Хто напише правила для стінописів? Або як митцям і містянам шукати спільне рішення щодо муралів 

У чому проблема?

"Зупини муральний збиток Києву" — петиція з таким закликом з'явилася на сторінці електронних петицій Київської міської ради. За 10 днів вона зібрала майже половину потрібної для розгляду кількості підписів. А за місяць з оприлюднення — вже опинилася на розгляді.

"Мурали стали невіддільною ознакою Києва, вони збагачують культурний ландшафт нашого міста і впливають на його візуальний Образ, — йдеться в тексті петиції авторства Марії Виноградової. — Водночас, саме через мурали, їх виконання та місце розміщення, виникає велика кількість конфліктів у місті. Це повʼязано з різним сприйняттям їх мистецької цінності і, головне, непрозорою процедурою прийняття рішень щодо їх створення.

…Рішення щодо того чи іншого муралу зазвичай приймаються представниками районних державних адміністрацій без консультацій з громадою та експертним середовищем. Часті випадки, коли навіть співвласники будинків не дають згоду на створення муралу. Думка киян просто ігнорується. Особливе обурення викликає нанесення муралів на стінах будинків з охоронним статусом без попереднього погодження з Департаментом охорони культурної спадщини.

Ми, мешканці цього міста, висловлюємо наше серйозне занепокоєння щодо відсутності відкритої процедури погодження муралів на фасадах будинків нашого міста".

Що відбувається?

За останні місяці в столиці виникло кілька конфліктних ситуацій, пов'язаних зі створенням муралів на стінах житлових будівель. У першому, найгучнішому випадку частина мешканців історичного будинку виступила проти зображення, яке хотіла нанести на стіну фотомисткиня, авторка соціальних стінописів Євгенія Фуллен. За її задумом, мурал із зображенням героїв "Собору Паризької Богоматері" Віктора Гюго мав символізувати нашу вдячність Франції за військову підтримку України.

Активній частині мешканців будинку втілення задуму зовсім не сподобалося і дійшло навіть до виклику поліції.

На підтримку жителів будинку виступила депутатка Київської міської ради, засновниця громадської організації "Місто-сад" Євгенія Кулеба.

Як з'ясувалося, будинок має охоронний статус і наносити на нього якісь зображення без погодження департаменту охорони культурної спадщини (ДОКС) міської ради не можна.

Але це був не кінець історії. Станом на початок жовтня мисткиня представила в соцмережах новий ескіз муралу на тему "Собору Паризької Богоматері" і зазначила, що він з'явиться на тій-таки будівлі, що й раніше, і вже за згоди місцевих мешканців.

Євгенія Кулеба на це відповідала тим, що на такі роботи немає погодження ні ДОКС, ні Шевченківської районної адміністрації, до відання якої належить цей будинок, тож юридичного дозволу немає. Відтак депутатка закликала жителів викликати поліцію в разі поновлення робіт.

27 жовтня консультативна комісія Департаменту охорони культурної спадщини зобов'язала художницю Євгену Фуллен замалювати неузгоджений мурал на вулиці Січових Стрільців власним коштом. Про це повідомила депутатка Євгенія Кулеба.

Згадана вище петиція теж стала одним із результатів цієї суперечки. Петицію палко підтримала сама Євгенія Кулеба, пообіцявши включитися сама і включити експертне середовище до розробки прозорого механізму створення стінописів.

Другий конфлікт стався через стінопис на вул. Липківського, 8 неподалік центрального залізничного вокзалу. Замість муралу канадського автора Еммануеля Джаруса ініціатори з благодійного фонду "Для моєї України" планували створити стінопис "з українським характером". Зображенням козака і двох військових, як розповів очільник фонду Сергій Москалюк, хотіли підтримати військових, які приїжджатимуть на залізничний вокзал. Але частина жителів відчула в стінописі приховану рекламу горілки "Козацька рада", яка використовує слоган "Український характер", тому обурилася. Ініціатори роботи згорнули і на момент написання цієї статті не відновлювали. 

