Післямова Invictus Games: що вони значать для військових та України

Започатковані британським принцом Гаррі «Ігри Нескорених», які цьогоріч вчергове минули, тепер в австралійському Сіднеї, залишили в нашій глобальній емоційній сфері тривалий і стійкий післясмак перемоги. Навіть у тих, хто мінімально цікавився стрічкою новин. Про спортивні звитяги українських учасників цих змагань писали багато – натхненно, докладно, співчутливо-зворушливо та надзвичайно прихильно. Очевидно, що час поговорити не тільки про параолімпізм, як про явище гуманізації планетарного масштабу, а й про інший аспект «Invictus Games». Як про феномен ціннісний та цивілізаційний, буквально маркерний, адже у цьому форумі не взяла участі жодна команда із держави, яка схвалює теперішню експансію «русского мира». Це додатковий сигнал Україні, що ми не чужі країнам НАТО та їхнім партнерам, котрі готові підставити плече підтримки, на відміну від Кремля, щедрого щодо Києва лишень на підніжки.

СИЛА ДУХУ «НЕСКОРЕНИХ» ДОВОДИТЬ НАШУ ЗДАТНІСТЬ ПРОТИСТОЯТИ ЗОВНІШНІЙ АГРЕСІЇ

Про цей аспект у форматі відповідного аналізу участі України у проекті «Invictus Games» ми поспілкувалися із заступником міністра оборони України з питань європейської інтеграції Анатолієм Петренком, який разом із главою оборонного відомства Степаном Полтораком підтримував наших «Нескорених» в Австралії.

– Отже, «Ігри Нескорених» є не тільки «річчю в собі», якщо говорити про її спортивну складову, а дечим значно більшим? – запитую в заступника міністра оборони.

– На мою думку, як учасника вже других «Ігор Нескорених», в яких брала участь наша національна збірна, українцям вдається успішно виступати на цьому особливому міжнародному турнірі, де змагаються люди, які зазнали ушкоджень внаслідок військової служби, – відповідає Анатолій Григорович. – І ці результати говорять про силу духу, волі й тіла військовослужбовців, які справді є незламними. Вони показують всьому світу, що Українська армія нескорена і завдяки таким людям здатна протистояти російській агресії. Демонстрація української стійкості в сучасних складних безпекових геополітичних умовах є надважливою. Ці герої змогли в трагічний період нашої історії вистояти і зараз доводять, що навіть зазнавши поранень, можуть бути успішними. І такі ігри посилюють увагу й повагу держави та співгромадян до цієї частини суспільства. Раніше у нас цього дуже бракувало.

– Напевно, ми іще вчимося адекватно сприймати людей з обмеженими можливостями або ж особливими потребами, як їх зараз називають. Наш соціум повинен переосмислити цю частину культури й повчитися кращим практикам в інших суспільств…

– Так. Але позитив у тім, що в нашій країні відбуваються серйозні зрушення з точки зору ставлення до цих людей і поваги до їхніх жертв в ім'я держави та свого народу. І ця повага не просто на словах, вона існує в конкретних практичних речах. Зокрема, якщо говорити про учасників «Invictus Games», з держбюджету надавали кошти, певний ресурс вишукали донори, активна громадянська позиція волонтерів та потужна інформаційна підтримка утримувала наших спортсменів у фокусі публічної уваги. Усе це в комплексі створювало належні умови для їхніх тренувань. Це серйозний, як кажуть англійською «shift» – зрушення, що відчутно покращує загальний клімат ставлення до людей, які присвятили себе служінню державі. Особливо важливо, що зростає усвідомлення того, що насправді ці Ігри не є суто спортивним змаганням. Це масштабний міжнародний соціальний проект, який, за великим рахунком, має виховувати нове покоління нескорених. Це майданчик для тих, хто не тільки говорить про незламну силу духу й волі, а й для тих, хто дуже чітко розрізняє правду та кривду, бачить її, дуже серйозно не сприймає такі речі, як корупцію, лицемірство, недоброзичливість. Бо, пройшовши через такі випробування, тепер вони здебільшого віддзеркалюють кращі моральні символи українського люду.

Чому я говорю саме про масштабний соціальний проект…? Найважливіше те, що члени нашої збірної й офіційної делегації могли абсолютно безперешкодно спілкуватися з іншими делегаціями, обмінюватися емоціями та думками, вивчати ті чи інші техніки і методики відновлення, протезування, соцзахисту. Це взаємозбагачення. Українцями там особливо цікавились. Адже із 18 країн-учасниць Україна єдина має зовнішню агресію щодо власної держави. Із інших країн прибули колишні воїни, поранені переважно в зарубіжних місіях.

Також у цьому контексті актуалізується важливий аспект уваги до потреб і членів сімей звитяжців, а надто тих, які полягли на полі бою. Саме вони надзвичайно тонко відчувають будь-які зміни у наших суспільних традиціях, державній соціальній політиці та культурі пам'яті. Ну от дивіться, щодня міністр оборони виходить до меморіалу Зали пам'яті й бере участь у ранковому церемоніалі вшанування Українських героїв, загиблих цього дня в різні роки внаслідок російської збройної агресії. Також дружина і родина міністра виходять туди, його заступники, керівники структурних підрозділів відомства і Генерального штабу ЗСУ. І коли ми бачимо, як прибувають рідні полеглих, як вони відчувають повагу до кожного, мені здається, що в них також змінюється світогляд. Вони розуміють: у день, коли героя не стало, йому віддають особливі почесті – як відповідь на важливість кожної жертви із тих тисяч втрат, які понесла країна, відбиваючи путінську агресію. Їхні близькі мають відчути, наскільки щиро приділяється цій пам'яті наша увага і турбота.

МЕНТАЛЬНИЙ ВПЛИВ ПРИКЛАДУ ГЕРОЇВ

– Тобто нова культура мілітарної пам'яті й такі форуми, як «Ігри Нескорених» напрочуд переплетені. Це фактично одна тема?

– Ми насправді говоримо про формування нового морально-культурного орієнтира, який повинен стати стандартом у ставленні до людей з обмеженими можливостями. Тим паче до тих, хто пройшов такі випробування, як наші звитяжці. На жаль, сьогодні багато з них не знайшли себе в цьому житті і їх не назвеш повністю інтегрованими в сучасному соціумі. Багато хто іще не побачив ту нішу успішності, яку здатен освоїти й реалізуватися в ній як професіонал, здобувши мотивацію до повноцінного буття. Це є наслідком фізичного чи психологічного ушкодження. Але коли вони спілкуються з іншими, коли збагачуються таким досвідом, як змагання «Нескорених», то набувають упевненості, що здатні бути тим, ким пишатимуться їхні бойові побратими, ставши джерелом натхнення й наслідування. Приклад такої успішності однозначно формуватиме суспільний попит на появу якомога більшої кількості людей з високими моральними якостями на посадах державного рівня. Приміром, Вадим Свириденко, учасник «Ігор Нескорених» у Торонто, нині є Уповноваженим Президента з питань реабілітації поранених учасників АТО. Він має кілька цікавих проектів, зокрема програму реабілітації за рахунок підтримки іноземних партнерів, займає активну громадянську позицію. І зараз він гуртує навколо себе тих, хто розуміє, що потрібно жити саме так.

Іще тут є цікавий нюанс. Багато хто з цих людей хочуть повернутися на військову службу. І держава створює для них сприятливі умови. Напевно всі бачили яскравий епізод із Сіднею, коли Юрію Дмитренку – ветерану АТО, учаснику боїв у Донецькій та Луганській областях у 2014–2016 роках, Міністр оборони на зустрічі з національною збірною «Нескорених» пригодував приємний сюрприз. Степан Тимофійович повідомив, що своїм рішенням присвоїв йому військове звання «лейтенант». Це своєрідна відповідь-заохочення на його бажання повернутися на військову службу. І це реальна перспектива для Юри, адже вже діють відповідні закон та постанова, де визначені посади, які можуть обіймати у Збройних Силах люди з фізичними вадами. Передусім це стосується учасників бойових дій, які зазнали поранень і хочуть повернутися до служби. І це питання справді гостре для нас. Варто усвідомлювати, що зараз є приблизно 300 тисяч ветеранів – учасників АТО або ООС, і кожен потребує тієї чи іншої психологічної чи фізкультурно-спортивної реабілітації. Тому цілком логічною є поява президентського указу із дорученням створити відповідну систему відновлення із обов'язковим спортивним компонентом. Зрештою, це вкорінює здоровий спосіб життя…

– Анатолію Григоровичу, от відкрийте секрет: гантелі у вашому кабінеті, вони не для антуражу там знаходяться?

