Протести не зупиняються і під час карантину. Як у світі знайшли нові форми мітингів

Світ продовжує перебувати в ізоляції через пандемію коронавірусу. Хоча лідери країн анонсують поступовий вихід із карантину та з оптимізмом дивляться на криву захворюваності, очікувати миттєвого відновлення звичного життя не доводиться взагалі.

Доки не розроблено ефективної вакцини, такий атрибут нинішньої ситуації як соціальне дистанціювання має всі шанси перетворитися на нову норму. Особливо гостро питання слідування їй стоїть у контексті реалізації права на мирні зібрання. Світ не перестають сколихувати різноманітні за мотивами протести. Що ж робити, якщо фізичні зібрання у традиційному розумінні можуть наражати суспільство на небезпеку? Наша підбірка – ідеальна ілюстрація виразу «сучасні проблеми потребують сучасних рішень». Чому – читайте далі.

GO DIGITAL

Найперший інструмент протестів – це Інтернет. «Арабську весну» називають також Twitter-революцією, оскільки координація дій протестувальників здійснювалася через соціальні мережі. Силу хештегу ми відчули після #MeToo і #FridayForFuture.

Нині ж соціальні мережі та всесвітня павутина загалом можуть стати і головною платформою для відповідних форм незгоди. Наприклад, страйкувати за скорочення викидів вуглекислого газу та підтримувати рух шведської еко-активістки Грети Тунберг можна онлайн. 

Ще одним молодіжним політичним проектом, що ратує за відповідальніше ставлення до природи і також повністю координує свої зусилля у віртуальному режимі через коронавірус, є Sunrise Movement. Нині замість масових зібрань активісти телефонують чи пишуть потенційним виборцям та ведуть роз'яснювальну роботу щодо необхідності «Нового зеленого курсу» (Green New Deal) – пакету заходів для збалансування економіки щодо екологічних викликів сучасності.

Неочікувано антиурядові протести, що тривають у Гонконзі, були перенесені до гри Animal Crossing.

Сама по собі вона є звичайною симуляцією безтурботного життя на тропічному острові в компанії милих тваринок. Але один із лідерів протестувальників Джошуа Вонг на початку квітня у своєму Twitter запропонував використати аналогію зі створенням ідеального життя у грі з бажанням опозиції досягти поставленої мети та захистити демократичні свободи. Використовуючи баги програми, користувачі створили постер «Звільніть Гонконг. Революція зараз». 

Безумовно, Інтернет-простір несе серйозні загрози для протестного руху. У першу чергу, це стосується цілісності та недоторканності чутливих даних осіб, які беруть участь у кампаніях. Крім того, уряди за старою доброю традицією, можуть вдатися до сповільнення швидкості Інтернету або його повного вимкнення в масштабах усієї країни чи особливо активних регіонів. Всесвітня павутина сама по собі є платформою для багатьох і різноманітних ідей. Однак за умов підвищеної залежності людей від Інтернету та високої інтенсивності інформаційних потоків набирати обертів можуть і рухи із з більш контроверсійними мотивами. Наприклад, за допомогою практики астротурфінгу – маскування штучно сформованої громадської підтримки під суспільну ініціативу. Скоординовані політичні технології, що повинні виглядати як органічна реакція на актуальні події можуть підривати довіру та поширювати дезінформацію. Одним із прикладів подібної діяльності можна вважати роботу праворадикальних протестних веб-сайтів із підтримки носіння вогнепальної зброї в США. Тому говорити слід не лише про можливості вільно виражати солідарність із людьми по всьому світу, не покидаючи домівку, а й про нові ризики, загрози та заходи безпеки, до яких повинні адаптуватися Інтернет-активісти.

НОВІ ФОРМИ ВУЛИЧНИХ ПРОТЕСТІВ

Однак не все можна діджиталізувати. Люди продовжують збиратися на вулицях міст, але в сучасних умовах роблять це по-іншому. Набирають популярності авто- та велострайки. У середині квітня в сусідній Польщі жінки, які протестують проти посилення обмежень прав на аборти, використовували таку тактику, щоб обійти заборони на масові зібрання. Вони блокували центральні вулиці машинами, а також, одягнені в усе чорне, проїхалися містами на велосипедах.

Автопротести також не вщухають у Лівані. Мітингувальники, незадоволені корумпованістю уряду та його нездатністю вирішити ряд соціально-економічних проблем, залишаються в машинах, але періодично вмикають автомобільні сигнали та розмахують національними прапорами. Банери з вимогами та стяги вивішують на балконах. Політичні гасла зображають на масках.

Зразком протестів із дотриманням дистанціювання стали акції в Ізраїлі. Незадоволені новим урядом, сформованим та очолюваним прем'єром Беньямном Нетаньягу, кілька тисяч громадян зібралося в центрі Тель-Авіва. При цьому, між ними залишалася необхідна для дотримання карантину відстань. 

Акції протесту із застосуванням предметів-символів також не є рідкістю. Так, власники кав'ярень і розважальних закладів у Німеччині виставили на центральній площі Франкфурту-на-Майні та у Берліні столи та стільці, оскільки самі на страйк вийти не можуть. Так вони виражають своє незадоволення рівнем підтримки індустрії з боку федерального уряду. Привернути увагу до проблеми, не наражаючи нікого на небезпеку – щоб виконати цю місію нині мітингувальники повинні проявити креативність. 

2019 – РІК ПРОТЕСТІВ. А 2020?

Однак сам факт, що навіть зі світовою пандемією громадська активність не припинилася, яскраво свідчить: страйки як форма комунікації з владою продовжує залишатися однією з найефективніших. Попередній рік побив усі рекорди за кількістю та розмахом акцій громадського незадоволення. Статистика свідчить: до прикладу, у середині квітня за тиждень у світі можна було спостерігати близько 450 мітингів, у перші тижні березня їх було більше півтори тисячі, а у листопаді минулого року – понад дві. 

І проблема, що виникає, глибока та багатовимірна. По-перше, за тривалий карантин зафіксовано тенденцію до зростання випадків домашнього насилля (наприклад, у Південній Африці одним із найбільших мотивів для страйку були само статево обумовлені злочини). По-друге, нерозривно пов'язана з економічними труднощами проблема безробіття також сприятиме акумуляції суспільного гніву. По-третє, як уже зазначалося, нікуди не ділися зловживання безпекою з боку недемократичних урядів, що тримаються на силових інститутах. Яскравим свідченням останнього твердження стали придушення будь-яких спроб мирних зібрань на території Західної Африки після спалаху вірусу Ебола. Таким чином, причин для публічного невдоволення вистачатиме ще не на один рік. Але питання, як саме пристосуватися до нових умов і відстоювати власні права відповідально та безпечно, залишається відкритим.