fbpx
Сьогодні
Рішення 17:47 14 Чер 2021

"Оселя Віри, Надії та Любові" замість інтернату: як івано-франківські волонтери вирішують проблеми сирітства

Система українських інтернатів застаріла, дорога й не покращує, а лише ускладнює становище сиріт. Саме тому у 2019-му році БО «Українська благодійницька мережа» відкрила в смт. Обертин на Івано-Франківщині «Оселю Віри, Надії та Любові». Це спільнота підтриманого проживання для дорослих сиріт з інвалідністю – перша в Україні з фінансуванням за соціальним замовленням.

  Розповідаємо про унікальний досвід прикарпатських волонтерів, і як його можна застосувати в інших регіонах України

English version here

Просторий Обертин розташувався за трохи більше 40 км на південний схід від Івано-Франківська. Дорога через районний центр Тлумач забере на 10 кілометрів більше. У селищі потрібно проминути міську площу з "фортецею" – відпочинковим комплексом "Замок Злати", завернути біля пекарні "Оберхліб" і рухатися навпростець вулицею Івана Франка майже до річки Чорнявої. Далі повернути ліворуч на вулицю Тараса Шевченка. Побачимо присадкуватий сірий будинок за коричневим парканом, із бруківкою і чорнобривцями на клумбі. Акуратна табличка на розі підказує, що саме тут – "Оселя Віри, Надії та Любові".

У цьому будинку мешкають четверо повнолітніх сиріт з інвалідністю та почергово – одна з асистенток. Уляна Белей, Ігор Човпило і Яна Хазанюк раніше жили в Залучанському дитячому будинку-інтернаті. Любов Оробець переїхала з Погонянського психоневрологічного інтернату. Тут, в Оселі, вони опановують елементарні вміння: прибрати за собою, помити посуд, порізати овочі на салат. Розпоряджатися власним часом і нести відповідальність. В інтернатах їх цьому не навчили, хоча всім вже за двадцять. А ще займаються улюбленими заняттями і працюють. 

як Івано-Франківські волонтери вирішують проблеми сирітства

Художниця Уляна малює картини ротом. Її квіткові картини опиняються на виставках і в приватних колекціях. Віднедавна дівчина вивчає англійську мову й зараз шукає собі компаньйона чи компаньйонку для практики. Ігор робить на продаж декоративні свічки. Яна вишиває хрестиком картини, шиє з фетру затишні різдвяні іграшки. У Люби в будинку найбільше побутових обов'язків. Вона малює і вишиває, а в сезон працювала у "Файних ябках" – обертинському соціальному підприємстві, що є візитівкою громади.
Однак не всім самостійне проживання, навіть підтриманого типу, після інтернату дається легко. Спочатку тут жив інший вихованець Залучанського інтернату Василь Рибарук. Але не зміг пристосуватися й повернувся назад. На його місце в Оселю переїхала Яна Хазанюк

як Івано-Франківські волонтери вирішують проблеми сирітства

Чим підтримане проживання перспективніше за інтернати

"Оселя Віри, Надії та Любові" – приклад спільноти підтриманого проживання. У Європі та США немає інтернатів, зате існують малі групові будинки для дітей і спільноти підтриманого проживання дорослих. Діти до 18 років живуть малими групами під опікою виховательок. Будинки максимально комфортні, з сімейною атмосферою. Після повноліття сироти з інвалідністю поселяються у спільноті по шестеро-восьмеро. Умови також домашні. Люди організовують побут і самі вирішують, чим займатися та як планувати своє життя. Оскільки побут та проживання підтримують наймані асистент(к)и, цей тип установи називають "підтриманим". Але допомога існує лише до межі, де людина може впоратися сама. Всі будинки розташовують у містечках, щоб мешканці й мешканки ставали частиною місцевої громади. 

На кінець 2019 року в Україні існували 282 інтернати. У них жило 45 507 дорослих і дітей з інвалідністю – як населення цілої Шепетівки або Миргорода. Чому інтернати – у цілому погана ідея? Ці заклади масові, бюрократизовані й існують із численними порушеннями. Інтернатна система вкрай витратна. Проте величезні державні гроші переважно пролітають повз самих вихованців. Люди у сиротинцях нерідко потерпають від незадовільних умов життя, насильства й соціальної ізоляції. 

Інтернати не здатні забезпечити базові людські потреби в безпеці, захисті, прийнятті, свободі вираження, – каже Петро Михайлишин, лікар-психіатр Острозької обласної психіатричної лікарні. – У випускників інтернатів діагностують цілий букет психологічних проблем, який руйнує доросле життя. Ізольовані у спецзакладах діти з різним ступенем порушень майже не мають шансів на відповідний до своїх можливостей розвиток та освіту, на повноцінне життя.

В Україні з 2017-го року триває реформа деінституціоналізації. Розраховують, що за десять років кількість дітей в інтернатах зменшиться на 90%. Як показав досвід сусідньої Молдови, за неповне десятиліття це цілком можливо. Але трансформація системи має бути тривалою, поступовою і максимально в інтересах дітей. Утім, на початку 2021 року громадянське суспільство запідозрило, що реформу блокують. 

Реальної реформи деінституціоналізації в Україні немає. Є укрупнення соціальних інтернатів, закриття освітніх (без належного створення умов для отримання дітьми потрібних їм послуг на рівні громади), а також окремі ініціативи, які є досягненням громадських, благодійних організацій, а не уряду чи місцевої влади, – коментує Василь Футерко, івано-франківський юрист і волонтер, засновник БО "Українська благодійницька мережа" та ГО "Асоціація спільнот підтриманого проживання". Він переконаний: інтернатна система не придумана для людей, але чиновники не готові рухати деінституціоналізацію на місцях. Недержавні організації, за словами волонтера, будуть "локомотивом" реформи лише тоді, коли механізм "гроші ходять за людиною" повноцінно запрацює.

як Івано-Франківські волонтери вирішують проблеми сирітства

"Оселя Віри, Надії та Любові": як це було

Холодний осінній вечір 2009 року. Віє колючий вітер. Біля одного з прикарпатських сиротинців легко вбрана дитина миє ворота. На слова незнайомців реагує переляком. Дуже голодна.   

Така картина спонукала кількох студентів поцікавитися, як живуть діти в інтернатах. З'ясувалося, що за зачиненими дверима все далеко не так, як гадають численні благодійниці і благодійники. З цього відкриття розпочалася історія "Української благодійницької мережі", яка вже десятиліття працює з найскладнішими закладами на Прикарпатті та за межами. Спершу були "класичні" поїздки із подарунками, які не приносили дітям тривалу користь. А часто не мали її взагалі, бо привезене зникало як не в руках персоналу, то в нутрощах складу чи комори. 

як Івано-Франківські волонтери вирішують проблеми сирітства

Тож швидко взялися за конкретні справи: навчання, особистісний розвиток, поліпшення умов і просторів життя, лікування, психологічні консультації, влаштування в родини. Українські інтернати дуже закриті в усіх сенсах. Доводилося продиратися через бюрократичні хащі й небажання керівництва йти на контакт. За роки роботи УБМ зібрала допомоги на майже 7 мільйонів гривень. Зрештою, зрозуміли, що то все неефективно. Аби не боротися з радянськими вітряками, 2017 року взялися за передову ініціативу – створення спільноти підтриманого проживання. 

За словами Василя Футерка, почали з листів. Розіслали у місцеві громади на Івано-Франківщині офіційні запити про пошук місця під Оселю. І тут перша невдача: відповіді від майже тридцяти ОТГ не одержали. У деяких громадах прямо зізналися: бояться, аби їх згодом не змусили фінансувати будинок із місцевого бюджету. З двох ОТГ, що попередньо погодилися, обрали місто Бурштин, де працює найбільша на заході України теплова електростанція. Вирішили будуватися з нуля. Однак на етапі голосування за землю там без пояснень відмовили.

як Івано-Франківські волонтери вирішують проблеми сирітства 

Тоді Богдан Станіславський, обертинський підприємець і колишній депутат Івано-Франківської обласної ради, запросив волонтерів до Обертина. Містечко добре підійшло, міркує Василь Футерко: досить мале, щоб близько контактувати з майбутньою спільнотою, але й досить велике, щоб бути спроможним і мати розвинену інфраструктуру. Місцеві ціни на нерухомість тільки в плюс: в Обертині купівля будинку на 125 "квадратів" обійшлася в шість тисяч доларів. У цілому на реконструкцію пішло близько 60 тисяч доларів. Це сума з благодійних коштів, зібраних організацією. Багато послуг і потрібних матеріалів подарували, виконали на волонтерських засадах. По часу весь процес зайняв неповні три роки. Обертинська влада і мешканці всіляко допомагали з облаштуванням. Для них поява Оселі – це й добре діло, і щось унікальне, чого немає в інших регіонах, і можливість підвищити соціальний та туристичний потенціал громади. 

як Івано-Франківські волонтери вирішують проблеми сирітства

Вперше в Україні

Щомісяця на утримання Оселі йде біля 40 тисяч грн. Це вартість харчування, комунальних послуг, зарплата асистенток, інші потреби у проживанні, лікуванні, освіті й розвитку. Наприклад, мешканки й мешканці Оселі здобувають освіту вдома за індивідуальною програмою. Асистентки перед початком роботи проходили курси підвищення кваліфікації для соціальних працівниць в Уманському університеті. Працюють офіційно. Частину витрат оплачують із благодійних коштів і заробленого жителями й жительками. За законом Оселя може розраховувати на пільги і субсидії на оплату комунальних послуг. Щоправда, вже раз довелося обстоювати це право у суді. 

Найнагальніші витрати покривають коштами з обласного бюджету. У цьому спільнота в Обертині попереду всієї України. Адже тут вперше запровадили державний стандарт соціального замовлення. Хоча така практика давно й повсюдно існує в європейських країнах. 

На папері все просто. Обласний Департамент соціальної політики замовляє послугу підтриманого проживання через тендер. Організація, яка перемогла, щомісяця одержує на рахунки спільноти бюджетні кошти. Формат підтриманого проживання у рази ефективніше реалізує державні кошти, ніж інтернати. Адже це конкретне цільове призначення для потреб конкретних людей: принцип "гроші ходять за людиною" у дії. З пропозиції Української благодійницької мережі механізм соціального замовлення підтриманого проживання внесли в регіональний план деінституціоналізації в Івано-Франківській області. 

Василь Футерко розповідає про алгоритм соціального замовлення. Спочатку затверджують обласний бюджет і кошторис Департаменту соціальної політики. Далі приймають рішення про соціальне замовлення. Тоді проводять публічну закупівлю. Тут варіантів два: якщо вартість послуги не перевищує допорогове значення 200 тисяч грн, вистачає одноразової і простішої процедури. Якщо ж сума більша, тендер за законом проводять у три етапи. Перші два етапи – відкриті торги, які потрібно скасувати, якщо участь у них беруть менше двох організацій. Відповідно, лише на третьому етапі Українська благодійницька мережа перемагає на торгах. Опісля підписують угоду. 

Утім, 2020-го року обласне казначейство підставило Оселі підніжку. З січня по квітень на рахунки спільноти не виплачували гроші. Назбиралося 118 тисяч грн. Причину чиновники чітко не пояснили: мовляв, не були зараховані акти виконаних робіт. Щоб розблокувати фінансування, Українська благодійницька мережа виграла судовий позов. Але навчені таким досвідом, волонтер(к)и шукають 500 опікунів та опікунок, згодних щомісяця переказувати на рахунки Оселі бодай 70 грн. За оцінками, цього буде достатньо для безперебійного фінансування, навіть коли державні виплати будуть затримувати. З січня 2021-го спільноту утримують повністю благодійним коштом.

як Івано-Франківські волонтери вирішують проблеми сирітства

Що далі і хто переймає естафету?

Люди, не визнані судом недієздатними, мають право самостійно обирати місце для життя. Зокрема, в будинках підтриманого проживання, наголошує очільник Української благодійницької мережі Василь Футерко. Тож потенціал для цього формату в Україні лише зростатиме. 

У державному стандарті серед суб'єктів, які можуть надавати послугу підтриманого проживання, є підприємства, установи, організації й навіть ФОП-и. Мережа спільнот підтриманого проживання різних форм власності в Україні помалу ширшає. Нині працюють кілька будинків у Львові. При  Українському католицькому університеті існує "Емаус-Оселя". Цей дім для людей з ментальними порушеннями розташувався у студентському містечку. З 2011 року існує будинок підтриманого тимчасового проживання "Витанія" спільноти "Лярш-Ковчег" (це львівська ланка Міжнародної Федерації "Лярш"). Проєкт ще одного будинку підтриманого проживання Центру "Джерело" переміг на громадському бюджеті міста 2021 року. Державним коштом споруджують малий груповий будинок у селі Бірки на Львівщині. Наприкінці 2020-го будинок підтриманого проживання для людей із ментальною інвалідністю створили у Вінниці.

Важливим завданням на перспективу в Українській благодійницькій мережі називають адвокацію законодавчої ініціативи. Хочуть закріпити механізм фінансування соціальних послуг "гроші ходять за людиною". Це є подібна до медичної реформи практика оплати соціальних послуг конкретним людям за місцем їхнього проживання. Лише в Івано-Франківській області на одну людину в інтернаті припадає, за оцінками, від 5 тисяч грн. Залежно від типу закладу є і значно вищі суми. Втім, бюджетні гроші не "закріплені" за людьми, як у Європі, і розсіюються у прірві системи. 

Міркують в організації і про створення Українського центру розвитку підтриманого проживання. А в грудні 2020 року будинок в Обертині почали розширювати для ще чотирьох людей.

Підтримати розбудову Оселі і прочитати більше про роботу Української благодійницької мережі можна на сайті організації.

Цей матеріал підготовлено в межах Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

Авторка: Христина Семерин

Фотографії Українська благодійницька мережа

Рубрика:
Кейси
2600

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: