П’ять важливих збігів: як у Тернополі активісти облаштували прихисток для переселенців та дали їм роботу

У чому проблема?

У перші тижні й місяці повномасштабного вторгнення рф в Україну західні області зіткнулися з великим напливом людей, які рятувалися від війни. Не стала винятком Тернопільщина та її обласний центр. Наприклад, у Тернополі станом на 12 березня минулого року було поселено вже 34 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Вимушених переселенців приймали на всіх рівнях — і обласна влада, і громади, і окремі громадські ініціативи та приватні особи. 

Пізніше актуальним стало й питання працевлаштування переселенців.

Яке рішення?

У тернопільській громадській організації "Прогресивні люди" почали допомагати своїм друзям на сході на півдні України знайти прихисток у Тернополі.

"Вони мали гостру потребу швидко вивезти свої сім'ї у безпечні місця. Ми вирішили спробувати допомогти з житлом усім, хто звернеться. Окрім власних помешкань, довелось позичати, винаймати квартири, а також швидко облаштовувати великі сирі квартири, роблячи їх придатними для проживання", — розповів заступник голови ГО "Прогресивні люди" Іван Сороколіт. 

"Прогресивні люди" тоді допомогли з житлом і дружній ГО "Об'єднання відповідальних громадян" із Кривого Рогу. Члени цієї громадської організації разом із сім'ями тимчасово перебралися в Тернопіль, щоб продовжувати роботу в безпечніших умовах. Та за певний час повернулися назад у Кривий Ріг. 

Що було далі?

Уже на початку березня 2022 року "Прогресивні люди" побачили, що їхні резерви заселення у квартири вичерпуються. Крім того, виникли труднощі з розміщенням людей з інвалідністю та з домашніми тваринами. І тут активно доклались Іванка й Тарас Хоміцькі разом з Людмилою Рижевською та їх спеціалізованою на темі доступності ГО "Я зможу".

Об'єднавши зусилля всіх членів команди, "Прогресивні люди" не тільки створили прихисток для ВПО, а й змогли запропонувати їм робочі місця у виробничій галузі. Цим успішним кейсом Іван Сороколіт поділився під час Форуму громадянського суспільства ІСАР Єднання "Обриси майбутнього: перемога, відновлення та модернізація України". 

"Ми допомогли всім, хто до нас звернувся", — запевняє Іван. 

Як це працює?

Громадська організація об'єднує близько сотні людей, з-поміж них чимало підприємців, загалом команда дуже активна, каже Іван Сороколіт. 

Один з лідерів "Прогресивних людей" також ділиться, що облаштувати прихисток їм допомогла низка дуже важливих збігів.

Перший збіг: Один з членів команди орендував дві кімнати у порожньому адміністративному корпусі колишнього тернопільського кар'єру. Він і запропонував оглянути приміщення щодо переобладнання під житло.

Це були приміщення з неробочим опаленням, поганою електрикою, тільки з холодним водопостачанням, без душової. 

"Ми взяли майновий комплекс кар'єру в оренду та переобладнали його під хостел-прихисток. Це було значно економніше, ніж орендувати окремі квартири", — говорить Іван. 

Договір оренди уклали на одне з підприємств членів команди ГО, відповідно уклали угоди на постачання води, електрики, вивезення сміття тощо. Ремонт зробили власними силами учасників громадської організації, встановили уже актуальне на той час твердопаливне опалення.

Простір відразу облаштовували інклюзивно. Адже чимало людей, які потребували прихистку, маломобільні. "Ми вирішили: якщо вже вкладаємо гроші, то треба робити все, щоб було зручно для людей, які пересуваються на кріслах колісних", — каже ініціатор проєкту. 

Також у прихистку люди можуть перебувати з домашніми тваринами.

Другий збіг: Поряд з адмінкорпусом є прилегла огороджена територія близько 1 гектара. Це були занедбані напівзруйновані виробничі приміщення та гаражі, захаращена територія.

"Коли запустився процес надання житла, ми звернули увагу на цю колишню промислову територію. Переселенці та наші друзі допомогли її розчистити", — говорить Іван Сороколіт.

Третій збіг: Потреба у складських приміщеннях з можливістю під'їзду великогабаритного транспорту та паркування на тривалий час ставала дедалі більшою.

Територію почали використовувати як склад, адже на той час організація також стала гуманітарним хабом для передачі допомоги далі на схід і південь України. Тут нарізали великий обсяг маскувальної сітки, у холодну пору працював цілий цех з виробництва окопних свічок.

Четвертий збіг: Два підприємці з команди громадської організації шукали виробничі приміщення. Один — під майданчик для сортування побутових відходів, які підлягають переробці (пластик, папір, скло, метал), а другий — під лінію з виробництва деревних пелет.

Підприємець Олег Різник, який облаштував виробництво пелет, каже, що до цього змусило саме життя. Його попереднє підприємство, яке працювало в рекламно-сувенірній індустрії, перестало заробляти гроші.

"Треба було думати щось критично інше. Я з дизайнерської сім'ї, але маю інженерну освіту. Шукав, на що буде запит найближчим часом, і нічого кращого, як підприємство у галузі прикладної енергетики, не придумав. Поїздив по інших виробниках, порадився, врешті усі родинні заощадження вклав у новий для мене бізнес", — ділиться Олег Різник. Каже, що в чомусь прорахувався, а щось навпаки вдосконалює з мінімальними витратами. 

П'ятий збіг: Частина мешканців прихистку шукали оплачувану роботу, часто — будь-яку оплачувану роботу.

"Підприємці переїхали, вагоміше долучилися до сплати оренди, це нам полегшило існування, — ділиться Іван Сороколіт. — А люди отримали роботу. Тут працюють як тернополяни, так і мешканці безпосередньо прихистку. Вийшло, що ми допомогли десяткам людей працевлаштуватися в Тернополі".

Немалий внесок, враховуючи, що з початку повномасштабної війни бізнес на Тернопіллі створив для ВПО 380 робочих місць.

За приблизними підрахунками, послугами усіх прихистків, облаштованих командою "Прогресивних", скористалися вже понад 400 людей. 

Зараз прихисток у колишній адмінбудівлі тернопільського кар'єру завантажений на 60%, за потреби швидко можна розмістити більшу кількість людей. 

"Всі наші мешканці, хто хоче працювати, працюють. У нас дорослого не працевлаштованого населення немає", — тішиться голова ГО "Прогресивні люди".

А це точно працює?

Юлія Юрійчук із Запорізької області — одна з перших мешканок прихистку. Дізналася про нього завдяки знайомому волонтеру і заїхала сюди з двома дітьми дошкільного віку навесні минулого року. На її очах тут відбувалася швидка модернізація. 

"Побачила, що тут власна кімната, мене це заспокоювало. Так, на перших порах доводилося спати на піддонах, але нічого страшного, пережили. Потім нам швидко зробили кухню, додалося холодильників, привезли ліжка, — перераховує жінка. — Зробили велику залу, заїзд на кухню, завдяки цьому до неї стало швидше ходити. З кожним місяцем відбувалися покращення". 

Юлія та інші мешканці прихистку з великою вдячністю пригадують, як встановили твердопаливну систему опалення. Спочатку опалення було від електрообігрівачів, і через вимкнення світла у кімнатах швидко ставало холодно. Завдяки котлу зиму пережили в теплі.

"Тут є все: електродуховка, великий телевізор, інтернет 24/7. Усе, що було в мене вдома, тут теж є. Такі умови, що і квартир таких, здається, в Тернополі немає. Знаєте, як тризірковий готель", — усміхається Юлія. Вона за фахом фельдшерка, тож влаштувалася на роботу, а дітей — у садочок, для старшої дитини вже знайшла школу на наступний рік.

"Коли щось зламалося, ми кажемо, і цю проблему швидко вирішують. Нас тут багато людей живе, це трошки тяжко, але є власна кімната — це свій куточок, спільні у нас ванна, туалет і кухня", — говорить вона. Жінка ділиться, що мешканці вже звикли один до одного, знаходять спільну мову. Каже, що радіє тому, що має, бо і цього могло не бути. 

"Наша сім'я: це я, двоє моїх доньок 12 і 20 років, мій цивільний чоловік і моя мама. Ще в нас дві собаки, кішка і морська свинка. Такому складу не всюди й не всі раді, а тут навіть за тварин дбають. Величезна подяка цим людям", — говорить Вікторія Германова зі Слов'янська.

Вона щаслива, що у тяжкий життєвий момент їхній родині трапилися "Прогресивні люди". Живуть тут більш ніж пів року. Спочатку виїхали зі Слов'янська в селище під Нікополем. Там у жовтні минулого року потрапили під російський обстріл. Мама Вікторії дістала тяжке поранення, їх перевезли в Дніпро, а звідти евакуаційним потягом доправили в Тернопіль. 

"Мама була в лікарні, і я дуже вдячна персоналу того закладу, бо вони пішли мені назустріч, дали час, щоб знайти житло. Потрапили сюди через знайомих зі Слов'янська, які вже замешкали тут раніше. Ми отримали тут велику підтримку — і моральну, і матеріальну. Мамі треба був і візочок, і спеціальний матрац, і ліки — з усім допомогли", — каже Вікторія. 

Вона ділиться: може, тим, кому немає з чим порівняти, тут щось і не підійде, а їхній родині після попереднього досвіду тут дуже затишно. Наприклад, для мами надали окрему кімнату зі спеціальним ліжком, яке маломобільна людина може сама підіймати й опускати. 

"Тут дуже доброзичлива атмосфера. Треба була духовка — ось, будь ласка, вам духовка, щоб могли собі на Великдень пасок напекти. І запитують: «Що вам ще треба?»" — радісно каже жінка. 

Цивільний чоловік Вікторії працює тут же на виробництві пелет. Роботою задоволений — і поруч, і графік гнучкий.

Задоволений і працедавець. "Є різні переселенці, але ці, що в мене працюють, дуже відповідальні, на них можна покластися. Совісні, говорять правду, навіть якщо вона неприємна. Дуже прямі й конкретні хлопаки", — ділиться спостереженням Олег Різник. 

Світлана Борченко з чоловіком також у прихистку вже більш ніж пів року. Приїхали після звільнення Херсона, а до цього тут мешкала їхня донька із сином — учнем молодших класів. Зараз донька винаймає собі квартиру, онук дуже добре навчається в школі, 'любить свою нову вчительку. 

"Коли ми приїхали, нас уже чекали, і кімнату нам підготували, і посуд дали", — пригадує жінка. Вона радіє, що є місце для автівки, що облаштований інклюзивний простір. І загалом дуже вдячна всім тернополянам за доброту й тепло до вимушених гостей міста. 

"Таке відчуття, наче Тернопіль тебе обійняв і прихистив", — розчулюється Світлана Борченко. Та, звісно, жінка дуже чекає моменту, коли можна буде повернутися додому і побачити своїх та чоловікових рідних. На жаль, її батьки нині ще в окупації. 

Тим часом "Прогресивні люди" продовжують утримувати прихисток і допомагати українським військовим.