“Окупація — це концтабір, а там, де був я — камера суворого режиму”: як колишній цивільний полонений створив “Мережу чоловіків України”

Росіяни прийшли за Олексієм на шостому місяці окупації Херсона. Ввірвавшись до його квартири, почали жорстоко бити чоловіка. Провели обшук. Забрали його "на підвал". Стара дійсність, де більшість мешканців Херсона були пов'язані з судноплавством, змінилась на нову, де більшість мала досвід катувань, власний чи знайомих.

Раніше Олексій теж був моряком, ходив на пасажирських та вантажних суднах. Так він працював останні 17 років, поки до його міста не прийшла росія. З окупації виїхати вони з дружиною не могли. У жінки була хвора мама, з інвалідністю першої групи після інсульту. Подружжя залишилось у місті. 

Під час окупації Олексій з групою товаришів організували польову кухню. Там разом готували їжу для людей старшого віку. Згодом, коли росіяни прийдуть за Олексієм, це стане однією з причин арешту.

Ще одна причина — фотографії у телефоні сусіда, за яким росіяни прийшли на декілька днів раніше. На одних Олексій вдома виготовляє українські прапори, а на інших вже розвішує їх. Було питанням часу, коли увірвуться і до його квартири.

"Вони прийшли через прапори та польову кухню. Казали, наче я зібрав групу агентів з бабусь та за їжу купував у них інформацію. Сепаратизм, тероризм та моральні збитки російській армії", — розповідає чоловік

Перші день та ніч він провів у відділку поліції, далі його перевезли "на ИВС". Він же ізолятор тимчасового тримання. Там Олексій і провів більшість свого ув'язнення. Саме у цьому місці його допитували та катували. 

Розпитували про ДРГ, партизанів, схрони зброї, також про АТО, нацистів та бендерівців. Знущались з нього, щоб отримати відповіді, яких він не знає. Питали: "а что тебе дала Украина?", так намагались ламати людей. Якою б не була причина затримання, ФСБ опитували більшість за одним шаблоном, розповідає Олексій.

"Зі мною в камері був чоловік. Він якось йшов додому ввечері, не дійшов до під'їзду 10 метрів. Прийшло смс, він тільки дістав телефон подивитись і тут йому прикладом в лоб. Він так і не дізнався, що йому написали. Але інкримінували, що він здавав координати", — говорить Олексій.

Після двох місяців тортур в ізоляторі на нього знову чекав відділок поліції. Там — камера розміром 2 на 4 метри та ще 20 співкамерників. Тут готували справу, щоб етапувати його до колонії. Проте не встигли.

Як розповідає Олексій, вночі 20 жовтня росіяни неочікувано почали палити документи та поспіхом збирати свої речі. Далі посадили шістьох людей в автозак та поїхали з відділку. Наступним вони мали забрати Олексія, але ці автозаки вже не повернулись. 

Зранку просто відчинили двері камери та вигнали всіх, хто залишився. Так, 21 жовтня закінчився полон Олексія. А ще через два тижні закінчилась і окупація Херсона — 11-го листопада українські військові звільнили місто.

"Якщо описати це все коротко, то окупація — це концтабір, а там, де був я — камера суворого режиму", — розповідає Олексій.

У чому проблема?

Реабілітацію після полону Олексій зміг пройти лише літом 2023 року, через 9 місяців після деокупації Херсона. Він зустрічався з фахівцями у Києві, коли приїздив давати свідчення про злочини російської армії прокуратурі. Тоді чоловік працював з психологом, пройшов медичний огляд та здав необхідні аналізи. 

Проте Олексій розповідає, що є чимало неочевидних проблем, про які люди, що не мали досвіду полону, не думають. Одна з них — чоловіки теж стають жертвами сексуального насилля. Тож реабілітація має передбачати огляд та лікування у відповідного спеціаліста.

Ще одна проблема, що зазвичай цивільним полоненим ніхто не оплачує роботу зі стоматологом для колишніх полонених. Хоча якість води та харчування в російських катівнях жахливі, і це впливає на стан зубів. Водночас під час полону люди можуть пережити тортури струмом. У такі моменти людина через біль сильно стискає щелепу, через що псується емаль і зуби можуть навіть зламатися.

Проте важко підтвердити, що проблеми із зубами з'явились саме після полону та тортур. І тому часто допомогу з такими проблемами не надають. Натомість, коли є видимі докази катувань, то подолання цих проблем включають у курс реабілітації. Наприклад, якщо росіяни спилювали частину зуба.

Водночас один з найбільших викликів для колишніх цивільних полонених — довести той факт, що вони перебували у полоні. Щоб зробити це, необхідно подати низку документів та доказів до спеціальної комісії при Мінреінтеграції. І з цим теж виникає низка проблем.

Головна — це брак доказів. Багатьох українських громадян утримували в катівнях без жодних підстав. І мова не йде про українське законодавство чи міжнародне право, росіяни затримують людей без підозр, кримінальних справ чи рішень суду. 

"Нас не було у жодних списках, ніде. Коли людину забирали «на підвал», вона просто зникала, грубо кажучи, розчинялась. Без слідства чи якоїсь «бумажки», без будь-якого статусу в'язня", — розповідає Олексій.

Тобто вже після деокупації колишні полонені не мали документів, які б підтвердили їхній полон. Тому зазвичай доводять свій статус завдяки результатам вже українського слідства або свідченням співкамерників. Але такий варіант складніший та довший.

Інша проблема — правильно подати ці докази до комісії. Олексій розповідає, що чимало людей не знають, як зробити це правильно. Як наслідок, вони отримують відповідь від комісії, де їх просять щось переробити. Але як це зробити, вони теж не розуміють. Також можуть отримати відповідь: "не вистачило голосів".

У підсумку люди з деокупованих територій, які пережили полон і тортури, після звільнення мають витрачати чимало сил та часу, щоб їм допомогли. Але життя на деокупованих територіях часто відбувається в умовах постійних обстрілів, відсутності електрики, води та інших комунальних послуг. Люди втомлені полоном просто не мають сил займатись всім одразу і полишають спроби знайти собі допомогу.

Яке рішення?

Коли Олексій завершив реабілітацію та підтвердив статус колишнього цивільного полоненого, зрозумів, що може допомагати іншими. Він знав, як правильно заповнювати документи чи де шукати спеціалістів для реабілітації. Так чоловік почав консультувати своїх колишніх співкамерників.

Згодом до нього звернулись представники фонду "Муквеге" та запропонували масштабувати підтримку колишніх цивільних полонених, створивши мережу. Вони хотіли створити організацію подібну до SEMA Ukraine, яка допомагає жінкам, але з фокусом на чоловіках. Так, літом минулого року почали створювати "Мережу чоловіків України".

Як це працює?

Наразі робота "Мережі чоловіків України" проводиться у двох напрямках — психологічна та юридична підтримка. Організація працює за принципом допомоги "рівний рівному". Тобто колишні цивільні полонені обмінюються між собою досвідом вирішення різних проблем. 

Саме тому мережа має чіткий фокус на цивільних чоловіках, які пережили полон та тортури. Важливо об'єднувати людей, які мають спільний специфічний досвід. Так, учасниками мережі є чоловіки із Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської та Харківської областей. 

Проте оскільки мережу започаткували мешканці Херсона, саме в цьому місті наразі найбільше активностей. Серед них неформальні щомісячні зустрічі для звільнених з полону. Саме з такої зустрічі "випускників" і з'явилась мережа.

"Ми даємо зрозуміти одне одному, що ти не один. У полоні твій співкамерник завжди міг тобі допомогти. Просто потиснути тобі руку чи подати води, якщо ти не можеш встати. Там багато речей мали значення. І чому б нам тут не продовжувати допомагати одне одному?", — розповідає Олексій. 

Такі зустрічі чоловік проводить вже понад пів року, і кількість учасників тільки збільшується. Він говорить, що це доволі дієвий спосіб терапії. Один з чоловіків якось сказав Олексію, що він вперше після полону зміг "вигрузитись" на такій зустрічі.

Перевага такого виду психологічної підтримки у тому, що це не потребує великого фінансування. Чоловіки зазвичай збирають у когось у квартирі та замовляють піцу чи суші. Достатньо лише створити майданчик, де можна обговорити спільний травматичний досвід. 

Водночас Олексій разом зі своїм товаришем, колишнім полоненим, організовували ретрит для співкамерників однієї з російських катівень. Він передбачав два дні відпочинку у неформальному супроводі кризової психологині. Такі практики допомагають переконувати чоловіків, які соромляться працювати з психологом, що це лише стереотипи. 

"Після розмови з психологинею хлопці стали більш відкриті та більше зрозуміли свою травму і як з нею працювати. Це добре повпливало не тільки на них, але й на інших. Оскільки вони ділились своїми знаннями про те, як можна допомогти собі", — розповідає Олексій.

Поки такий ретрит "Мережа чоловіків України" організовувала лише один раз. Проте вже восени планують провести ще декілька ретритів для колишніх цивільних полонених.

Водночас психологічна та юридична допомога саме на рівні "один одному" відбувається в межах всієї України. Фактично це означає, що полонені, які мають більше досвіду, стають менторами для тих, хто тільки розпочинає реабілітацію чи подання документів.

Ще один важливий аспект роботи мережі — говорити про проблеми чоловіків, які пережили полон та тортури та займатись їх адвокацію. Для цього члени організації постійно відвідують різноманітні заходи та спілкуються з представниками влади та громадського сектору.

Сам Олексій говорить, що наразі "Мережа чоловіків України" тільки починає свою роботу та порівнює цей етап з рафтингом — "у тебе є лише декілька секунд, щоб ковтнути повітря, а потім ти вже знов щось робиш". Зараз команда працює над пошуком партнерів та побудовою бренду мережі. Вже восени планують офіційно зареєструватись як громадська організація. А надалі хочуть робити тільки більше, аби допомогти чоловікам, які пережили полон та тортури.

"Хочеться, щоб люди, які вийдуть з полону, не проходили цей тернистий шлях, як ми. Щоб їхнє відновлення було більш якісне та комплексне і не розтягувалось на місяці чи роки. І щоб людина набагато швидше поверталась до суспільства. Водночас ми хочемо говорити та розповідати про ті проблеми, з якими стикаються звільнені з полону", — говорить Олексій.