Сила жіночих політичних протестів: куди йде Білорусь
Чому протести в Білорусі сприяють емансипації жінок більше, ніж класичні акції "За фемінізм"
Фото svoboda.org
В Україні останнім часом почали дуже активно обговорювати участь жінок у політичному житті країни. Ще в 2015 році вперше були введені гендерні квоти у партійних списках, однак дієвими вони стануть тільки на місцевих виборах 2020 року.
Це сталося завдяки підтримці громадських і громадянських організацій, а також зусиллями окремих жінок-політиків. Такий шлях українського суспільства, але ситуація могла би розгорнутися й іншим шляхом, революційним. 40 років тому по ньому пішла Польща, — тоді жінки вперше вийшли на політичні протести і стали активними його учасницями. Завдяки масовій підтримці протестів жінками по всій країні до законодавства Польщі були внесені зміни, яких вони вимагали. Тепер і жінки Білорусі пішли цим шляхом. Негласними лідерками руху стала Світлана Тихановська і жінки-члени її команди — їх, до речі, недавно висунули на Нобелівську премію миру 2021.
Марші, участь у яких брали виключно жінки, але які при цьому не є маршами за жіночі права, а несуть загальнополітичний порядок денний, організовують тепер по всій Європі, а також в Америці. Так, 17 жовтня у великих містах США пройшли жіночі марші — тисячі молодих жінок у масках (про пандемію там ніхто не забув) виступили проти політики Дональда Трампа і республіканців. Це далеко не перші подібні марші і, здається, зі своїм завданням в першу чергу привернути увагу суспільства до існуючих проблем, вони успішно справляються. "Рубрика" розбирається, чому такі протести — квантовий стрибок у політику майбутнього.
"Три грації", протест у білому та живі ланцюги з квітами
"Коли виходять чоловіки, їх забирають. Я знаю, що відбувається в ізоляторах — мій знайомий повернувся звідти. Але може, вони не здатні бити жінок і може, ми здатні щось змінити. Я відчула, що дівчата, напевно, врятують Білорусь. жінки врятують світ, а дівчата — Білорусь", — сміється Марина Шугова, музикантка з Білорусі.
Спочатку разом з подругами вона створила чат, де вони домовилися вийти на вулиці столиці в білому одязі як у символі миру, чистоти і добра, і принести з собою квіти. Марина розповідає, що після першого дня в чат почали додаватися тисячі дівчат, з'явилися інші чати, у яких активістки могли дізнатися час і місце, в якому буде проводитися наступний протест. Так її життя розділилося на "до" і "після", а на акціях почали з'являтися і чоловіки, підтримуючи протест проти насильства силовиків.
Такі акції тривають і зараз, остання відбулася 10 жовтня, коли кілька сотень жінок пройшли в червоному і білому по проспекту Незалежності в Мінську. Акція так і називалася: "Масовий жіночий демарш з квітами проти політичних репресій". Жінки ще 22 країн Європи активно підтримали його у своїх містах.
Фото svoboda.org
Були випадки, коли жінки вставали між ОМОНівцями і протестуючими, виступаючи вже не тільки за політичну ідею, а й за припинення силового вирішення конфлікту. Але головними символами при цьому залишаються, звичайно, "Три грації" — Світлана Тихановська, Вероніка Цепкало і Вікторія Бабарико, які виступили єдиним опозиційним фронтом у Білорусі, на приклад того, як жінки можуть впливати на хід подій. Зараз про цих осіб говорять голосно, а їхні прізвища стали відомі всьому світу як прізвища жінок, завдяки яким змінився образ протестів, коктейлі Молотова змінили квіти, а агресію — відкритість і посмішка. Але світ рухається по спіралі, і в минулому столітті вже відбувалися схожі події.
Перші жінки в польському парламенті з'явилися через революцію
Про це навіть знятий фільм "Страйк", головною героїнею якого стала Анна Валентинович, ключова фігура і символ протестів "Солідарність" 1980 року. Вона не раз відстоювала права робітників і активно брала участь у профспілковій діяльності, за що і була звільнена за п'ять місяців до виходу на пенсію. Це викликало масові протести по всій країні, у яких брало участь безліч жінок — серед усіх учасників протесту вони становили більшу частину, діяли хитрістю, а не силою, працювали підпільно, випускали нелегальний на той час профспілковий журнал "Мазовше" замість того, щоб влаштовувати масові бійки з силовиками. Частина з них пізніше пройшла в парламент в партії "Солідарність", однак на виборах 1989 року жінок у виборчих списках все одно було дуже мало.
Фото ostrohcastle.com.ua
Колишня активістка "Солідарності" Барбара Лабуда у 1989 році важко вмовила колег допустити хоча б одну жінку до "круглого столу" опозиції і уряду.
"Я їм сказала, треба допустити будь-яку з нас, навіть якщо це буде чисто символічно"
— каже вона. Тоді в переговорах брали участь 56 чоловіків і лише дві жінки. Дві жінки з 56 чоловіків — це небагато, але очевидці подій тих часів назвали це політичною емансипацією і перемогою, яка ніби стала побічної і не ставилася спочатку "на чолі столу" революціонерів.
Ця революція показала, наскільки важлива жіноча роль у вирішенні політичних питань — усі вимоги профспілок, які висувалися протестуючими, були прийняті.
Тепер прийшов час подібних змін і в Білорусі. Незважаючи на те, що серед інших країн на пострадянському просторі відсоток жінок у складі парламенту вже наближається до 40%, сексизм як явище нікуди не зник. Більш того, абсолютно некоректні висловлювання дозволяє собі вимовляти навіть глава держави. Фрази Лукашенко "У нас суспільство не дозріло для того, щоб голосувати за жінку", в Білорусі "конституція не під жінку", "…така, що навіть мужику важко нести цю ношу. А якщо її навантажити на жінку, вона впаде, бідолаха" практично нівелюють наявність державних квот в парламенті, демонструючи, що жінкам не місце в політиці.
До чого привели протести в Білорусі?
Протести все ще тривають, а ситуація з легітимністю виборів досі тягнеться. Повсюдно ЗМІ говорять про порушення, які здійснювали силовики, про постраждалих демонстрантів, про, як мінімум, дві смерті і про жорстоке ставлення з політв'язнями в СІЗО. За весь час з початку протестів було зареєстровано понад 300 порушень прав журналістів, деякі з них були арештовані.
Масовість протестів і своєчасна підтримка жінок все-таки дала свої плоди: не так давно Лукашенко вперше звернувся безпосередньо до протестуючих, а саме — до політв'язнів, відвідавши слідчий ізолятор.
Екс-кандидат в президенти Білорусі Валерій Цепкало впевнений, що ця зустріч — свідчення сили масових протестів: "Лукашенко вперше пішов на те, щоб заговорити з громадянським суспільством. Нехай і з тим суспільством, яке не може висловити йому відверто все, що воно про нього думає, тому що вони від нього залежні, вони все-таки знаходяться у в'язниці", — зазначив він у своєму відеоролику, опублікованому ввечері 10 жовтня.
Більш того, акції, на яких жінки виходять на вулиці в червоно-білому вбранні з квітами, тепер проходять не тільки в Білорусі. 10 жовтня марш пройшов у містах 22 країн світу, в тому числі в Берліні, Варшаві, Кракові, Лондоні, Талліні. Такі демонстрації, і що найголовніше, їх масовість і широка підтримка показують, якою силою володіють жінки в політиці, і наскільки важлива їх роль у долі держави.
Протести тривають і до сьогодні. Так, кожен день по всій країні проходять марші — десь численніші, десь менше, — і незмінними їх учасниками (а то й переважаючими) є саме жінки. 12 жовтня в Мінську пройшла акція протесту "Бабусі з народом" — на неї вийшли пенсіонери, в основному — жінки. Це був протест проти чергового жорсткого розгону загального маршу напередодні.
Білоруські протести тривають вже третій місяць і хоча очевидний їх результат (на кшталт повалення Лукашенко) назвати складно — все-таки протести ці мирні, деякі зміни вже відбуваються: білоруси не дають світу забути про себе, Лукашенко робить такі-сякі кроки назустріч (раніше це було складно уявити), а три жінки, які негласно очолюють протестний рух, заявляють на весь світ про те, що відбувається в їхній країні.
