fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
16/10/2018
23:48
курси валют
$27,80/28,05
32,05/32,65
Спецпроект
15:25 16 Сер 2018

Діти з інвалідністю, яких ніхто не чує

«Рубрика», як інформаційний партнер премії Social Project Awards, публікує тексти конкурсантів про свої соціальні проекти. Восени стартує відкрите голосування за кращу ініціативу у кожній з номінацій

На сьогоднішній день Україна проголосила своє прагнення до того, щоб стати дійсно інклюзивною державою. Та чи так це насправді?
Про це розповідає авторка проекту «Створення спільного спортивного та ігрового простору на території міського парку для дітей з інвалідністю та дітей-норма» Наталія Криворучко.

– Скажіть, будь-ласка, чим викликана ідея подати на конкурс саме цей проект?

– Почну з відомого вислову: «У мене є мрія!». І моя мрія полягає у тому, щоб наші міста, містечка, села та селища були максимально облаштовані та пристосовані для людей з інвалідністю, в першу чергу – для діток з інвалідністю. У нашій країні, наявність інвалідності у когось з членів родини – це вирок. Бо всі розуміють, що хтось з батьків повинен постійно знаходитися з такою дитиною поруч. Дуже часто не вистачає, або ж просто немає у населеному пункті, Центрів денного перебування таких діток, не вистачає спеціалістів, наприклад тих, хто може працювати з дітками – аутистами та інше. Мені прикро спостерігати за тим, що відбувається формальне облаштування громадських міст для людей, які пересуваються на візках. Я думаю майже у кожному місті є пандуси, на які навіть піднятися важко, не кажучи вже про те, щоб заїхати. І це виглядає як зла насмішка. Саме тому мені хочеться зробити власний внесок у те, щоб подарувати дітям з інвалідністю радість дитинства та спілкування з однолітками на спільному ігровому та спортивному майданчику, який би розташувався у парковій зоні.

Діти з інвалідністю

– Ваш проект передбачає спільне перебування дітей з інвалідністю та дітей – норма на спортивному та ігровому майданчику. Чи є якісь вікові обмеження для цього?

– Так, певні обмеження є. Цей майданчик повинен бути розрахований для дітей віком до 18 років. Для дітей – підлітків хочеться облаштувати зону відпочинку та дозвілля, тобто встановити еко – столи та стільці. Прийшовши з батьками до парку, або доїхавши на візочку, вони зможуть побути на свіжому повітрі, почитати, поспілкуватися з іншими дітьми, однолітками. Можливо, батьки зможуть влаштовувати дитячі свята біля цього майданчику. Мені б не хотілося, щоб він був з огорожею, чи з якимось обмеженим доступом. Проте спеціальні доріжки все ж таки повинні бути. Це зручно для тих, хто пересувається на візках.

– Коли у Вас вперше виникла така ідея щодо облаштування спільного простору для дітей з інвалідністю та дітей-норма? Можете пригадати?

– Насправді не можу, проте я дуже добре пам’ятаю, коли майже вперше серйозно замислилася над проблемами людей з інвалідністю. Це було десь 10 року тому. Біля університету, в якому я працювала викладачем, я часто бачила чоловіка. Він стояв на перехресті і не переходив дорогу, просто стояв. Мені соромно це згадувати, але я думала, що він «трішки не в собі». Але одного разу я побачила, як він йшов вулицею, тримаючись стіни будинку. І тоді я зрозуміла, що він – людина з вадами зору, він просто нічого не бачить. Тому й дорогу не переходив – він не знав – як? Ця картинка й досі стоїть перед моїми очима: чоловік, який не може перейти дорогу, всі проходять повз нього, бо не розуміють його проблеми.

Після цього я стала звертати увагу і на дітей, і на дорослих з інвалідністю. Я стала розуміти, що їх багато. Що інвалідність буває різна: хтось має вади слуху, зору, мовлення. У когось – синдром Дауна, аутизм. У інших – ДЦП. І ще багато чого. Я стала звертати увагу на те, що майже не бачу людей на візках у магазинах, чи концертах. Що діти-підлітки з інвалідністю не відвідують музеї або виставки. Я зрозуміла, що у кожного – свої потреби, свої проблеми. Проте кожна дитина з інвалідністю має право на дитинство, на ігрові та спортивні майданчики, на спілкування з однолітками.

І тоді я вирішила для себе, що в рамках своєї професійної діяльності я буду намагатися зробити все можливе, щоб привертати увагу до проблем соціальної інфраструктури для дітей та людей з інвалідністю. І у мене з’явилася мрія!

Діти з інвалідністю

– Чи вдалося Вам вже щось реалізувати у цьому напрямку?

– Так, дуже вдячна за це запитання. Один з проектів, який заслуговує уваги, це проект, що було профінансовано за грантові кошти Європейського Союзу у місті Бердянськ, Запорізької області. Заявку на цей грант я розробила ще у 2014-2015 роках і стосувалася вона реконструкції комунальної будівлі під інклюзивний заклад: Центр соціальної реабілітації для дітей з інвалідністю та дитячий садок для дітей – норма. Грант передбачав крім цього і закупівлю необхідного обладнання. Наразі тривають роботи з ремонту будівлі.
Проте місто Бердянськ – місто з міліардним місцевим бюджетом та з коштами, які, навіть, перебувають на депозиті. Тому розвивати соціальну інфраструктуру для дітей з інвалідністю, для дорослих людей з інвалідністю – вони здатні і самостійно, силами та коштами місцевого бюджету.

Але що робити таким містам як, наприклад, Токмак? Це місто також розташоване у Запорізькій області і це місто єдине в Україні має офіційний статус депресивної території. Місцевий бюджет – дуже обмежений. Тому реалізація такого високовартісного проекту як спортивний та ігровий майданчик для дітей з інвалідністю та дітей – норма – просто не під силу місцевій владі. Вартість лише однієї гойдалки для дитини на візку коштує близько 35000 – 50000 гривень.

Так що ж робити діткам з інвалідністю нашого міста та околишніх сіл, які не мають жодного спеціально облаштованого для них ігрового та спортивного майданчика?

Звичайно, що на фоні проблем ЖКХ або ж ремонту обласних доріг, проблема 90 діточок, з не дуже великого міста Запорізької області, не виглядає надто важливою проблемою. Проте, діти з інвалідністю за 26 років незалежності так і не заслужили до себе ні привернення уваги, ні задоволення власних потреб.

Бо, скажіть чесно, чи багато в Україні таких майданчиків? Скільки їх на всю Україну? А дітей з інвалідністю у кожному місті скільки? Тож бо й воно…

Діти з інвалідністю

– Ви подали свій проект у номінацію «Ідея» премії Social Project Awards. Це означає, що проект ще нереалізований. Зрозуміло, що є велика нестача його фінансування. Але куди Ви ще зверталися для пошуку коштів?

– Зверталися у два благодійні фонди. Вірніше, один благодійний фонд минулого року проводив конкурс грантів з бюджетом 2,5 млн. грн. Готувала туди заявку, яку члени журі не підтримали. Мабуть, є інші «пріоритетні» напрямки або ж проекти з «більшим охопленням цільової аудиторії». У іншому благодійному фонді мені відповіли прямо: у них є більш масштабні проекти для людей з інвалідністю і тому робота у такому маленькому місті для їх фонду не на часі. Подавали проект на фінансування до Державного фонду регіонального розвитку. І цю заявку конкурсна комісія не вбачає актуальною.

Проект підтримує міська влада, адже, не дивлячись на скромний бюджет міста, готова виділити співфінансування, надати допомогу зі встановлення обладнання…

Так, це проект, який не принесе прибутку. Так, цей проект не охопить 2000 жителів, як, наприклад, проект з ремонту водогону. Проте цей проект – найлюдяніший та найсоціальніший. Бо він дасть дітям те, чого вони взагалі не мають. Просто не мають.

Я не знаю, про що або про кого думають члени конкурсних комісій. Проте я знаю точно, що оскільки в переважній більшості міст, містечок, сіл та селищ України немає соціальної інфраструктури для дітей з інвалідністю, то про них не думає ніхто. Крім батьків та волонтерів, які намагаються організувати для них хоч якесь дозвілля.

– Яка Ваша мета участі у цьому конкурсі?

– Моя основна мета – привернути увагу до проблеми дозвілля діточок з інвалідністю. Моя наступна мета – зробити так, щоб діти з інвалідністю не були ізольовані від світу, природи, ігор та спорту, а головне – від своїх одноліток. На спільному майданчику і почнеться справжня інклюзія, а не у владних кабінетах.

Я буду намагатися реалізувати цей проект знову і знову. Бо мені не важливе питання «демонстраційного ефекту» або «кількісного показника». Неможливо виміряти щасливу посмішку дитини на візку, яка, нарешті, зможе покататися на гойдалці, каруселі та відсвяткувати свій День народження у парку зі своїми однолітками, маючи поблизу необхідні розваги та місця відпочинку.

Спільними зусиллями, кожен на своєму місті, хтось волонтерською діяльністю, хтось залучаючи інвестиційний ресурс, хтось – здобуваючи відповідну соціальну освіту, зможе зробити наш світ кращим, добрішим. Сподіваюся, що мій проект люди підтримають. Це стане одним з кроків до того, що багато сімей не будуть залишатися наодинці зі своєю проблемою, не будуть почуватися у вакуумі. Діти з інвалідністю та їх батьки не повинні бути самотніми. Досить тиші! Давайте чути голос найслабших – голос діточок.

Проголосувати за проект у Конкурсі соціальних ініціатив можна за посиланням.

Нагадаємо, що до 29 серпня активісти з усієї України можуть подати заявку на другу щорічну премію соціальних проектів Social Project Awards. Після закінчення прийому заявок триватиме онлайн-голосування, де кожен може віддати голос за три проекти. “Рубрика” запрошує номінантів премії розповісти на своїх сторінках про ініціативу, що допоможе знайти більше її прихильників і є додатковою промоцією пропозиції голосувати за неї. Деталі тут.

1598

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: