"При свічках та при лампочках": як живе неосвітлена Одеса після аварії на підстанції
Вся Одеса та деякі прилеглі населені пункти лишились без електроенергії внаслідок масштабних аварій 3 і 4 лютого. Раніше обладнання вже страждало від російських атак. Київський район Одеси — саме він чи не найбільше постраждав через аварію на підстанції НЕК Укренерго. За майже тиждень після аварії енергетики почали виходити на графік відключень, при якому дві години є світла, вісім — немає.
Тим часом рух на дорозі вже жвавий, багато машин й автобусів. Їхні фари добре помітні між темними будинками.
Забудова в Одесі різна — є і старі непримітні будинки, є і новіші яким років по 50. Серед них височіють новобудови — великі будинки по 20-30 поверхів.
Саме тут зараз найважче — за відсутності електрики не працює нічого: немає опалення, води, електричні плити не гріють. Підійматися сходами на свій 20 поверх теж можуть не всі. В одному з під'їздів знайомимося з Інною.
Вона почала працювати консьєржкою недавно, втім за 10 хвилин, поки тривала наша розмова, Інна по імені привіталася з усіма, хто заходив та виходив. Найбільша проблема, каже жінка, це графіки відключень. Вона пояснює — будинки як цей варто відключати на менший час, бо за відсутності опалення будинок дуже швидко охолоджується.
"В будинку де я мешкаю, світла не було 28 годин. Зараз почали вмикати на дві години, потім знов вісім без електрики. У мене вдома простіше, є газ та тепло, а без світла та інтернету можна прожити. В цьому будинку значно важче, добре, що немає сильних морозів. Я стараюся підтримувати всіх, добре слово важливе — люди зараз нервують багато".
Надворі стає світліше, люди вигулюють собак, гріють машини, їдуть на роботу. Біля однієї з кав'ярень з пекарнею хлопець та дівчина заливають паливо в генератор.
Олексій да Даша діляться:
"Генератор за годину роботи бере майже 10 літрів, він потужний, 30 кВт. У нас тут свій «пункт незламності», приходить багато гостей, ми з них окремо плату не беремо. За день десь 400 людей приходить, одночасно буває і 50. Нам подобається робота, але ми хочемо мати власну кав'ярню, бо коли ти власник бізнесу, то працювати не складно".
Далі — Куликове поле. Тут є два намети. Більший — для обігріву безхатченків, менший — пункт незламності, де можна підзарядити телефони.
Дмитро Гаврилюк, один з тих, хто опікується роботою обох наметів, каже, що пункт для обігріву, крім всього, має попит серед тих, хто не встиг до комендантської години потрапити додому. Крім того, тут роздають пайки, о шостій вечора годують гарячим обідом. За день таку підтримку отримують близько 150 людей, а в пункті незламності кожен день заряджають свої ґаджети близько сотні одеситів.
Центр Одеси вражає — здається, генератори тут на кожному кроці.
Їх майже стільки, скільки й українських прапорів, закріплених на стінах будинків.
Працюють кав'ярні, магазини, банки — триває звичне життя. Багато хто поруч зі своїми закладами поставив досить великі стаціонарні генератори, втім вистачає й невеликих, які тут прив'язують товстими ланцюгами до стовпів.
У вікні кав'ярні, де готують шаурму, помічаю молодого хлопця, який дуже театрально, майже як середньовічний воїн, точить великого ножа.
Дізнаємося, що Мухамед, так звати хлопця, переїхав з Сирії до України п'ять років тому. Спочатку трохи пожив у Європі, там йому не сподобалось, тож приєднався до справи дядька, який живе в Україні вже 20 років. Каже, що в Сирії все життя розбомбила росія, все вкрала. В Україні подобається все, крім погоди, в Сирії зараз дуже тепло, натомість тут — холод.
Холодом віє і від моря.
У спальних районах Одеси, як і в центрі міста, працює малий бізнес. На фоні темних будинків видніються освітлені кав'ярні, заправки, автомийки та супермаркети.
Там, де є розетки, на великих АЗС та в деяких магазинах, купа людей. Але значно зручніше підзаряджатися в спеціально облаштованих місцях — це школи, намети ДСНС та навіть бомбосховища.
В одному з таких укриттів, яке обладнали на початку війни, поруч з ліжками граються діти, поки дорослі заряджають телефони, працюють за ноутбуками.
Головний тут Сергій, вони з сусідами майже рік тому обладнали це сховище у підвалі звичайної п'ятиповерхівки. Кілька місяців тому міська влада виділила генератор та забезпечує сховище пальним до нього.
Вражає кількість подовжувачів — здається, весь будинок може одночасно під'єднати свої телефони. Зараз Сергій разом з двома сусідками доглядає за порядком та безперервною роботою генератора.
Школа, магазини, палатки ДСНС — скрізь можна погрітися, випити чаю, зарядити мобільні пристрої. Втім, найкраще знайомство попереду.
В одному з будинків на першому поверсі помічаємо квітковий магазин, всередині світиться лампа. Магазин великий, але зараз порожній, крім продавця та квітів немає нікого. Втім, це лише ілюзія.
Дмитро, так звати продавця, починає розповідати про те, чим живе його квітковий і про те, чим далі планує жити сам.
"Думав вимкнуть світло і караул. Кому будуть потрібні квіти? Але життя продовжується. Зранку всі йдуть вітати — кому в пологовий, кому на день народження, кому під чорну стрічку, теж невід'ємна частина життя. Працюю, при свічках та при лампочках, але працюю. Перед вами пішли люди, після вас прийдуть люди.
Зараз я планую, відпрацювати 8 березня та відправитись на фронт. Хтось же має захищати рідненьку. Я хочу потрапити в армію після моїх свят. Я все зароблю, закрию питання зі своїми клієнтами, принесу додому трохи грошей, а потім перевдягнусь… Хтось же повинен йти. А чому не я? Не тому, що я великий та сильний, там це взагалі не потрібно. Просто там потрібні люди".
