Особисті кордони: чому прикувати себе до партнера – це небезпечно

У той час, коли безліч людей тільки вчиться відзначати і відстоювати свої особисті кордони, інші без збентеження позбавляються їх за власним бажанням. 

Деякий час тому харків'яни Олександр і Вікторія вирішили перевірити свої почуття і заодно встановити рекорд України. Для цього вони скували себе ланцюгом за руки на три місяці. Захід було здійснено 14 лютого, у День всіх закоханих, для цього пара спеціально прибула до Києва. Процес зварювання ланцюга на руках харків'ян, який відбувався біля скульптури Єднання на березі Дніпра, був зафіксований представниками книги рекордів України та оприлюднений майже всіма українськими масмедіа.

Більш за все на початку події пересічних громадян цікавили побутові нюанси скутих одним ланцюгом: а як ви будете змінювати одяг, вмиватися, ходити на роботу, відвідувати вбиральню? І лише малий відсоток "вболівальників" цікавило насправді важливе питання: що відбувається з людьми, які цілком позбавлені як фізичних, так і психологічних кордонів? Чи не тому, що для багатьох їхня цілісність ще й досі не вважається безумовним і невід'ємним правом людини? 

Закони будь-якої країни мають безліч пунктів, що забезпечують і охороняють права своїх громадян. Вони захищають фізичну безпеку, недоторканність майна, особисті права. Люди звикли замикати на ключ квартиру, ставити авто на сигналізацію, вирішувати свої справи у суді. Але при цьому не завжди можуть спокійно сприйняти постулат "моє тіло — моя справа", часто не цураються задавати один одному безтактні питання, надавати поради, коли про це не просять, та цікавитись інтимними подробицями життя.

Так що ж таке особисті кордони і навіщо вони потрібні?

Особисті межі — це виключно наш особистий простір: інтереси, переконання, принципи, цінності, відстань від тіла до тіла. Невидима межа між нами і іншими людьми. Протягом життя вони безліч разів змінюються, це залежить від близькості з конкретними людьми. Наприклад, сім'ю і друзів ми підпускаємо значно ближче, ніж просто знайомих чи колег.

Побачити особисті кордони неможливо, але кожен з нас відмінно їх відчуває. Ми захищені та вільні, коли наших кордонів не торкаються. І відчуваємо роздратування і дискомфорт, коли їх намагаються зламати. Кожна людина має право мати власні думки і почуття, кожному необхідно розуміння і задоволення власних потреб, і звичайно ж, кожному потрібна своя особиста територія.

Люди з порушеним сприйняттям особистих меж часто змушені витрачати колосальну кількість енергії, намагаючись "зберегти відносини". Найчастіше це пов'язано зі страхом втратити прихильність близьких, рідних, колег, начальства. Вони часто погоджуються на дії, які йдуть проти їхніх особистих інтересів: працюють за когось, витрачають свій особистий час на інших, нехтують власними потребами і планами.

У протилежність першим, інші свідомо встановлюють особисті кордони так, щоб застовпити і частину чужої території.

Саме під гаслом "збереження стосунків" і розпочалася історія харківських блогерів. Дівчина захотіла розлучитися з хлопцем, він з цим не погодився і сказав "Я краще тебе прив'яжу до себе". І прив'язав, точніше прикував ланцюгом, щоб не пішла і навіть не намагалася, адже тепер і розмови всі її він чує, і телефон її у нього завжди, у будь-який момент перед очима, і всі емоції і дії він контролює.

Чому на це погодилася дівчина — велике питання. Можливо, хлопцю, який спочатку зажадав буквально пришити до себе хірургічними нитками кохану, яка в якусь мить згадала про своє право на автономність, вдалося зацікавити її всесвітньою славою чи взяти "на слабо", або переконати в тому, що саме так виглядає справжнє кохання (згадайте загальновідомий наратив про другу половинку), але у будь-якому випадку домінанта хлопця вже на той час була настільки потужною, що за словами його партнерки, варіант з ланцюгами, а не швами, вона навіть сприйняла "з полегшенням". 

Що не так з ланцюгом?

На відміну від екзальтованої преси і щирих прихильників, які захоплюються  світлинами оригінальної пари в Інстаграмі, розсудливі люди від цієї разрекламованої витівки не в захваті. Справа в тому, що і у звичайних умовах людиною, яка не має особистих кордонів, дуже легко маніпулювати. Такій людині просто нав'язати постійне почуття обов'язку, вона ні в чому не буде відмовляти іншим, оскільки це зламає її ідеологію "хорошої людини". Часто це відбувається всупереч здоровому глузду і заважає особистості жити, рости і розвиватися.

А що ж тоді говорити про довготривале стовідсоткове фізичне, моральне і емоціональне обмеження самостійності близької людини, навіть під найбільш вишуканим і солодким соусом.

Звертаючи увагу спільноти Фемінізм УА на ролик ВВС, який відкриває подробиці життя ексцентричної пари, Інна Агалієва, активна її учасниця, пише: 

"Насправді, ця історія мене лякає. Я (і не я одна) бачу тут токсичні аб'юзивні стосунки: хлопець явно тисне на дівчину, це дуже помітно. Його слова в цьому ролику, про те, що він розглядав варіант прив'язати дівчину за допомогою "хірургіческіх швів" взагалі жахають! Дівчина в явній небезпеці і дуже шкода, що ні журналісти, що знімали цей ролик, ні пересічні громадяни не бачать, що ця ситуація тривожна і не смішна. В них на сторінці було ще відео, що від тих ланцюгів в дівчини з'явилися рани на руці, вона жалілася, що рука дуже боліла, довелось звертатися до лікарів. Але думки, щоб зняти з неї той ланцюг, чоловік, схоже, не припускає. Уявіть, їй боляче, вона страждає, але його збочені фантазії важливіші за її здоров'я. Зараз у дівчини на руці рукавичка, про рани вони не згадують. На додаток, до цього "експерименту" дівчина працювала, надаючи косметичні послуги, тобто руками. В одному з роликів вони запевняють, що ніби-то в них виходить і далі працювати обом одночасно. А я думаю, що тепер працює лише він, а дівчина позбавлена свого заробітку, бо погодьтесь, чи багато клієнток вона може обслужити з таким "причепом"? Тобто він її ще й зробив повністю фінансово залежною на цей час. Сумно і страшно за дівчину".

Незважаючи на постійний наголос пари в соцмережах на те, що вони безмежно щасливі бути скутими, історія виглядає не дуже здоровою. Бажати контролювати свою партнерку — геть не приклад любові, а початкова стадія насилля, і слово "аб'юз" виникло в обговореннях не випадково.

Що таке емоційний аб'юз?

На відміну від фізичного та сексуального насильства, емоційний аб'юз ─ інструмент досить тонкий. Але за його допомогою маніпулятор отримує майже безмежний контроль у стосунках. Як відзначають психологи, емоційне насильство не відразу розпізнається жертвами. Більш того, зазвичай спочатку аб'юзер виступає в ролі дбайливого партнера, який приділяє максимальну увагу, збиваючи тим самим жертву з пантелику. Аб'юзер входить в довіру, що робить об'єкт його уваги ще більш уразливим.

Що кажуть психологи

Ми попросили фахівця прокоментувати цю, з самого початку публічну, історію людей, які позбавили один одного права на приватність.

"Закоханість дарує дуже приємні відчуття обом, почуття злиття, єдності, схожості, — каже Анна Тарова, практикуюча психологиня, — такі, які хочеться якнайдовше зберегти і утримати. Іноді хтось із партнерів для цього вдається до постійного контролю або навіть фізичного утримання, соціальної ізоляції, обмеження свободи пересування, як і в цьому випадку.  

Неможливо сказати заздалегідь, до яких наслідків це призведе в подальшому житті (і дівчини, і хлопця), занадто мало інформації про них — про те, що відбувається, про почуття, стан, мотиви дівчини. Зрозуміло, що це ідея хлопця, він прямо говорить про те, що хоче утримати дівчину поруч, подає це як гру, гонитву за досягненням (потрапити в книгу рекордів). Гра — важлива складова в житті людей, і дорослих в тому числі, але що відбувається, коли життя перетворюється на гру? Чи вдається учасникам тривалої безперервної гри помічати реальність, один одного, почуття і потреби — свої та іншого? Якщо припустити, що дівчина погодилася на ланцюг під тиском, а це цілком ймовірно, адже вона до цього хотіла розлучитися, як вона почувається зараз, коли експеримент триває вже більше місяця?".

"Важливою частиною в стосунках є позначення партнерами своїх кордонів: так зі мною можна, а так — ні. Це можуть бути індивідуальні особливості, які не очевидні відразу, але є і загальноприйняті поняття про етику і межі, такі, наприклад, як не брати чужі речі без дозволу, не читати не своє листування, не нападати фізично або сексуально. Якщо сильно спростити, можна пояснити це ще й так: речі ми використовуємо, а людей любимо (чи ні). Можна любити і речі, але не можна використовувати інших людей, поводячись з ними, як з речами. Людина, жінка або чоловік, — це суб'єкт, тобто особа зі своїми цінностями, бажаннями/небажаннями, потребами, кордонами і межами, і в стосунках це потрібно враховувати.  Систематично порушуючи кордони в парі, партнер, який це робить, не помічає цінності, бажання і потреби партнерки, і тоді це вже ми маємо не стосунки людина-людина або суб'єкт-суб'єкт, а відносини, схожі на ті, які в нас є з речами. Захотілося мені носити прикрасу кожен день — ношу, захотілося пересунути вазу — так і роблю, а захочу, розіб'ю або викину на смітник. У найлегшому випадку ставлення до людини, як до предмета, значно збіднює відносини, позбавляє їх глибини, роз'єднує. У важких випадках, коли ми говоримо вже про насильство, це загрожує травмами (фізичними і психологічними), посттравматичним стресовим розладом, фізичними хворобами, депресіями і суїцидом.

Існують різні стереотипи щодо ролі жінки і чоловіка у відносинах, наприклад, такі, що жінка повинна терпіти, бути мудрішою. У перекладі це означає промовчати, підкоритися чоловікові, адже він головний у парі. Найчастіше під впливом цих і подібних стереотипів жінки опиняються в небезпечних ситуаціях і не бачать з них виходу. Є стереотип і про те, що любов — це злиття двох половинок одного цілого і це знову схоже на опис конструктора з чогось неживого — предметів, плодів, меблів.

Кожен з нас хоч раз порушував кордони іншої людини через незнання або забудькуватість, це нормально, ми так вчимося, запам'ятовуємо нову інформацію про тих, хто з нами поруч. І те, що ми надалі враховуємо кордони і потреби іншого, дає відносинам хороший шанс на продовження і розвиток. Це зусилля, якщо хочете — енергія, яку ми вкладаємо у відносини. Але що відбувається, коли і кордони постійно порушені, і немає часу побути на самоті, поспілкуватися з іншими людьми, крім партнера? Врешті-решт, що відбувається, коли відносини заподіюють щоденний фізичний біль? У металевих наручниках і ланцюгах по-іншому бути і не може, носити ланцюга боляче, тіло не пристосоване до цього, як і до обмеження руху, якщо людина здорова. Обмеження в русі і переміщенні — це в'язниця, покарання для злочинців, чи може це бути проявом любові? Не впевнена".

Хотілося б помилятися у трактовці цієї історії. Можливо, цей перфоманс дійсно є елементом гри чи цікавою пригодою для харківської пари. Але ніколи не слід забувати, що отруйні стосунки дуже часто з боку сторонніх спостерігачів можуть виглядати як ніжні, казкові і просто ідеальні. Щодня ми чуємо страшні історії про жертви "кухонних боксерів", проте у ролі жертви можна опинитися не лише фізично, а і психологічно. І майже завжди це відбувається за щільно зачиненими дверима.

Для жінок, які ніколи не стикалися з аб'юзерами, це може звучати абсурдно. Здається, що потрапити в подібні відносини нереально: адже дівчина має бачити, що зустрічається з тираном! Проблема в тому, що на ранніх етапах емоційне насильство подається як турбота і пристрасть. Жертва занурюється в цикл аб'юзу поступово, втрата особистих кордонів протікає повільно і часто залишається непоміченою. До критичного моменту людина може і не усвідомлювати, що піддається насильству. В аб'юзивних стосунках можна жити роками, а можна витратити залишки ресурсу на те, щоб піти з цих відносин. І залишитись цілим.

А ще читайте про експеримент "Рубрики". Як познайомитися в Tinder і не пожалкувати про це