“Дайте мені якогось москаля!” Як миколаївський винахідник став тероборонцем

Миколаївський винахідник та викладач Олександр Бєліков до початку повномасштабної війни працював на базі лабораторії Чорноморського національного університету імені Петра Могили. Разом зі студентами Олександр отримав патенти на 19 винаходів, а найвідомішим винаходом вченого стала ковдра для новонароджених, що лікує від жовтяниці… світлом. Технологія називається "світлолікування" і її дослідник описав у кандидатській дисертації та використав у більшості своїх винаходів. Така ковдра допомагає діткам та їхнім батькам — робить перші дні новонароджених дітей безпечнішими для них, фізично і психологічно. Зараз Олександр допомагає своїй країні інакше. Він воює в одному з підрозділів Територіальної оборони Миколаївщини.

У проєкті "Обличчя Оборони України" ми розпитали Олександра, як живеться українським винахідниками та як пов'язані наука та війна.

"Якщо настане серйозний коллапс у світі, технарі рятуватимуть більше людей"

Олександр Бєліков спілкується зі мною не з окопу: його забрали у відрядження допомагати обороні країни так, як він вміє краще за все, — технічно. До того він два місяці прослужив на позиції бойового медика.

"На мене перший час ображались у Теробороні, що я зараз не з ними. Я їм відповів дуже просто: «Тут я виконую завдання і приношу користь, і там виконував завдання і приносив користь. Де більша користь?» І вони відповіли: «Там, де ти зараз»", — сміється військовий.

У мирному житті 37-річний Олександр — викладач спеціальності "Медичні прилади" миколаївського ЧНУ імені Петра Могили з 15-річним стажем і за сумісництвом — винахідник.

"На останніх курсах мені запропонували походити на гурток для активних студентів. Ми щось там паяли. Дуже часто мав таку ситуацію, що треба було пояснити одногрупникам те, що вони не зрозуміли, але зрозумів я. Мені те вдавалось і в якийсь момент мене запитали, чи не хочу я викладати", — розповідає Олександр Бєліков.

До початку повномасштабної війни вчений і сам вів гурток для студентів, де постійно намагається впроваджувати нові технології, про які сам дізнається, у розробках: робототехніку, ЗД-моделювання тощо.

"Студентам подобаються молоді викладачі, з якими можна поспілкуватися на якісь спільні теми. З елементарного в мене питали, чи я дивлюсь аніме. А я дивлюсь. Вони: «Ух ти! А які дивились?» і понеслась. Відповідно, коли студент спілкується з викладачем більш розкуто, то йому стає цікавіше і спілкування поза навчанням", — впевнений Олександр Бєліков.

У цьому чоловік вбачає й місію викладання: допомагати молодим людям у становленні та виборі майбутньої професії, а також зацікавлювати технічними спеціальностями, заохотити до патентування винаходів. Адже захист України це не лише про воєнний аспект. Це ще й про розвиток:

"Навіщо працювати в університеті, якщо нічого не робити, щоби ставало краще в країні? У нас серйозна проблема після радянської влади: люди звикли, що за них думають. Ти йшов у садочок, у садочку тобі казали, що ти підеш у школу, у школі казали — підеш в інститут, в інституті казали, що ти підеш працювати ось туди й ось тим. Зараз ситуація змінилася: після інституту ніхто не гарантує тобі роботи. Якщо настане серйозний коллапс у світі, технарі будуть допомагати більше й рятуватимуть більше людей".

"Дайте мені якогось москаля!"

Ще у 2014 році Олександр Бєліков відчув у собі готовність захищати країну.

"Почалось усе з побиття студентів на Майдані. Тоді я замислився: а якби там були мої студенти чи діти? У мене чітко сформувалась позиція, підтягнулось багато питань з історії: чому так було і знову повторюється? Мені захотілось бути осторонь від усього російського. У мене батько за національністю «русский» і коли він дізнався, що я отримав паспорт і записав себе як «українець», то це було в дусі: «Как ты мог это сделать?»", — згадує Олександр.

Того ж року чоловіка призвали до лав ЗСУ, але не взяли, бо був викладачем і вже мав трьох дітей. Незважаючи на це, Олександр допомагав, чим міг, брав участь у розробці технічних засобів для армії.

"Напередодні вторгнення мені написав друг: готуйся, збирай речі. За кілька місяців до того ми з ним їздили на полігон, тренувалися на стрільбищі, він багато чого показував. Також на базі університету відвідував курси з першої домедичної допомоги, мав на руках повну медкомісію", — продовжує Олександр Бєліков.

Він був упевнений, що його не візьмуть у першу хвилю мобілізації через відсутність досвіду. Але 25 лютого пролунав дзвінок із військкомату.

"Зателефонували і сказали: «Приходьте». Мене відразу направили до офіцера, він подивився мої документи, скривився і сказав: «Что я буду с вами, писарями, делать?». Сказав йти в тероборону. А там, почувши про курси домедичної допомоги, зраділи й записали бойовим медиком. Так я й опинився в місці, де служу зараз", — підсумовує Олександр.

За словами чоловіка, бойовий медик не потребує спеціальної освіти. Якщо сильна кровотеча, то його задача — одразу її зупинити, якщо не б'ється серце — то зробити непрямий масаж чи штучну вентиляцію легень. Ще одна, не менш важлива задача, — транспортувати пораненого до професійних медиків.

Через те, що багатьом у підрозділі бракувало певних навичок, Олександр із побратимами у вільний час організовували лекції та практичні заняття:

"Хтось показував тактику стрільби, а я зі свого боку як бойовий медик вчив, як користуватись джгутом", — пояснює він.

Є й такі навички, яких не вистачає самому Олександру:

"Я ще працюю над тим, щоби моментально лягати. Але вже краще це вмію, ніж раніше. У перший раз, коли прилетіло на наші позиції, я був в окопі. Потім ми ще спостерігали віддалено, як ворожий літак атакував ковровим бомбардуванням. Хоч це було далеченько, але по відчуттях — страшніше, ніж те, що прилітало на нас. Й от ми сидимо й побратим Денис, який служив в АТО, сказав: «З почином вас». Пройшло пару хвилин і він каже: «І мене з почином, бо в АТО літаків не було». Авіація — це дуже страшно. Тому, як щось летить, то я лягаю як можна скоріше".

З того, до чого довелося звикати, Олександр відмічає холод та відсутність сну. Але всі складнощі затьмарює високий бойовий дух його побратимів.

"Я повністю в зимову форму одягався, кілька шарів одягу і все одно було холодно. І важко, коли треба обрати: або поїсти, або поспати, бо часу не вистачає. Але коли дізнались про новини з Бучі, то почалося: «Дайте мені якогось москаля»", — розповідає військовий.

На думку Олександра, єдине, до чого важко звикнути, — це до питань, коли закінчиться війна:

"Всім відповідаю, що війна закінчиться скоро. Два місяці, три місяці — це теж скоро, це ж не 5 років. Тут буде все набагато швидше, питання лише, якою ціною. Але в нас іншого варіанту немає. Коли були перші зведення про мобільні крематорії: скільки зайшло, скільки пакетів замовили, то ми думали, що то для них і якщо таку кількість знищимо, то вони відстануть. Ситуація в Бучі, Ірпені, інших селах показала, що крематорії були для нас. Вони знали, що так буде. Я не хочу повторення такої ситуації і, відповідно, не маю вибору: повинен зупиняти це настільки довго, наскільки зможу".

Коли питаємо Олександра про плани після перемоги, той говорить про повернення до винахідницької діяльності. Адже потрібно буде розвивати Україну, продовжувати рух уперед. Особливі плани і щодо поки головного винаходу Олександра — ковдри, яка лікує світлом. Попри позитивні відгуки про винахід, поки ковдру не можуть використовувати в пологових будинках — заважає відсутність сертифіката, який коштує 25 тисяч доларів.

Після перемоги Олександр планує його отримати, щоби брати участь у держзамовленнях та тендерних закупівлях, а також запустити масове виробництво ковдр. За розрахунками винахідника, ціна ковдри коливатиметься від 500 до 600 доларів.

А ще, звісно, Олександр планує продовжувати роботу зі студентами, заохочувати їх до винахідництва, патентування, створення стартапів. За ними — майбутнє України. Отже, захистивши її сьогодні, маємо подбати і про те, як розвиватимемо після перемоги.

Фото Олександра Бєлікова