Невгамовні апетити Москви: як Білорусі нав’язують «вигідне об’єднання»

22 червня цього року багатьох здивували слова Президента Білорусі Олександра Лукашенка, коли він, розглядаючи економічні проблеми країни, не виключив, що у випадку економічного провалу Білорусь може увійти до складу «іншої держави»: «Ми на фронті. Не витримаємо ці роки, провалимося – значить, треба буде або до складу якоїсь держави йти, або про нас просто будуть витирати ноги». Також він додав: «І ще, не дай бог, розв'яжуть війну, як в Україні».

Слова білоруського лідера викликали не лише турботи серед білорусів, але й зацікавлення «східного сусіда». Коментуючи слова Лукашенка член Ради з питань міжнаціональних відносин при президенті Росії Богдан Безпалько майже зловтішався: «Слова Лукашенка підтверджують і високий ступінь залежності білоруської економіки від російської, а вірніше, високий ступінь субсидування і дотування Росією білоруської економіки через поставки дешевої безмитної нафти, дешевого безмитного газу, кредити, надання ринку збуту і так далі… по суті, є визнанням того факту, що сама по собі Білорусь не може впоратися з економічними труднощами».

У Білорусі, звичайно, з такими оцінками «високого ступеню субсидування економіки» не погодилися – там очікують на ціни «на рівні Смоленської області», що, з іншого боку, ще пробуджує московські апетити: «а ви й приєднаєтесь до Смоленської області, а потім отримаєте такі ж ціни». Московський націоналіст, один з ідеологів «російської весни» Павло Святєнков так і заявив: «Лукашенко лається, каже, що тарифи для Білорусії повинні встановлюватися як для Смоленської області, але Смоленська область – безсумнівна частина Росії, а Білорусь є незалежною державою. Якщо білоруська влада претендують на те, щоб тарифи були такими ж, як і в відношенні внутрішніх регіонів Росії, то, може бути, їм має сенс і з економічної точки зору задуматися про об'єднання».

Навіть ігноруючи той факт, що Смоленщина протягом своєї історії була пов'язана із Литвою, через що важко казати про Смоленськ як «безсумнівну частину Росії», ми можемо помітити нову тенденцію московської пропаганди: доведення «вигідності» приєднання Білорусі до РФ. При чому вони говорять саме про повну анексію, адже, певно, попередній формат «возз'єднання» у вигляді «Союзної держави Росії і Білорусі» вже не влаштовує московські амбіції. Слова вищезгаданого Павла Святєнкова були наведені у «опитуванні експертів» московським ресурсом EurAsia Daily, який зорієнтований на пропаганду «євразійського проекту»: побудові навколо агресивної РФ власного геополітичного блоку на противагу Заходу.

Окрім Святєнкова єдиним іншим «опитаним експертом» EADaily виступив відомий пропагандист Єгор Холмогоров, яки зображує анексію Білорусі як виключно позитивне, пасторальне, навіть «апетитне» видовище: «Після возз'єднання з Росією Білорусь зі своєю збереженою промисловістю може розраховувати на серйозний економічний розквіт. Росія – багата країна і в годину економічного буму, і навіть в епоху кризи. Вона здійснює такі проекти і може виробляти такі інвестиції, які маленька Білорусія просто не могла собі дозволити. Всі чудово знають, що вона зараз працює на знос, практично всі товари конкурентоспроможного якості відправляючи в Росію. У своєму Обнінську я можу купити білоруську індичку з чорносливом, а в самій Білорусії я її не бачив жодного разу».

Опустимо типову пропагандистську брехню і подивимося, чого бояться у Москві у білоруській ситуації. У словах Холмогорова можемо побачити явну погрозу білоруській незалежності: «У неспокійному зовнішньополітичному становищі краще бути "чиїмись", ніж "нічиїми", територія яких використовується для конфліктів. І це все не кажучи про головне: білоруси і великороси – один народ, одна цивілізація, одна віра. Наш поділ є абсолютно штучним. Сепаратність Білорусії веде до вигадування фантомних ідеологій типу "литвінізму", форменої історичної дурниці». Святєнков також вторить історичній паніці Холмогорова: «Білорусія – результат радянського національного конструювання, і якщо вона не возз'єднається з Росією, її може спробувати поставити в залежність від себе Польща, оскільки і Україна, і Білорусія – це креси, східні околиці середньовічної польської імперії».

Тобто, для московської пропаганди дуже неприємною є реставрація у Білорусі литвинської ідентичності, пам'яті щодо належності до Великого князівства Литовського, близькість до Литви та Польщі. Можуть здивувати слова про належності Білорусі до «нічиїх», до території, яку потенційно можуть «використовувати для конфліктів», адже Республіка Білорусь є частиною ОДКБ, яку у Москві намагаються подати як реальну альтернативу НАТО. Певно, належність до ОДКБ та до «Союзної держави» вже є недостатнім для Москви рівнем білорусько-московської інтеграції.

На жаль, представники білоруської влади залишають більше сподівань для ненаситної Москви, аніж до власної нації. Міністр зовнішніх справ Білорусі Володимир Макей заявив, що військова база США в Польщі призвела би до зростання «регіональної недовіри» та у такій ситуації Білорусь не планує дозволяти Росії розміщувати війська на своїй території, але може переглянути таку позицію, якщо, наприклад, Польща прийме постійний американський контингент.

Таке загравання із Москвою здається неймовірно небезпечним, враховуючи загарбницькі апетити тієї. На прикладі України, Молдови, Грузії, Вірменії ми бачимо, що коли московське військо розміщується на певній території, назад воно буде намагатися піти лише разом із територією, а ігнорування планів експансії як «пустої пропаганди» є недоречним: Москва вже показала, що цілком готова спиратися на «напрацювання» своєї пропагандистської машини у разі потреби «обілити» ту чи іншу інвазію. Можливо, враховуючи масове проникнення людей із російським громадянством та іншими зв'язками у вищі органі влади України до 2014 року, ми просто бачимо подібну ситуацію із Білоруссю, тож білоруські еліти можуть просто бути не дуже зацікавленими у збереженні незалежності нації поза персональним терміном Лукашенка. У випадку приходу до влади нових політичних сил, сьогоденна еліта може бути змушена відповідати за десятиріччя корупції, репресій та інших злочинів, чого їй зовсім не потрібно. Тож розрахунки амбітних московських ідеологів на співпрацю білоруських еліт у випадку збереження преференцій при приєднанні до РФ можуть бути близькими до реальності.

Питання лише в тому, чи вистачить економіці РФ сили для підтримання агресій на декількох фронтах, будівництва нових нафтогазових проектів та при цьому інтегрувати ще й білоруську економіку, де сформувалися власні стандарти життя та очікування громадян від держави. Враховуючи спроби економії на пенсійних накопиченнях громадян, анексія Білорусі буде виглядати не геополітичним тріумфом, а просто новим економічним тягарем для російських громадян. Інтеграція нового економічного тягаря, щоб відволікти народні маси від старого (пенсійного) тягаря – нонсенс. Тож скоріш за все поки що лише створюються «напрацювання» пропаганди для можливого використання проти Білорусі у майбутньому.

Нагадаємо, що на думку білоруського політолога Алеся Лагвінця є загроза втрати Білоруссю своєї незалежності вже цього літа.