Що не так в Гомільшанських лісах на Харківщині? Шукаємо проблему і рішення

У самому центрі Харківської області, на берегах річки Сіверський Донець розташований Національний природний парк "Гомільшанські ліси". Його створили у 2004 році з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних лісостепових природних комплексів долини р. Сіверський Донець, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Великі лісові масиви та різноманіття природних умов створили своєрідний резерват, у якому збереглося багато представників фауни та флори, характерних для сучасного лісостепу. На території парку чимало історичних пам'яток: городища скіфських часів та періоду Київської русі, залишки козацького монастиря.

До речі, саме цей парк має  один із найкращих звітів за програмою ведення "Літопису природи" за оцінками наукового куратора — Інституту зоології НАНУ та Української природоохоронної групи.

Практично від самого початку заснування природного парку його науково-дослідним відділом завідував Станіслав Вітер — кандидат біологічних наук та орнітолог, автор понад 50 наукових та науково-популярних робіт. Завдяки праці науковця вдалось створити 40 об'єктів Смарагдової мережі, виконавши відповідний пункт програми євроінтеграції України, що сприяло отриманню Україною статусу кандидату на членство в ЄС. А тепер Станіслав працює над першою у Світі україномовною великою енциклопедією "Життя тварин".

Та це не всі досягнення науковця та його колег, насправді їх набагато більше. Наприклад, створення баз даних GBIF (Це всесвітня база даних із біорізномаїття) щодо фауни та флори території Харківської області й частково Полтавської, АР Крим, Сумської, Київської та Донецької. Майже 15 тисяч реєстрацій мають стати у пригоді під час оцінки впливу війни на довкілля і розрахунку збитків від агресії рф.

У чому проблема?

Разом зі Станіславом Вітером в "Гомільшанських лісах" працювало 35 співробітників. З колегами науковець напрацьовував стратегії захисту природних екосистем парку, буквально навчав місцевих жителів дбайливо ставитись до природних ресурсів і протягом багатьох років відстоював цінність резервату — так, наприклад, місцевих штрафували за знищення червонокнижних видів рослин, проводили роз'яснювальні бесіди. 

Проте зараз нацпарк переживає турбулентні часи — Станіслав Вітер пояснює це неналежним керівництвом парку з боку його директора — Олександра Помазана.

"Поступово із місцевими встановлювались відносини, але зараз цей директор зруйнував ставлення місцевих до Національного парку як до поважної установи. Повернути віру місцевих в те, що парк працює, і що в природоохоронній установі не можна порушувати законодавство — буде дуже важко. Доведеться знов 10 років працювати із новим поколінням", — говорить  Станіслав Вітер "Рубриці".

Менш ніж за рік з установи звільнилось 23 людини, а місцеві жителі знов отримали карт-бланш на завоювання осередків природи. Через "Гомільшанські ліси" планують побудувати асфальтовану дорогу, а частину цінних територій взагалі, здається, хочуть приватизувати, аби побудувати там базу для відпочинку. Все почалось у грудні 2022-го, коли Міндовкілля призначило Олександра Помазана на посаду директора парку.

Перший конфлікт між колегами виник через суперечку про дороги.

На початку повномасштабного вторгнення перед загрозою окупації територій військові підірвали міст на території парку — звичайна справа майже по всій території України. Отже, шлях було зруйновано, і після того, як Олександр Помазан став директором, замість будівництва понтонної переправи поряд із мостом він запропонував прокласти новий асфальтований шлях через заповідний ліс, але поруч із закинутими базами відпочинку.

Цілком можливо, що асфальтована дорога за державний кошт може зробити ділянки, повз яких вона проходить, дуже привабливими для забудовників.

"Ця запропонована дорога має проходити через місця, де зараз закинуті бази відпочинку. За геокадастром вони не є частиною НПП, тож після побудови дороги ця земля, яку вони хочуть оформити у приватну власність, одразу зросте у вартості. Натомість понтонна переправа, яку я пропонував, завдала б набагато менше шкоди екосистемам, ніж будівництво нової дороги", — пояснює Вітер.

Другий конфлікт з'явився після спроби Помазана призначити "додаткові наукові дослідження" на особливо цінних природних ділянках. Станіслав Вітер пояснює: зазвичай після додаткових досліджень території легко можна призначити рубки лісу — й так підзаробити на деревині.

"На мою думку і думку колег, це містить корупційну складову і не може бути внесеним до нового «Проекту організації території НПП «Гомільшанські ліси». Можна зробити необхідний звіт і рубати", — коментує Вітер.

З часом ситуація переросла у відкритий конфлікт між Помазаном та Вітером, і у квітні другий вирішив звільнитися з установи, пропрацювавши в ній 15 років, протягом яких змінювалось аж шість директорів.

Першу заяву Станіслав віддав особисто в руки директору, другу — направив в установу офіційним листом на наступний день. Обидві заяви в установі отримали, але у відповідь Вітер аж через кілька місяців отримав з адміністрації парку дивний лист — про звільнення, як і хотів, але за численні прогули — з дати його заяви й аж до липня.

"В установі наразі понад 20 вакантних місць з наявних 35. Установа не може працювати в повну силу за таких умов, це неробоча установа", — каже Станіслав.

Після призначення директором Олександра Помазана заяву про звільнення склали 23 людини, і багато з них наводять те саме обґрунтування, що й Вітер — булінг від керівника. "Рубрика" поспілкувалась з одним зі співробітників парку, який звільнився. Ця людина попросила не називати її ім'я, проте зауважила, що вже давно знає нинішнього директора парку:

"Я його [Олександра Помазана — ред.] знаю особисто уже все життя із самого дитинства, і знаю, що це за людина — непорядна, некомпетентна, зухвала, і я зовсім не вірив, що його можуть поставити керівником… Його неодноразово помічали в бійках, до нього приїжджала поліція, і про це знає все село. Але сьогодні я розумію: його поставили, аби «крутити» там свої якісь махінації. Тож я розумів, що працювати з ним… Шкідливіше для свого здоров'я. Я зразу написав заяву, щоб піти у відпустку, спочатку на два тижні, потім на 90 днів, а коли цей термін скінчився, я одразу написав заяву на звільнення. Але до сьогодні я не знаю, чи звільнений я, чи ні, ситуація в мене — як у Станіслава", — розповідає колишній співробітник НПП "Гомільшанські ліси".

Зі слів нашого джерела, нинішній директор не орієнтується в управлінських питаннях, йому бракує етики спілкування. Натомість співробітники парку переважно працювали в ньому "тому, що це їм цікаво, а зовсім не через гроші". Наш співрозмовник також додав, що зарплати у працівників парку — "смішні".

Ці тези ми вирішили перевірити та запитали самого Олександра Помазана, чому люди "біжать" із парку, та що було зроблено за його каденції. Від коментарів телефоном (який вказаний на сайті установи) Олександр відмовився, а на офіційний запит, який ми направили в НПП "Гомільшанські ліси" 8 вересня, досі не відповів. Проте ми чекаємо на офіційну відповідь і обов'язково оновимо матеріал, якщо її отримаємо.

UPD: На поставлене питання про те, чому із Гомільшанського НПП звільнилась більшість працівників, в офіційному листі-відповіді, яке ми отримали 10 жовтня, пан Помазан зазначив, що цим колишні працівники створювали перешкоди для проведення ревізії. Претензії колег про некомпетентність назвав плітками, а плани, про які зазначали колишні колеги Помазана стосовно будівництва асфальтованої дороги, назвав такими, що ніколи не існували.

Яке рішення?

Станіслав Вітер та інші природоохоронці, зокрема й голова Української природоохоронної групи Олексій Василюк, почали бити на сполох. Так, Вітер написав заяву в Службу охорони праці, де підтвердили — Вітер має рацію, і його звільнення — неправомірне. Підготував Вітер і судовий позов — через порушення трудового законодавства. 

Окрім цього природоохоронець розказав про кричущий випадок і колегам-науковцям з Індії, Канаді, США, Чилі, Великої Британії та країн Європейського Союзу; розказав про ситуацію й "Рубриці".

Небайдужі направили кілька листів із проханням вирішити конфлікт й у Міністерство довкілля. Один — від Станіслава Вітера, інший — з детальним описом ситуації — колективно склали місцеві фермери, депутати й колишні співробітники парку. Жодних офіційних відповідей на ці листи ніхто з них досі не отримав, хоча активних дій з розв'язання подібних питань більше чекати нема від кого.

Природоохоронні установи в Україні фінансуються за державний кошт. Зарплати, зі слів працівників, там мізерні, тож майже всі ідейні природоохоронці — це справжні фанати своєї справи. Люди, яким дійсно подобається те, чим вони займаються. Втім, бути ефективними вдається лише за наявності гармонії в колективі:

"Нацпарки в Україні із хорошою внутрішньою кухнею можна перерахувати на пальцях, — каже природоохоронець, експерт Української природоохоронної групи Єгор Гринник. — Але вони є, і справді працюють. Хороший приклад — НПП Тузлівські Лимани, гарно процес був побудований й в Деснянсько-Старогутському Національному природному парку, хоча зараз там нікого вже не залишилось".

Остання установа знаходиться на кордоні із рф, і нещодавно там сталась трагедія. Лісівників розстріляло ДРГ, тож, за словами Єгора, працівники пороз'їжджались, адже виконувати обов'язки за таких умов — небезпечно для життя.

А проте, обидва парки можуть похвалитись гарними результатами. У Тузлівських лиманах, до прикладу, за кілька років вдалось відвоювати недоторкані землі на території установи у фермерів: незаконних оранок більше нема. Парк регулярно звітує про кількість браконьєрів, що спіймались, та навіть планує розширювати межі.

Що стосується Деснянсько-Старогутського парку — це взагалі унікальний випадок, адже команда працівників установи цього року отримала найпрестижнішу для нацпарків нагороду — "Кращий рейнджер" Міжнародної Премії IUCN WCPA (Світової комісії з природоохоронних територій, яка є однією з шести комісій Міжнародного союзу охорони природи.

Тож яким би банальним насправді не було рішення — краще перевіряти кандидатів та прислухатись до колективу, воно поки що є єдиним. І виконувати його має насамперед Міністерство довкілля України.