fbpx
Сьогодні
Люди справи 09:23 29 Бер 2021

Непомітні Титани. Як це – бути двірником

Не гребують найбруднішою роботою, встають вдосвіта – ще до того, як прокинуться інші городяни, та вимушені борсатися у смітті. Це про двірників. На них не завжди звертають увагу, але вони тихо займаються своєю роботою, аби наші вулиці були чистішими.

Як люди стають двірниками? Скільки отримують за важку працю? А також про правила роботи – у цьому матеріалі. Свої історії нам розповіли Галина Рахманова та Тетяна Чуприна. Вони стоять на варті вулиць Дніпра вже не одне десятиліття.

English version here

Фото: "Рубрика"

Двірник Галина

Шоста ранку, сонце ледь починає прогрівати морозне повітря. Де-не-де стукають під'їзні двері – на роботу поспішають найраніші жайворонки. А Галина вже у повній готовності приступати до роботи – одягнена у жовтий жилет, у руках – мітла, поряд – відро для сміття. 

Галина сором'язливо просить не фотографувати зблизька, бо не має зубів. У цей березневий ранок вдягнена у три кофти та троє штанів. Квапиться, щоб приступити до роботи, бо у -11 надворі пощипує рум'яні щоки. Галині Рахмановій – 64 роки і вона – двірник.

"Нині у мене 7 з половиною тисяч квадратних метрів, це шість під'їздів, двір – червона лінія", – так свої володіння розписує комунальниця. Вони розташовані на одному з житломасивів Дніпра. 

Шурх-шурх-шурх – подвір'ям шириться звук прибирання. Між помахами жінка нахиляється, щоб висмикнути бур'янину, яка проросла поміж асфальтом. Чим ближче до сьомої години, тим більше людей на вулиці – дехто з городян привітно вітаються із жінкою. 

У цьому дворі Галина прибирає ось уже 17 років. Опинилась тут випадково. Ще на початку 2000-х працювала у Синельниково кухаркою при радгоспі, у полях годувала хліборобів. Але пішли скорочення, тому довелося шукати іншу роботу – на вакансію двірника натрапила у Дніпрі. 

Як це — бути двірником

"Спочатку складно, тому що незвично. Іноді відчувала огиду, наприклад, коли працювала зі сміттєзбірниками будинків, їх раніше вичищали двірники. Відкриваєш, а звідти вода як хлине, бруднилися сильно". 

Та їх майже всі заварили кілька років тому. Причина – дніпровським двірникам було важко обслуговувати сміттєзбірники: із проводу на комунальників могло впасти що завгодно – навіть шприці з голками. Нині у кімнатах, куди раніше виходили стволи із відходами, – комори комунального інвентарю інвентарю. А ще там можна сховатися від вітру та у перерву випити чаю. 

"Мій робочий день починається о 6 ранку. Перерва – з 10 до 11. Працюємо у будь-яку погоду. Навесні та влітку – підмітаємо, восени – згрібаємо листя. До речі, це найважча робота, бо його падає дуже багато. А взимку – боремося із снігом та посипаємо вулиці. Коли дощ, теж без роботи не сидимо: ходимо збираємо папірці". 

Після підмітання жінка береться очищати дворові смітники, а потім – збирає сміття на газоні. Там накопичилося багато: цигарки, обгортки та гілля. За деревами Галину майже не видно, лише чутно – коли видихає після того, як розігнеться. 

Чи важко у такому віці займатися фізичною працею? Так, каже Галина Іванівна, але тіло звикає до всього. Та й хворіти просто ніколи – прибирати потрібно весь рік. 

Як це — бути двірником

"М'язи болять, ноги та руки крутять, але це не від роботи, а віку. Від нього нікуди не подінешся".

Головне, – ділиться комунальниця, – щоб люди ходили чистими вулицями і не скаржилися на її роботу. Жінці приємно, коли мешканці кажуть просте "дякую". 

За свою роботу щомісяця Галина отримує 4 780 гривень. Небагато, але теж гроші. Жінці пропонували повернутися на роботу кухарки. Але відмовилась, мовляв, і тут непогано. 

Майстер Тетяна

Як це — бути двірником

Слідкує за роботою Галини Тетяна Чуприна – майстер. Майже кожен її ранок починається із обходу території. Під керівництвом жінки 12 двірників, на кожному – більше 7 тисяч квадратів для прибирання.

"Я маю прийти, подивитися, як себе почуває двірник, нагадати техніку безпеки, що треба обов'язково одягати жилет – зимовий або літній, перевірити інструмент на справність", – розповідає жінка.

Нині для роботи у двірників є весь необхідний інвентар. Хоча були часи, коли видавали лише березові мітли. Усе це пам'ятає Тетяна, бо працює у комунальній сфері з 1984 року. За цей час довелося і самій прибирати вулиці. 

"Я прийшла у цю фірму і кілька років пропрацювала бухгалтером. Тоді виявилося, що мені необхідні свої квадратні метри. Я 2 роки мела вулиці, та отримала службове житло. А нині я – майстер".

Переважно працюють двірниками люди за 60-70 років. Багато хто з них пиячить, розповідає Тетяна, але інших кадрів на ці умови немає. Молодь йти не хоче, бо непрестижно та брудно. 

Як це — бути двірником

Хоча, за словами жінки, кожна робота має цінуватися, а в цій є і свої переваги. Серед плюсів – перебування на свіжому повітрі, а також короткий робочий день – після 14-ої години вже вільний. Нині якщо не вистачає працівників, Тетяна може і сама вийти прибирати. 

"Не всі люди добре ставляться до нашої роботи. Є такі, що зневажають. Можуть спеціально ставити свої автівки на газони – у мене навіть доходило до конфліктів, або залишати після себе відходи біля лавочок, хоча поряд є смітник. Їм просто важко прибрати після себе. Якось городяни не завжди цінують чистоту". 

Як це — бути двірником

Як це — бути двірником

І справді, робота двірників – важка і необхідна. Найменше, чим кожен може допомогти їм, – це ставитися до цієї роботи з повагою. А ще – помічати цю роботу і людей, які її виконують. Супергерої та героїні не завжди носять плащі – іноді замість них вони мають мітли.

Фото: Олександра Ткач, для "Рубрики"

Рубрика:
Кейси
650

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: