Пірати Азовського моря
Російський флот "кошмарить" українські та іноземні кораблі. І тому вже скоро Азовське море може перетворитися на закриту зону для торгових кораблів.
За останні три місяці Азовське море із спокійної та тихої акваторії перетворилося у чи не головну "гарячу точку" для торгового судноплавства. Зараз регіон нагадує тюрму з відомої гри "Монополія". Тут кораблі також ризикують застрягнути на кілька діб і зазнати збитків на сотні тисяч доларів. Причина у тому, що російський флот на Азові розгорнув повноцінну торгову війну. Окупанти зупиняють усі торгові кораблі, які йдуть до українських портів – Маріуполя та Бердянська. І ситуація грозить перерости у повну блокаду.
Тиск мостом
Становище у Азовському морі загострилося ще в середині травня. 18 числа Росія закрила частину акваторії – начебто для проведення навчальних стрільб.
Одразу після цього окупанти почали масово зупиняти кораблі, що йдуть до українських портів. У відкритому морі торгові судна затримують російські прикордонники – начебто для перевірки корабля та екіпажу. Зазвичай цей процес короткий, однак росіяни навмисне затягують огляд кораблів та документів моряків на 2-5 годин. Іноді один і той же борт зупиняли кілька разів: наприклад, хорватський "SOUTHERN BREEZE" пережив 4 перевірки.
Ні причин обшуків, ні конкретних претензій жодному судну не оголошують. Втім, ці рейди створюють дискомфорт морякам і точно не додають привабливості нашим портам.
Однак вже в червні Росія встановила нову, набагато серйознішу пастку в стилі "Процесу" Франца Кафки. Усі кораблі, які перетинають Керченську протоку, повинні отримати дозвіл на прохід під Кримським мостом (самим туди не можна). Це не було проблемою, бо всі документи готувались за 1-2 години. Натомість зараз дозвіл для "наших" кораблів оформлюють в середньому 24 години. Час тягнуть свідомо, адже російські борти і надалі проходять за дві години.
Обидві схеми затримань агресор застосовує щодня: лише за липень окупанти 186 разів зупиняли те чи інше судно (моніторинг затримань веде "Майдан закордонних справ").
А оскільки протоку доводиться перетинати двічі, в сумі кораблі втрачають у Азовському морі до кількох діб. Так, нідерландський "AMBER" застряг тут на 49 годин, турки з "ALTAY" – 50 годин годину. "NAZLICAN" і українська "Sabrina" провели у очікуванні 91 годину – за цей час можна долетіти на Місяць. Абсолютним "рекордсменом" є турецький "KALELI ANA" – п'ять з половиною діб (!) стояння на якорі.
До речі, через Кримський міст до портів не можуть пройти великі кораблі класу Panamax – це найбільші морські транспортники. Так Маріуполь втратив ще 144 судна-клієнти і 250 мільйонів гривень.
Російський тиск без повноцінного захоплення кораблів здається незагрозливим, однак ефект від нього не поступається класичній морській блокаді. Так, за інформацією телеканалу ZIK, Бердянський порт вже втратив 50% товарообігу, серйозні збитки загрожують і Маріуполю.
У нашій акваторії зарубіжні судновласники втрачають не тільки час та спокій, а й реальні гроші. Доба простою торгового судна обходиться компаніям у 10-50 тисяч доларів США. Крім того, збиваються графіки доставки, і кораблі запізнюються до наступних портів. Капітани та команди також нервують, опинившись під прицілом прикордонників. А "Росія" – це ж страшно саме по собі, ніколи не знаєш: чи корабель арештують, чи взагалі Керченський міст закриють і наглухо заблокують усіх у Азові.
До того ж, пережити відмову від наших портів торговцям буде неважко. Тут вони беруть на борт не комп'ютери і не нафту, а звичайну сировину: метал та зерно. Ідентичні товари можна купувати у європейських портах без жодних проблем.
А відтак, РФ цілком здатна повністю відрізати приазовське узбережжя від світових торгових маршрутів.
Основний мотив: війна на економічному фронті
Блокування українських портів – насправді не перший випадок економічної війни з боку Кремля. Власне, першими "пострілами" українсько-російського конфлікту були масові заборони наших товарів ще у 2013 році. А вже після реальних пострілів РФ зупинила транзит українських товарів власною територією. Відповідно, тепер Росія продовжує завдавати удари по українській економіці (а значить – і по стійкості країни).
Результат можна прогнозувати вже зараз. Навіть часткова і неповна зупинка морської торгівлі через Маріуполь і Бердянськ спричинить зменшення метало-зернового експорту зі сходу України. Товар буде майже неможливо вивезти морем, а залізниця просто "не потягне" перекидання маси вантажів до Одеси. Ця втрата коштуватиме українській економіці один мільярд доларів або 1% ВВП, як підрахували у Мінекономрозвитку.
Крім дірки у бюджеті, ми отримаємо ще й дефіцит згаданих доларів, бо Україна витрачає їх більше, ніж заробляє. А отже, щоб платити за кредитами МВФ чи купувати газ, нам доведеться докуповувати валюту. Коштом бюджету, ясна річ. Плюс, нестача доларів автоматично означає зростання курсу, бо попит на них іде догори.
Сам регіон також відчує проблеми. Бюджет Маріуполя формують заводи, що працюють на експорт і торговий порт, від морської торгівлі залежить і Бердянськ. Коли порти зупиняться, різко схуднуть і бюджети міст (додамо, що заводи також будуть зменшувати випуск продукції, якщо її нікуди продавати).
Мотив другий: обмін Азову на Крим
Списати усі події лише на економічну війну заважає одна деталь. Взагалі-то росіянам нічого не перешкоджало блокувати торгові шляхи і раніше – але розпочали вони тільки після того, як у Криму загострилася водна криза. При цьому минулого липня російський Радбез погрожував "змусити" Україну забезпечувати півострів. А тому ситуація дуже схожа на спробу шантажу.
За чотири роки з моменту анексії півострова Крим перетворюється на зону посухи. До цього 85% води надходило з материка Північнокримським каналом, проте у 2014 Україна перекрила канал через окупацію.
Цього року ситуація ускладнюється. Через брак рідини водосховища – Білогірське та Тайпанське – продовжують стрімко висихати, і нестачу води відчувають не лише аграрії, а й домогосподарства. Однак дефіцит виник через "апетити" російських силовиків та промисловості.
"Кому насправді, в першу чергу, не вистачає дніпровської води: 1) хімічним заводам Фірташа – він головний споживач водички; 2) 20 заводам оборонно-промислового комплексу, які будують кораблі з ракетами "Калібр", що направлені на нас; 3) 60 тисячам військовослужбовців окупаційних збройних сил РФ та 100 тисячам членам їх сімей. 500 тисячам "понаїхавших" фсб-шників, прокурорів, слідчих та поліцаїв, що знущаються та саджають в тюрми наших громадян", – наголосив Андрій Клименко, експерт "Майдану закордонних справ".
Відтак, Кремлю необхідно терміново знайти воду для Криму, інакше і військові бази, і цивільні жителі залишаться з порожніми кранами. Варіант з опрісненням є утопією, адже потребує мільярдних інвестицій (аравійцям аналогічний проект обійшовся у 7 мільярдів доларів). Тож у РФ лишився єдиний шанс: змусити Україну постачати воду до Криму. А торговий шантаж там практикують ще зі згаданого 2013 року.
Цю ж версію підтверджує і нещодавня заява екс-заступника голови АП Андрія Ceнчeнкa. Політик стверджує, що йому свого часу пропонували 20 мільйонів доларів за "відкритий вентиль" для Криму, тож для Кремля водна тема вкрай важлива.
Пропозиція врятувати Приазов'я за рахунок поставок води у Крим здається привабливою, однак ризики тут більші за вигоди. Будь-які перемовини означатимуть, що Україна погодилася з російським статусом півострова і не має до Росії жодних претензій. Мовляв, ми не вимагаємо ні деокупації, ні хоча б визволення усіх політв'язнів – давайте торгувати і постачати воду Аксьонову та компанії.
Що серйозніше: у міжнародних партнерів виникне логічне питання: якщо Україна нехтує санкціями заради грошей, то чому сторонні країни мають чинити інакше. Відтак відкривається віконце або для скасування санкцій, або, принаймні, для тихого ігнорування бізнесу західних компаній у Криму (згадуємо поставки турбін від Siemens).
І саме тому жодне українське відомство на такі угоди не піде. Когось стримає патріотизм, а когось – наближення виборів, перед якими політичне самогубство дуже недоречне.
Українська відповідь: готуємось захищати Маріуполь
Україна наразі може відповідати агресорові лише протестами.
38 ворожим катерам та двом ракетним кораблям ми здатні протиставити аж 2 кораблі (артилерію має лише один), 5 катерів та 11 малих катерів. Жоден з них не має далекобійних ракет. У повітрі Україна також поступається, адже російська авіація чисельніша за нашу. Такий баланс сил виключає будь-які ультиматуми. Принаймні, доки ВМС не отримають нові партії катерів та сучасні протикорабельні ракети.
Міжнародні суди ситуацію теж не врятують. Власне, Україна поки і не може звернутися до Міжнародного суду ООН: у нас досі діє угода про спільний статус Азовського моря, яка дозволяє росіянам діяти у наших водах. Як стверджують у громадській організації "Майдан закордонних справ", цю угоду слід негайно денонсувати.
Але навіть якщо скасувати її завтра, на розгляд міжнародних позовів підуть роки (так, рішення у справі "Кіпр проти Туреччини" довелося чекати 13 років). Втім, звертатися усе одно слід – заради тиску на агресора та фінансової компенсації.
Між тим, єдиний спосіб України відповісти агресорам – запровадити санкції проти РФ. Міністр інфраструктури Володимир Омелян вже анонсував санкції проти російських портів. Однак їх успіх залежить від того, чи приєднаються до санкцій політичні "важковаговики" – США та ЄС. Відомо, що перемовини на цю тему нещодавно відбулися у Страсбурзі, але спрогнозувати їхній результат наразі неможливо. Втім, 27 липня Маріуполь відвідала посол Великої Британії Джудіт Гоф, що дає надію на підтримку Сполученого Королівства.
Тим часом наші війська під Маріуполем активно готуються обороняти місто. Окрім загальних навчань для сухопутних підрозділів, розпочали активно літати бойові літаки та вертольоти. Тож поки завдання-максимум для України – не дати ворогу несподівано підійти до Маріуполя та шукати дипломатичні рішення.
