"Платформа примирення": чи на часі такий формат та які альтернативи?
Звернулись до лідерів думок українського суспільства з проханням оцінити ініціативу радника секретаря РНБО щодо діалогу з мешканцями ОРДЛО
Фото Рубрика
12 березня радник секретаря Ради національної безпеки та оборони України Сергій Сивохо презентував Національну платформу примирення і єдності. Ця подія завершилась штовханиною, затриманням ветеранів АТО та величезним суспільним резонансом.
"Рубрика" звернулась до правозахисників, активістів та лідерів суспільної думки, які всі роки військової агресії РФ особисто працюють з мешканцями тимчасово окупованих територій, та знають ситуацію не на словах, щоби дізнатись, що не так з "Платформою примирення" та які є альтернативи діалогу з мешканцями ОРДЛО. Далі – пряма мова.
Причиною конфлікту є не внутрішня компонента, а зовнішня агресія. І внутрішня компонента є похідною від російської агресії
Олег Саакян, політолог, співзасновник Національної платформи "Діалог про мир та безпечну реінтеграцію":
Це класичний випадок, коли благими намірами встелена дорога у пекло. Якщо хтось починає працювати у сфері миророзбудови, він має чітко розуміти свою відповідальність за цей процес і 5 разів думати над кожним своїм кроком.
Я бачу наступні 5 проблеми з цією платформою.
1. Кобил поставили перед воза.
Говорячи про внутрішні компоненти конфлікту – було повне відмежування від зовнішніх. Хоча, насправді, внутрішня компонента у будь-якому конфлікті завжди існує. Але. Причиною конфлікту є не внутрішня компонента, а зовнішня агресія. І внутрішня компонента є похідною від російської агресії. Як наслідок російської агресії, у цьому році до шкіл пішли діти, які вже народилися під час війни. Вже ціле покоління сформувалося, не пам'ятаючи життя в Україні. І це, звісно, створить певні наслідки, які потребуватимуть процесу примирення. Але пізніше.
2. Наразі потрібно говорити про "діалог про діалог"
Це потрібно для того, щоб визначити, яким цей діалог зможе бути тоді, коли війна завершиться. І тоді ми будемо розгрібати наслідки конфлікту. Зрозуміло, що сьогодні вже до певних дій потрібно вдаватися, щоб цих наслідків було меньше. Але для вирішення самих проблем потрібно зупинити війну.
3. Логічна пастка, розставлена Росією, яка маскує свою агресію від внутрішній конфлікт
Росія весь час наполягає, що саме вирішення внутрішнього конфлікту є проблемою, яка сьогодні зумовлює війну. І пан Сивохо зі своєю платформою цей наратив фактично продовжує і посилює. Таким чином, процес, який мав би робити українське суспільство більш згуртованим перед зовнішніми загрозами, стає предметом розбрату. І платформа перетворується не у платформу примирення, а у платформу розколу.
4. Сивохо монополізує дискурс примирення
Своєю позицією Сивохо призводить до монополізації думок як жителів Сходу, так і всіх українців, які виступають за мир. Свою позицію він протиставляє якійсь ефемерній "войовничій меншині", до якої причисляє і ветеранів-захисників України, переселенців, які займають активну громадянську позицію спротиву російському агресору та виїхали з ОРДЛО. Таким чином, процес, який мав би бути інклюзивним, вже з самого початку робиться ексклюзивним для цих людей, визначаючи, що вони є деструктивними. І вони ніби не хочуть миру, а є частина, яка хоче.
5. Сама постать Сивохи
Коли ми говоримо про будь-які ініціативи діалогу по вкрай чутливим питанням, то дуже важливо, хто ними займається, наскільки ця людина має мандат довіри до себе. На превеликий жаль, пан Сивохо не був помічений ні у 2014 році, ні після цього з активною громадянською позицією. З іншого боку, він потрапляв у низку скандалів зі своїми заявами, які є скоріш загрозливими, ніж стимулюючими для того, щоб говорити про такі важливі теми. Таким чином, ми бачимо, що і сприйняття самої платформи у більшості людей зводиться до симпатії чи не симпатії до самого Сивохи. І, якби та платформа не мала тих вад, про які ми казали раніше, то вона усе одно була б дискредитована постатью.
Не важливо, через злі чи добрі наміри ми можемо втратити частину території чи державність в цілому
Костянтин Рєуцький, правозахисник, журналіст, директор "Восток SOS":
Усі ініціативи, які в той чи інший спосіб надають риси державності, самостійності утворенням на тимчасово окупованих територіях – фактично легітимізують російську збройну агресію, подаючи її не як інтервенцію, а як внутрішній конфлікт. Усе це працює проти української державності в цілому. І я давно вже кажу по небезпеку цих ініціатив.
З того, що я бачу, Офісу Президента необхідне мирне врегулювання за будь-яку ціну. Не можу сказати, чи весь Офіс Президента – це Троянський Кінь, чи, можливо, вони щиро прагнуть розв'язати цей конфлікт, добитися премирення. Але і в тому, і в іншому випадку це працює проти України. Бо не важливо, через злі чи добрі наміри ми можемо втратити частину території чи державність в цілому. На мою думку, цього допустити не можна. Ми маємо об'єднатися, щоб не допустити таких сценаріїв.
Я б взагалі не використовував фразу "діалог з окупованими територіями". Бо тут ми вже трохи надаємо легітимності тим утворенням. Потрібно вести діалог з мешканцями тимчасово окупованих територій, які розуміють, що вони через російську окупацію потрапили у халепу. І, звісно, потрібно допомагати цим людям усім, чим можемо. Я кажу про тих людей, які ідентифікують себе з Україною, розуміють причина та наслідки того, що відбулось. Тих же, хто стоїть на колобарантських позиціях, немає сенсу у чомусь активно переконувати.
Говорячи про формат діалогу, варто звернути увагу на приклад Західної Німеччини до об'єднання зі Східною Німеччиною. Це розвиток вільної частини України, особливо, вільної частини сходу України. Це інфраструктурний та економічний розвиток. Щоб своїм прикладом ми могли показати переваги нашого способу життя, переваги відкритості, прозорості, контрольованості нашої влади. Для того, щоб вони бачили це, ми маємо спростити процедури перетину ліній розмежування і на рівні законодавства, і на рівні практики. А також розвивати канали комунікації: медіа, телебачення, радіо, які транслюватимуть проукраїнські меседжі на тимчасово окуповану територію.
Те, що і як саме транслює пан Сивохо, несе контраверсійні погляди
Марія Золкіна, політичний аналітик:
Сама ідея створення платформи – правильна, але не нова. В Україні вже існували аналогічні платформи зі схожими назвами, які займалися розробкою пропозицій для для української влади. Це був експертний формат.
На жаль, те, що і як саме транслює пан Сивохо, виглядає алогічно і несе контраверсійні погляди. Це (його заяви – ред.) про те, що в Україні триває внутрішній конфлікт, і про неможливість країни слідувати Євроатлантичним шляхом, загравання з темою невинуватості Росії… У своїх заявах він надсилає неоднозначні меседжі, які більше роз'єднують, ніж «єднають» суспільство. Крім того, пан Сивохо, як би зараз від нього не намагалося дистанціюватися РНБО, є представником діючої влади. І хоча він є позаштатним радником, але Сивохо є одним з основних спікерів влади по темі Донбасу, і будь-яка заява не може вважатися приватною.
Ще важливо розуміти, що цей майданчик мав би бути створений для діалогу. Створення такої платформи передбачає, що автори не повинні виходити з чіткою політичною позицію. Це має бути майданчиком медіації.
У даному ж випадку ця платформа несе чіткі меседжі, які розповідають, що проблема не у зовнішній агресії, не в обстрілах бойовиками, не в небезпеці українській державності, а в «недовірі» та «відсутності розмови всередині». І це абсолютно не відповідає позиції захисту територіальної цілісності України. При цьому опускаються питання, пов'язані з агресію Росії і пропагується теза «всепрощення». Така політика не спотворює ідею національного діалогу.
Варто розуміти, що діалог не є ключем до завершення війни, це допоміжний, тактичний інструмент, на базі якого має формуватися державна політика відносно комунікації з населенням окупованої території. Це має допомогти державі створити механізми спрощення доступу мешканцям ОРДЛО до будь-яких державних сервісів. Це має бути методом непрямого діалогу. Для того, щоб діалог став прямим, має бути рішення, в який спосіб можливо повернути територію під повну юрисдикцію України.
Прямий же діалог, який пропонує Сивохо, за типом лікарі – з лікарями, вчителі з вчителями, бізнесмени – з бізнесменами… Це не працює. Чому? Тому що такі спільноти у так званих «ЛДНР» мають 1) не боятися висловлювати реальну позицію; 2) бути незалежними від сепаратистських органів влади.
А цього на тимчасово окупованій території просто немає. Там відсутні громадські організації, які можуть вільно висловлювати свою думку. Профспілковий рух так званих «ЛДНР» очолюють «депутати» псевдо-республік, які транслюють думку окупантів. За даними Freedom House з 2016 року на території ОРДЛО немає жодної вільної громадської організації, навіть гуманітарної.
І в таких умовах прямий діалог неможливий.
Потрібно вести роботу з тими, хто нас там підтримує і давати їм меседжі підтримки
Сергій Гармаш, головний редактор «ОстроВ», журналіст:
Вчорашній інцидент на презентації – це, фактично, ілюстрація того, до чого може привести робота такої платформи в сьогоднішній Україні і на її окупованій частині. Коли влада не пояснює нам свої дії, або ж говорить одне, а робить інше. Коли нам кажуть, що переговори з окупантами не вестимуться, але вони ведуться. Коли нам кажуть, що Росія агресор, а, фактично, ретранслюють заяви Москви, що на Донбасі – внутрішній конфлікт. Зрозуміло, що у суспільства виникають питання. І той же Сивохо не зміг вчора відповісти на питання, з ким він буде вести діалог, з ким воює Україна на Донбасі, хто агресор? На що отримав цілком закономірну реакцію.
При чому ця реакція показує, що може бути, якщо ця платформа почне працювати.
Давайте уявимо, що проводиться прямий ефір з окупованої території. Зрозуміло, що туди прийдуть люди, уповноважені окупаційною владою, вимовляти ті меседжі, які вигідні окупантам. І яку це може мати реакцію всередині українського суспільства? Багато почнуть говорити: "Так там усі не адекватні, навіщо ми воюємо за такий Донбас, давайте кинемо його". Чи буде це сприяти примирення і єдності? Однозначно ні.
Така платформа повинна працювати, коли територія буде звільнена від окупантів. Коли люди отримають можливість думати не штампами російської пропаганди, а аналізувати інформацію, отримають можливість вільно говорити. На мій погляд, як мінімум, ця ініціатива не на часі. А по факту, вона є реалізацією наративу Москви про те, що в Україні йде громадянська війна.
Форма діалогу з населенням тимчасово окупованих територій, яку можна реалізовувати на даному етапі, – це створення ЗМІ з чіткою проукраїнською позицією, які будуть потрапляти туди. Зараз усі меседжі, які Україна туди відправляє, є негативними. А потрібно вести роботу з тими, хто нас там підтримує і давати їм меседжі підтримки.
Якщо ми говоримо про платформу із залученням держави, то остання для більшої ефективності мала би пропонувати конкретні дії
Олександра Дворецька, правозахисниця, співзасновниця та членкиня правління Благодійного фонду "Восток-SOS":
Мені здається, що було здійснено кілька помилок у самій цій платформі.
