Пафос, розкіш, студентський бюджет: як відпочити на Лазуровому березі і не збанкрутіти
Білосніжні яхти, ультрасучасні спортивні автомобілі та нескінченні алеї брендових магазинів – саме таким у нашій уяві традиційно постає південне узбережжя Франції.
Цілком слушно може здатися, що Лазуровий берег – просто втілення розкоші та пафосу, місце із кінофільмів, абсолютно недоступне для простого смертного. Проте Рив'єра набагато затишніша та привітніша до туристів із невеликим бюджетом, ніж може здатися, а її краса настільки багатогранна та магнетична, що насолоджуватися нею приємно будь-якої пори року. Як я дійшла такого оптимістичного висновку – читайте далі.
Їхати до Côte d'Azur (власне Лазуровий берег) гарно в рамках туру, де знамените узбережжя буде кульмінацією, але не єдиним місцем призначення. По-перше, це вигідніше фінансово, а по-друге, як би пафосно не прозвучала наступна фраза, там немає чого робити довго. Із власного досвіду перебування у Ніцці, Каннах та Монако навесні можу сказати, що туристів іще небагато (великий плюс, особливо для тих, кому подобається робити мільйони фотографій для інстаграму), море прохолодне, хоча для відчайдухів – ідеальне, а всі основні культурні пам'ятки можна обійти буквально за два дні.
Взагалі, кінець квітня – це досить вдалий час для відвідин Рив'єри, оскільки це ще так званий low season. Справа в тому, що із початком Канського кінофестивалю (8-19 травня), а також гонок Формули-1 Гран-прі Монако (починаються наприкінці травня) ціни навіть на найдешевший хостел на задвірках Лазурового узбережжя злітає просто до небес. І якщо Ви не прихильник європейського кіно або швидкісних автомобілів – то переплачувати особливого сенсу немає.
Якщо розмістити три найвідоміші місця Французької Рив'єри – Ніццу, Канни та Монако у залежності від доступності цін – то як не дивно, але Князівство Монако найприязніше ставиться до туристів. У середньостатистичній кав'ярні у старій частині міста-держави Ви заплатите за філіжанку в середньому 2.5- 4 євро у той час, як у Каннах та Ніцці – майже 5. Аналогічна ситуація із сувенірною продукцією: найкрихітніших магнітик у столиці кінофестивалів обійдеться у 4.5 євро в той час як у Монако з легкістю можна знайти приємну дрібничку і за 1 євро. Особливою популярністю у туристів, до речі, користуються магніти у формі гральних фішок для казино. Хоча як показує практика, всіляких цікавинок там на будь-який смак.
Традиційно актуальним завжди залишається гастрономічне питання. Із його вирішенням виникають найбільші складнощі, оскільки славнозвісні морепродукти та інші дари Середземномор'я навіть у найдемократичніших закладах коштуватимуть в середньому 25-28 євро, тому ліпше за все просто змиритися і крокувати до найближчого супермаркету. До речі, алкоголь у Ніцці, Каннах та Монако після 00:00 не продають. Офіційно. А взагалі, продають, треба тільки ввічливо попросити. Навіть без знань французької Вас зрозуміють. Головне – не потрапити із цим алкогольним добром на очі поліції, бо в тому випадку вже ніяка ґречність не допоможе. Між іншим, про ввічливість та знання мови. Південний регіон Франції настільки туристичний, що місцевим довелося визнати факт популярності англійської і трохи заговорити нею. Хоча, поза усякими сумнівом, декілька слів французькою зігріють серце будь-якому представнику сфери послуг 🙂
У Ніцці дійсно найблакитніше море. Але для того, щоб переконатися у цьому, необхідно піднятися над оточуючим пейзажом. Із парку Шато (який також називають Замковою скелею), що знаходиться у старій частині міста, відкривається просто запаморочливий вид на бухту Янголів, відкрите море та знамениту Англійську набережну. Вхід до парку, а також численних оглядових майданчиків безкоштовний. Неквапливо спустившись із майже 90-метрової висоти Замкової скелі Ви опиняєтесь прімісінько на знаменитій Англійській набережній. Це місце, де час завмирає. Зліва – бурхливі води Середземного моря, справа – ряди розкішних маєтків і ресторанів, а на самій Promenade des Anglais – охайним рядом вишикувані знамениті сині стільчики. Годі й чекати глибинного сенсу у цій інсталяції. Вони тут стоять для зручності, а пофарбовані у синій колір – просто тому що красиво. Як кажуть місцеві, інколи дійсно не варто шукати потаємний сенс у доступних для розуміння, але неймовірно красивих речах.
Наступна зупинка – вишукані та розслаблені Канни. І одразу про найважливіше. КОЛИ ЇДЕТЕ ПОТЯГОМ, ОБОВ'ЯКОВО (я не жартую) компостуйте квитки. Схема така: валідатори маленькі, жовтенькі і вкрай непримітні. Найпідступніше те, що вони знаходяться на платформах, тому якщо раптом перевіряючий Вас уполює – тікати нікуди. Однак вихід є: якщо раптом у полі зору ніде немає загадкової жовтенької коробочки, яка видає точну дату валідації квитка, а назустріч Вам прямує чепурний чоловік у формі французького пастрансу – згадайте всю свою англійську і поділіться нею з ним. Голосно. Експресивно. І швидко (читай вище про ставлення французів до англійської). Це його дезорієнтує. Апелюйте до того, що на квитку жодного англійського слова, на касі Вам не змогли нічого пояснити, зупинки також виголошують виключно французькою, а значить у Вас технічно не було жодних шансів зрозуміти, що далі робити із квитком. В ідеалі покажіть чек. Така схема виправдовує себе. Але тільки за наявності квитка. Тож не забувайте, що бути зайцем у Європі в усіх сенсах собі дорожче.
Так от, Канни. Із пагорба Сюке, на якому розкинулися старовинні мури з однойменною баштою та церквою Богоматері Надії відкривається прекрасний краєвид на місто. Блукати вузькими вулицями гори Шевальє вночі – це окреме задоволення, оскільки з висоти можна побачити, як Канни потопають у вогнях та місячному світлі. На набережній Круазет можна придивитися яхту на будь-який смак, а от на вулиці Антіб – зайнятися несамовитим window-shopping-ом. Ціни, на жаль, тут дійсно кусаються, тому за речами краще їхати все ж в інші куточки Франції. А от місцем, яке вразить туриста найменше стане, як не дивно, знаменитий Палац фестивалів та конгресів, де проходить вручення пальмової гілки. Будівля зі скла та бетону дійсно виглядає святково, однак тільки на період проведення урочистостей. Відчувається дух богемної кіношної тусовки, проте фотографій тут багато не наробиш. Але не варто розчаровуватися завчасно. Поряд розташована алея із відбитками рук усесвітньо відомих акторів та акторок, які були гостями фестивалю. Тому не вагаючись, вирушайте на пошуки свого кумира!
А наостанок ми завітаємо до Князівства Монако. Якщо у Вас небагато часу і ще менше грошей – не засмучуйтесь і одразу йдіть до старої частини міста. Справа в тому, що Монако виросло на скелях, тому кожна вуличка та будівля тут – це не лише геній художньої, але й інженерної думки.
Можна влаштувати собі цікавий біографічний тур, прсвячений Грейс Келлі – тут на кожному кроці вказівники з інформацією про неї (місце одруження з Реньє ІІІ, найулюбленіші місця для пішохідної прогулянки, навіть місце її поховання тощо), можна зайти в казино і гордо поставити 5 євро на червоне, а можна просто спробувати полічити кількість Bentley та Porsche, що проїжджатимуть повз. Монако – це взагалі окремий світ, де все настільки ідеально, що почуваєш себе усередині скляної сувенірної кільки. Однак навіть у такому бездоганному місті панує затишок і спокій, який передається навіть найтривожнішому подорожньому.
Загалом, Французька Рив'єра – це місце абсолютної краси та безтурботності. Тут найдорожча нерухомість і високі ціни на найпростіші продукти. Однак найголовніше, а саме, фантастичні краєвиди, лагідна атмосфера і лазурове море – абсолютно безкоштовні. Тож рушайте і відкривайте для себе їх. Франція кличе.
