Кажани — одні з найближчих сусідів до людини в місті. Так було не завжди, втім, із плином часу та урбанізацією ці тварини змінили свою поведінку, припинили мігрувати та стали дедалі частіше залишатись жити з людиною. Таке сусідство несе багато ризиків для тварин. Що роблять люди, аби їх врятувати?
Одного квітневого вечора в Голосіївському парку можна було споглядати незвичайну картину. Кілька десятків людей стоять на невеликій галявині з піднятими догори руками. Деякі з них раптово посміхаються, дивляться на гілки дерев, опускають руку, а потім йдуть. Над розсіяним скупченням, якщо прислухатись, час від часу лунає писк, а якщо пригледітись до крон дерев, стає видно, як маленькі крилаті створіння безшумно розрізають небо.
Так пройшла акція з випуску 200 врятованих цієї зими у столиці диких кажанів на волю. Її провів Український центр реабілітації рукокрилих, що працює на базі харківського Фельдман Екопарку. Подібні до цієї акції відбулись не лише в Києві — Запоріжжя, Харків, Кривій Ріг, Дніпро, Львів, Кропивницький, Черкаський, Кам'янське, Полтава — в кожному з цих міст знайшлися волонтери, які рятували кажанів цієї зими, передавали їх до Українського центру реабілітації рукокрилих, а тепер — випускають їх на волю.
Кажани — вкрай корисні створіння. Вони регулюють чисельність комах у природі. Є хижаками на шкідників полів, садів та городів. Вони полюють на тих комах, що шкодять людям — комарів, мошок, їдять хрущів, з якими невпинно борються городники. Одна особина за сезон може поглинути близько кілограма комах.
Втім, через ряд проблем кажани — група ссавців, що зникає. За Бернською конвенцією та Угодою про збереження кажанів в Європі всі види кажанів Європи визнано такими, що потребують охорони.
В останні 70 років кажани змінили свій спосіб існування. Більшість видів рукокрилих — такі, що мігрують та можуть долати відстані до 2,5 тисяч кілометрів. Тож раніше звичною для них поведінкою була міграція на зимовий період в тепліші країни. Наприклад, кажани з лісів України мігрували на зиму на Балкани. Втім, міста ставали більшими, змінювались форми та матеріали будівель, і разом з цим революційно змінився і тип зимівлі у кажанів. Замість міграції у півтори тисячі кілометри кажани обирають менші відстані, наприклад, з лісу — до багатоквартирного будинку. Вони влаштовують колонії для зимівлі на горищах, в обшивці балконів, старих віконних рамах, де впадають в зимову сплячку. У найкращому випадку вони знаходяться там до весни.
Втім, іноді до весни кажани не доживають. Потепління, що трапляються взимку, змушують кажанів прокидатися та помирати від голоду та знесилення, адже взимку немає комах, якими вони харчуються.
Крім того, у містах упередженість людей до цих тварин, страх та банальне незнання створюють неабияку загрозу для рукокрилих. Наприклад, на початку 2024 року в Полтаві жінка, яка проводила ремонт на балконі, виявила колонію кажанів під обшивкою, та скинула з 8 поверху майже 1,5 тисячі особин.
"Ці тварини були в стані сплячки, вони не змогли зорієнтуватися, адже для того, щоб прокинутись та розігрітись, кажану потрібен якийсь час, тоді він зможе зреагувати та полетіти. Колонію сплячих кажанів просто викинули з 8 поверху, і більш як 500 з них загинуло — від обмороження або через травми", — пояснює Альона Шуленко, спеціалістка Українського центру реабілітації рукокрилих.
Вітрові електростанції також є загрозою для кажанів. Особливо вплив відчутний у ЄС, де вітрова енергія використовується активніше, ніж у нас, каже Антон Влащенко, керівник Українського центру реабілітації рукокрилих.
"Якщо вітрові електростанції побудовані на шляхах міграції, кажани, пролітаючи повз, травмуються або помирають. Здалеку нам здається, що лопаті обертаються дуже повільно, втім, їхня швидкість — близько 100 км/год. Навколо них — зона низького тиску. Тож кажани втрачають орієнтацію біля вітрових станцій, отримують баротравми, і, окрім цього, можуть бути тяжко травмовані або вбиті лопатями", — пояснює Антон Влащенко.
У Німеччині через вітрові електростанції гинуть 200 тисяч кажанів на рік, а якщо взяти до уваги Румунське, Французьке та Італійські узбережжя, що всипані електростанціями, цифра жертв серед рукокрилих може становити мільйони.
Кажанів загрози для життя зустрічають всюди, де б вони не були — вибухи на лінії фронту також можуть оглушувати кажанів, а рукокрила тварина на землі, що втратила орієнтацію, може стати легкою здобиччю для котів чи хижих птахів.
Очевидно, що подальша доля цих тварин цілком залежатиме від змінених нами умов їхнього існування та від нашого ставлення до них. Із цим уже зараз допомагають люди, небайдужі до рукокрилих.
Акцію з вивільнення 200 кажанів у Києві відвідав особливий гість — солдат-гранатометник в запасі, в минулому декоратор, Владислав Журавель.
Владислав служив у Костянтинівці — на початку цього року вибухи були все частішим і гучнішими. Так, однієї ночі після вибухів Владислав випадково помітив кажана, що лежав на землі. Залишати тварину, що, ймовірно, була оглушена, він не хотів, тому забрав кажана в коробку. Але що робити далі із ним на фронті — не знав.
Чоловік почав шукати інформацію про те, що робити з кажаном, і вийшов на волонтерів з Українського центру реабілітації рукокрилих.
"Ми разом намагались знайти варіанти, як переправити кажана до Українського центру реабілітації рукокрилих, втім дістатись до зони бойових дій волонтери не могли. В результаті вони надіслали мені «Набір для виживання кажана» — пінцет для годування, личинки й мішечки для утримання", — розповідає військовий.
Так почалась історія фронтового кажана, який отримав прізвисько Малюк. Владислав захопився процесом — щодня дбайливо будив тваринку, почісуючи його м'якою зубною щіткою та годував з пінцета. Військовий почав розповідати про це у Твіттері (Х), застосував навички з минулої професії та майстрував декорації у вигляді маленьких меблів для Малюка. Аудиторія була в захваті.
Пізніше Владислав отримав поранення, але кажана на фронті, звичайно, не залишив. Уже вдома він змайстрував для малюка космічну капсулу і відправив на зимівлю до свого холодильника.
"У сплячці кажани перетворюються на «такі собі фрукти» — тому і жив він у відділі для зберігання фруктів в холодильнику", — розповідає герой.
На акції Влад випустив Малюка у вільне життя разом з іншими кажанами. Каже, що для нього це не завершена історія. Цілком можливо, що пересування Малюка (як і всіх інших кажанів, що випускають з Українського центру реабілітації рукокрилих) можна буде відстежити, адже всі тварини мають спеціальні кільця на лапках із власними "паспортами". Якщо відбудеться "перелов", а таких, за словами Антона Влащенко, дуже багато, інформацію передадуть в Центр, тож про міграцію кажанів всередині України стане відомо ще більше.
Історія Владислава Журавля та кажана Малюка — унікальна, і зазвичай кажани не залишаються жити зі своїми рятівниками. Частіше їх передають у Центр реабілітації рукокрилих, і цього року кількість врятованих була рекордною.
Центр реабілітації рукокрилих Фельдман Екопарк працює з 2013 року, і зазвичай за зимовий сезон туди потрапляє 2,5-3 тисячі кажанів. Втім, остання зима перевищила всі очікування волонтерів.
"Цей сезон був надзвичайно важкий для нас — і для кажанів, і для всієї команди. Ми прийняли рекордну кількість кажанів на реабілітацію — понад 6,5 тисяч рукокрилих. Такого в нас ще ніколи не було. Нам ніколи було перевести подих, кожен день щось відбувалось", — каже Альона Шуленко.
Сезон порятунку кажанів 2023-2024 почався в листопаді, коли в харківському університеті Каразіна почали міняти вікна. Тоді замінили більш як 800 рам, і за словами Альони, майже під кожною сиділи кажани.
"Ми щодня чергували разом з ремонтниками. Іноді ми рятували 2 кажани за день, іноді — 500", — всього з університету Каразіна в Український центр реабілітації потрапило близько 2,5 тисяч рукокрилих.
У такому режимі зоозахисники працювали місяць, паралельно приймали кажанів з інших міст, а коли закінчились новорічні свята, сталась трагедія в Полтаві. Втім, і там волонтерам вдалось врятувати більшість тварин.
"Наші ветеринари старались всю зиму, і досі продовжують старатись — по видах отриманих травм можна написати енциклопедію", — згадує Альона. У Києві таких випадків не було, втім, за зиму до центру реабілітації потрапило 200 рукокрилих — від небайдужих містян, які їх знаходили.
Після того, як кажан потрапляє до центру реабілітації, його обов'язково зважують та лікують, якщо є така потреба, адже кажани часто травмуються від падінь в сонному стані.
Кажан, що має недостатню вагу, не зможе пережити зимову сплячку та помре від голоду, тому в першу чергу їх відгодовують. Альона Шуленко показала, як відбувається цей процес. Вона обережно тримає кажана в руці та з пінцета годує його личинками — такі продаються в кожному зоомагазині. Поять кажанів зі шприців.
"Зазвичай вони харчуються на льоту — ловлять комах та з'їдають їх в русі, тому коли ми годуємо їх з пінцета, тримаючи в руках — це новий для них спосіб. Іноді потрібно багато часу, аби нагодувати одного кажана. Уявіть ситуацію, коли нам треба нагодувати шість з половиною тисяч кажанів!" — розповідає Альона.
В умовах реабілітації майже всіх кажанів зберігають у бавовняних мішечках, при чому в кожному може перебувати одночасно до 10 особин.
"В мішечках вони можуть дихати, тут є все, що для них треба: вони можуть вчепитися, повиснути так, як їм зручно. У нас є окрема кімната, огороджена сіткою, на стінах є гвоздики — ми вішаємо ці мішечки там, а коли кажанів потрібно годувати та поїти — дістаємо по одному", — каже Альона.
Коли вага кажана досягає норми — близько 30 грамів, їх переносять в холодне приміщення, де тварини впадають в торпор — стан, коли всі метаболічні процеси в організмі уповільнюються. А коли кажан остаточно засинає, його переносять в холодильник.
"Холодильники у нас старенькі — "Донбас" або "Днепр". Вони підтримують необхідний для кажанів рівень вологи — в нових холодильниках це неможливо через системи no-frost, які висушують повітря", — пояснює Альона.
Коли період зимівлі кажанів закінчуються, їх випускають на волю. Волонтери центру роблять захід публічним — показують кажанів відвідувачам, розвіюють чисельні міфи та навіть дозволяють випустити кажана власноруч:
"Ми проводимо такі освітні заходи, аби показати людям, що кажани — не страшні, не шкідники, що вони не вампіри й не кидаються на людей", — каже зоозахисниця.
Правила поводження з кажанами напрочуд різні, залежно від періоду доби й року, а також місця, де було знайдено кажана. Усі можливі випадки із детальними інструкціями є на сайті Українського центру реабілітації рукокрилих, ви можете знайти їх за цим посиланням, тому ми радимо в першу чергу ознайомитись саме з ними.
Втім, є кілька загальних правил:
“Рубрика” розповідає про проєкт, що допомагає відновитися, набратися сил та постратегувати на майбутнє тим, хто… Читати більше
“Рубрика” розповідає, як працює нове рішення. Читати більше
“Рубрика” поговорила з ендокринологинями, щоб дізнатися, як працює щитоподібна залоза, що спричиняє її захворювання і… Читати більше
“Рубрика” розповідає історію ініціативи з Маріуполя, яка рятує “пташки” українських військових, чим економить сотні тисяч… Читати більше
Робота саперів та демінерів довгий час залишатиметься актуальною для України. Вони очищають поля для фермерів,… Читати більше
Повернення військового додому — одна з найважливіших та найочікуваніших подій для кожної люблячої родини. Проте… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.