У чому проблема?
Посттравматичний синдром, флешбеки, нав'язливі стани й замикання в собі — з такими психологічними проблемами стикається частина ветеранів після демобілізації. Всебічна психосоціальна підтримка необхідна й близьким українських військових. Тим, хто чекає захисників з війни, проходить разом з пораненими та ветеранами шлях реабілітації та адаптації, переживає втрату рідної людини.
Яке рішення?
В Ужгороді започаткували танцювально-реабілітаційні заняття для військових та членів їхніх родин. Ініціатором проєкту виступила ГО "Волонтери Закарпаття". Проєкт "Поверни мене з війни" соціальний, його головна мета — допомогти військовослужбовцям адаптуватися до мирного життя завдяки танцю.
Як це працює?
Як танці допомагають поверненню з війни
Танцювально-реабілітаційні заняття проводять професійні танцюристи Віталій Ерфан та Вікторія Запрудська. Фото з архіву ГО "Волонтери Закарпаття"
Як розповіла голова ГО "Волонтери Закарпаття" Власта Рейпаші,на створення проєкту "Поверни мене з війни" ужгородців надихнула ініціатива зі схожою назвою.
Проєкт "Запроси мене з війни" проходив у Києві ще до повномасштабного вторгнення. У ньому брали участь учасники бойових дій на Сході України та волонтери. Двадцятеро пар через танець передавали свої історії: про матір та сина, який пішов захищати Україну, про закоханих, які одружилися на війні, про людей, які не втратили віру у життя.
"Проєкт «Запроси мене з війни» мав дуже гарний відгук і результати. Але це був дуже дорогий проєкт, організований одним з українських міністерств. А ми робимо все безкоштовно — щоб повернути хлопців з війни, адаптувати їх до суспільства, як фізично так і морально-психологічно", — говорить Власта Рейпаші.
Вона додає, емоційний стан українців зараз дуже вразливий, при цьому суспільство ще не готове масово звертатися до психологів чи психотерапевтів. Саме тому організація вирішила підтримати військових та членів їхніх сімей за допомогою танцю.
Танцювально-реабілітаційні заняття проводять професійні танцюристи Віталій Ерфан та Вікторія Запрудська. Вони, за словами Власти Рейпаші, підійшли до цього максимально відповідально — в тому числі й розробили спеціальний підхід до українських військових, чиє здоров'я сильно постраждало.
"Чому ми волонтеримо танцями? Все просто — ми знаємо, як це зробити, для чого і що це може дати. Для нас танці є формою мистецтва, але це ще і спорт, фізичне навантаження і моральне розвантаження", — каже Віталій Ерфан.
В "День захисника" організатори ініціативи "Поверни мене з війни" планують провести бал, на якому виступатимуть учасники проєкту. Фото з архіву ГО "Волонтери Закарпаття"
Заняття для ветеранів та членів родин військових проходять з березня 2024. Розпочали із повільного англійського вальсу. Згодом планують навчати спортивних та латиноамериканських танців. На проєкт ветерани можуть приходити зі своїми парами. Тим, хто не має пари, але хоче навчитися танцювати, допоможуть танцівниці-волонтерки, які танцюють у спортивних групах.
Сьогодні у проєкті беруть участь вже орієнтовно 16 осіб. Це захисники та захисниці, бійці, які повернулися з полону, ветерани з пораненнями, члени родин захисників та волонтери.
Артур Свищо вчиться танцювати вальс. Фото з архіву ГО "Волонтери Закарпаття"
Серед учасників — Сергій Дудченко (позивний "Султан") та Артур Свищо. Сергій — доброволець "Правого Сектору", майданівець, що увійшов до книги "Герої Сучасності". Наразі Сергій має інвалідність 2-ої групи. Артур Свищо — військовослужбовець, служив у 101-ій бригаді, вважався загиблим, але насправді був у полоні, де пережив тортури.
"Вони із задоволенням приходять на танці. А на початку соромилися і не хотіли йти, я майже силоміць їх привела, — розповідає Власта Рейпаші. — А ще у нас є жінки з родин зниклих безвісти. Вони кажуть, що танці та музика позитивно позначаються на нервовій системі, розвантажують її. Танцювальні рухи заспокоюють, відволікають від важких думок".
Набір учасників на проєкт "Поверни мене з війни" триває. Охочі можуть звернутися у ГО "Волонтери Закарпаття".
А це точно працює?
Що говорить психолог
Психологиня у методі танцювально-рухової терапії Галина Капшій
"Це важлива активність, коли потрібно впоратися з тривогою, депресією, порушеннями сну тощо. Також це розширення свого рухового профілю (нашого звичного набору рухів, — ред.), творчість, естетичний компонент, спілкування і соціальна взаємодія, якщо це парні або групові танці. Це все може бути важливим компонентом реабілітації", — коментує психологиня у методі танцювально-рухової терапії Галина Капшій.
Утім, танцювальна терапевтка зазначає, назвати уроки танців, які проводить хореограф, саме терапією можна лише умовно. Вони мають суто загальний вплив на стан людини. Галина Капшій рекомендує військовим і їх рідним заняття танцями або спортом. Але наголошує — якщо говорити про депресію чи ПТСР, основним методом лікування має бути психотерапія і/або прийом медикаментів.
"Уроки танцю мають загальний терапевтичний вплив. Наприклад, розмова на кухні з подругою також може мати терапевтичний ефект, тобто покращити наш стан. Бо ми пожалілися, виговорилися, отримали підтримку, на щось подивились під іншим кутом. Але це не є терапією. Тому що в терапії психотерапевт, що має необхідну освіту і кваліфікацію, працює прицільно з проблемою клієнта спеціальними психотерапевтичними методами", — відзначає експертка.
Танцювальна терапія як метод лікування
Галина Капшій проводить сеанс танцювальної терапії. Фото з архіву Галини Капшій
Танцювальна терапія, як метод психотерапії, виникла у США в середині минулого століття. Зокрема, після Корейської війни було прийнято рішення залучити до реабілітації військових ветеранів, що повернулися з зони бойових дій, людей мистецтва (художників, хореографів, співаків). Період після 50-х років відзначився багатьма дослідженнями цього феномену і також бурхливим розвитком різних терапевтичних методик, пов'язаних з мистецтвом.
Зараз танцювальна терапія — це науково акредитований метод психотерапії, який вивчає танець, його властивості та вплив на людину. В Україні вона внесена у Перелік методів психотерапії з доведеною ефективністю, затверджений МОЗ України.
Як працює танцювальна терапія?
Основний засіб впливу у цьому методі — це вільний спонтанний танець, який виникає в миті "тут і тепер", тобто імпровізація. Танець без правил, наперед визначених рухів чи сталих фігур. Так, як людина почуває себе в цей момент і як переживає світ навколо.
"Важливо дозволити собі рухатися так, як хочеться в дану мить. Наше тіло має свою мудрість і коли ми дозволяємо йому рухатися спонтанно, знаходить потрібні рухи та свій шлях до м'якого вивільнення емоцій та переживань, напруження, відновлення ресурсу і, зрештою, самозцілення", — говорить Галина Капшій.
Психологиня пояснює, будь-яке емоційне напруження утримується нашим тілом у вигляді напруження м'язів, утворюючи так званий м'язово-емоційний затиск. Такі затиски порушують природну граційність нашого руху, вільне циркулювання енергії та обмін речовин в тілі. А з часом можуть призвести до формування функціональних розладів в організмі або навіть захворювань.
Спонтанний рух дозволяє виявити такі зони напруження в тілі, усвідомити й виразити утримувану емоцію, відновити душевну гармонію. Музика у танцювальній терапії є важливою, але необов'язковою складовою, адже можна танцювати і без музики, під свої внутрішні ритми або мелодії.
Танцювальна терапія має своє теоретичне підґрунтя — систему Лабан-аналізу або систему аналізу руху. Спостерігаючи за тим, які саме рухи і положення тіла приймає людина у спонтанному танці, танцювальний терапевт робить висновки про її психологічний стан і згідно з цим вибудовує терапевтичний процес, пропонуючи ті чи інші завдання або вправи, щоб змінити й покращити психологічний стан людини.
"У танцювальній терапії також можуть застосовуватися елементи різних видів танцю, навіть навчання певних рухів. Але танцетерапія — це не танцювальний клас, на якому ми вивчаємо рухи та їх комбінації, це насамперед можливість відчути, відшукати й прожити свій власний внутрішній танець. Повірте, ніхто його не знає і не станцює, окрім вас", — говорить Галина Капшій.
Як танцювальна терапія впливає на людей
Танцювальна терапія допомагає відновити відчуття опори і довіри. Фото з архіву Галини Капшій
Тривалий стрес стрімко виснажує організм та психіку. Танцювальна терапія у цьому випадку є дуже помічною, стверджує Галина Капшій. Адже допомагає розрядити напруження, яке назбиралось в тілі та психіці за тривалий час, відновити відчуття рівноваги, наповнитись ресурсом.
У заняттях, які зараз веде танцетерапевтка, особливий акцент робиться на відновленні відчуття опори і довіри, зниженні тривожності й поверненні людині відчуття контролю та здатності впливати на ситуацію в тих межах, наскільки це можливо.
"Оскільки з початком повномасштабного вторгнення нам усім наче «вибили опору з-під ніг», до власне танцювальних практик я додаю дихальні вправи, техніки «заземлення», що сприяють заспокоєнню та покращенню емоційного стану, усвідомлене вивільнення напруження, роботу з емоціями", — каже Галина Капшій.
Ефект від таких занять можна порівняти з тим, що люди отримують під час сеансів з психотерапевтом, адже танцювальна терапія — це вид психотерапії. Тільки лікування відбувається не в процесі розмови, сидячи на стільчику у кабінеті фахівця, а у просторі, де можна вільно рухатись і залучити тіло у роботу з психічними станами та емоціями.
Ще більше корисних рішень!
Танцювати можна сидячи, лежачи і навіть не рухаючись. Фото з архіву Галини Капшій
Танці можуть мати терапевтичний ефект і в домашніх умовах. Для цього достатньо включити улюблену музику і просто почати танцювати.
"Танцюйте так, як вам подобається і відчувається в дану мить, не звіряйте і не контролюйте свої рухи у дзеркалі. Танцювати можна сидячи, лежачи і навіть не рухаючись. Танцюйте так, наче вас ніхто не бачить. Чудово, якщо можна організувати спільні танці з дітьми. Тут можна також попустувати, покривлятися, подуркувати разом. Це допоможе вивільнити напругу і перемкнутися", — радить психологиня у методі танцювально-рухової терапії Галина Капшій.
Це можуть робити абсолютно всі, незалежно від віку, статі, стану здоров'я. Танцювальна терапія однаково добре працює з дітьми, з дорослими, зі старшими людьми, з жінками і чоловіками, з людьми, які мають обмежені рухові можливості або навіть мають психічні захворювання.
