fbpx
Сьогодні
Спецпроєкт 09:08 27 Сер 2022

Сто кілометрів пішки, щоб не народжувати в окупації: історія київського пологового, що лишився сам на сам із війною

Коли на початку повномасштабної війни частина Київщини була окупована, обласний пологовий будинок приймав у себе породіль, які пішки втікали з окупованих міст, аби тільки не приводити нове життя під ворожим триколором.

English version here

Але як жилося самому пологовому, чий штат 24-го лютого з трьох сотень людей скоротився до п'ятнадцяти? "Рубрика" побувала в перинатальному центрі разом із волонтерами з Благодійного фонду BGV Геннадія Буткевича й зібрала історії оборони нового життя, ще зовсім крихкого й від того ще ціннішого.

На ключ

Київський обласний перинатальний центр

Бетонні стіни обласного пологового на Багговутівській, 1 тягнуться високо вгору. Двері зачинені на ключ, а крізь вікна ніяк не вдається роздивитися, чи є всередині якесь життя. Але воно є. І його тут виборюють щоденно. Просто від зовнішнього світу з 24-го лютого воліють зачинятися на ключ.

Коли приїжджають волонтери Благодійного фонду BGV, за кілька хвилин на вулиці з'являються троє жінок у білих халатах. За ними — ще троє робітників. Як кажуть самі жінки, "то наші хлопчики". 

Київський обласний перинатальний центр

"Знаєте, мої дівчата мало того, що цілодобово були на ногах в операційних і пологових залах, то потім ще мішки з картоплею розвантажували і ту картоплю готували. Людей мало було, кожен робив те, до чого дотягувався. І байдуже, хірург ти, неонатолог чи головний лікар. Зараз спини вже бережемо".

Київський обласний перинатальний центр

Нині Наталія Гейнц, очільниця лікарні, виглядає бадьорою. Жінка багато посміхається і невпинно говорить про новоспечених матусь і тих, хто от-от поповнить їхні ряди. Але лише у квітні жінка вперше повернулася додому з роботи, на яку поїхала зранку 24-го лютого. Та історія про це буде згодом. 

Київський обласний перинатальний центр

Поки на вулицю виходять ще кілька лікарок. Вони детально розглядають коробки з новенькими зондами, відсмоктувачами і пояснюють, що тут до чого.

"Оці зонди і відсмоктувачі потрібні діткам кожного дня. Якщо дитинка недоношена або у важкому стані, вона не може сама ні їсти, ні зригувати. Тому йде один зонд і десь 8-10 відсмоктувачів на день. Волонтери нас виручають постійно, але просити настільки специфічні медичні товари нам особливо нема в кого", — розповідає одна із лікарок. 

Тим часом волонтерка Благодійного фонду BGV Катерина дістає коробки із двох повністю заповнених ними машин. Їй допомагає наймолодша волонтерка фонду — донька Катерини.

За кілька місяців до цього фонд привіз в Україну три 20-тонні фури, які доставили для українських немовлят 92 500 порцій харчування з Польщі. Допомогу отримали 32 організації — лікарні, дитячі будинки, центри соціальних служб, міські та селищні ради, а також партнерські благодійні фонди та громадські організації. Так у фонді й познайомилися з пані Наталією та перинатальним центром. Харчування тоді було вдосталь, а от специфічних медичних товарів бракувало. Волонтерка Катерина Покацька каже:

"Закупівля медичних товарів для благодійників це дуже складно. Коли в умовному "гуглі" я почала шукати назви товарів із запиту, виявилося, що є купа назв, які не співпадають між собою, і незрозуміло, що потрібно замовляти. Тоді, вже на етапі закупівель, виявилося, що на всі товари потрібні сертифікати. Крім цього, обсяги були оптові, зазвичай аптеки не мають такої кількості специфічних товарів або розчинів.

Також виявилося, що "оптовики" у фармацевтиці дуже консервативні і не будуть працювати не з аптечними мережами. Тож довелося шукати такі компанії, що не поліняться зібрати весь обсяг  і продати його нам. Все збиралося з декількох областей, і не хотілося, аби щось довго чекало на складі, адже кожен такий товар — про безпеку й комфорт малюка".

Київський обласний перинатальний центр

Катерина Покацька, волонтерка Благодійного фонду Геннадія Буткевича

Аби придбати все необхідне, фонд проводив кілька благодійних зборів коштів за кордоном. Зокрема, під час Великоднього ярмарку у Празі, а також під час благодійного вечора-аукціону у Лондоні фонд обмінював дитячі малюнки на грошові пожертви для підтримки України. Роздавши сотні дитячих малюнків та отримавши підтримку європейців, представникам Благодійного фонду BGV вдалося зібрати біля 165 тис. грн, які частково покрили витрати у рамках закупівлі допомоги Київському перинатальному центру.

"Я звідси більше нікуди не піду"

Київський обласний перинатальний центр

"24-го лютого ми всі прокинулися від новини, що почалась війна. Від мого будинку до пологового 10 хвилин їхати. Але в цей день я діставалась на роботу десь півтори години. У наших пацієнток була паніка, всі масово хотіли виписатися. Ми в цей день виписали багато жінок. Хоча ніхто не розумів, куди тікати. Залишились пацієнтки, у яких була найскладніша екстрагенітальна патологія.

Також ми зіштовхнулись з тим, що працівники теж почали виїжджати. У багатьох — діти, і тих дітей треба було рятувати. І от нас залишилось всього 15 осіб. Керівництво, акушери-гінекологи, анестезіологи, дитячі лікарі, санітарки. 

Були періоди, коли по 3-4 дні не було жодної санітарки і нам доводилося і лікувати, і готувати, і прати, і розвантажувати машини, і мити палати. Але найстрашніше — це паніка в пацієнток", — розповідає пані Наталя. 

мама з немовлям

Вона пригадує день, коли на початку вторгнення у фойє лікарні з'явилася втомлена і виснажена жінка. Її тіло вже було помітно обважніле, живіт великий і злегка опущений. Це був її 34-ий тиждень вагітності, восьмий місяць.

Жінка пішки пройшла більша ста кілометрів, аби більше не боятися ймовірної окупації і народити дитину там, де про неї подбають.

"Ви уявляєте, як на 34-му тижні можна пішки дійти до Києва з Яготина? Бо я не знаю як. Чоловік у цієї жінки військовий і вже був на війні, а вона вирішила, що мусить дістатися до перинатального центру попри все.

Коли вона прийшла, то сіла, видихнула і сказала: "Я звідси більше нікуди не піду". Нічого, народила здорову дитинку, а до пологів стала нам тут вже як член сім'ї. Та вже й Київщина була деокупована", — пригадує пані Наталія. 

"Під час першої ж тривоги ми ледь не втратили двох дітей"

роддом

Щоб народжувати в цій лікарні, не треба мати ускладнень. Але якщо ускладнення таки є і вони серйозні, то їхати сюди вже обов'язково. Саме тут лікарі мають відповідну кваліфікацію та обладнання, аби виходжувати малюків, які з'являються на світ передчасно. І саме тут беруться за жінок, які прагнуть народити попри безпліддя та інші проблеми зі здоров'ям. 

Поки ходимо просторими коридорами медзакладу, одна з лікарок, Анна Юріївна, розповідає — коли Київщина ще була окупована й активно обстрілювалася, перинатальний центр приймав жінок разом із чоловіками, які пішки через ліси вибиралися з-під окупації, новонароджених дітей, чиї мами мусили лишатись у підвалах, та вагітних з ускладненнями, від яких відмовлялися інші лікарні. 

немовля

"Коли дітки народжуються передчасно, вони потребують подальшого моніторингу їхнього стану. Наш етап закінчується на етапі виходжування, але ці дітки, як правило, ще потребують додаткового контролю вузьких спеціалістів після виписки з пологового.

На жаль, не всюди є відділення, які можуть надавати допомогу таким діткам. Але конкретно для нашої лікарні це одна з основних задач", — розповідає Анна Юріївна. 

Рекорд лікарні — дівчинка, яка народилася з вагою 620 грамів. Дитину зуміли врятувати. Під час активної фази бойових дій виходжування таких малюків стає ще більшим викликом.

"Наші підвали не призначені для життя, пологів, тривалого перебування. Ми одразу ж почали наш підвал трансформувати під тимчасовий пологовий зал, тимчасову операційну, ми там розгорнули дитячу реанімацію, спустили дихальну апаратуру. 

Але на той час у нас було четверо кисневозалежних діток, які перебували на штучній вентиляції легень. І за першої ж тривоги ми ледь не втратили двох дітей. Тому ми вирішили, що поки ми не придбаємо кисневі концентратори, вони будуть знаходитися разом із колективом, попри все, на сьомому поверсі в реанімації. Встановили між несучими стінами апаратуру й отак лишалися з дітьми.

Крім цього, це ж був лютий, надворі — дуже холодно, і в підвалі також. За весь цей час у сховищі ми прийняли лише кілька пологів. Жінки відмовлялися народжувати там, і це зрозуміло. А ми, обігріваючи приміщення, віддавали перевагу палатам з дітками і пологовим залам", — розповідає головна лікарка Наталія Гейнц.

Історія однієї з тих породіль, які зустріли материнство у підвалі, запала у пам'ять пані Наталі найбільше.

"У наші двері хтось наполегливо стукає"

немовля

23-тє лютого. Навколо витають фрази з розмов про тривожні валізки. Але у "велику" війну досі не віриться. Тим паче, коли ти лише лягаєш у пологовий, щоб от-от народити нове життя. Як на нього можна зазіхати? Але настає 24-те лютого. В одній із палат не знаходить собі місця одна з пацієнток. Її чоловік залишився вдома. Зв'язок із ним обірвався з першими ж ракетами.

"У неї багато років було безпліддя, ця вагітність протікала дуже складно. І от нарешті вона приїхала до нашого центру на пологи. Коли почався повномасштабний наступ, вона була тут, а її чоловік — в Ірпені. Коли вона народжувала, вона не знала нічого про нього і чи він взагалі живий.

Після пологів вона з підвалу жодного разу не піднялась. Вона постійно була там з дитиною, десять днів не мала ніякої інформації про чоловіка. Навіть народження дитини не додавало їй позитивних емоцій. Вона постійно плакала й замикалася в собі", — говорить лікарка.

Тим часом новоспечений тато вибирався з окупованого Ірпеня лісовими стежками, ховаючись від російських військових і не маючи жодної можливості дати знати, що живий.

"І от на десятий день о десятій вечора у наші двері хтось наполегливо стукає. Ми відчиняємо, перед нами стоїть чоловік — обличчя червоне, весь мокрий, спітнілий, шапка з'їхала набік, одяг брудний… І виходить ця дівчинка. Їхню зустріч я не зможу описати жодними словами. Вони хвилин 15 не могли роз'єднати обійми, а я просто стояла і плакала разом з ними", — згадує пані Наталя.

Дім родини росіяни зруйнували. Ще кілька тижнів пара разом з дитиною жила в пологовому, аж поки лікарі не знайшли волонтерів, які допомогли сім'ї з житлом. Зараз трійця живе на Львівщині.

"На другий день нам відмовили постачальники їжі"

Київський обласний перинатальний центр

Коли з 300 людей, які працювали в лікарні, на роботі залишилися лише 15, робота стала цілодобовою. Лікарі допомагали санітаркам, всі готували, прибирали, лікували… 

"Зруйнувалась інфраструктура, транспортні поставки, розв'язки… На другий день після початку бойових дій через неможливість забезпечити необхідні обсяги нам відмовили постачальники їжі. А нашим пацієнтам треба сніданок, обід, вечеря. Тому ми зверталися до волонтерів. Ми дякуємо всім, словами цю подяку важко виразити. Кожного волонтера, який приїжджав до нас у перші дні, ми зустрічали зі слізьми на очах. Це не голосні слова, так і було. 

Нам навезли картоплі, моркви, цибулі, молока, круп, консерв. Із заходу України приїжджали люди на своїх бусиках, зранку вони пекли пиріжки, смажили котлети, а за кілька годин воно вже було у нас і ще тепле!"

Тим часом відсоток передчасних пологів виріс із неповних 18 до впевнених 23. Чимало працівників лікарні перебували під окупацією і приймали пологи та надавали іншу допомогу в поневолених містах. Ті, хто був у лікарні, виходили звідти рідко. Свій дім головна лікарка побачила через півтора чи два місяці від лютневого нападу росії.

"Ми працювали цілодобово. Це було дуже важко, але про це, мабуть, не говорять. Нам просто треба було протриматись, щоб цей пологовий стояв. У мене стаж акушера-гінеколога 27 років, мені доводилось надавати допомогу і в операційних, і в пологових залах. Я не відчувала тоді, що це важко. Я просто раділа кожному випадку, коли вдалося допомогти жінці народити дитинку. Це й допомагало триматись. 

Навіть якщо ти стоятимеш за операційним столом, а за вікном будуть вибухи, ти не маєш права покинути це місце. Бо людина на тому столі зараз залежить від тебе. Коли ти приходиш в медицину, то мусиш усвідомлювати наслідки — немає вихідних, немає свят, ти належиш людям. І це не наша заслуга, з цим просто треба народитись і з цим треба навчитись жити", — говорить пані Наталія. І, певно, так насправді і є.

Київський обласний перинатальний центр

У Благодійному фонді BGV розповіли, що під час спілкування з Фондом лікарі наголошували саме на тому, що в них катастрофічно не вистачає розхідних матеріалів. Тому закуповували саме їх. 

Для пологового розхідні матеріали — це катетери пупкові, канюлі внутрішньовенні, катетери аспіраційні, катетери живлячі, шприці та спеціальні розчини для передчасно народжених немовлят. Усього Фонд передав понад 6000 одиниць товарів на загальну суму майже 300 тис. грн.

Довідка: Благодійний фонд BGV створений представниками інвестиційної групи BGV Group Management для організації допомоги Україні під час війни та відбудови країни після перемоги. З перших тижнів повномасштабного вторгнення росії в Україну фонд займається гуманітарною підтримкою українців, залучаючи до цього міжнародні компанії. Одними із основних напрямів роботи Фонду є допомога лікарням та родинам із новонародженими дітьми. Зокрема триває проєкт, у межах якого такі сім'ї можуть отримати адресну допомогу у вигляді наборів із найнеобхіднішими товарами для мами та малюка у перші місяці після пологів.

1
10064

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: