“Дуже важливо, щоб на такому майданчику звучали проблеми людей з України”, — як українка запустила проєкт, що потрапив на Паризький форум миру
До війни 2014-го Світлана Лук'янченко разом з чоловіком та дітьми жила у Луганську й працювала в місцевій школі. Коли росія напала на Україну, родина вимушено переїхала до Дніпра. У новому для себе місті Світлана вже не повернулась до викладацької діяльності, а стала громадською активісткою. Одним з перших проєктів стала організація разом з командою "Дня вишиванки" у середмісті Дніпра.
Відтоді Світлана з однодумцями провела не один захід. Але у 2022-ому, через повномасштабне вторгнення росії, жінка з синами переїхала до Італії. Там свою роботу вона не зупинила, тож так виник "Contact2U". У чому суть проєкту? Як команді Світлани Лук'янченко вдалось потрапити до відібраних активістів на Паризький форум миру? Про це у тексті "Рубрики".
Світлана Лук'янченко, виконавча директорка ГО "Сила Майбутнього". Фото з архіву героїні
Початок війни у 2014-ому році
Після початку війни в Україні у 2014-ому її родина втратила все, що мала, говорить Світлана Лук'янченко. Улюблена робота у школі, власна оселя, рідні вулиці — все це залишилось у Луганську. Тікаючи від війни, родина жінки переїхала до Дніпра. Місто обрали випадково.
"Під час переїзду старшому синові було 9 років, молодшому — 9 місяців. Я народила другу дитину приблизно під час початку розстрілу молоді на Майдані", — говорить Світлана Лук'янченко.
Близько року жінка у Дніпрі не працювала — займалась вихованням синів та звикала до нового міста. З часом зрозуміла, що до школи повертатись не хоче. Їй не подобались радянські методи навчання. Натомість Світлана вирішила розвивати ідею, яка зародилась у неї ще в рідному місті.
"Активною я була ще в Луганську. По життю педагог-організатор. Це йде з дитинства: першого вересня у першому класі виступила на лінійці і все. Чоловік каже: «Тебе випустили на сцену і вже не змогли забрати назад»", — розповідає жінка.
У Дніпрі Світлана зустрілася з такою ж активною переселенкою з Донецька Тетяною Гладковою. "Була певна спільнота переселенців. Ми зустрічались, обговорювати спільні потреби та проблеми", — розповідає Світлана.
Так навколо жінок утворилась активна команда. У травні 2015-го року вони зареєстрували свою громадську організацію "Сила майбутнього". А вже за кілька днів провели перший захід — свято вишиванки у середмісті Дніпра.
День вишиванки 2017-го року. Свято зібрало у центрі Дніпра багато переселенців та дніпрян. Фото з архіву героїні
"Тоді ми робили це свято без жодного фінансування. Оголосили про проведення заходу у Фейсбуці. А потім все якось почало до нас притягуватись: торговий центр дав сцену, МакДональдз — кульки, друзі прийшли співати. До нашого свята тоді долучилось 300-400 людей. Кілька років поспіль ми традиційно влаштовували такий день", — ділиться Світлана.
Після реєстрації громадської організації та проведення першого свята Світлана активно взялася за навчання. Свій фах викладачки змінила на проєктний менеджмент в активізмі.
У чому була проблема?
Після початку війни, окрім Світлани Лук'янченко та Тетяни Гладкової, до Дніпра приїхали тисячі переселенців. Вони залишались без підтримки, спілкування чи допомоги. Світлана та Тетяна дуже добре розуміли їхній стан. Разом з іншими членами ГО "Сила майбутнього" жінкам вдалося втілити кілька проєктів, спрямованих на допомогу переселеним особам, а також просто мешканцям Дніпропетровщини. Активістам хотілось об'єднувати між собою людей, дарувати їм емоції та можливості.
"Ми намагалися інтегруватися та бути ресурсом для громади, а не соціально пасивними. Успіх проєктів полягав у тому, що ми добре знали цільову аудиторію, бо самі були ВПО, і ще тому ми були активними і долучали до своїх активностей інших переселенців", — розповідає Тетяна Гладкова.
Які рішення запропонувала Світлана разом з однодумцями?
У грудні 2016 — січні 2017 відкрили громадську приймальню для швидкісного реагування на проблеми ВПО. Вона стала простором для активної громади міста, стимулювання та розвитку підприємництва, самозайнятості, створення робочих місць, сплати податків у місцевий бюджет. Приміщення для "Pro-active Hub" у Дніпрі виділили за рішенням сесії обласної ради.
На базі цього приміщення вже у межах "Pro-active Hub: бізнес & мотивація" активісти провели семінари та тренінги для переселенців, щоб залучити їх у суспільне та економічне життя через створення малого та середнього бізнесу.
2017-ий рік, проєкт за підтримки Ради Європи "Бізнес та Мотивація". Фото з архіву героїні
Також ГО "Сила майбутнього" створила навчальний проєкт для викладачів, психологів, соціальних працівників, громадських діячів — "Митці згоди".
"Цьому проєкту вже пʼять років. Ми ділимось, як зробити школу інноваційною та сучасною, позитивною та неконфліктною. Вчимо вчителів методів розв'язання конфліктів", — говорить Світлана Лук'янченко.
2019-ий рік, навчальний проєкт "Митці Згоди", стратегічна сесія. Фото з архіву героїні
Також серед проєктів активістів були такі, що спрямовувались на пошук ідентичності та відтворення національних традицій. Наприклад, "Етнодайвінг" — це екскурсії Дніпропетровщиною, що дають людям зануритися в етнічний простір області й відчути свою ідентичність.
Також до повномасштабного вторгнення команда ГО провела серію фестивалів "Сяйво. Коло Серця". Активісти привезли свято у 15 міст та сіл Дніпропетровщини. На кожній локації проводили інтерактивне барабанне коло (світова методика об'єднання людей у команди), хендмейд майстер-класи та виставу плейбек-театру, який став своєрідним майданчиком для щирого спілкування та співчуття одне до одного серед звичайних людей.
Більше про проєкти можна почитати на сайті громадської організації.
За час роботи ГО "Сила майбутнього" вдалось створити дві спільноти. "Це 150 вчителів з Дніпра та області у «Митцях згоди» та близько 400 осіб з-поміж переселенців, які відвідували наші заходи. Вони отримують постійну підтримку від організації", — говорить Світлана Лук'янченко.
Також Світлана розповідає, що займалась створенням процедури чи механізму, за якою переселенці зможуть отримати житло.
Переїзд в Італію
У березні 2022-го, після початку повномасштабного вторгнення росії, Світлана Лук'янченко зібрала синів, речі та виїхала за кордон. Говорить — тоді спрацювали захисні механізми. "Я не могла тут довго сидіти, була в стресі. Бо це вже другий великий за життя переїзд. Розуміла, що війна не на один тиждень", — ділиться жінка.
Разом з синами жінка виїхала через Польщу до Італії. Оселилася в Таранто, де мала знайомих. Родині переселенців з України безоплатно дали кімнату в гуртожитку.
"У 2014-ому році у Дніпрі мені було набагато легше, аніж в Італії у 2022-ому. Луганськ та Дніпро — це одна країна, одна мова, я одразу могла бути залученою до певних процесів. В Італії було важче, бо є мовний бар'єр. Я не могла спілкуватись на своєму інтелектуальному рівні. Звісно, я трохи вивчила мову, але це був не той рівень комунікацій, до якого я звикла в Україні", — згадує Світлана Лук'янченко.
Як трохи видихнула, Світлана почала долучатись до заходів української спільноти в Таранто. А потім створила і власний проєкт.
"Це був проєкт з підтримки жінок-біженок та протидії рабству, насильству. У нас відбулись чотири зустрічі, на які ми залучили близько 50 жінок. Для них створювали коло підтримки та спілкування. Показовими були маленькі історії успіху. Наприклад, дівчата почали разом робити ранкову гімнастику, ходили на каву, організовували підтримуючі практики, які покращують емоційний стан людини в еміграції", — розповідає Світлана Лук'янченко.
Під час однієї з зустрічей. Фото з архіву героїні
Одна з учасниць проєкту, Олена Доценко, каже — він допоміг їй впоратися з переломним моментом і не опинитись наодинці з власними проблемами.
"Я тільки місяць як приїхала в Італію, ще нікого не знала, з задоволенням долучилась до заходу. Таким чином я познайомилася зі спільнотою, яка підтримувала мене в адаптації. Бо я тоді була дуже виснажена. Дівчата взяли мене у свої руки. Ми займались йогою, ходили в басейн, на каву. Таким чином я відновилась. Це було дуже важливо для мого особистого занурення в італійське життя", — говорить Олена Доценко.
У Дніпрі від ГО "Сила майбутнього" почав роботу проєкт "Contact2U". У його межах переселенці отримували психологічну та інформаційну підтримку. ВПО могли відвідувати різні заходи: нетворкінги, воркшопи, заняття з відновлення фізичної активності. Під час зустрічей обов'язково залучали творчий компонент: спільні співи в техніці single circle, спільне малювання та виконання різних арттехнік.
Схожий проєкт у 2023-ому запрацював і в Римі. "Ми робили гібридні нетворкінги, зустрічі з психологами, також формували спільноту в Римі, щоб у людей були нові знайомства", — розповідає Світлана Лук'янченко.
Нетворкінг у Римі, 2023-ий рік, римський проєкт "Сontact2U". Фото з архіву героїні
"На зустрічах у Римі я отримала підтримку, ресурсне спілкування, де розкривались мої творчі здібності. Після них я відчувала себе більш впевненою, використовувала техніки, які отримала на зустрічах у своєму повсякденному житті. З'явились нові друзі", — розповідає Марія Павлюк, українка яка приїхала в Італію з сином і донькою.
Паризький форум миру та повернення додому
У вересні 2023-го стало відомо, що проєкт "Contact2U" пройшов відбір на Паризький форум миру. Команда представить свій досвід використання новітнього підходу "Community based social healing" (зцілення спільноти засобами мистецтва) вже у цьому листопаді. Заявку на участь відправили навесні.
"Будемо говорити про стале рішення для громад: як можна підтримати людей, які перебувають у важких трансформаційних процесах, пов'язаних з війною. Пишаюсь тим, що ми змогли потрапити у список 50 відібраних проєктів. Дуже важливо, щоб на такому майданчику звучали проблеми людей з України", — говорить Світлана Лук'янченко.
"Contact2U" — єдиний український проєкт серед інших учасників Паризького форуму миру.
Незадовго до виходу цього матеріалу Світлана повернулася в Україну. Говорить, що дуже хотіла додому. На Батьківщині продовжить розвивати проєкти для переселенців (закордонні зокрема) та втілювати нові.
Говорити про Україну танцем: як українка вчить англійців танцювати гопака та фламенко
"З комунікацій починаються війни, але ними вони й закінчуються": як українка з-за кордону допомагає вітчизняним ГО говорити до світу
Яна Корецька: "Відчуваю свою місію в тому, щоб розповідати ірландцям про українську культуру"
