністр страждає одним із найпоширеніших поряд з депресією і страхами порушень, що навряд чи обмежиться трьохмісячною відпусткою — швидше за все на нього чекає тривале лікування, яке може розтягнутися на довгий час.

Емоційне вигорання (burnout) — ознака нашого часу. Це стан виснаження, який призводить до паралічу сил, почуттів і супроводжується втратою радості по відношенню до життя. 

Вперше синдром емоційного вигорання (СЕВ) було визначено на початку 70-х років минулого століття. Тоді вважалося, що ним страждають люди певних професій: медпрацівники, вчителі, соціальні службовці. У наші дні стає все більш очевидним, що СЕВ може торкнутися представника будь-якої професії, а також особистого життя людини. Поширенню синдрому вигоряння сприяє наша епоха — час досягнень, споживання, нового матеріалізму, розваг і отримання задоволення від життя. Це час, коли ми самі себе експлуатуємо і дозволяємо експлуатувати себе іншим.

ВООЗ описує розлад як "хронічний стрес на робочому місці, з яким своєчасно не впоралися". Його супроводжують такі симптоми:

• Зниження рівня енергії в організмі, виснаження;
• Дистанціювання від роботи, негативне або цинічне ставлення до роботи;
• Знижена продуктивність праці.

Згідно з ВООЗ, емоційне вигорання слід пов'язувати винятково з професійною діяльністю. 

Вигорання відбувається, коли пристрасні, віддані справі люди глибоко розчаровуються в роботі або кар'єрі, від яких вони раніше черпали сенс життя, своє значення та ідентичність. Речі, які надихали, перестають працювати, натомість на перший план виходять виснажливі або неприємні моменти.

Емоційне вигорання часто зустрічається у людей, що мають певні особливості характеру, наприклад, пасіонарність і перфекціонізм: підвищена відповідальність і схильність жертвувати власними інтересами, бажання встигати все і робити це на 100%, життя в режимі "відмінника", коли установка "досить добре" сприймається за невдачу.

Причинами виникнення емоційного вигорання можуть бути одноманітність роботи, напружений ритм, недостатнє заохочення праці (матеріальне і психологічне), регулярна незаслужена критика, неясна постановка задач та почуття недооціненості або непотрібності.

Емоційне вигорання — це спектр, і більшість з нас в ньому. Більш того, фахівці вважають, що з кожним роком кількість людей, які відчувають постійну втому і бажання послати все далеко і надовго, буде тільки збільшуватись. 

Згідно з опитуванням працюючого населення України, яке було проведене ще у 2017 році, більше половини українців страждають від емоційного вигорання, і лише 5% від опитаних не відчували на собі ознаки цього синдрому. У Німеччині лише кожен четвертий офісний працівник дозволяє собі паузу для відпочинку або перерву на обід. На постійний стрес скаржаться 86 відсотків респондентів. Наслідки очевидні: 34 мільйони німців страждають на безсоння, а синдром емоційного вигорання став поширеним захворюванням серед офісних працівників. На початку цього року, коли сайт пошуку роботи Indeed провів опитування 1500 американських робітників різного віку і галузей, більше половини повідомили, що відчувають вигорання. І понад дві третини заявили, що пандемія посилила це відчуття.

Пандемія довела до виснаження багатьох. Так, усі знесилені й перевантажені, але деякі експерти вважають, що насправді ми не настільки "вигоріли", як ми думаємо.

У 1981 році Кристина Маслач, професорка психології Каліфорнійського університету в Берклі, розробила "Опитувальник вигорання Маслач" (MBI), щоб визначити і виміряти стан емоційного виснаження. Причиною розробки професійного тесту стало те, що люди користувалися терміном емоційного вигорання для позначення різних речей, найчастіше як синонімом втоми, і не брали до уваги той факт, що між цими двома станами існує величезна різниця.

Вигорання — це не просто виснаження або незадоволеність роботою. Навантажені співробітники можуть втомитися. Вони можуть ненавидіти свою роботу. Вони можуть сказати, що "вигорають". Цим людям часто просто потрібна перерва. Жертви емоційного вигорання часто починають з виснаження. Коли до нього додається цинізм і зниження продуктивності праці, вони досягають межі. Цинізм є однією з характерних ознак СЕВ: людині все одно, що відбувається на роботі. Велика кількість тверджень в опитувальнику Маслач починаються зі слів: мені байдуже (на пацієнтів, студентів, клієнтів, процес, результат роботи).

Також емоційне вигорання легко сплутати з депресією, адже людина в обох станах однаково пасивна і позбавлена сил. Але різниця стає очевидною професіоналам.

