Побоїще під Спартаком: розгром колони бойовиків 22 січня 2015 року
Як відомо, у російських та підконтрольних окупаційній владі на Донбасі ресурсах оборона ЗСУ Донецького аеропорту представляється як беззаперечна перемога. Причому втрати нашої армії виглядають як катастрофічні, а свої втрати нібито "можна перелічити на пальцях однієї руки". Однак це зовсім не так, і яскравий приклад тому – події в районі селища Спартак 22 січня 2015 року
Двадцяті числа січня 2015 року для бойовиків проходили під знаком ейфорії. 19 січня були остаточно взяті залишки терміналів Донецького аеропорту, багато його захисників загинуло, ще більше потрапило в полон. Вже було зрозуміло, що щось грандіозне росіяни намічають й на дебальцевському напрямку. Багатьом на окупованих територіях здавалося, що "ось трохи" і піде анонсований тодішнім "батьком нації" наступ "армії ДНР" до кордонів Донецької області чи ще й далі.
Приблизний план бою 22.01.2015 р. під Спартаком
На цьому фоні будь-які інформаційні «вкиди» не перевірялися. Тим більше – «переможні». Так трапилося й 20-го січня, коли командування бойовиків отримало інформацію, що українські війська нібито залишили Авдіївку.
Кимось з ватажків (скоріш за все, самим Захарченком) було прийнято рішення зібрати наявні від рукою сили, висунутись туди та закріпитися, захопивши "родзинку" імперії Ахметова – Авдіївський коксохімічний завод. Причому терміново – не повідомляючи російських кураторів – а їх на той час на окупованих територіях було відносно мало, адже російські офіцери займали тільки вищі щаблі військового керівництва, а більшість збройних формувань ще були схожі на банди часів літа 2014 року. Це потім буде введена жорстка армійська структура, і росіяни займуть майже всі офіцерські посади вище командира взводу, але тоді було саме так.
Найближчими на свою погибель виявилися підрозділи так званої «1-ї Слов'янської бригади», які були розквартировані в невеликому містечку Комсомольське Старобешівського району, що на 50 кілометрів південніше Донецька.
Біля знищеного КРАЗу бойовиків
Було сформовано зведену групу, за своїм складом більш схожу на ротно-тактичну. Виходячи з наявної інформації, до неї були включені мотострілецька рота на БМП-2, легких броньованих транспортерах МТ-ЛБ й автомобілях «Урал» та «КРАЗ» (трофейна машина НГУ, захоплена 5 вересня 2014 року після розстрілу колони 1-ї бригади Нацгвардії під Тельманово), посилена батареєю протитанкових гармат МТ-12 «Рапіра», розвідка та пара взводів танків Т-72. Діючи за російським статутом, включили й колону тилового забезпечення.
Близько 9:00 колона зібралась на околиці селища Спартак і вирушила трасою в напрямку Авдіївки. При цьому на лівому фланзі у них знаходилися руїни розташування Донецького зенітно-ракетного полку (так звана позиція «Зеніт»), яку обороняв зведений загін Повітряних Сил "Дика Качка", а з правого боку – позиції 25-ї окремої повітряно – десантної бригади біля вентиляційного стволу шахти «Бутовка». Однак бойовики в колоні не турбувались похідною охороною – адже командування повідомляло, що «укри» вже пішли та все покинули.
Фактично для українських вояків поява достатньо великої ворожої колони, що йшла походним порядком, як на параді, стала справжнім шоком.
Оборонці позиції "Зеніт"
Як згадував один з вояків з «Дикої качки» Ігор Ємельянов: «Ми прокинулись біля 9:00, поїли та пішли на пост. І тут раптом помітили колону техніки, що рухалась с боку селища Спартак. В неї були розпізнавальні знаки, схожі на наші. Та ніхто не був впевнений. Ми по рації передали, що бачимо невідому колону. Командування дало наказ не стріляти. За якийсь час скомандували «стріляти», потім – знову «не стріляти». Ми почали хвилюватися, не знали, що робити…»
Побачили колону й десантники: «Позаду та справа від нас на трасі за полем з'явилась колона техніки. Ми не знали, що то за колона, спочатку подумали – наші війська йдуть з боку аеропорту. Ми сподівались, вони допоможуть нам вогнем, бо в нас йшов бій.
Першими в колоні йшли 7 танків, за ними вантажівка з довгим причепом, що перевозила, як швидко з'ясувалось, боєкомплект, потім слідували 3 «Урали» с причепленими та складеними гарматами Д-30 . А за ними – ще 2 танки та БМП. Запам'ятав ці 15 хвилин важкого очікування, поки командир з'ясовував через зв'язок, хто це такі та що вони роблять у нас в тилу».
На розрізнення колони знадобилося дуже небагато часу, й коли голова колони дійшла до розвилки, надійшов наказ її знищити. Техніка, що розтягнулася вздовж дороги, була достатньо легкою здобиччю.
«Тоді по рації я почув голос полковника Олександра Туринського («Графа»): «Вогонь з всіх стволів!». Все почалось біля 10-ї години ранку і закінчилося аж ввечері. Я вибіг на бугор, який проглядався звідусіль. Словом, з моїх 23-х пострілів було лиш два промахи. Один – конкретний, інший – рикошет. Попав по одному «Уралу», по другому».
Складніше було десантникам, яким довелось вести бій одразу по двох напрямках, оскільки одночасно ворог пішов в атаку вздовж залізничної гілки.
"Зеніт" та околиці
«Наші БМД відкрили по ворожій колоні вогонь з гармат. Нам довелося вести бій на два боки, стріляли із всього, що мали, включно з гранатометами та реактивними вогнеметами. Боєприпаси швидко закінчувались, виявилось, що одній з наших машин стріляти вже не було чим».
Але раптовий вогонь з малої відстані спричинив безлад серед тих, хто знаходився у колоні: танки, що йшли в голові, повернули в бік Авдіївки, де їх зустріли бійці 95-ї бригади. В перші хвилини бою два танки було спалено, інші відступили. Основну частину колони — по суті, дезорганизовану піхоту – під Спартаком лишились прикривати два танки Т-64 та одна БМП-2.
Існує опис цього бою від одного з бойовиків, який прекрасно накладається на загальну картину подій: «Підбивають наш БТР, снайпери підпалюють один з «Уралів». Через півгодини через посадку в БМП прилітає ПТУР. «Бмпеха» починає горіти, і в ній починає детонувати боєкомплект. Вибух – і вона втрачає башту. Суб'єктивно цей бєдлам триває півтори-дві години. В.о. нашої інженерної служби дає команду окопуватись».
Додає хаосу і робота артилерії – як нашої, так и супротивника. «По частині ППО відпрацювали гради. Безлад наростає. Ті, хто зліз з машин, стріляють по частині зі стрілковки. Машини покидали на трасі».
Відео, зняте волонтерами на місці розгрому колони
В якусь мить ворогу танковою атакою вдалося збити десантників з позицій вздовж залізниці. «Танки обстрілювали нас практично в упор, бійців буквально засипало землею від вибухів, хлопці втрачали зброю: дістати її з-під завалів було неможливо. Багато хто вже витратив боєкомплект, багато хто був поранений. В цей момент ротний дав команду відступати».
«Вже в шпиталі я дізнався, що наші все же спалили танк, що нас розстрілював. На жаль, не знаю – хто саме це зробив. Ми билися з сєпарами на рівніх, поки їх танки не підійшли, та й тоді ще могли триматися і давати відсіч, просто не було вже чим воювати». Рота 25-ї бригади відступила, втративши чотирьох бійців.
Вочевидь, скориставшись тим, що вогонь з одного боку дещо вщух, бойовики почали відходити. Знову таки зі слів бойовика, але це ідеально вкладається в загальну картину бою: «Ставимо димзавісу і починаємо вантажитися на техніку. Наша імпровізована колона починає розгін. Озирнувшись, бачу, як 64-ка, що йде слідом, розвернувши командирську башенку скупими чергами плюється з НСВТ по частині. Чую гучний хлопок від башти нашого танка. Танкісти активували систему «Туман».
При цьому відхід рештки колони здійснювали не тією ж дорогою, якою прийшли, а огинаючи позиції «Зеніта» по трасі.
Так, в цілому, за винятком дрібних та мало значущих деталей, виглядав той сумбурний бій, результати якого, зі зрозумілих причин, не відомі остаточно. За різними джерелами, втрати бойовиків становили від 40 до 57 загиблих, зниклих без вісті та 12 полонених.
Фото знищеної БМП-2
Що ж стосується втрат техніки, то лише знищено було 2 БМП-2, МТЛБ, 3 БТР-80, танк Т-64, 6 «Уралів» та «КРАЗ», дві гармати МТ-12. Як мінімум, дві гармати були захоплені з боєкомплектом, використовувались якийсь час захисниками «Зеніту», а потім були передані артилеристам. Були захоплені й вантажівки. В Інтернеті є численні фото та відео з місця бою, на яких добре видно як загиблих, так і знищену техніку.
Втрати загону «Дика качка» складали дві людини загиблими, були загиблі і у десантників, але їх варто віднести до зустрічного ближнього бою.
Таким чином, розгром колони 22 січня 2015 року був лише одним епізодом операції нашого угруповання, яке підтримувало дії гарнізону оборонців Донецького аеропорту. І, як бачимо, за результатами – достатньо ефективним.
