Ще один крок до НАТО: що означає Програма розширених можливостей для України

У ті самі хвилини, коли віцепрем'єрка з питань євроінтеграції Ольга Стефанішина відповідала на питання журналіста про взаємини України і НАТО, Північноатлантичний Альянс опублікував офіційну новину про надання Україні статусу учасника Програми розширених можливостей. Це міг би бути гарний рекламний сюжет, але все дійсно сталося так. 

Новий крок від НАТО дещо відійшов на задній план на тлі українських політичних баталій, однак має помітне значення для країни. Розповідаємо, що зміниться у стосунках Альянсу та України.

Україна долучилася до Програми розширених можливостей – це дещо нагадує Угоду про асоціацію з ЄС

Офіційно Україна отримала статус члена Програми розширених можливостей НАТО 12 червня. Як для світу дипломатії, шлях Києва до цього рішення був швидким: офіційну заявку ми подали лише у кінці січня. 

Якщо проводити паралелі з євроінтеграцією, то Програма розширених можливостей (відома також як ЕОР) дещо нагадує Угоду про асоціацію. Як і у цьому випадку, Київ отримує тіснішу співпрацю з НАТО, доступ до деяких внутрішніх програм Альянсу і активнішу дипломатичну підтримку (хоча це не союзний договір з чіткими обов'язками сторін, а скоріше поглиблення попередніх взаємин з Альянсом). 

Так само, EOP не означає вступу до НАТО, і взагалі цю програму розробляли для країн, які не планують стати членами Альянсу – наприклад, це Австралія, Йорданія і традиційно нейтральна Фінляндія (хоча Грузія суміщає програму зі шляхом до вступу). 

Втім, не варто розцінювати рішення як просто подарунок Україні на честь літа. Річ у тім, що наша країна вже довела, що може діяти спільно з НАТО: українські вояки служать у місії Альянсу в Косово, раніше брали участь у операції в Афганістані та військових навчаннях блоку. Крім того, спрацювала "тактика малих кроків", якою керувалися українські дипломати: замість прохань одразу взяти нас у НАТО, слід проводити поступові реформи та просити блок про нові формати співпраці.

Вочевидь, така аргументація подіяла. І не забуваємо, що навіть попри економічну слабкість, на тлі тих же Чехії чи Австрії Україна є потужною державою з сильним і досвідченим військом. 

А окрім суто практичних речей, є всі підстави вважати ЕОР ще й красивим дипломатичним жестом підтримки України у протистоянні з Кремлем. Дуже символічно, що офіційне "так" Альянс сказав нам 12 червня, коли у країні-агресорі відзначають "День России".  

Для військово-політичного блоку це був гарний спосіб показати Україні і світу, що НАТО співпрацюватиме з ким захоче, не озираючись на Москву. "Це дуже потужний політичний сигнал щодо пріоритетів Альянсу", – коментує Ольга Стефанішина.

Тепер Україна може отримати ширші можливості – наприклад, обмін розвідданими з НАТО та участь у навчаннях Альянсу

"Кожен із партнерів має "індивідуальний покрій" співпраці з НАТО", – вказують у Альянсі. До прикладу, Йорданія приділяє більшу увагу боротьбі з тероризмом, а шведи і фіни зацікавлені у безпеці Балтійського моря. Для України теж є немалий набір форматів співпрації.

Найрезонанснішими із цього асортименту видаются дві можливості, зазвичай доступні повноправним членам Альянсу. По-перше, українські офіцери зможуть займати посади у штаб-квартирі НАТО і командних структурах блоку – аж до участі у плануванні військових операцій. А ще Україна матиме право на поглиблений обмін розвідувальними даними з країнами НАТО та отримуватиме інформацію зі спільних патрулювань країн-членів.

За словами керівника Центру військово-правових досліджень Олександра Мусієнка, це рішення дуже корисне, адже країни Альянсу мають свої розвідувальні супутники. Щоправда, щоденних листів від ЦРУ чекати все-таки не слід: зазвичай держави не надто розкидаються розвідданими, щоб не "засвітити" джерела.

А от найпрактичнішою обіцяє стати допомога у реформах і посиленні ЗСУ. Так, НАТО обіцяє ділитися з нами досвідом та долучати до різних маневрів, навчань і військових планувань. Крім того, партнери допомагатимуть Україні впровадити чимало непомітних але практичних змін (від управління військами до постачання і зв'язку за стандартами НАТО), які додадуть ефективності нашій армії і дозволять відійти від радянських практик. 

"[Це можливість] продовжувати створення так званих сержантських корпусів, реформування офіцерського корпусу, формування українських бригад за стандартами НАТО та поглиблення їхньої взаємосумісності", – наголосив Олександр Мусієнко. Якщо українці будуть "відмінниками", може йтися навіть про спільні операції ЗСУ та військ Альянсу. А наші спецслужби разом з європейцями та американцями будуть протистояти кіберзагрозам, міжнародному тероризму і мафії.

Точніше, усе це буде, якщо захоче Україна: у разі байдужості Києва, ЕОР залишиться лише декларацією про наміри.

НАТО допоможе нам захищати Чорне море, але ні, воювати за нас західні союзники не будуть

Є для нас і ексклюзив: за умовами Програми, Україна та Альянс будуть активніше співпрацювати у темі безпеки Чорного моря. Тут може йтися про спільні військові навчання, дипломатичну підтримку від НАТО, візити військових кораблів у наші порти. Усе це нам вкрай вигідно, оскільки Росія посилює свої війська у Криму і чорноморський флот. Регіон важливий і для Альянсу, оскільки вихід до Чорного моря мають члени НАТО – Румунія, Болгарія та Туреччина.

Одразу зазначимо: Програма розширених можливостей – усе одно далеко не членство, тож Альянс не зобов'язаний захищати Україну, американських баз у Харкові і Одесі (як у Польщі) теж поки не буде. Справжнім і переломним досягненням буде План дій щодо членства – це вже початок процедури вступу до блоку. Ми ж поки "не дотягуємо" навіть до показників Грузії, яка може похвалитися спільним навчальним центром Грузія-НАТО. Однак якщо дивитися на світ оптимістично, то це крок вперед.

І, як із безвізом, це шанс для України показати себе під час співпраці. Зокрема, що наша армія потужна, досвідчена і корисна НАТО (адже навіть французи з британцями не мають за плечима боїв масштабу оборони Донецького аеропорту), а українці не втягуватимуть Альянс у скандали чи нові сутички з Росією. Таке "резюме" знадобиться нам, коли Україна прагнутиме до ПДЧ.

Із вступом до НАТО складніше: гарантій нам не дали, але натякнули, що треба реформувати…

Коли Україна таки підписала Угоду про асоціацію з ЄС і отримала безвіз, головним розчаруванням для багатьох стала відсутність в Угоді обіцянки, що наша країна вступить до ЄС. Зараз схожа історія: офіс генсека НАТО Єнса Столтенберга теж не дав гарантій зразка "у 2025 році Україна вступить до Альянсу" , але прямо говорить про подальшу співпрацю (а у 2019 році Столтенберг підтвердив членські перспективи України).

І навіть у цій радісній новині Альянс не забув нагадати: "Статус України жодним чином не передбачає жодних рішень щодо членства у НАТО". Проте Києву досить відверто натякнули, що потрібно робити, аби здобути більшу прихильність Альянсу. У наступному ж реченні НАТО раптом згадує "реформи у безпековому і оборонному секторі, зокрема щодо цивільного контролю і демократичного нагляду [за силовими структурами] і боротьбу з корупцією". У перекладі це може означати: хочете зближення – реформуйтеся. 

За словами Ольги Стефанішиної, наразі є п'ять законопроєктів, ухвалення яких чекають у НАТО (тож їх прийняття додасть нам балів у очах Альянсу). По-перше, це законопроєкт №1204 про парламентський контроль над силовими структурами – у НАТО вважають підконтрольність силовиків парламенту запорукою демократії. По-друге, реформа СБУ (№3196) та новий закон про розвідку, №2412-д. У пріоритеті також законопроєкт про оборонні закупівлі і закон, який би регулював державну таємницю – він поки ще в розробці. 

Зрозуміти Альянс можна: їм потрібні сильні союзники, а головне – варті довіри (тому загальний рівень демократії та верховенства права теж гратиме роль). Якщо українські спецслужби та збройні сили не будуть потужними, а корумповані посадовці продаватимуть військові таємниці за гроші, хто ж наважиться довірити нам сучасну техніку чи оперативні плани НАТО? 

…і все одно про стовідсотковий шанс говорити рано

Одразу зазначимо, що навіть відмінне виконання усіх порад Альянсу не гарантуватиме нам переходу від ЕОР до членства, бо є ще політичні нюанси. 

Як мінімум, Україна матиме переконати скептиків: ту ж Францію, яка бачить у Росії друзів та партнерів, чи Угорщину, де блокують співпрацю Україна-НАТО, вимагаючи особливих прав для українських угорців. І як показує досвід Грузії, країни НАТО досі вагаються: чи приймати країни, у яких є конфлікт з Росією та окуповані території. 

Аргументом на нашу користь є прецедент Західної Німеччини: у 1955 році тоді ще розділена ФРН таки вступила до НАТО. Зараз у експертних колах також існує варіант, за яким Грузія стає членом блоку, але фактично без окупованих територій (тоді не треба воювати з Росією за них), хоч і не відмовляється від Абхазії та Південної Осетії.

Проте Україні важливо пам'ятати: нам потрібно не просто повторювати за НАТО і проводити реформи заради реформ, а поєднувати стандарти Альянсу з українськими реаліями, стратегією і бойовим досвідом. Адже на відміну від Чехії чи Данії, наша країна має бути готова не лише до миротворчих операцій, а до оборони від добре озброєної і агресивної Росії.