Яке рішення?

Певні правила, хоч і не загальноукраїнські й навіть загальноміські для Києва, все ж таки вже існують. Наприклад, на запит "Рубрики" заступник голови Шевченківської районної держадміністрації Олег Чуздюк повідомив, за яких умов можна отримати погодження на створення муралів у Шевченківському районі Києва:

А це справді рішення?

Творча група "Kailas-V", яку очолює Яна Волк, займається муралами вже понад 10 років. У її доробку — стінописи в Бахмуті, Енергодарі, Харкові, Черкасах, Києві та інших містах.

"Малюючи в місті, ми передусім виходимо з моральних принципів, — каже Яна Волк. — Тому що твій мурал, наприклад, бачать діти, які йдуть до школи. І навряд чи ви захочете, щоб ваша дитина по дорозі до школи злякалась. Є люди поважного віку зі своїми застереженнями, і про це ми теж маємо пам'ятати".

Як це працює?

Яна Волк перед тим, як братися за створення муралу, пропонує відповісти на кілька запитань. Найголовніші, за її словами, перші два:

Чи не притягує/відображає ваша робота негатив?

Чи не лякає ваша робота дітей і чутливих людей?

Яна переконана: "Муралісти — це не ті, хто виражає свій внутрішній світ. Муралісти — це ті, які працюють в громадському просторі. Громадський простір — це люди. Ми працюємо для людей, як би це не звучало патетично. Саме це завжди має бути вихідним моментом".

Якщо на перші два запитання відповіді негативні, виникає наступне:

Чи вмієте ви малювати?

"У нас 99% потрапляння в макет. Ми малюємо фотографії, які виглядають як живі. Але, зізнаюсь чесно, у нас теж є «косяки», за які мені досі соромно і які ми намагаємося не повторювати", — каже керівниця творчої групи муралістів.

Тобто помилки можливі, але ж мурал — це не робота, викарбувана в камені, стінопис живе максимум п'ять років. А якщо фарби неякісні, то ще менше. А за бажання чи потреби його можна замалювати самому, продовжує Яна Волк:

"Муралісти не художники, це вихідці з графіті. Вони здебільшого абсолютно адекватно ставляться, коли замальовують їхню роботу".

Тож якщо відповідь на третє запитання ствердна, всі подальші погодження й отримання дозволів, на думку Яни, будуть радше бюрократичною тяганиною.

Якщо ставити вимогу погодження проєкту міськими депутатами — звідки впевненість, що депутати знаються на мистецтві? Як і мешканці умовного під'їзду, опитати кожного з яких часто дуже важко, це зріз нашого суспільства, де в кожного, за словами муралістки, свій "несмак".

"Але це добре, що ми різні. І треба давати можливості різним людям. Що більше ви будете намагатися цих людей, які пробують щось зробити, запихнути в якісь рамки, то менше буде пристойних робіт. Буде прикрашальництво і містечковість. Не буде нічого чесного, нічого нового", — застерігає керівниця творчої групи муралістів. 

За її спостереженнями, коли кажуть: давайте заборонимо шароварщину, то потім 90% людей, особливо в невеликих населених пунктах, її й обирають.

"У нас немає надивленості, її треба створити. Треба дати можливість митцям, навіть криворуким. Якщо вони знайшли гроші і не малюють відверту пошлятину, то нехай пробують", — вважає Яна Волк.

Яна Волк поділилася досвідом створення муралу, присвяченого адопції тварин. Стінопис "Сім'я для чотирилапого" з'явився у липні цього року так само в Шевченківському районі столиці (вул. Златоустівська, 23). Головною героїнею муралу стала зооволонтерка Анастасія Тиха, яка разом із чоловіком пішки вивела з охопленого війною Ірпеня близько 30 тварин.

Яна Волк розповідає: "Я обійшла майже всі квартири, хто був тоді вдома. І вони на мене «наїхали» з такими словами: «Значить, ви будете малювати на одному боці будинку, а на іншому хто намалює?» Ще просили, щоб фон був красивий". 

Муралістка переконана: коли ти спілкуєшся, показуєш людям, що будеш малювати, то потім зробиш те, що люди хочуть. Врешті ви залишитеся найкращими друзями. А якщо малюєш без згоди чи намальоване не відповідає погодженому, то отримаєш на горіхи ще під час роботи й тобі просто не дадуть її завершити.

Також керівниця творчої групи вважає, що запорукою успішності проєкту є творча команда, де в кожного свої ролі. Хтось комунікує зі всіма зацікавленими сторонами, хтось працює над ним, щоб дизайн макета мав адекватне відображення на стіні. І мають бути митці, які це реалізовують.

"Якщо в митців є куратори, то все буде добре. А ні, то їм просто дадуть по писку, і вони більше не малюватимуть. Що також є природним урегулюванням ринку", — підсумовує Яна Волк.

Для мистецтвознавиці Євгенії Моляр скандал довкола стінопису на Січових Стрільців, 31 дуже показовий:

"З 2014 року я послідовно писала і неодноразово говорила на лекціях про те, що ця практика є згубною для нашого міста, її треба негайно переглянути", — каже пані Євгенія.

Зокрема мистецтвознавиця в попередні роки говорила і про необхідність реального, а не формального залучення громади до ухвалення рішень щодо муралів, і про потребу в експертній оцінці таких робіт і вибору місця щодо них. Зокрема вона була категорично проти появи муралів у середмісті столиці, де вже сформований простір.

Євгенія Моляр продовжує: "Тоді були різні проєкти, зокрема, такого діяча, як Гео Лерус, який спільно з представниками Київської міської держадміністрації створив досить масштабний проєкт розмальовування київських будинків великими муралами. Тоді я знаходила відгук громадськості на свої тези, але це ніяк не було почуто, на жаль, у КМДА, оскільки КМДА активно брала участь у цьому процесі".

Тому Євгенію Моляр дуже тішить, що наразі ці близькі їй думки стали популярними й дуже багато людей долучаються в тому числі до підписання петиції. На її думку, це дуже важливий крок.

"Якщо говорити про міжнародні досвіди, то є універсальний досвід регулювання таких проєктів. Це створення експертних рад, експертної комісії або фонду, який би займався розподіленням бюджету і визначенням доцільності чи недоцільності створення того чи іншого об'єкта в публічному просторі", — бачить рішення Євгенія.

Імпонує мистецтвознавиці й активна позиція художниці, яка завзято відстоює свій малюнок. Водночас Євгенія Моляр закликає, що спосіб ведення таких дискусій має бути етичним, без цькування й особистих образ.

Інше рішення

Мистецтвознавиця наводить також рішення з минулого, яке може спрацювати й сьогодні.

У Радянському Союзі існувала практика "одного відсотка". Тобто, коли будується якась нова будівля, один відсоток бюджету цієї будівлі спрямовується на створення об'єкта публічного мистецтва. Тоді це були монументальне панно або декоративні скульптури.

"Насправді такий приклад — це не пережиток радянського періоду. Сьогодні такі практики використовуються в багатьох європейських країнах і в Сполучених Штатах. Це те, на що варто б звернути увагу як на спосіб регулювання появи таких творів", — пропонує Євгенія Моляр.

Мурали вже стали звичною частиною нашого міського простору, створюються навіть прогулянкові маршрути цими стінописами та чимало "топів" таких творів і в Україні, і у світі. Наприклад, "Рубрика" робила навігатор найбільш разючими муралами столиці станом ще на 2018 рік, а також добірку світових муралів на підтримку України. Те, наскільки художнім буде наш міський простір, маємо вирішувати спільно, беручи до уваги думки фахівців. Нині думки — різні. Тож найкраще рішення для київських муралів ще попереду.

На фото Миколи Тимченка — стінописи у Шевченківському районі Києва