Українські міста (не)справляються з опадами: звідки запозичити досвід, аби вирішити проблему
У чому проблема?
Що не дощ — то новий потоп в українських містах. Часом збурені, іноді — приголомшені користувачі соцмереж викладають сотні світлин затоплених вулиць і дворів.
Злива у столиці. Фото: Alina Kondratenko / facebook
Наприкінці червня через затоплення підземного паркінгу у ЖК Victory V постраждали десятки автівок — збитки становили близько $500 000. А після сильної грози 7-го липня у Києві затопило підземний перехід поблизу станції метро "Деміївська", який фактично перетворився на "басейн", куди впала жінка.
Цього літа в КМДА нарешті назвали одну з причин підтоплень — неспроможність системи дощової каналізації впоратися із миттєвою, великою кількістю опадів. І це правда: кілька років тому київські сталкери пройшлися деякими підземними колекторами, щоб перевірити їхній стан — майже наполовину вони були заповнені сміттям. Прибрати його — найпростіше та найлогічніше рішення. Та чи розв'яже воно проблему повністю — неясно.
Стоп-кадр з відео, знятого у колекторі річки Либідь
Цьогоріч журналісти видання Liga.net звернулись до КМДА із запитом, аби отримати пояснення, що ж стало причиною водного колапсу в столиці натомість отримали стандартні відписки. Мовляв, кількість опадів понаднормова, наявна каналізаційна система, побудована у 50-60 роках минулого століття, вже вичерпала свій ресурс, та й взагалі, функції з утримання колекторів покладені на Київавтодор.
Так чи інакше, з покладеними функціями установи явно впоратись не можуть. Висновок один: систему необхідно змінювати, і підходити до цього питання комплексно.
"Рубрика" вирішила розглянути, які рішення можливо застосувати в місті, аби врятувати його жителів від повені після дощів.
Яке рішення?
Концепція "міста-губки"
Оскільки дощові мережі українських міст уже не можуть впоратись з опадами, які ми бачимо сьогодні, потрібно шукати шляхи, щоб максимально зменшувати кількість води, яка потрапляє у дощову каналізацію. Технології, які з'явились останнім часом у світі, дозволяють впровадити в містах ретенцію, тобто затримку води в екосистемі міст.
Фактично, міста можуть самі поглинати воду. Суть підходу в тому, щоб створити у місті такі умови, аби 80-90% опадів поглиналось екосистемою, а лише 10-20% — потрапляло у каналізацію.
Приклад концепції міста-губки. Джерело: thewaterchannel.tv
Раніше "Рубрика" вже наводила приклади рішень для реалізації такої концепції. Висадка кущів та дерев, які затримують воду в ґрунті, прокладення спеціального покриття Topmix Permeable замість асфальту, яке пропускає через себе воду, а не залишає її на поверхні, зелені дахи та фасади — такі варіанти цілком можуть бути впроваджені в місті без залучення великих коштів на ремонт чи глобальну зміну концепції водовідведення.
Покриття Topmix Permeable, яке має меншу щільність, ніж звичайний асфальт, за рахунок чого пропускає воду крізь себе, а не затримує її на поверхні. Фото з мережі
До створення міст-губок у світі підходять глобально та заохочують забудовників збирати та використовувати дощову воду
У жовтні 2014 року Міністерство житлово-комунального господарства Китаю видало "Технічні вказівки щодо будівництва міста-губки". У документі наголошують на важливості високорівневого дизайну для управління міською дощовою водою, а також розповідають про плани керувати міським будівництвом, визначаючи пріоритетом екологію.
Програма розрахована не лише на те, щоб запобігати наслідкам злив. Відповідно до прийнятого в Китаї законодавства, 70% дощової води міста тепер мають збирати та використовувати, а до 2030 року частка має зрости до 80%.
У Європі до створення міст-губок заохочують монетою. В німецькому місті Адлерсхоф мерія ввела субсидії для домовласників, які озеленять свої дахи до такої міри, що ті акумулюватимуть як мінімум 60% опадів.
Як це виглядає на практиці?
