У чому проблема?
Бути коханою військового — випробування, яке кожна долає по-своєму. Радість від рідкісних дзвінків змінюється тривогою через відсутність зв'язку, гордість переплітається зі страхом, а за силою нерідко ховаються за сльози, які ніхто не бачить.
Однак ці переживання не завжди супроводжуються розумінням чи підтримкою з боку оточення. Часто вони залишаються непомітними або ж сприймаються як щось незначне. Такі реакції змушують жінок приховувати свої почуття, ніби вони не мають права на біль чи втому. Вони вчаться мовчки справлятися з тривогою, підтримувати інших, навіть коли самі потребують допомоги.
Гості вистави. Фото надане Іванною Стець
Яке рішення?
Привернути увагу до досвіду партнерок військових вирішила Іванна Стець. Поштовхом для неї стала презентація дослідження "Шлях коханої воїна" від "Veteran Hub", де їй відгукнулися емоції, фрази та почуття жінок, які чекають на своїх коханих.
"Виявилося, що суспільство часто не усвідомлює ролі жінок, які чекають своїх партнерів з війни. Тоді я подумала, що мистецтво може стати чутливим і безпечним способом передати цей досвід тим, хто його не має, але прагне зрозуміти й підтримати.
Доопрацювати ідею вдалося разом із «Veteran Hub», до команди якого я незабаром приєдналася. Фонд «Партнерство за сильну Україну» підтримав нашу ініціативу, а творча команда «uzahvati» допомогла втілити задум у реальність", — розповідає співавторка ідеї, старша менеджерка партнерств "Veteran Hub" Іванна Стець.
Завдяки такій співпраці народився проєкт "Pomitna", основна мета якого — безпечно занурювати глядачів у досвід партнерок військових, даючи можливість пережити той емоційний шлях, який вони проходять щодня. Щоб реалізувати цю ідею та передати усю глибину переживань жінок, організаторам довелося шукати героїнь, які готові поділитися своїми історіями на широкий загал. Через соцмережі та мережі "Veteran Hub", зокрема групи підтримки для дівчат, поширили анкету, на яку відгукнулися 28 учасниць. Команда проєкту провела 22 глибинні інтервʼю, а також написала, художньо адаптувала й озвучила щоденники, та особисті нотатки жінок, які мають досвід очікування коханих з війни.
Гості вистави. Фото надане Іванною Стець
"Головний критерій, який був важливим та цінним для нас – відкритість та бажання поділитись своєю історією. Бо кожна з них — особлива та важлива. Ми прагнули, щоб якнайбільше голосів залунали у виставі. З 34 годин інтерв'ю нам довелося обирати окремі фрагменти, які надалі об'єднаються в єдиний наратив. Це дійсно був справжній виклик", — ділиться Іванна.
Під час інтерв'ю команда проєкту завжди зважала на емоційний стан героїнь, тому під час кожної бесіди уважно стежила за реакцією жінок. Запитання формулювали таким чином, щоб не порушувати особистих меж та уникати зайвого навантаження. І якщо виникала потреба, робота зупинялася, а героїня отримувала необхідну підтримку.
За три місяці плідної роботи творчої команди з близько 50 людей мистецький проєкт втілився в імерсивну виставу "Pomitna". Над її створенням працювали режисери, драматурги, сценаристи, композитори та актори, які майстерно розкрили та поєднали історії 22 жінок у півторагодинний сюжет. А завдяки унікальному формату постановки відвідувачі не просто спостерігають, а стають співучасниками, проживаючи емоції разом із героїнями.
Гості вистави. Фото надане Іванною Стець
"Помітність формується не від того, що людина себе закрила чи не закрила. А від того, що ти опиняєшся в ситуації такої вразливості, в якій ти маєш так багато просити про допомогу і підтримку, що в якийсь момент ти перестаєш це робити.
І якщо твоє оточення не йде тобі назустріч, то ти з часом зникаєш з їхнього життя. У тебе просто немає сил просити про допомогу і підтримку, тому ця помітність — це заклик скоріше до оточення про те, щоби звернути увагу, помітити, подумати про цей досвід і піти йому назустріч, замість того, щоб очікувати, що той, кому треба допомога, має про неї попросити", — зауважує співзасновниця "Veteran Hub" Івона Костина.
Як це працює?
Імерсивна вистава "Pomitna" — це інтерактивна прогулянка у просторі Центрального залізничного вокзалу Києва зі спеціальними навушниками, в яких власне і лунають голоси коханих. Вибір місця не випадковий, бо саме він знаковий для військових та їхніх партнерок. Залізничний вокзал символізує зустрічі та прощання, а також найкраще передає тему очікування, в якому постійно перебувають героїні.
Гостя вистави. Фото надане Іванною Стець
"Ми розглядали також інші локації, проте в обговореннях всі зійшлись саме на цій. Де всі кудись (не)впевнено рухаються; де маршрути одних тривають, інших навпаки завершуються; де серед натовпу і постійного людського руху, здається, чи не найлегше почуватись самотнім. І поки глядачі слухають виставу, вокзал живе своїм розкладом і ритмом. Його гості стають частиною сюжету, або ж тими, хто теж переживає схожий досвід, про який розповідали голоси у навушниках", — каже старша менеджерка партнерств "Veteran Hub".
За її словами, відвідувачі вистави ставали випадковими свідками реальних прощань та моментів зустрічей закоханих пар. Кілька разів під час фінальної сцени з перону, де завершувалась вистава, рушав потяг.
Гостя вистави. Фото надане Іванною Стець
"Ми обрали імерсивний формат, тому що він дуже добре дозволяє створити враження залученості, проживання та співучасті у виставі. Якщо класична вистава чітко розділяє глядача та актора, то тут рівень занурення залежить виключно від вибору конкретної людини у конкретний момент вистави — я хочу продовжити слухати чи можу зняти навушники? Я хочу перебувати поруч з групою глядачів чи хочу відійти й побути з почутим наодинці? Головною перевагою імерсивного формату для мене стала можливість в будь-який момент зупинитись, уповільнитись, відійти з опцією повернутись. Зважаючи на тему вистави, це було важливою умовою", — пояснює Іванна.
Вона додає, що хоч вистава не дає чек-ліст "як спілкуватись з партнерками воїнів", вона підвищує визнання ролі та суб'єктивного досвіду партнерок українських воїнів та ветеранів. Та допомагає людям, які поруч з ними, безпечно зануритись у досвід і краще його зрозуміти, аби підтримати.
Гості вистави. Фото надане Іванною Стець
Чи дійсно це працює?
Прем'єра вистави відбулася 14-го серпня минулого року, покази тривали до середини вересня. Усі 28 показів були безкоштовні, їх відвідали 690 учасників. Серед них були й інтерв'юйовані героїні, чиї історії стали частиною сюжету.
Ірина Харченко — одна з тих жінок, чий голос лунає в навушниках. Разом зі своїм чоловіком-військовим вона відвідала виставу, сюжет якої розчулив їх обох. У кінці вона не стримала сліз, адже впізнала в голосах інших героїнь і свій біль, і свою надію. Її партнер також був зворушений, бо усвідомив, що означає бути тим, кого чекають. Це стало для них обох важливим спільним досвідом.
Гості вистави. Фото надане Іванною Стець
Дружина військового та героїня проєкту Юлія Перлова каже, що вистава "Pomitna" як ніколи важлива у наш час, бо допомагає відчути війну не лише через її очевидні події, а й через ті невидимі емоційні виклики, з якими стикаються жінки, чекаючи своїх коханих з фронту.
"Війна не для всіх однакова. У кожного свій особистий досвід. І, щоб його зрозуміти, ми повинні слухати та чути один одного", — підкреслює учасниця.
Вона додає, що партнер/ка — це важлива опора для тих, хто на фронті. На її думку, коханим військових важливо дбати про свій ментальний стан, щоб бути тими, на кого можна покластися.
"Наша задача — дбати про себе, хоча б для того, щоб допомогти йому. Але це не завжди так просто, — зізнається Юлія. — Саме тому такі проєкти важливі: вони допомагають зрозуміти, що ти не одна, що є ті, хто розділяють твої переживання".
Гості вистави. Фото надане Іванною Стець
"Pomitna" стала частиною більшої адвокаційної кампанії "Veteran Hub", у яку входить, зокрема карткова гра "Світи" для воїнів, ветеранів і їхніх коханих та однойменний подкаст, оновлене дослідження "Шлях коханих воїнів", відео-маніфест "Намалюй мені ніч" та документальний перформанс "Київ-Невідомість".
"У запиті масштабувати проєкт ми пересвідчились на п'ятий день показів, коли відбувся sold out — тоді ми почали отримувати десяток повідомлень від охочих або потрапити на виставу у Києві, або адаптувати виставу до інших міст. Після завершення серії показів ми продовжуємо отримувати запити на продовження показів", — зауважує Іванна Стець.
Вона каже, що зараз команда працює над розширенням проєкту в інших містах та країнах. Масштабування вистави дозволить не лише привернути увагу до важливих питань, але й забезпечить більше можливостей для обміну досвідом та підтримки між жінками, що переживають схожі виклики в різних куточках світу.