"Вигорання пронизує життя приблизно 5-7% людей в усьому світі, — каже

Людмила Метелешко, лікарка психіатриня-психотерапевтка, членкиня Асоціації швейцарських лікарів, членкиня Асоціації швейцарських лікарів психіатрів-психотерапевтів, авторка міжнародних онлайн терапій різних захворювань страхів, психіатриня в приватній практиці Praxis am Kirschgarten, м. Базель. — На сьогоднішній день у Швейцарії на нього страждають більше 400 000 офіційно зареєстрованих діагностованих осіб з психічними порушеннями, які супроводжуються тривалою непрацездатністю і які безпосередньо пов'язані з хронічним стресом. І хоч мова йде про одне з найбільш гостро обговорюваних захворювань, за яким стоять колосальні втрати людських і фінансових ресурсів, розбиті долі, неповернення в професію сотень тисяч кваліфікованих фахівців, суїциди, фінансові руйнування, досі синдром вигорання не визнаний хворобою офіційно, а скромно зашифрований в Міжнародному класифікаторі хвороб (ICD-10) під літерою Z — стан".

 "Вигоріти" може кожен — це і молода мати, що не справляється одночасно з відповідальністю і фізичним навантаженням, і звичайний робочий, і навіть міністр, але найчастіше це захворювання пов'язане з високим робочим навантаженням і внутрішнім конфліктом, який проживає людина, що не може з цим впоратися.

Сьогодні з'явилося безліч досліджень гідних психологічних студій, які говорять: синдром вигорання — це захворювання або стан без національності і статі, це стан, у якому життєві ресурси роками спалюються в топці, що горить безперервно. Цей процес починається у всіх по-різному, але розвиток процесу горіння проходить у всіх практично однаково. 

Важливим фактором є час. Для того, щоб "вигоріти", ресурси потрібно "спалювати" роками. І, звичайно ж, для цього потрібна велика і ефективна так звана "топка" або пожирач ресурсів. Для початку достатньо реакції нашої психіки на банальні завдання. Кожну зміну (а кожна поставлена ​​мета і є зміною) наша древня система захисту, якій понад 50 млн років, сприймає як небезпеку і реагує викидом гормонів стресу, готуючи тіло до втечі або нападу. Іншої реакції ця система просто не знає. Далі йде аналіз: Є ресурс? чи Немає ресурсу? Якщо є, то все в порядку, життя триває. За відповіді "ні", викид гормонів стресу посилюється і йде пошук ресурсу. І так до години Х, поки ресурс не закінчується остаточно. До цього моменту дзвенять дзвіночки і дзвони: тривоги, страхи, панічні атаки, депресивні фази, дратівливість, постійна втома.  

"Давайте розглянемо, — пропонує експертка, — як в основному спалюються деякі з ресурсів. Ми знаємо безліч пожирачів енергії. Найсильнішим є страх. Страх помилитися, прийняти не те рішення, нашкодити, не скласти іспити, страх бути звільненим і не знайти роботу, виглядати смішним, неправильно виконати завдання і бути за це покараним. Сьогодні до всіх численних страхів приєднався страх захворіти ковідом, втратити роботу, близьких, можливість заробітку для утримання своєї родини. Думки про те, як уникнути наслідків можливих проблем і помилок, починають вимагати все більше і більше часу, а значить і сил. Ці набори або каруселі думок крутяться цілий день, вони усвідомлюються тільки частково, тому що людина в перебігу дня концентрується то на одному, то на іншому занятті. Справжній захват свідомості людини тривогами відбувається перед сном. Думка за думкою, страх за страхом і замість розслаблення та відпочинку виділяються стресові гормони, які змушують тіло реагувати готовністю до бою. Тут вже не до сну. Проходять години, поки тіло, зломлене і втомлене у віртуальній боротьбі, звалиться у тривожний сон.

Отже першим симптомом синдрому вигорання є тривале безсоння, викликане думками-тривогами. Тривожний сон не приносить почуття відновлення, настає хронічна втома". 

"Але до повного емоційного вигорання ще далеко, людина компенсує втрату відпочинку поїздками у відпустку, подорожами, спить у вихідні цілодобово або навпаки, інтенсивно намагається зайнятися спортом. Тіло пручається, починає хворіти, відбуваються різні невеликі травми, воно немов би говорить своєму власникові: Гей, друже, зупинись, я так більше не можу і не хочу! Якщо з якихось причин роками не реагувати на ці сигнали свого тіла, настає час швидкої розкрутки так званої спіралі синдрому вигорання.

Йде з життя секс, зникає лібідо. Йде радість від зустрічей, свят, всього стає забагато, все дратує. Псуються стосунки в родині, з друзями, настає час скандалів і звинувачень. Сил більше немає ні на що, але людина все одно прагне дістатися до роботи, виконати поставлені завдання. Відбувається повний розрив контакту зі своїм тілом і з собою, людина стає програмою для виконання певних завдань. Емоцій немає. У цьому стані відбувається передостанній акт драми під назвою "Синдром вигорання" — здаються когнітивні функції, тобто здається сам великий мозок, Головний Координатор і Розпорядник. Когнітивні функції — це здатність мозку планувати, запам'ятовувати, відновлювати вивчене і можливість вчитися. Пам'ять перетворюється на дірявий мішок, в ній більше нічого не утримується. Прийняти рішення стає дуже важко, практично неможливо, всі рішення однаково важливі, або навпаки… Це так звана амбівалентність. Вранці страшно вставати, попереду бачаться тільки "гімалаї" проблем, які чекають на рішення. Страх, невпевненість, внутрішня тривожність стають базовою емоцією. Капітуляція тіла, незмога банально встати з ліжка стає єдиною можливістю зупинити процес вигорання".

У деяких європейських країнах з добре розвиненою системою соціального захисту, зокрема у Франції, Швеції і Нідерландах, вигорання давно є офіційним медичним діагнозом. Це передбачає його включення в навчальну програму лікарів для його розпізнавання і лікування, а "вигорілій" людині дає можливість отримувати матеріальну компенсацію і повноцінну психотерапевтичну допомогу. І хоча на сьогоднішній день в більшості інших країн СЕВ не є загальноприйнятим діагнозом (він увійшов до оновленого Міжнародного класифікатора хвороб (ICD-11), але остаточно статус захворювання за СЕВ має закріпитися у 2022 році), і поки що залишається предметом наукових дискусій та пошуків, на Заході вже є його розуміння і концепція по його запобіганню та лікуванню.

Наприклад, у Швейцарії по всій країні відкриваються одна за іншою клініки терапії, діагностики та лікування синдрому професійного та емоційного вигорання, з'являються консультанти і групи підтримки з питань досягнення балансу між працею і відпочинком.

У 2004 році клініка Meiringen, розташована у віддаленій і мальовничій частині Бернських Альп, першою запропонувала комплексні послуги з лікування синдрому емоційного вигорання. Більшість пацієнтів проводять в клініці від трьох до шести тижнів, отримуючи лікування, яке включає медичну та психотерапевтичну допомогу, а також застосування методів китайської медицини, медитації, ментальних практик (аутотренінг) і навіть верхової їзди. 

Також сюди входять і розкішні приватні клініки, такі як реабілітаційний центр Paracelsus Recovery в Цюріху, де проходять лікування керівники вищої ланки, державні та громадські діячі. Лікування проходить в умовах повної конфіденційності. Клініка також забезпечує п'ятизіркове обслуговування за рахунок коштів пацієнта за ціною 80 тис. швейцарських франків на тиждень. 

Сучасні компанії в ЄС та США, які приділяють увагу здоров'ю своїх працівників, переводять роботу з емоційним вигоранням на корпоративний рівень. Зіткнувшись з цією проблемою, одні організації надають співробітнику тривалу відпустку, інші — направляють його до кар'єрного консультанта або до психолога, треті — переглядають спектр його обов'язків.

Однак загальні зусилля організацій спрямовані на реалізацію превентивних заходів. Наприклад, у деяких компаніях, крім ведення посади штатного психолога в офісі, створюють анонімну "гарячу лінію", на яку співробітник може звернутися за підтримкою і допомогою у важкий емоційний період, необов'язково пов'язаний з роботою. Надається можливість для занять спортом прямо в офісі. Відділи навчання компаній включають в модульні програми тренінги з таких тем як емоційний інтелект і стрес-менеджмент.

У Німеччині багато фірм збільшують інвестиції у програми, спрямовані на збереження здоров'я працівників: при концернах створюються безкоштовні оздоровчі центри, відкриваються фітнес-студії, масажні кабінети, проводяться курси з медитації, пропонуються сеанси світлотерапії. У деяких компаніях під час робочого дня проводяться п'ятихвилинки колективного хорового співу: як показують медичні дослідження, це сприяє зміцненню нервової системи. Все популярнішими стають обідні перерви в форматі дискотеки, коли виробнича їдальня перетворюється на місце, де можна і перекусити, і освіжитися прохолодним напоєм. Чудовий настрій і заряд бадьорості після такої паузи гарантовані. У деяких компаніях, з оглядкою на американський тренд, є навіть посада "менеджера гарного настрою" (Chief Happiness Officer), у компетенції якого — розробка програм заходів, націлених на підтримку і поліпшення психічного і фізичного здоров'я співробітників. (Хоча ніхто не гарантує що при цьому не вигорить сам менеджер гарного настрою).

В Україні про це поки що доводиться тільки мріяти. Людмила Метелешко з сучасним станом в українській медицині знайома не на відстані. З 2014 року вона як волонтер працювала в МОЗ над проектом реформи психіатрії та психотерапії. 

"У Швейцарії, —  зазначає психіатриня, — тривала непрацездатність діагностується фахівцями-психотерапевтами, фінансовий захист забезпечує система медичного страхування. Лікування синдрому вигорання проводиться високоосвіченими фахівцями-психотерапевтами, ними можуть бути як психіатри, так і психологи з відповідною освітою. Протягом усього лікування пацієнт поступово повертається у свій звичний світ, з'ясовуються особисті чинники, що змушують людину ігнорувати потреби в особистому житті, говорити замість "так" "ні" і так далі. Часто є необхідним тривалий курс антидепресантів та інших медикаментів. У разі захворювання максимальний лікарняний, який покриває медична страховка, становить 720 днів. Якщо через 2 роки немає одужання, пацієнтом займається інша структура — встановлюється інвалідність, призначається пенсія або соціальна допомога.

У Швейцарії емоційне вигорання лікують, але на жаль, в Україні психологи цього не вміють, у країні просто немає відповідних стандартів освіти. Реформи традиційно буксують. Ось тому я і створила онлайн терапію страхів, як у Швейцарії. Нею може користуватися кожен українець. На черзі терапія безсоння. Ми створюємо зараз такі програми і для Швейцарії, тому що у нас дуже багато хворих і не вистачає фахівців. А для України вони вже є, тут українці мають можливість бути швидше Заходу". 

Отже для лікування синдрому емоційного вигорання Україні вкрай необхідна медична і соціальна інфраструктура. І тут виникає низка питань:

• Хто має право поставити цей діагноз?
• Хто має необхідні знання для лікування цього захворювання?
• Хто буде оплачувати дороге тривале лікування?
• Які клініки володіють сучасними знаннями про лікування синдрому вигорання, страхів, депресій?
• Хто буде оплачувати тривалу непрацездатність і візьме на себе фінансовий захист постраждалого?

Крім того, необхідно проводити просвітницьку роботу для населення. Людям не вистачає знань щодо того, як розпізнати цей синдром, що робити, коли діагностується емоційне вигорання і як цьому запобігти. Адже найближчим часом СЕВ має всі шанси стати новою "епідемією".

Наразі, за повної відсутності критеріїв освіти психотерапевтів, незакінченої, а радше так і не розпочатої в Україні реформи психіатрії та психотерапії, відсутності захисту пацієнтів з психосоматичними розладами, ці питання залишаються відкритими і тяжкість проблеми лягає на самого потерпілого і його сім'ю.

Що може зробити людина в Україні, яка помітила у себе ознаки емоційного вигорання: відчуття енергетичної вичерпаності або виснаження, підвищену психічну віддаленість від роботи, відчуття негативізму або цинізму, повʼязане з роботою, зниження професійної ефективності?

• намагатися зберігати баланс між роботою та особистим життям;
• робити перерви на відпочинок під час робочого дня; 
• достатньо спати і відпочивати, а також регулярно займатися спортом;
• спробувати обговорити з роботодавцями можливу зміну графіку;
• перевірити себе на наявність страхів, має сенс пройти також тест на депресію, адже депресія часто йде рука об руку з синдромом вигорання;
• за необхідності звернутися до психолога або психотерапевта;
• взяти для "перезавантаження" тривалу відпустку. 

Звісно, два роки, так, як у Швейцарії, відпочити не вдасться. Законом України про відпустки встановлено обмеження загальної тривалості щорічних основних та додаткових відпусток, на які працівник має право за один робочий рік: 59 календарних днів – для всіх працівників. Виняток встановлено для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах – 69 к.дн. (ч. 3 ст. 10 Закону № 504).

Але на випадок, коли працівникові після використання у відповідному робочому році щорічної відпустки за цей рік надається невикористана щорічна відпустка за минулий період, зазначене обмеження не поширюється. Про це повідомило Мінсоцполітики (Лист від 08.07.2019 р. № 793/0/204-19). Отже, якщо працівник відгуляв відпустку за цей рік, наприклад, сумарно 59 к. дн., він може одразу взяти (подовжити попередню) відпустку відпусткою за попередні календарні роки. При звільненні, незалежно від підстав, працівникові виплачують компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток. Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.

Читайте також про досвід з емоційним вигоранням журналістки "Рубрики"