Ідея міста-губки полягає в тому, щоб створити міста, наповнені природними просторами, такими як парки, озера та водно-болотні угіддя, які здатні поглинати, зберігати та очищати дощ і повені. Також в концепцію включені менші інструменти — біологічні плити, дощові сади, водопроникні тротуари та зелені дахи. Така "зелено-блакитна інфраструктура" відрізняється від створеної людиною "сірої інфраструктури", яка заповнює більшість міст та лише спрямовує потоки води в каналізації та бетонні резервуари.
Терасові водно-болотні угіддя в Хайкоу, одному з двох великих міст Хайнаня. Джерело: Turenscape
Китайська острівна провінція Хайнань є чудовим прикладом такої концепції. Річ у тім, що саме Хайнань часто страждав від сильних повеней через мусонний клімат — саме тому він і став "демонстраційним" містом проєкту.
У Хайкоу (місто в Хайнань) видалили бетонні протипаводкові стіни навколо річки Майшоу, а навколишню територію перетворили на проєкт відновлення мангрових лісів із затоплюваними пішохідними доріжками, що проходять через неї.
Реалізований у Хайкоу проєкт навколо річки Майшоу. Фактично, замість міської інфраструктури були створені "міські" заплавні території. Джерело: Turenscape
Додали й терасові водно-болотні угіддя, щоб допомогти переробляти 6000 тонн очищених стічних вод на день, тим самим значно покращивши якість води.
"Терасові" водно-болотні угіддя навколо річки Майшоу, побудовані за проєктом, який тисячами років використовувався в традиційному сільському господарстві Китаю. Джерело: Turenscape
Інші спроби перетворити китайські міста на губки також виявилися ефективними. Дослідження Уханя показало, що його 389 проєктів губчастих міст на площі 38,5 квадратних кілометрів не тільки зменшили повені, але й поглинали 725 тонн CO2 на рік, знизили температуру більш ніж на 3°C, а ще — подвоїли вартість землі.
Не Китаєм єдиним. Заплановане проєктом затоплення територій може справлятись із повенями в місті
Кілька можливих варіантів запропонував Іван Шевцов — український тренер, небайдужий до потопів в місті. У треді на twitter він згадав про інженерне розв'язання проблеми підтоплень, яке бачив в Японії на власні очі.
Навколо спортивного центру Йокогамі все було спроєктовано так, що територія може утримати 3,9 мільярда літрів води.
"При величезних штормах та зливах вода затопить необхідні зони, які потім легко відновляться, не нашкодить більш важливій вуличній інфраструктурі та не паралізує активність району", — написав Шевцов.
Сухі відстійники. Після дощу — озеро, а під час засухи — галявина
Базуючись на такому принципі запланованого підтоплення, можна споруджувати й об'єкти меншого розміру та вартості. Іноді за рахунок ландшафту будуються паркові зони які служать резервними місцями та беруть на себе удар. Їх називають "Dry retention pond", тобто сухі відстійники. Вони утримують надлишкову воду та не дають їй затопити вулиці.
Схожих об'єктів у світі багато, вони відрізняються за розміром та об'ємом і виглядають по-різному. Але функцію несуть одну — затримати воду, взяти її на себе, а потім злити в труби далі, коли злива мине.
Фото ілюстративне
Схожі за логікою, але більші за масштабом бувають зони, де є озера зі стоячою водою. Тобто це і паркова зона, і об'єкт, який має функціонал для стримання надлишкової води та розвантаження системи зливу.
Фото ілюстративне
То що можна зробити?
Підходити до проблеми злив у містах потрібно комплексно. Звичайні процедури на кшталт чищення стічних каналів та побудови нових вже стають рудиментами у світі натомість їх заміняє сталий підхід до планування зелених міст-губок.
- Нові будівлі мають бути сплановані та побудовані відповідно до наявної каналізаційної системи;
- Проєкти мають враховувати управління дощовою водою на комплексному рівні, що неможливо без співпраці з органами місцевої влади;
- Участь громадськості також відіграє важливу роль у плануванні міст. В Україні діють кілька урбаністичних організацій, які можуть допомогти звернути увагу на проблеми повеней міст. Це "Плато" у Львові, "Агенти змін" у Києві, "Тепле місто" у Франківську, "86" у Славутичі та "Культурний діалог" у Кременчуці. Долучайтесь до їхньої діяльності, будьте активними та небайдужими до місць, де ви живете!
