“Заколот” Пригожина: що це було?

Останнім часом переживає свій ренесанс український фольклор. Тут вам і конотопські відьми, й Дике поле, й, боронь Боже, "я танцюю гопака". По-новому заграли приказки. Чого вартий лише сюжет про специфічні і неприродні інтимні зносини жаби і гадюки. Вираз, який відображає крайнє здивування і нетиповий розвиток подій, набув небувалої популярності для позначення відносин між ПВК "Вагнер" та міністерством оборони російської федерації. Проте за останню добу він заграв настільки барвисто, що не гріх навести його в не урізаному вигляді: "ї*ала жаба гадюку — жаба кумкала і квакала, гадюка сичала і плакала". Та все одно попри яскраве і промовисте звучання слова й близько не передають сутність того, що відбулося протягом 24 червня 2023 року (і трошки напередодні).

Що відбулося 24 червня? Хронологія

Хронологія подій була надто насиченою для одного дня:

• спочатку Євгеній Пригожин заявляє про ракетний обстріл з боку російської армії тилових таборів його улюблених вагнерівців і констатує гостру потребу помститись;
• потім повідомляється про початок великого походу "Вагнера" за справедливістю і за головами Шойгу та Гєрасімова;
• розпочавши із захоплення Ростова-на-Дону, шукачі головних російських воєначальників рушили прямо на Москву, навівши трохи (без)порядку у Воронежі і майже в Липецьку;
• дорогою "Марш справедливості" ліквідував декілька вертольотів військово-повітряних сил рф та кілька одиниць автомобільної техніки;
• з кожної російської праски заверещалось про початок громадянської війни;
• проти Пригожина відкрили кримінальну справу за організацію заколоту, а його ПВК з героїв перетворились у терористів і вигнанців;
• сам путін виступив з промовою, в якій просив не гойдати човен, а російські політики всіх мастей почали висловлювати йому свою підтримку, паралельно готуючи свої літаки для взльоту і "релокації";
• на порозі самої москви ситуацію врятував мудрий Г̶е̶н̶д̶а̶л̶ь̶ф Лукашенко, який переконав Пригожина розвернути колони в обмін на можливість покопати картоплю чи якось ще цікаво провести дозвілля в Білорусі.

Саме таку картину намалювали ЗМІ і Телеграм. Її жартівливу тональність задали українці, які сповнили соціальні мережі мемами про жабогадюкінг та попкорн. Події справді розвивалися оптимістично і дозволили багатьом помріяти. Проте реальність швидко відновила статус-кво півторарічної війни. Тим не менше в Пригожинській "Маші справедливості" варто розібратися детальніше. Спойлер: за усім цим цирком, який багатьом видався кришталево чистою достовірністю, криється багато неприємних речей. 

Ким Пригожин був до і яким стане після?

Пригожина вважають мало не одним з головних стовпів режиму путіна. Ця аналогія робоча, коли уявити сам режим як пірс, а Пригожина — як опору: вона ловить хвилі, обростає мушлями і водоростями, трохи підгниває і кришиться, але тримає свою ношу. А проте опора — одна з багатьох, і треба трохи магії, щоб сАме її руйнування призвело до падіння всієї конструкції. Кухар путіна, його гаманець і сторожовий пес, який має понад 25 тисяч зубів у вигляді найманців, але виконує свої функції на прив'язі, може бути корисним, але не може бути незамінним. Не за таким принципом будувалася автократична імперія колишнього чекіста. Нема достовірних підтверджень тому, що Пригожин може просто взяти й прийти або подзвонити путіну. Більш точно називати його конфідентом путінських конфідентів, Вайно чи братів Ковальчуків: його доступ "до тіла" без посередників закінчився десь на етапі фотографій прислужування за столом. 

Звичайно, в міру збільшення апетиту путіна і зростання "кулінарних" спроможностей Пригожина ситуація могла змінитись. Таке безліч разів бувало в історії — союзи руйнуються, відбуваються зради й віроломство, Цезар каже легендарні слова до Брута, а колишні слуги зміщують своїх господарів. Може й Пригожин вирішив піти на вільний хліб, поки має армію і сприятливу нагоду. Або з нього остаточно вирішили зліпити кандидатуру наступника путіна чи цікавого конкурента на майбутніх президентських виборах. Мотивація не така вже й важлива. Адже про політичні амбіції Пригожина говорять принаймні з осені минулого року, але за весь цей час він не критикував особисто путіна. 

Під час обшуків у Вагнер-Центрі було знайдено 4 мільярди рублів готівкою в картонних коробках у "Газелі", право власності на які Пригожин охоче підтвердив. Ще й пояснив, що вони призначені для зарплат та інших виплат вагнерівцям: мовляв, для цього завжди використовувалася готівка, як і зазначено у контрактах, котрі владар "Вагнера" свято виконує. Як би це не виглядало з точки зору закону і фінансової грамотності, пересічний обиватель і потенційний вагнерівець побачить у Пригожині не просто warlord-а, а благородного суверена, бути васалом якого — честь і надійна безбідна старість. А якщо такий лідер стане президентом усієї країни? От і пішов Пригожин у свій похід під гаслом "найперспективнішого політика". Проте, попри всю серйозність, це виглядало як цирк, у воротах якого застряг вагнерівський танк. 

Чи було це збройне повстання? 

Колони техніки, захоплення будівель, збиті вертольоти — так, зброя безперечно демонструвалася і застосовувалася. Висловлювались претензії до державних чиновників (найвищих генералів), критикувалася специфічна державна політика (воєнна), звучали заклики до непокори (армії) і зміни порядку — усе виглядало як заколот. Інше питання, чи була пряма загроза владі і державі. Чіткої відповіді не буде, бо в нинішній росії потреби режиму не збігаються з державними. Простий приклад: місто-мільйонник було протягом цілого дня під контролем великої групи озброєних осіб, котрі допустили купу правопорушень (починаючи з правил дорожнього руху і закінчуючи відверто кримінальними статтями з потенційно величезними строками ув'язнення), але не понесли ні миттєвого, ні відкладеного покарання. Колона "Вагнера" проїхала понад 200 км федеральним трасами і не зустріла ефективного опору. Усі відповідальні за правопорядок служби проявили себе з найгіршого боку, обравши роль пасивних спостерігачів, що рівнозначно визнанню власної профнепридатності. І на тлі цього колапсу державного управління відбувається дві важливі і незрозумілі речі:

• Пригожин, який, здавалося б, витягнув щасливий квиток ефекту несподіванки і мав усі шанси реалізувати власне бачення справедливості, заявляв про неприпустимість покаяння і про бажання іти до кінця, раптово зупиняється на півдорозі і розвертається;
• путін, який має достатньо засобів дистанційного ураження, імітує безсилля, ніби заманюючи вискочку в пастку, і зрештою дозволяє йому піти.

Такі дії нехарактерні ні для заколотників, ні для їх опонентів при владі, ні для умов фактичної війни, в яких вони зійшлись у протистоянні. Російська зацикленість на окремих історичних періодах та подіях не дозволяє ігнорувати паралелі та аналогії. Понад те, путін сам згадав Першу світову війну, під час якої Російська імперія зникла. Маючи такий показовий приклад, навіть віддаленої його подоби намагаються не допускати. Тут же цілий полководець на чолі армії безборонно проходить майже весь свій маршрут, але його відпускають, перед цим дозволивши засмакувати крові. Справжній конкурент після такого прояву слабкості обов'язково повернеться довершити почате, справжній узурпатор це чудово розуміє. Якщо вони настільки мирно і спокійно розійшлися, то в чомусь таки варто пошукати несправжність.

У чому тоді вигода путіна?

путін довів, що він таки вправний цар при ялових боярах: вагнерівці пройшли сотні кілометрів територією кількох областей, але губернаторів вистачило тільки на пустопорожні заяви про контроль над ситуацією. Керівники суб'єктів держави федерального типу виявилось безпомічними перед реальною загрозою. Натомість путін вирішив весь конфлікт, просто делегувавши відповідне завдання президенту сусідньої держави. Вже не кажучи про те, що він проявив себе як зрілий правитель, який міг втопити заколот у крові, але обмежився мало не батьківськими настановами. Все це — пропагандистський пафос, та в публічному просторі направду лишились лише його слова про зраду, здоровий глузд і єднання. Отже, саме ними йому і "вдалося запобігти найгіршому". Результат же саме такий. І при цьому він жодного разу не згадав Пригожина на ім'я. Такий прийом він застосовує тільки до найбільших "суперників". До Навального, наприклад.

Що іще продемонстрував похід вагнерівців?

1. Практичним шляхом перевірено, що москва — не якийсь там Київ, належним чином оснащена колона бойових тачанок здатна дійти до неї за пів дня.
2. У справді правовій державі навіть найтяжча кримінальна справа може бути закрита до початку слідства, а заколотники отримають "юридичний імунітет".
3. В ім'я високої і благородної цілі збереження власної влади режим путіна радий пожертвувати всіма росіянами, але поки зупинився на 12 льотчиках. 
4. Що б на росії не відбувалося, нам не варто покладатися на рожеві окуляри. 
5. Бо все це можливо тільки в дуже слабкій державі або в такій, яка лише хоче здаватися слабкою. 

Як нам реагувати?

Є такий голлівудський бойовик "Чужий проти Хижака", в якому люди мимоволі опинились у епіцентрі смертельного протистояння двох рас монстрів, які безкінечно ворогують між собою. Слоган фільму достатньо алегоричний, щоб бути згаданим: "Хто б не переміг, ми програємо". Як би не завершився пригожинський "заколот", нам би він приніс лише дещицю матеріальної користі у вигляді знищення російської техніки і втрат у живій силі. Варіант взаємного знищення навіть смішно розглядати, бо в імітаціях так не буває, навіть попри дозволені втрати. Переможець посилився би і від війни не відмовився б у жодному разі. Не забуваймо, що нам показали гризню тих, хто бомбить сплячі житлові будинки і чинить наругу над полоненими. Хто з них нам більший друг?

Нам би хотілось, щоб росіяни одне одного максимально ефективно і масштабно перестріляли. Ми маємо на це право. Та у жодному разі не можемо розслабитися, дозволивши бажаному застелити очі.

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів