Минулого тижня гурт ONUKA із солісткою Натою Жижченко представили новий сингл під назвою ZENIT, схожий на веснянки з фольклору. Гурт популяризує українські народні мотиви у електронному аранжуванні у всьому світі. Окрім того, Ната постійно піднімає соціально важливі питання: екологічні проблеми, Чорнобильську аварію, права людей та тварин. У рубриці "Небайдужа" дізналися, чому та як вона це робить.
Ми зустрілися у кав'ярні на Осокорках. Ната розповіла, що живе неподалік і любить ці місця. Виявилося, вона некомфортно почувається у спеку, але обожнює зливу і сніг. Із захопленням розповіла, як кілька років тому святкувала свій День народження під відкритим небом, коли у березні місто замело снігом.
– Ви одна з найбільш соціально-активних виконавиць в Україні, підтримували "Марш за права тварин", різні екологічні ініціативи. А дотримуєтеся еко-звичок у повсякденному житті?
Я сортую сміття вже кілька років і заохочую усіх навколо. Використовую багаторазові філіжанки, дарую їх своїм знайомим. Обов'язково прибираю за псом під час прогулянок. Звісно, не використовую пластикові пакети. У цьому мені допомагають торбинки та авоськи від українських дизайнерів. По-перше, це класно виглядає. По-друге, ти береш в магазині лише те, що тобі потрібно, і потім не викидаєш зайві продукти. Вже й забула, що таке "пакет з пакетами" (сміється).
Мене підтримує брат – він живе за містом і в нього є кілька баків для сміття, яке потім він відвозить в "Україна без сміття".
Батьків я теж "прогрузила", але зараз вони на стадії впровадження еко-звичок у щоденну рутину. А виявилося, що бабуся інтуїтивно все життя їх дотримується, бо живе у приватному будинку. Там настільки до сміття правильно ставляться. Органічні відходи перегнивають у компостній ямі. Кожен пакетик і баночка миється і зберігається. Колись сміялися, що раніше мили пакети, але краще б ми їх мили, ніж викидали купами у смітник.
Фото зі зйомок кліпу Strum
– Ви запустили екологічну ініціативу "ECOSTRUM" на підтримку міських сортувальних станцій "Україна без сміття" і зняли кліп на пісню "Strum" на сміттєзвалищі поблизу Києва. Як відреагували люди на ваш проект?
Я завжди під час виступів розповідаю про "ECOSTRUM". Навіть, якщо це не в тему іноді на концертах. Я розповідала англійською про нашу ситуацію, і це набуло великого резонансу під час туру у Європі.
Європейці не могли уявити, що в Україні відсутнє сміттєсортування
Дуже багато фідбеку і запитів на цю ініціативу. В Тернополі, наприклад, офіційно запровадили сортувальні баки. До мене іноді звертаються люди за порадами. Це просвітницька робота, яка відбувається важко й довго наодинці з кожним, але це дієво.
А у нас же немає жодного сміттєсортувального заводу або станції. Тому єдиний вихід зараз – це домовлятися зі сміттєпереробними заводами закордоном.
Нині на станціях збирають сміття, сортують і вивозять в інші країни. Базове правило – сміття повинно бути помите, щоб там не заводилися миші, і волонтерам було комфортно працювати.
Я завжди мию сміття. Для багатьох це звучить дивно, але я звикла. Наприклад, від соняшникової олії пляшки не відмиваються і це єдина тара, яку здають разом з кришкою. У нас складно з транспортуванням сміття. Його треба відвозити на авто чи таксі на станцію. Не всі до цього готові.
Мені здається, за містом це простіше робити, бо можна поставити баки для сортування, самостійно переробити частину сміття, використати для побутових потреб скляні пляшки, папір і таке інше.
Я, наприклад, живу у сучасному ЖК і в нас люди здебільшого сортують сміття. Але ті, хто не хочуть, можуть сплачувати за такі послуги двірнику, який це зробить замість них. Мені здається, це блискуча ідея, особливо для тих, хто не хоче самостійно сортувати або кому лінь.
– Ви закликаєте усіх свідомо ставитися до екологічної ситуації, долучатися до сортування і переробки сміття. Хто вас надихає і за якими екологічними ініціативами Ви стежите?
Мене надихають люди, які самостійно ведуть боротьбу з екологічними проблемами. Колись мене вразила історія молодої жінки, яка власноруч врятувала Дунай. Ще є історія про селище у Дніпропетровській області. Лише уявіть: там староста, який до того ж батюшка, запровадив сортування сміття і навіть ввів штрафи за це. У селищі просто "війна" відбувається зі старшим поколінням, яке не розуміє планетарні масштаби цієї проблеми. Але я вірю, що молодше покоління більш свідоме і воно здатне все змінити.
– Ми зараз говоримо про індивідуальний вимір. А як щодо держави? Європа та Канада, наприклад, відмовилися від одноразового пластику. Державне регулювання могло б бути ефективним для України?
Я знаю, що у нас підтримали законопроект про відмову від пластикових пакетів. Це вже крок. Спочатку треба на державному рівні розповісти про те, як правильно поводитися зі сміттям, а потім запровадити штрафи. Це треба запровадити в установах: дитсадках, школах, на виробництвах. Коли люди побачать, що на роботі їх теж підтримують і сортують сміття, вони більш активно почнуть це робити й вдома.
Знаєте, про що я мрію? Щоб у нас не вирубали всі ліси Карпат. Не знаю, що зробила б з людьми, які підписують такі дозволи. Ніхто не має права вирішувати долю екологічних систем. Я вважаю, що повинна бути кримінальна відповідальність за такі дії
– Як мотивувати політиків займатися важливими соціальними проблемами? Зараз багато "зірок" йдуть в політику. Чи розглядаєте Ви для себе такий варіант?
Я нажахана тим, що відбувається. До цього я була фрустрована, а зараз просто очікую, чим це все обернеться – дивом чи хаосом.
Нас постійно запрошують виступити на підтримку політиків та чиновників. Однак, ми завжди відмовляємося і ніколи не виступаємо. Я не готова сьогодні нести відповідальність за людей, у яких я не впевнена.
Оскільки зараз хаос системи, то до переробки сміття ми дійдемо через десятки років. Хоча у суспільства є такий запит. У Львові був єдиний завод "Аргентум", який перероблював батарейки. Але він був збитковим і його закрили. Можливо, депутатів треба відвезти на те так зване сміттєзвалище, щоб вони усвідомили проблему.
– Ви розповідали, що Чорнобиль резонує з Вашими переживаннями. Ви дивилися серіал "Чорнобиль" від НВО?
Звичайно, дивилася. Кожну серію обговорювала і з батьком, друзями й близькими і навіть з робітниками ЧАЕС.
Мене здивувало, що в інших країнах так багато про це говорять. Я думала, що іноземцям не буде цікаво дивитися серіал про нашу аварію. Виявилося, навпаки. Приємно, що світ дізнається хоч якимось чином частинку правди про катастрофу. "НВО" вкотре перевершив сам себе.
На жаль, на мій погляд, масштаби катастрофи недостатньо показані, але його неможливо передати. Проте, чудово, що фільм відходить від брехливих радянських штампів. Важливо, що там на першому плані подвиг людини, яких мільйони. Глядачі зможуть відчути той жах, який пережили ми, наші батьки і усі жителі.
Там є трохи художності, але це допустимо. Мені подобаються джерела, які використовували сценаристи. Зокрема, книга "Чорнобильська молитва" однієї з моїх улюблених письменниць Світлани Алексієвич. Це не попсовий твір у цій тематиці, там справжні історії справжніх людей.
– Ваш батько був ліквідатором ЧАЕС, у Вас багато пісень, присвячених цій темі. Як часто Ви буваєте у зоні відчуження?
Я туди постійно їжджу, мене там знають через те, що я часто порушую цю тему. ЧАЕС перебуває в стані виведення з експлуатації і навіть прибиральницям треба складати спеціальний іспит.
У мене була велика мрія, пов'язана зі станцією. Я дуже хотіла там попрацювати. І часто приїжджала туди, ходила повз, заглядаючи крізь шпарини.
Несподівано керівництво ЧАЕС зробило мені своєрідний подарунок: дозволило на тиждень стати практикантом на станції. Це був наш з Євгеном медовий місяць, але я не могла відмовитися від такої можливості. Я відвідала різні об'єкти станції, була у різних умовах. Відверто кажучи, це був один з найбільш визначних моментів мого свідомого життя.
Мені навіть знайшли оригінал справи мого батька, написаний від руки. Певним чином, це було схоже на занурення в історію сім'ї на фоні Чорнобильської катастрофи.
– Ви регулярно підіймаєте нові теми у своїх піснях: ядерна катастрофа, екологічні та соціальні проблеми. Які наступні напрями у Вашій творчості?
Я думаю, що для кожного артиста є свій шлях. Я не продумую теми заздалегідь. Все залежить від мого натхнення. Восени, наприклад, вийде пісня про певні меншини і незахищені верстви населення. Поки що не скажу, про які, бо все ще на стадії розробки. Натякну, що це не про вік, не про гендер і не про національність. Про іншу проблему, якій зараз не так багато уваги приділяють.
Надихати людей темою, яку ти вважаєш важливою – це щастя. Мені ніколи не подобалися заклики до аудиторії на кшталт "підійміть ваші ручки". Так використовувати свій вплив на прихильників – моветон, на мою думку. Соціальний меседж у моїх піснях – це моє волевиявлення. Лише так я почуваюся реалізованою у творчості.
– За кілька днів у Вас фестиваль у Польщі. Потім багато виступів та музичних поїздок в Україні та закордоном. Окрім того, Ви встигаєте готувати нові пісні. Де Ви берете енергію?
Так, можливо, восени у нас ще буде тур Канадою і Америкою. Я розумію, що це все треба поєднувати з відпочинком, бо без нього все інше не має сенсу.
Найчастіше я проводжу час із сім'єю та собакою. Собака – це великий компонент затишку. Від людей не можна відчути такої ж безумовної любові, як від тварин.
А ще я більше люблю активний відпочинок, особливо дослідницькі пригоди у снігових країнах. Влітку минулого року ми були на Північному полюсі у науковій експедиції на льодоколі. Фізично ці експедиції досить важкі, схожі на функціональні тренування. Але це така класна промивка для мізків.
Тоді сталася неймовірна річ! Нас шокувала пластикова пляшка українського бренду у водах Шпіцбергену, яку прибило водами разом зі сміттям. Це ж не там викинули, бо туди викидати нічого не можна, та й штрафи величезні. Ми були шоковані, що аж туди водами океану прибило пластик українського походження.
– Що для Вас означає бути соціально-активною? Як жінкам навчитися займати таку ж позицію?
Головне – вірити у зміни і почати з себе. Немає жодної гендерної властивості у такій діяльності. І чоловіки, і жінки можуть бути соціально-активними. Все залежить від особистих вподобань людей, ми усі різні і це нормально. Проте, важливо, щоб соціально-активних людей підтримували, а не принижували і не заважали їх ініціативам. Світ можна змінювати кожної хвилини, кожного дня.
Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.
