Як повторне використання тари може допомогти українській енергетиці

Енергоефективність та енергозбереження є пріоритетними напрямками енергетичної політики більшості країн світу. Для України, енергосистему якої щодня атакує російська армія, це особливо актуально. Розумне споживання електроенергії — це не тільки економічна вигода для держави та споживачів, зменшення навантаження на електричні мережі, це також і про збереження довкілля.

Оговтуватися від проявів "любові братнього народу" українська енергосистема буде ще довго. Тож сьогодні задача українців не лише повимикати кондиціонери та зайві електроприлади, а й усвідомити необхідність змінювати своє ставлення до енергоспоживання та ресурсів загалом — як на державному, так і на побутовому рівнях.

World Refill Day — всесвітня інформаційна кампанія, спрямована на запобігання забрудненню пластиком і зменшення кількості відходів у повсякденному житті. Щороку в цей день намагаються привернути увагу громадськості до переходу від одноразового пластику до систем повторного заповнення та повторного використання тар (через просвітництво, а також як кожен із нас може цього досягти на побутовому рівні).

У широкому розумінні це не просто про пошук можливих рішень на рівні окремих людей чи громад, а й про збереження ресурсів, в тому числі енергетичних. Адже загальна концепція енергозбереження передбачає не відмову від благ цивілізації чи обмеження базових потреб, а шлях раціонального використання енергоресурсів.

Депозитно-поворотна система — колообіг багаторазової тари 

"Україна має рухатися до кругової економіки, зберігаючи цінність матеріалів та обмежених ресурсів шляхом їхнього повторного використання (reuse), а також перероблення, уникаючи спалювання та потрапляння у довкілля", — наголошують в "Українському Альянсі Нуль Відходів".

Найбільш стале рішення, що довело свою ефективність в багатьох країнах — депозитно-поворотна система (англ. Deposit Return System — DRS). Це система, яка передбачає, що вартість паковання включена у вартість товару, відповідно, покупці, повертаючи паковання у пункти прийому, отримують назад кошти. 

Система пропонується економічний стимул для покупців повертати порожнє паковання, щоб забезпечити їхнє повторне використання або перероблення. Також DRS — це один з інструментів Розширеної Відповідальності Виробника (РВВ), коли виробники відповідають за фінансування та експлуатацію системи.

DRS для повторного використання (Reuse2) має величезні можливості для забезпечення економії ресурсів, досягнення цілей кругової економіки та скорочення витрат. Така система може включати: 

• скляні пляшки для напоїв;
• ПЕТ-пляшки для напоїв;
• скляні банки для їжі;
• багаторазові тари для їжі та напоїв.

Наразі у країнах Європи, яка вже кілька років теж потерпає від енергетичної кризи, триває впровадження депозитно-поворотної системи для повторного використання багаторазового паковання. Станом на зараз депозитні системи працюють у 13 країнах ЄС, протягом цього року впровадити DRS планують ще 5 європейських країн. А якщо говорити про світову тенденцію, очікується, що до 2025 року пів мільярда людей житимуть у регіонах з чинними DRS. 

Наприклад, у Німеччині діє  депозитна система Pfand. Майже кожна одиниця напою, яка надходить на ринок Німеччини, постачається в тарі, в яку закладено грошовий депозит. Покупці, повертаючи цю тару, отримують свої кошти назад. Що найцікавіше в цьому кейсі — майже 40% тари, яка повертається в систему, є тарою багаторазового використання. Скляні пляшки, наприклад, можна використовувати повторно до 50 разів, і вже потім віддавати на переробку. 

В Естонії з 2005 року діє національна система DRS. Це централізована клірингова система, яка приймає на очищення одноразові пляшки з ПЕТ-пластику, металу та скла об'ємом від 100 мл до 3 л, а також багаторазові скляні пляшки. Крім того, оператор системи також пропонує багаторазові стакани для масових заходів в оренду за депозитну вартість.

Ще один цікавий кейс повторного наповнення — система використання багаторазових горнят у Бельгії під час фестивалів та інших публічних подій.

До чого тут українська енергетика?

Враховуючи, що переробка скляної тари дуже енергомісткий процес, уявіть, скільки енергоресурсу може зекономити повторне використання тари нашій країні.

Виробництво 1 тонни скляних пляшок потребує близько 1,2 тонн природної сировини:

• 590 кг кварцевого піску;
• 172 кг вапняку;
• 186 кг соди;
• 72 кг польового шпату;
• близько 4 мВт/год електроенергії.

Енергії, яка витрачається на виготовлення лише однієї скляної пляшки, вистачить на семигодинну роботу комп'ютера або на добу роботи енергоощадної лампочки. 

Скло — один із матеріалів, що підлягає повторному переробленню без втрати якості сировини (в Україні пункти прийому скла для переробки не припиняють свою роботу навіть під час війни). Але процес перероблення скла також дуже енергомісткий, адже відбувається за температури 1400-1700 °C. 

"Ми зобов'язані змінювати систему пакування на більше ефективну.  Більшість паковання, яке ми використовуємо, виготовлене з вичерпного викопного палива. У процесі виготовлення використано чимало ресурсу на охолодження та розігрівання потужностей, на транспортування тощо. Після нетривалого використання це паковання у кращому випадку потрапляє на переробку (якщо воно створене із матеріалів, що підлягають переробці), в гіршому — на сміттєзвалище.

Весь цей шлях супроводжується втратою енергетичного ресурсу, який можна реінвестувати в підтримку життєво необхідних систем, а не у виготовлення і транспортування нових відходів паковання", — говорить голова громадської спілки "Український Альянс Нуль Відходів" Софія Сидоренко.

Чи можна впровадити DRS в Україні?

Всі вищенаведені приклади DRS можна і треба впроваджувати в Україні, впевнена Софія Сидоренко.

"Візьмімо, до прикладу, малого виробника будь-якого напою. Уявімо собі, що підприємець закуповує до тисячі скляних пляшок щомісяця. Одна пляшка в середньому коштуватиме 10-18 грн (чим більша партія, тим менша ціна). За наявності зручної та ефективної системи логістики та миття тари ці кошти перенаправляються на її підтримку і чим більше учасників системи, тим ефективніше вона працюватиме", — стверджує Софія Сидоренко.

Для запровадження такої системи потрібно дійсно чимало зробити, враховуючи кількість стейкхолдерів та процесів, які потрібно організувати. Але дотримуючись стратегічного підходу до реформування системи керування відходами, це найбільш раціональне рішення. Як державі, так і очільникам громад варто думати про це навіть під час війни.

"Ми мусимо усвідомити одну річ: Україна ще довгий час перебуватиме у складному економічному становищі. Тому ми зобов'язані будувати нові ощадливі системи. В усіх сферах — від енергетики до рітейлу, — каже Софія Сидоренко. — Що важливо: потрібно, аби ці системи створювали нові робочі місця. Інвестиція «‎у відходи», зокрема підтримка спалювальних потужностей, не має жодного стосунку до ощадливості".

Вона додає, Україні потрібно більше рішень, які не стимулюють виробників створювати все більше товарів у надлишковій упаковці, які апріорі підлягатимуть спалювання. Сумнозвісні заводи з виготовлення електроенергії з відходів споживають чимало ресурсу, аби ті відходи спалити.

На переконання Софії Сидоренко, вже сьогодні ми мусимо створювати ефективні, далекоглядні системи, які унезалежнять нас від постійного споживання викопного палива. Це має бути політика як на державному, так і на місцевому рівнях. 

Очільникам громад Софія Сидоренко радить розпочати ось із чого: 

• підтримувати підприємців, які впроваджують рішення, що не несуть шкоди довкіллю; 
• проводити просвітницькі заходи серед мешканців, аби люди дізнавалися про альтернативи пластику, щоби бачили для себе економічну вигоду від багаторазових рішень. Це і про повторне наповнення тар (Refill), і про використання відходів руйнування внаслідок воєнних дій для відбудови своїх осель і ділянок;
• також  для органів місцевого самоврядування в ГС "‎Український Альянс Нуль Відходів" створили посібник, який розповідає про те, що таке депозитно-поворотна система та про її переваги. 

Що для цього потрібно від держави? Що вже робиться?

"Від держави передусім потрібна візія та встановлення чітких правил роботи ринку. Наступне — розробка системи підтримки та стимулювання бізнесу переходити на більші сталі рішення (як той же Refill). У пріоритеті мають бути інтереси здорового, чистого майбутнього держави та наших громадян, а не лобіювання індустрії, де першочергово стоїть заробіток, а не реформа системи керування відходами", — зазначає Ольга Білоніжка, проєктна та програмна менеджерка громадської спілки "‎Український Альянс Нуль Відходів".

Наразі в Україні триває робота над законопроєктом про паковання та відходи паковання. Цей документ, на думку екоактивістів, має містити чіткі цілі та механізми роботи депозитних систем, а також стимули до переходу на багаторазові рішення.

Аби DRS запрацювала в Україні, треба створити умови для збереження цінності матеріалів в економіці та зменшити потрапляння у довкілля:

• Встановити амбітну ціль повторного використання паковання для напоїв. Наприклад, через 8-10 років з моменту вступу в силу закону про паковання принаймні 20%, і ще через 10 років 80% напоїв мають бути доступні в багаторазовому пакованні в межах системи повторного використання або за допомогою повторного наповнення.
• Створити умови для успішного функціонування DRS для паковання для напоїв у скляному, пластиковому та металевому пакованні об'ємом до 3 л.
• Встановити амбітну ціль повторного використання DRS не лише для напоїв, а й для багаторазових стаканів і тар для їжі: через 8-10 років з моменту вступу в силу закону про паковання принаймні 10%, і ще через 10 років від цієї цілі — 40%.
• Розробити законодавство для чіткого визначення таких елементів, як зобов'язання виробників, зобов'язання ритейлерів зі збору паковання, обов'язки організації управління DRS та заходи проти шахрайства/невиконання поставлених цілей. 

Приклади DRS, які вже працюють у країнах ЄС, мають низку переваг як економічних, так і екологічних. Інвестуючи в депозитні системи та багаторазову тару, бізнес знімає з себе постійні витрати на закупівлю одноразової тари (вартість якої буде тільки зростати і часто прив'язана до міжнародної валюти). Громада ж отримує перевагу від зменшення кількості відходів. 

Чинні в ЄС приклади доводять: за кілька років інвестиція окуповується. Чим більше учасників долучається до Refill-систем і чим частіше використовується тара, тим дешевшою є логістика та обробка цієї тари.

Багато чого, не чекаючи змін на державному рівні, можна зробити для розвитку Refill в Україні самостійно. 

"Особисто я не пам'ятаю, коли востаннє купувала питну воду в одноразовій тарі. Вже давно п'ю воду, виключно наповнюючи її з крана, фільтрів, кулерів тощо. Також маю власне багаторазове горня, яке використовую не лише для напоїв, а часом і купуючи цукерки та інші дрібні товари без паковання. Замість того, аби боротись виключно з наслідками проблеми збільшення відходів, я бачу глибокий сенс у вирішенні її причин: а саме переосмислити те, як й у що ми пакуємо товари", — наводить власний приклад Ольга Білоніжка.

В авангарді змін і українські магазини без паковання, які вже існують у більшості міст України. Вони не настільки популярні, як звичні для нас магазини, але це поки що. У zero waste магазинах ви зможете знайти всю ту саму продукцію, починаючи від круп та спецій й закінчуючи засобами для прибирання дому. І все це буде без паковання або в пакованні, яке можна в ці ж магазини повернути з наступною покупкою. В такі крамнички можна і треба приходити зі своєю тарою, так само як брати її на місцеві ринки.

В "‎Українському Альянсі Нуль Відходів" сподіваються, в найближчому майбутньому такими мають стати всі магазини, щоб наші покупки ставали безвідходними.