По-перше, її ініціювала не громадська організація, не якась ініціатива, а її обличчям став радник секретаря РНБО Сергій Сивохо. І при цьому на презентації вона позиціонувався як консолідація зусиль влади і громадських організацій. Хоча зараз Данилов каже, що це є приватна позиція Сергія Сивохи.
Головною проблемою, на мій погляд, було висловлювання однозначної позиції, яка нівелює думку значної кількості людей, які зараз борються за суверенитет України, продовжують сидіти в окопах. Тих, хто постраждав від цієї війни, тих, хто продовжує жити в окупації. Це не тільки Донбас, це й Крим. Це люди, які пережили полон, родичі та близькі тих, хто зник безвісти. І через публічну позицію Сивохи виглядало так, що всі люди, які переживають цей біль та образу, є противниками миру. Хоча це не так.
У цій платформі головним мінусом є не наявнисть бажання говорити про примирення когось із кимось, а саме те, що цю позицію намагалися показати як консолідовану позицію громадськості та влади.
Найгірше, що сталося після презентації, це те, що зараз усе обговорення зводиться до того, чи можна було штовхати Сергія Сивоху, чи ні. Хоча, насправді, це питання до правоохоронних органів та їхньої спроможності забезпечувати безпеку. А до роботи цієї Національної платформи це не має жодного стосунку.
Якщо ми говоримо про платформу із залученням держави, то остання для більшої ефективності мала би пропонувати конкретні дії. Спрощення порядку отримання документів мешканцями ОРДЛО, особливо, що стосується дітей, які досягли 14-річного віку. Це спрощений вступ до вузів, це покращення умов перетину КПВВ, щоб горизонтальні зв'язки між людьми продовжували зберігатися. Це відновлення пенсійних виплат, документування порушень прав люди на території ОРДЛО. Важливо, щоб кожна людина, яка відчуває, що її права порушені, мала можливість дати такі свідчення.
Необхідно сформулювати політику історичної пам'яті. Наприклад, нещодавно ми зустрічалися з керівником Інституту національної пам'яті Антоном Дробовичем. У нас з'явилася спільна ідея щодо розширення роботи Українського Інституту національної пам'яті до документування та збереження пам'яті вже про сучасну війну. І мені здається, що це – те, до чого держава мала б долучатися.
Поки працює катувальна "Ізоляція", примирення з тією стороною є абсурдом
Денис Казанський, український журналіст, блогер, головний редактор "Восточный вариант":
Потрібно чіткіше формулювати свої завдання. Коли Сивохо каже, що необхідно працювати заради примирення, то треба пояснювати, з ким це примирення. Якщо представники влади говорять про певне непорозуміння всередині українського суспільства і його треба позбуватися – це одна справа. Але тоді треба так і формулювати свою думку, наголошуючи на наявності російської агресії.
Якщо це примирення з агресором, то це вже інша розмова. Якщо ми говоримо про таке "примирення", то, для початку, агресор має піти з нашої території. Я не кажу, що взагалі ніколи не можливе примирення з країною-агресором, бо колись і Німеччина була країною-агресором. Але перед тим, як "миритися", Німеччині довелося пройти певні процедури. Як написав Станіслав Асеєв, абсурдно примирятися, коли Освенцим працює. Поки працює катувальна "Ізоляція", примирення з тією стороною є абсурдом.
Зауважу, що проукраїнські громадяни, які знаходяться в ОРДЛО, прекрасно розуміють, що відбувається, і їм не потрібно це пояснювати. Є громадяни як там, так на вільній території України, які співчувають Росії, які є українофобами. І з цими людьми потрібно вести діалог. Але точно не так, як це наразі робить Сивохо та його платформа. Те, що вони роблять та кажуть – це симулятор.
Коли ми говоримо про примирення і повністю виносимо за дужки фактор російської агресії та російської військової присутності на території України, то ми ніколи не зможемо вирішити проблему. Це буде лише фактором подразнення. Особливо для тих, хто втратив своїх близьких на цій війні. Риторика Сивохо не те що не призводить до примирення, вона навпаки робить абсолютно зворотній ефект.