– Ні, це інструмент здоров'я. І такі люди, як учасники «Ігор Нескорених», також мене мотивують, бо дають зрозуміти, що в житті є значно більші виклики, аніж стоси документів на столі чи якісь технічні проблеми. Є речі, які люди долають з набагато більшою мужністю й тому треба радіти життю і бути успішним у тій сфері діяльності, яка тобі дається. На мій погляд, ми іще вчимося як правильно використовувати такі особистісні приклади, аби вони формували якомога результативніший ментальний вплив.

І тут в державі вже з'являються варті уваги ініціативи. Так, наступного року втілюватиметься цікава ідея. У кожній області під керівництвом обладміністрацій пройдуть регіональні «Ігри Нескорених». Вони об'єднають активи регіонів та громад – і тих, хто свого часу служив в Афганістані, інших гарячих точках, миротворчих місіях, із тими, хто захищає Україну зараз. Таким чином піднімається додаткова увага до таких людей. Це дасть поштовх до розвитку серйознішого змагання національного рівня.

УКРАЇНА І АВСТРАЛІЯ ПОСИЛЮЮТЬ ОБОРОННУ СПІВПРАЦЮ

– Чи це не є дорогою до проведення «Invictus Games» в Україні?

– Передусім, країну проведення обирає засновник ігор – оргкомітет на чолі із британським принцем Гаррі. Також треба реально оцінити нашу спроможність провести такий захід, хоча Україна в цьому сенсі має чудовий бекграунд. Ідеться ж не лише про стадіони, дороги чи готелі. А наскільки готове українське суспільство охопити справжньою і щирою увагою та турботою всіх тих, хто приїде до нас? Нинішня ситуація з цим питанням показує, що у нас є серйозне домашнє завдання здебільше ментального рівня, аніж технічного чи економічного. Та й спортивна інфраструктура має бути готовою й адаптованою до масового перебування людей із обмеженими фізичними можливостями, які ще й змагатимуться. Але я впевнений: завдяки зростанню цього руху, Україна швидко і обов'язково дійде до моменту, коли зможе гідно запропонувати свою кандидатуру як господарки змагань «Нескорених».

Принц Гаррі, виступаючи в Сіднеї, говорив про три критерії, які цього разу стали вирішальними на шляху до Австралії. Це мала бути країна, яка яскраво вирізняється серед інших, і Австралія справді така. Також ці змагання повинні стати позитивним моральним потрясінням для всіх учасників і членів їхніх родин. І ця держава повинні мати історію, що вказує на необхідність проведення «Ігор Нескорених» у цій країні заради відновлення людей з ушкодженнями. І от саме для нас ці критерії є більш, ніж правдою, бо ми серед тієї когорти є одними з тих, хто найбільше від цього страждає.

– Відомо, що Австралія у цей час також стала місцем важливих контактів…

– Так, це прагматика в роботі міністра. Він узяв участь в усіх основних заходах по роботі зі збірною. Але йому вдалося провести і дуже важливий день у Канберрі. За його підсумками маємо рішення про надання 250 тисяч австралійських доларів (за курсом НБУ понад 5 млн гривень – Авт.) на підтримку медичної реабілітації поранених українських військових. Також є принципова готовність Австралії укласти з Україною нормативну угоду про співробітництво у сфері оборони, якої іще поки немає. І є чітке розуміння по яким конкретним напрямам рухати цю співпрацю, бо ми тверезо оцінюємо наші потреби, їхні можливості й ту цінність, яку Україна здатна принести у відносини з Австралією в оборонній царині.

Також були і контакти з українською діаспорою. Австралійські українці надзвичайно радо зустріли нас і зробили дуже багато для того, щоб кожен спортсмен почувався тут як удома. Вони показують приклад згуртованості та взаємодопомоги. Щира їм дяка за те що вони бережуть свою ідентичність так далеко від материнської землі!

Геннадій Карпюк