Про "Марш рівності", Донбас та роботу правозахисників у рубриці "Небайдужа"
Рубрика «Небайдужа» — розмови з соціально-активними українками
Незадовго до "Маршу рівності" ми поспілкувалися з Олександрою Романцовою, виконавчою директоркою "Центру громадянських свобод". Ми зустрілися у офісі організації. Упродовж розмови Олександра жартувала, іноді їй телефонували з проханнями порекомендувати волонтерів. Вона розповіла, що до їх Центру приїжджають стажери з різних країн, а цього разу — з Франції, Америки та Швейцарії.
– Центр громадянських свобод (далі — ЦГС) працює з проектами на декілька країн ще з 2007 року. Ми ведемо активну міжнародну діяльність: працюємо з ОБСЄ, Радою Європи, ООН, ЄС.
Ближче до 2010 року ми почали займатися правами і свободами людини в Україні. У 2013 все сконцентрувалося на Майдані: у нас була гаряча лінія Євромайдан SOS, громадське спостереження за роботою поліції і суддів. Нас завжди цікавили мирні акції й протести і реакція поліції на них.
23 червня у Києві відбудеться "Марш рівності". На ньому буде не менше 30 наших волонтерів, які спостерігатимуть за роботою поліції. Ми навчаємо їх, як правильно це робити.
У Києві "Маршем рівності" опікуються, але у регіонах з цим досі проблеми. Доводиться багато працювати з поліцейськими. У багатьох немає розуміння, що професіоналізм не повинен пересікатися з суб'єктивними оцінками окремих працівників.
Ми проводили в регіонах "правозахисний вікенд", зокрема, лекцію для поліцейських з прав людини і свободи мирних зібрань. Ми захищаємо права не лише активістів, а й поліції теж. Наприклад, важливо, наскільки форма поліцейського відповідає кліматичним умовам та комфорту, бо це впливає на поведінку поліцейських. Якщо людині 4 години холодно, вона починає неадекватно реагувати на події.
Окрім того, ми займаємося системними стратегічними питаннями. У 2015 році разом з російським Антидискримінаційним центром "Меморіалом" видали звіт про поширення гомофобних практик на території, підконтрольній Росії (Донбас і Крим). І досі це єдиний такий звіт.
У нас є експертна правозахисна платформа, яка об'єднує багато різних організацій. Задача – реагувати на порушення прав людини, перш за все, у законодавчій сфері. Також розробляємо законопроекти.
Ще у нас є "Київська школа з прав людини" і тематичні напрямки: наприклад, кіноклуби і хаб, де ми підтримуємо нові правозахисні ініціативи.
Ще один напрямок роботи – документація ситуації на Донбасі і в Криму. Також займаємося проблемами військовополонених.
– Все почалося з протестів на Майдані. За фахом я міжнародний економіст і тоді ще працювала в банку.
Після того, як 1 грудня надихалася перцевого газу на вул. Банковій, зрозуміла, що існує певна розгубленість серед натовпу. Я вирішила допомогти і почала дзвонити тим, хто під час Помаранчевої революції в 2004 році, займався різними функціями. Зокрема, написала Олександрі Матвійчук, голові правління ЦГС, звідки дізналася про їх гарячу лінію Євромайдан SOS. Так, я почала волонтерити.
Вдень я працювала у банку, з 6 вечора йшла на Майдан допомагати медикам, а потім з 4 до 8 ранку – в офіс ЦГС. Ми прийняли близько 16 тисяч дзвінків з 30 листопада до кінця березня. У нас було більше 200 волонтерів. Також ми займалися безвісти зниклими на Майдані. Ми знайшли близько 300 людей.
У лютому я зрозуміла, що хочу йти з банку і працювати в Центрі. Тоді не було робочих місць і мені запропонували виграти якийсь проект, щоб отримати фінансування. Тоді я розробила проект: моніторинг ситуації на Донбасі та в Криму. Я виграла і почала роботу. Ми збирали волонтерські групи журналістів, активістів, юристів. У нас було більше 40 виїздів на окуповані території.
– На Донбасі ми спочатку були дуже недосвідчені. Спочатку ми документували все, що бачили, потім шукали людей для свідчень, створювали карту місць нелегального утримання людей. Ми знайшли 83 заручників.
Зараз вже існує коаліція 17 організацій "Справедливість заради миру на Донбасі", які у різній формі займаються документацією подій. А ми починали їздити по 3-4 людини у 2014-2015 роках. Наші СБУ і прокуратура почали документувати події на Донбасі лише років через 2 після початку подій.
Пізнішеі я почала займатися міжнародною адвокацією і подавала зібрану інформацію у Міжнародний кримінальний суд, Раду Європи, ОБСЄ.
У 2014 році ми зрозуміли, що журналістам з українським паспортом перебувати у Криму небезпечно. Тому ми просили туди їздити наших колег з Білорусі.
Деяких журналістів за їх список телефонних контактів брали у заручники. Від місцевих структур я знала, що я в розстрільних списках так званих "ЛНР" і "ДНР". Це перелік людей, яких треба лікувідувати. Люди зі зброєю на блокпостах мають такі списки разом з фото. Я досить публічна особа, тому лінію розмежування не перетинала.
Відчуття страху не було. Хоча одного разу постраждала від обстрілу. Це було в Трьохізбенці. Це село поділено річкою і на тому боці вже "апалчєнці". У тому селі великий обласний тубдиспансер і нам треба було зрозуміти, чи обстрілюється медичний об'єкт. Якщо так, то це порушення Женевських конвенцій.
Це було влітку, ми були в шортах, майках і бронежилетах. Прилетів снаряд, розірвався і уламки поранили мені руку. Щоправда, комбат одразу змусив усіх сісти в авто і хвилин 40 ми їхали до готелю, де я промила рану. Зараз на руці шрами, наче кішка подряпала.
Мамі я потім сказала, що це шрам від видалення родимки.
– Хороший керівник вміє надати простір і мотивацію для того, щоб команда працювала. Кожен повинен відчувати свої досягнення і змогу подолати труднощі. Іноді люди вони не готові демонструвати ефективність на рівні бізнесу: виконувати конкретні задачі у конкретних рамках. Керівник повинен своїм прикладом показати, як це. Хороший керівник добре бачить потенціал і вчасно відпускає людину, яка вже не виконує свою роль у організації.
Нещодавно до нас прийшли 3 стажери з іншого проекту і їх завданням було провести один день з головою організації. На 10 вони прийшли в офіс для інструктажу, потім було інтерв'ю з журналісткою, о 13.30 працювали над одним з наших проектів, о 14.30 була зустріч з головою місії ООН, далі – правозахисний клуб. Лише о 8 закінчився робочий день. Окрім цього, в мене ще є різні ефіри, інтерв'ю, акції, робочі зустрічі, планування роботи, підготовка звітних документів.
Баланс у тому, щоб робити те, що любиш. Я намагаюся не брати комп'ютер додому на вихідні.
Я ненавиджу фразу "твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини". Ця фраза неправильно дійшла до нас. Є свободи, які існують паралельно. Свобода обмежується тільки тоді, коли вона є небезпечною для інших, і лише за домовленостями у суспільстві. Свобода – це те, у що я вірю.
Фото з відкритих джерел та соціальних мереж
Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.
“Рубрика” відвідала берег Каховського водосховища та дізналась, як змінилось життя Кушугумської громади після російського теракту… Читати більше
Перетворити власний травматичний досвід спочатку на текст п’єси, а потім поставити її на сцені —… Читати більше
Безпека як основний вектор для трансформацій міської інфраструктури Читати більше
4 вересня росіяни вдарили по Львову дронами та ракетами. 189 будинків зазнали пошкоджень, 60 людей… Читати більше
Останніми роками українським дітям дедалі важче включатися в соціалізацію — пандемія та війна забрали в… Читати більше
Ще у липні 2022 року в розпал бойових дій уряд започаткував грантовий проєкт “єРобота”. Будь-хто… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.