“Життя існує і під час хімії, і після неї”: три історії жінок, які отримали діагноз “рак молочної залози” і домоглися якісного лікування

У чому проблема?

За оперативною інформацією Національного канцер-реєстру, у 2022 році в Україні через злоякісні новоутворення грудей на обліку перебували 168 836 жінок і чоловіків (з них 988 чоловіків). Ці дані не включають інформацію з АРК та Донеччини й Луганщини через неможливість отримати її під час війни.

Рак молочної залози — найпоширеніше онкологічне захворювання серед жінок. На жаль, кожній четвертій жінці рак грудей діагностують уже на III–IV стадії, коли ефективність лікування значно знижується, інформували в Центрі громадського здоров'я МОЗ України.

Важливо не тільки обстежувати свої молочні залози, а й звернутися до фахових спеціалістів, які вчасно поставлять правильний діагноз і призначать коректне лікування. На жаль, в українських реаліях так стається не завжди, зазначають жінки, з якими поспілкувалася "Рубрика".

Яке рішення?

• Треба бути наполегливою в пошуку причини своєї проблеми, 
• так само наполегливою в пошуку лікаря-професіонала, який поставить точний діагноз,
• не менш наполегливою в пошуку перевіреної інформації щодо свого діагнозу.
• Завжди вірити в себе 
• та не занепадати духом. 

Як це працює в кожному конкретному випадку, розповідають директорка і співзасновниця благодійного фонду підтримки дорослих онкопацієнтів Inspiration Family Анна Узлова, художниця і майстриня-лялькарка Тетяна Суліз та викладачка в декреті Наталія Василенко.

Як це працює?

"З самого-самого початку я знайшла у себе пухлину в лівій молочній залозі. Вона мене не турбувала. Десь через місяць я пішла до лікаря, зробила УЗД і мені сказали, що це щось на кшталт кісти. Я заспокоїлася, але через певний час пухлина почала боліти. І це мене врятувало, бо пухлина зазвичай не болить. А мені пощастило, бо цей біль активізував мене в поході до лікаря", — починає розповідь про вже досить далекий 2014 рік Анна Узлова. 

Анна ще кілька разів сходила до лікарів, і всі вони заспокоювали: нічого страшного, то кіста.

Але біль не минав і навіть посилювався — пухлина почала віддавати в руку, це неабияк схвилювало молоду жінку.

І вже коли Анна пішла на плановий огляд з іншої причини до спеціалістів, де попросила перевірити їй і груди, то там сказали, що це не схоже на кісту і треба йти в онкоцентр.

"Можливо, пухлина була в такому стані, що її розгледіли, або, можливо, спеціалісти були інші, — припускає Анна Узлова. — Звідти почалася моя історія".

Анна пролікувалася в державному закладі, де їй зробили операцію, хімієтерапію й опромінення.

Але її занепокоєння не минало, й Анна вирішила отримати другу думку щодо свого діагнозу й лікування. Так через дев'ять місяців після видалення першої пухлини на МРТ в неї виявили пухлину в іншій молочній залозі.

Потім знову було лікування: операція з подвійною мастектомією, хімієтерапія. На щастя, пухлина була невелика, вона не встигла метастазувати.

Анна Узлова вже сім років у ремісії, живе активним життям і займається громадською діяльністю.

Разом з іншими активними молодими жінками, які побороли рак, Анна Узлова стала співзасновницею фонду Inspiration Family, який допомагає дорослим онкопацієнтам ("Рубрика" писала про його роботу під час великої війни тут).

Анна — директорка фонду.

"У кожного своя точка болю. У мене була точка болю, коли не одразу діагностували, коли не зовсім правильно лікували, коли я не могла отримати безоплатне лікування", — каже вона про свою мотивацію зайнятися громадською діяльністю.

Анна Узлова розповідає, що за своєю природою вона — людина, яка прагне все змінювати на краще. Прагнення, щоб в інформаційному полі не було засилля альтернативної медицини; щоб не було багато шахраїв, які схиляють людей обирати нетрадиційне лікування; щоб були зрозумілі шляхи отримання безоплатного лікування, — і дало поштовх до створення благодійного фонду.

Був і другий важливий чинник для його появи. "На мою думку, громадська діяльність може бути успішною тільки тоді, коли ти знаходиш однодумців", — каже Анна. П'ять однодумиць й об'єдналися у фонд Inspiration Family.

Анна Узлова пригадує: коли отримала діагноз, після початкової повної розгубленості почала активно шукати більше перевіреної інформації про нього та історії вдалого лікування людей. Вона прагнула впевнитись, що її лікують правильно. 

"Дуже важливо знайти свого лікаря, знайти спільноту, яка підтримуватиме. Це можуть бути інші пацієнти або якась література, але це точно не про альтернативну медицину. Треба обирати тільки доказове лікування і в жодному разі не обирати інший шлях", — наголошує директорка Inspiration Family.

Анна ділиться: завжди підтримують близькі, якщо вони не насаджують свою думку, яка йде всупереч вашій. Людині, яка проходить лікування, може бути складно в побуті і їй буде легше, якщо хтось допоможе приготувати їжу, кудись відвезе, піде погуляти разом.

Анна Узлова, виходячи з власного досвіду, радить: "Звісно, йти до лікаря. Якщо у вас залишаються якісь сумніви й ви б хотіли далі дообстежитися, варто шукати іншого лікаря й отримувати другу думку".

Також дуже важливо не панікувати й витримати здоровий баланс: не дуже поспішати з лікуванням, але й не затягувати, шукаючи другу, третю, четверту, п'яту думку. 

"Я свого часу дуже поспішила, і це було не на мою користь", — каже Анна.

Але одразу уточнює: "Треба розуміти, що одні діагнози дозволяють виділити певні проміжки часу на діагностику, пошук другої думки, а деякі не дозволяють. Є різні випадки. Тому треба цей баланс дуже добре тримати".

На перших етапах вкрай важливо чітко встановити свій діагноз. Є багато нюансів, їх всі треба з'ясувати, наголошує Анна Узлова. Чіткий діагноз дуже допоможе в подальшому лікуванні.

Також Анна радить пацієнтам вивчати свій діагноз, покладаючись на перевірену інформацію, шукати спільноти, які можуть порадити лікарів, заклади, у яких краще діагностуватись, допомогти з певними організаційними моментами. Але медичну інформацію в непрофільних спільнотах краще не шукати:

"Наприклад, у групі Inspiration Family на фейсбуці ми стежимо за тим, щоб підписники не переступали межі в коментуванні діагнозів. Це мають робити лікарі. Але якщо є підозра, що рішення лікаря було не дуже компетентним, тоді друга думка — це must-have".

Людям, чиї близькі проходять лікування раку, варто пам'ятати, що людина, яка отримала діагноз — отримала моральне, фізичне, соціальне навантаження. І вона має право на будь-які емоції, говорить Анна Узлова. Якщо людина хоче плакати, вона має плакати. Якщо вона роздратована, то на це є певні причини, бо справлятися з такими новинами дуже складно.

"Часом кажуть: ти маєш бути позитивним, тоді ти вилікуєшся. Ні. Ти маєш передусім правильно лікуватись. А емоції — це твоя справа, і треба дозволяти проживати ці емоції. Це дуже важливо", — це Анна знає не з чуток.

Молода мама з Хмельницького Наталія Василенко про свою пухлину дізналася, коли її синові було 10 місяців і він був на грудному вигодовуванні:

"Я намацала в себе гульку і подумала спершу, що це, можливо, лактостаз (застій молока у протоках молочних залоз — ред.) або забилась протока, тому що таке вже ставалося раніше. Щоправда, такої гульки я не намацувала". 

Наталія продовжує: "Перед тим я регулярно обстежувалася в мамолога, мені ставили діагноз «фіброзно-кістозна мастопатія». У ЄС його ніби не ставлять, але в нас ще використовують. Я, відповідно, стежила за цим станом. І більшість лікарів мені навпаки говорили: «Почнете годувати грудьми і все буде добре». Але не сталося так, як гадалось".

Після місяця спостережень за "гулькою" Наталія пішла на УЗД, потім на ще одне. Зробили біопсію і вона показала хороший результат.

"Я досі не знаю, це була проблема в лабораторії чи в лікареві, — каже Наталія. — Але через три місяці ми все-таки повторили УЗД, пухлина збільшилась. Відповідно, повторили біопсію в іншій лабораторії, і вона показала, що це злоякісна карцинома".

Далі пішов місяць на доздавання аналізів, потім хімієтерапія та операція в Києві.

Нині Наталія в ремісії. Її надихали не здаватись під час лікування історії інших жінок, які входили в стійку ремісію:

"Коли я бачила тих, хто вже 20, 5 чи навіть один рік у ремісії — це додавало найбільшої віри, що я можу бути серед тих, хто переміг. Наш інфопростір, на жаль, набагато частіше розказує про трагічні випадки в онкології, аніж про хороші. Але завдяки Inspiration Family таких історій стає більше", — каже Наталія.

Порада від Наталії Василенко для жінок подібна до рекомендацій Анни Узлової: "Якщо жінка намацує в себе щось, ще не відомо що, то відразу варто йти до лікаря, не думати, що це здалося, не чекати, що розсмокчеться. Відразу йти до спеціаліста — одного, другого, третього. Бажано не в одну лабораторію здавати аналіз. Щомісяця робити самоогляд молочних залоз. Що пів року — УЗД, а після 40 років — мамографію раз на рік".

А якщо ваша близька людина отримала складний діагноз і почала боротьбу, продовжуйте спілкуватися з нею, як і раніше, не уникайте цього.

Наталія радить: "Можна давати більше любові, уваги, але не жаліти, не показувати, що вона якась не така. Коли вже йде втрата волосся, людина і так розуміє, що вона інша, а ще й суспільство у нас просто не готове приймати таких людей, супроводжує їх поглядами. А ще існують міфи, що ти заразний, коли онкологія: з тобою не можна ні обійматися, ні цілуватися".

А людина під час лікування залишається такою ж, просто зовні тимчасово стає іншою.

"Душа зранюється одразу. Тому що коли ти дізнаєшся про діагноз, то здається, що вже завтра помреш. Але насправді потім життя і між хіміями є, і після", — переконалася Наталія Василенко.

Найголовнішою підтримкою для жінки в статусі онкопацієнтки були результати лікування:

"Я вже впадала у відчай, а потім ішла на УЗД, і коли бачила, що є результати тих страждань, так би мовити, під час лікування, то ніби крила виростали. Ти знаєш, що недаремно проходиш цей важкий шлях. Велику роль відіграє і небайдужість рідних, коли вони допомагають, підтримують, цінують".

Мисткиня Тетяна Суліз про свій діагноз дізналася вже після повномасштабного вторгнення. 

"До того часу, поки я потрапила до нормальних лікарів, які мене зараз лікують, у мене був складний і кривулястий шлях. Я б хотіла, щоб ви про це розказали, щоб більше ніхто не потрапив в цю пастку", — починає вона розповідь.

На початку великої війни Тетяна відчула, що в молочній залозі щось не те, намацала щось незвичне. Але оскільки раніше теж отримувала діагноз "мастопатія", то, хоч і дуже швидко схудла, спершу подумала, що це загострилася саме ця проблема.

Але спокою на душі не було, було відчуття, ніби всесвіт просив: "Таню, перевірся", пригадує вона:

"Я дуже звертала на увагу на те, що фейсбук мені постійно пропонує рекламу з онкопацієнтами, на те, що мій старенький кіт не злазить з моїх грудей. Останньою краплею було, коли в мій день народження від раку померла Руслана Писанка. У повідомленні йшлося, що вона звернулася невчасно, тому не вдалося її врятувати".

Тетяна продовжує: "І тут мені внутрішній голос сказав: «Але ж ти звернешся вчасно!». І я закрила ноутбук з рішенням завтра йти й перевірятися".

"Проблема нашого суспільства в тому, що ми нічого не знаємо про рак і ми його боїмося, — постфактум аналізує жінка те, що було далі. — Я нічого про це не знала і намагалася нічого про це не читати. Людина думає: якщо я буду поменше про це думати, зі мною цього не станеться. Тому, коли мені треба було звернутися і перевірити, що ж я там намацала в себе, я не знала, куди саме мені йти і як перевіряти".

Тож спочатку був сімейний лікар, потім гінекологиня, яка надала направлення на мамографію. Її довелося досить довго чекати через велику чергу записів. 

Через три тижні Тетяні провели дослідження: і медики були приємні, і апарат видно, що новий. Але вона здивувалася, що її дані пишуть на картці іншої жінки. Подумала, можливо, це чернетка. Однак виникла думка й про те, що так можна легко все переплутати. Через тиждень Тетяна отримала результат: вікова норма, все чудово. Медики сказали: "Вітаємо, у вас нічого немає, приходьте через два роки".

"Я зраділа, звичайно, можна було і забути вже про все. Але все ж тривожні думки мене не полишали. Я знову пішла до тієї самої гінекологині, показала цей папірець і сказала, що те утворення нікуди не ділося", — переказує Тетяна.

Лікарка запевнила, що підстав для хвилювань немає і відправила жінку додому, сказавши, що можна через місяць ще раз зробити безплатне УЗД, коли вийде з відпустки інша співробітниця.

Але через два дні Тетяна не витримала і пішла в найближчу приватну лікарню, куди ще ніколи не зверталася з серйозних питань.

Обрала, на перший погляд, дуже фахового лікаря: він і мамолог, і фахівець з УЗД, і навіть пластичні операції робить. Як кажуть, і швець, і кравець, і на дуді грець.

"І це був неправильний вибір", — тепер знає напевне Тетяна. Їй поставили діагноз "фіброаденома" (доброякісна пухлина), прооперували її під місцевою анестезією.

А через тиждень жінці на пошту прийшов результат гістологічного дослідження: "інвазивна карцинома" (тип раку молочної залози — ред.).

Це був уже пізній вечір. Пошук у "гуглі" видавав відповіді, що це злоякісне новоутворення, а лікар сказав приходити наступного дня й обговорити все під час зустрічі.

"Я знала декількох дівчат, які лікували рак, і навіть донатила їм. Написала одній з них, вона якраз лікувалася у Франції. Щойно вона зрозуміла, про що йдеться, одразу подзвонила мені, дала телефон свого українського лікаря. Подивилася ті результати сама і як могла, заспокоїла, що це початкові стадії", — розповідає Тетяна. Тепер вона розуміє, що могла ж ще раніше звернутися за такою порадою до цих знайомих.

І вже саме цей досвідчений лікар-хірург призначив жінці адекватне обстеження і лікування.

"Попередній лікар, як я зараз розумію, порушив протокол лікування. Але далі я вже потрапила в хороші руки, де одразу була довіра. Я намагаюся всім розказувати цю історію, щоб дівчата не боялися і перевірялися, і не дозволяли себе різати без попередньої біопсії", — додає Тетяна Суліз.

У своєму відгуку на невдалу приватну клініку вона радить клієнтам, які звертаються з серйозними скаргами, отримувати й другу думку в іншому місці.

Тетяна написала про свій онкодіагноз публічно, після цього до неї почали звертатися інші дівчата й жінки, у яких виникають питання щодо здоров'я.

В однієї з подруг Тетяни виявили рак горла. "Але до цього теж була така сама ситуація, коли вона прийшла до лікаря, він видалив їй доброякісну пухлину, яка через місяць виявилася раком", — каже жінка.

З огляду на власний досвід Тетяна радить жінкам, які підозрюють у себе новоутворення, краще йти не до звичайного гінеколога чи мамолога, а до фахівця зі спеціалізацією в онкології. Хай краще той лікар, який бачив уже дуже багато різних пухлин, нічого не виявить, ніж пропустить пухлину інший лікар, який не має такого досвіду.

"Не треба боятися, що якщо ти підеш до онколога, то обов'язково дізнаєшся щось погане", — запевняє Тетяна.

"А вже якщо знайшли щось, то друга поширена помилка: коли починається лікування, всі хочуть собі чарівну пігулку, яка вилікує весь рак на світі, і в сусідів, і глистів повиганяє", — сумно жартує жінка. 

На жаль, пригадує Тетяна, вона отримувала від різних людей дуже багато різних порад із царини недоказової медицини:

"Багато хто, дізнавшись про мою біду, дуже часто мені пропонував магів якихось, мухоморів, чистотіл, «радикальне прощення» та інші методи".

Коли ж жінка намагалася дізнатися, а кому ж конкретно вони справді допомогли, виявлялося, що це

• або людина сама собі поставила діагноз без будь-яких досліджень і таким чином сама ж вилікувалася, 
• або ж люди просто щось таке від когось чули, 
• або вони вважають, що людина вилікувалася, а насправді нічого не знають про її подальшу долю. 

Тобто це сліпа віра людей у чудодійність не доведених наукою засобів.

"Але чомусь, коли я приходила в церкву за благословенням, то всі молилися за те, щоб мій хірург спрацював добре, щоб хімія працювала добре. Священники просили Бога, щоб були розумні лікарі, а не казали мені стати навколішки, помолитися і не лікуватися", — наголошує Тетяна Суліз.

А ще Тетяна закликає не боятися випадіння волосся під час лікування. Період без волосся в жінки припав на зиму, вона цю свою тимчасову особливість не надто приховувала:

"Якщо приходила в якесь кафе, я спочатку вибачалась: «Люди, ви ж не будете лякатися, що я зняла шапку?» І ніхто не заперечував. А якось прийшла на дитячий день народження і вдягла кепку. І дівчинка мене питає: «Навіщо ти наділа шапку? Я ж знаю, що ти без волосся». І мені так якось соромно стало, що я перестала це все діло ховати", — пригадує жінка.

Тетяна навіть жартома почала фотографуватися на вулицях з лисими чоловіками й назбирала цілу колекцію таких фото — ніхто не відмовлявся від світлини!

А коли волосся почало відростати, то люди на вулиці почали помічати й радіти разом з Тетяною: "О, ти вже Рапунцель!"

"Вони раділи, і ніхто не тикав пальцями. Ну, трошки було з дітьми, але я їм пояснювала, що до чого", — говорить жінка.

Тетяна сподівається, що люди, які бачили її на різних етапах лікування, і зараз бачитимуть, як вона відновлюється, уже не матимуть таких страхів і міфів щодо раку. Рак — це не обов'язково поганий фінал, як це досі ще часто показують у книгах і фільмах. Медицина зараз здатна вилікувати будь-яку стадію, а на перших стадіях — це найбільш ефективно. 

А якщо отримали онкодіагноз, треба йти й лікуватися.

"Це гріх — не лікуватися. Не можна так просто лякатися й лягати помирати. Треба боротися", — підсумовує співрозмовниця.