Як малювання та казки зцілюють травму війни? Рішення від кризових психологів

Діти, які бачили війну, — інші. Деякі з них бояться грому, хтось малює руїни, інші втрачають рівновагу або бояться розлучитися з мамою навіть ненадовго. Ніколь Портер Віллкокс, психотерапевтка з Америки, засновниця та директорка центру арттерапії, яка проводила навчальні тренінги для українських колег з БФ "Голоси дітей", розповідає, як саме впливає на дитячу психіку досвід війни. "Вербальні функції мозку вимикаються, а сам мозок починає працювати з усіх сил, аби знайти відповідь на запитання: «Чому це сталося зі мною?» Якщо з цими нав'язливими думками не працювати, з часом вони можуть призвести до фізичних розладів та/або тривожних звичок, які також викликають проблеми з фізичним здоров'ям дитини. Негативний досвід війни живе в тілі. Ми не можемо змінити того, що сталося — але терапевтична підтримка й тепле людське спілкування здатні змінити те, як дитина переживає досвід війни, та повернути їй відчуття захищеності". 

Арттерапія: відреагування без ретравматизації 

Людська психіка — а особливо дитяча — має колосальний потенціал до відновлення. Необхідно лише створити для цього відповідні умови. Підтримувальне оточення та екологічні методи роботи з травмою творять дива — про це добре знають працівники та волонтери Благодійного фонду "Голоси дітей". Заснований ще у 2015 році для допомоги дітям зі східних областей, з початком повномасштабної російської агресії фонд розширив свою діяльність на територію всієї України. Сьогодні фонд співпрацює з понад 30 психологами у 6 локаціях, які щодня допомагають дітям стабілізувати свій стан та віднайти ресурс. А це, своєю чергою, є профілактикою важчих проявів наслідків війни. Спеціалісти проводять індивідуальні та групові сесії, заняття з арттерапії. Лише за п'ятий місяць війни психосоціальну підтримку отримали понад 400 дітей та їхніх батьків. Психологи фонду застосовують різні методики, та здебільшого працюють у галузі арттерапії. Чому саме арттерапія? 

Руслана Мороз — кандидатка психологічних наук, ст. наукова співробітниця Українського НМЦ практичної психології та соціальної роботи НАПН України, психотерапевтка, з якою співпрацює БФ "Голоси дітей". Вона координує команду супервізорів фонду та сама постійно перебуває у місті, що зазнає частих обстрілів, а отже, бачить ситуацію не лише з професійної точки зору, а й зсередини. Руслана Мороз пояснює: "Методу арттерапії вже понад 80 років, її ефективність і безпечність давно доведені. Власне, ця особливість — можливість відреагувати почуття без ретравматизації — робить арттерапію унікальною. Вона підходить дорослим і дітям (з двох років), пацієнтам із давніми травмами та у гострому стані. Я працювала за методом арттерапії з пораненими у військових шпиталях ще у 2014 році – й результати були дивовижні. 

Стосовно дітей: їм буває важко оформити свої переживання в слова — особливо малюкам. До того ж усі ми схильні витісняти травматичний досвід, буквально забувати про нього — це так звана травматична амнезія, захисний механізм психіки. Проблема в тому, що пригнічені непрожиті почуття нікуди не діваються. Навпаки, все те, що ми витісняємо, рано або пізно починає контролювати нас — і одного дня пригнічені емоції можуть «рвонути» так, що мало не буде. Що робить арттерапія? Вона дозволяє зайти у підсвідомість в обхід «цензури» (захисних механізмів) й прожити, вивільнити почуття, навіть не проговорюючи їх. А відтак, ризик повторної травматизації майже нульовий. Вчасна кризова психологічна допомога із залученням арттерапії дозволяє дуже ефективно запобігати розвиткові ПТСР (посттравматичного синдрому)". 

Ніколь Портер Віллкокс додає: "Наші травматичні спогади значною мірою базуються на образах. І арттерапія відкриває нескінченні можливості для вивільнення й трансформації цих образів". 

Запрошуємо на урочисте поховання страхів

В осередках психологічної допомоги "Голосів дітей" малюки малюють, ліплять з глини й пластиліну, будують фігурки з піску, грають — і все це лікує їхні душі. Секрет — у присутності поруч дорослого, який дозволяє творити вільно, не критикує, ставить правильні запитання й підтримує. 

"Важливо підсилити внутрішні ресурси — й дитина сама «відіграє», вималює, виліпить свій біль, а відтак, зцілиться, — продовжує Руслана Мороз. — Арттерапія — дуже потужний інструмент. Діти творять спонтанно, не заради результату. Їх зцілює сам процес. 

В арттерапії діти вивільняють почуття, яких, можливо, вони соромилися, а то й взагалі не розуміли: ненависть, агресію, безпорадність, тугу. І це добре! Ми, психологи й волонтери центрів, спокійно реагуємо на будь-які прояви дітей – і закликаємо робити так і батьків. Наприклад, недавно у мене в терапії був хлопчик, який безпосередньо постраждав від російських загарбників: його оселя зруйнована, тато загинув. У цього хлопця була величезна лють на тих, хто це зробив — але й величезна безпорадність. Він розумів, що він, 5-річний, не може зробити нічого проти тих, хто вкрав у нього житло й рідну людину. Ми з цим хлопчиком зробили невеликі лялькові опудала російських окупантів і поховали їх у дворі. Малюк сам рив «могили», сам закопував лялькових окупантів, потім поставив невеличкий хрест і покропив водою — й поки він робив все це, з нього наче виливався біль і йшов у землю. Маленький пацієнт відіграв свої почуття — і це повернуло йому контроль і відчуття захищеності. Щезли нічні жахи.  

Дитина може колошматити іграшкового ворога, рвати власні малюнки на шматки, кричати, тупцювати — це все нормально. Ми даємо цьому відбутися й спостерігаємо — аби надати допомогу, коли це необхідно". 

Дитинство не можна поставити на паузу

Заняття з професійними психологами — дуже важлива, але не вирішальна складова подолання травми війни. Найбільше стан дитини залежить від авторитетних фігур: батьків, бабусь з дідусями та інших дорослих, які змалечку були в тісному контакті з дитиною. 

"Я абсолютно впевнена: найбільшою мірою залежить від сім'ї, чи дитина буде все життя «ранитися» об жахи, які вона побачила чи відчула на цій війні (як покоління дітей Другої світової), чи проживе їх і буде щасливою (як це відбувається з дітьми, наприклад, Ізраїлю), — каже Руслана Мороз. — Дитинство не можна ставити на паузу — воно відбувається тут і зараз, під час війни. Загалом діти не вміють бути нещасними – здорова дитяча психіка завжди робитиме вибір на користь радості. Задача дорослих — створити для цього відповідні умови". 

Психологиня дає прості робочі інструменти арттерапії, які може залучити кожна мама або тато, аби допомогти своїй дитині впоратися з болючими почуттями. Для цього не обов'язково бути психологом — достатньо батьківської любові й щирої зацікавленості у внутрішньому світі дитини. 

То як допомогти дитині?

1. Поставте в доступі дитини матеріали для творчості. Кольорових олівців і паперу вже цілком достатньо. Та якщо є можливість, урізноманітніть вибір: додайте пластилін (він чудово працює зі збудженими, нервовими дітками), кольоровий папір та ножиці для вирізання, клаптики тканини, з яких можна робити мотанки. Глина — чудовий терапевтичний матеріал, вона природна, жива й заняття з нею лікують навіть психосоматичні захворювання. Також добре працювати з піском: можна будувати замки, фігурки — а потім руйнувати їх. Важливо, щоб бодай якісь матеріали завжди були під рукою, аби дитина могла творити спонтанно, щойно у неї виникне таке бажання. 
2. Обговорюйте малюнок (зліплену фігурку або мотанку). Коли дитина проговорює малюнок (що на ньому зображено, чому, що відчуває і чого хоче той чи інший герой), вона вчиться розпізнавати й усвідомлювати власні почуття. Це дуже важлива навичка щасливої людини. 
3. Не критикуйте й не давайте порад. Не варто питати: "А чому у тебе сонце зелене?" або казати: "В зайчика не буває чотирьох вух!". Не плутайте це зі зворотним зв'язком. Можна сказати: "Я дещо помітив/-ла у твоєму малюнку, якщо ти не проти, я розповім". 
4. Не лякайтеся негативу. Темні кольори, програвання сцен насильства для дитини, яка зазнала травматичного досвіду війни, — норма. Тут важлива реакція дорослого. В жодному разі не лякайтеся, не хапайтеся за серце, не намагайтеся відволікти дитину (якщо вона, наприклад, програє сцени насильства). Інакше може відбутися фіксація на переживанні, а це посилює й без того велике навантаження на психіку дитини. Зберігайте спокій, від вас повинен йти посил: з тобою все ок, що б не відбувалося, я це витримаю. 
5. Пропонуйте помалювати не ведучою рукою (правшам — лівою і навпаки). Цей спосіб дозволяє швидше "достукатися" до підсвідомості. 
6. Пам'ятайте, що продукт творчості – це продовження "Я" дитини. Дитина має право вирішувати, що робити з малюнком далі (повісити на стіну, зберегти чи порвати) та кому його показувати. В жодному разі не постіть фото в соцмережах, якщо дитина не давала вам на це дозволу. Дітям, а особливо дошкільнятам, важлива батьківська похвала. Щиро захоплюйтеся творчістю сина або дочки! 

Здобути силу казкового героя 

Казкотерапія — ще один приклад, як можна працювати з малюнком (і будь-яким іншим продуктом творчості) дитини. Народні казки — це синергія історичного досвіду людства про те, як виживати в цьому світі. Авторська казка, яку створює дитина, працює так само. Як би не розгорталася історія на початку, важливо, аби фінал був позитивним. Руслана Мороз розповідає про основні елементи казки.

• Головний герой (спитайте: "Хто зображений на твоєму малюнку? З ким він живе? Чого прагне?")
• Дія, або ініціація, шлях героя. Це ті дії, які повинен виконати персонаж малюнка, аби розв'язати свою проблему та досягти мети. 
• Перешкоди. Це може бути річка, через яку треба переправитися або (в контексті нинішньої ситуації) бомби, танки. 
• Помічники – персонажі, які допомагають герою здійснити задумане. 
• Позитивний фінал і висновки. 

Батькам важливо пам'ятати, що творець історії – сама дитина. Дорослі лише допомагають і ставлять запитання. "Що б ти хотів змінити в малюнку, аби він тобі сподобався?" або (якщо помічника на малюнку нема й дитина не може придумати його): "Давай разом пофантазуємо, хто або що це могло б бути?" Здорова психіка спрямована на зцілення, тому вона знайде відповіді. Обов'язково тримайте поруч склянку води. Якщо бачите, що дитина стресує або не може знайти вихід із ситуації, запропонуйте: "Зроби ковток води. Це особлива вода — вона жива, вона дасть підказку". 

Коли дитина створює казку й проговорює її вголос, вона ідентифікує себе з головним героєм (навіть якщо це казкова тварина або явище природи), набуває сили та інших позитивних якостей цього героя. А відтак, діапазон її психологічного ресурсу розширюється — і вона стає сильнішою за свій травматичний досвід.