«Відставка без відставки» Назарбаєва. Що залишив після себе «лідер нації»?

«Сталевий профіль Казахстану». «Без правих і лівих». «Кремлівська безвихідь». «На порозі XXI століття». «У потоці історії». «Епіцентр миру». Це не просто лозунги, – це назви книжок, виданих від імені Нурсултана Назарбаєва, багаторічного правителя Республіки Казахстан, який сьогодні оголосив про те, що залишає посаду президента. Заява президента викликала резонанс у ЗМІ та змусила багатьох замислитися над подальшою долею Казахстана. У чомусь парадоксальне існування сучасного Казахстану, його поєднання новітнього досвіду та технологій Заходу із традиціями старих мусульманських феодальних і племінних систем Сходу, дійсно «без правих і лівих», – це спадок довгого президентування Назарбаєва, за яке у Казахстані змінилося 10 урядів (всі з яких, однак, так чи інакше належали до правлячої партії Нур-Отан). Дії Назарбаєва викликали особливу паніку у Москві: RT видала матеріал під заголовком «Казахський президент Нурсултан Назарбаєв, ключовий союзник Росії, залишає посаду», а московський ватажок Володимир Путін особисто зателефонував президентові Казахстану. Неочікувана заява казахського лідера змушує нас зануритися у специфіку казахської політичної системи у пошуку «підводних каменів» у відставці Назарбаєва.

«Не прощається, а каже до побачення»

По-перше, варто відмітити, що залишаючи посаду Президента Республіки Казахстан, Нурсултан Назарбаєв не залишає політичне життя країни, не кажучи вже про його високий статус у неформальних відносинах між етнічними групами у Казахстані та за його межами: Назарбаєв залишається головою Асамблеї народів Казахстану, а також Всесвітньої асоціації казахів, зберігає титул «Лідер нації» (з 2010 р.). Найважливіше те, що екс-президент збереже посади голови партії «Нур Отан» і голови Ради Безпеки Республіки Казахстан. Остання посада, створена у 1999 р., дозволяє Нурсултану Назарбаєву зберегти широкі повноваження, конкретно: «координує діяльність силових структур, центральних і місцевих виконавчих органів, а також аналізує законопроекти і контролює виконання нормативних документів в межах компетенції… Рішення, прийняті Радою Безпеки, є обов'язковими до виконання державними органами Республіки Казахстан.» На практиці, як зазначають експерти BBC, Назарбаєв збереже повноваження, які потенційно є вищими за президентські, але його основною функцією буде «реферування», використання свого суспільного авторитету для збереження співпраці можновладців із різних регіонів Казахстану.

По-друге, залишення Назарбаєвим посади все ж не є повністю неочікуваним. У лютому Президент Республіки Казахстан відправив у відставку уряд країни. Його власний президентський термін (після чергової «перемоги на виборах» у 2015 р.) мав закінчитися у 2020 р., таким чином його президентування нараховувало б 30 років (на даний момент виходять неповні 29 років – якщо тільки за початок президентування не рахувати перебування Назарбаєва на посаді Першого секретаря ЦК КП Казахстану з 1989 р.). Окрім заздалегідь підготовленої позиції голови Ради Безпеки, у останні роки Назарбаєву формували імідж «людини-епохи», яка  так чи інакше закінчується: саме під такими гаслами були створені документальні фільми від GB Production Kazakhstan, а також проведені виставки музейних фондів і бібліотек, які зображували «біографію та значення діяльності першого президента».

Що далі?

Відповідно до казахстанського законодавства, наступні Президенти Республіки Казахстан мають право займати посаду не більше двох термінів поспіль (для першого президента – без обмеження термінів). Чи призведе це до демократизації політичної системи країни, чи наступні президенти теж змінять законодавство «під себе» – питання часу. На даний момент Касим-Жомарт Токай, Голова Сенату Парламенту Республіки Казахстан, буде тимчасовим виконуючим обов'язків президента, а офіційного нового голову держави має бути обрано на виборах. Скоріш за все, це буде черговий представник правлячої партії «Нур-Отан», яку казахська опозиція вважає псевдодемократичною і тоталітарною, а ОБСЄ звинувачує у фальсифікації виборів і використанні адміністративного ресурсу. Разом із «конструктивною опозицією» у вигляді партії «Ак Жол», правляча партія просто не допускає опозиційні партії до участі у виборах, побоюючись конкуренції. На даний момент здається, що створена у країні політична система просто не допустить при владі жодних політичних сил, окрім тих, що схвалені особисто Назарбаєвим, однак ніхто не відміняв «вітру змін». По-перше, план Назарбаєва зберегти впливову посаду може потерпіти невдачу: наприклад, це не вдалося зробити колишньому вірменському керівникові Сержу Саргсяну. По-друге, символічне значення відставки Назарбаєва може так чи інакше викликати т.зв. «відчуття свободи» та можливі протести проти правлячої партії, або спровокувати її розпад («Нур-Отан» охопив кілька попередніх політичних сил), чи викликати особисті амбіції у ватажків «Ак Жол».

Головне питання в тому, чи зможе Нурсултан Назарбаєв продовжувати використання власних особистих зв'язків із різними силами у Казахстані задля консервації нинішнього порядку, чи його відмова від посади спровокує в решті-решт і втрату реальної сили? Це може залежати від того, хто стане наступним офіційним лідером Казахстану. Серед потенційних кандидатів обговорюються посол до Москви Імангалі Тасмагамбетов, донька президента та депутат Сенату Дарига Назарбаєва, її опонент та зять президента Тімур Кулібаєв. Кандидатури більш-менш влаштують як власне родину Назарбаєвих, так і Москву, але конфліктують між собою та мають неоднозначну репутацію у країні за різних причин (Тасмагамбетов відправлений до Москви через побоювання Назарбаєва про його посилення, Дарига Назарбаєв зневажається як політичний діяч в умовах гендерної нерівності, Кулібаєв пов'язаний із Жанаозенською трагедією, коли було вбито 14 протестуючих). Не можна забувати і про фактор мультиетнічності Казахстана – колишній прем'єр-міністр Карім Массімов, голова Комітету національної безпеки Казахстану, також має широкі повноваження, зв'язки із Кремлем та політичний вплив, однак належить до уйгурського етносу, що може викликати протест з боку казахських виборців. Звичайно, для авторитарних країн типовим буває і збереження тимчасовим президентом своєї посади, через що не можна забувати і про кандидатуру Касима-Жомарта Токая, який таким чином стане президентом країни у віці 65 років. З іншого боку, можливий також і феномен Кастро, коли наступником після відставки попереднього керманича стає його родич. Так чи інакше, буде цікаво спостерігати за подальшою ситуацією у країні.

Спадок Назарбаєва

Майже 30 років правління Нурсултана Назарбаєва – визначний для Казахстана період. Назарбаєв, напевно, єдиний серед «союзників» Москви, який зміг зберегти суверенітет, не віддати Кремлю «першості» у переговорах, та зупинити процес русифікації країни, популяризувавши казахську національну ідентичність та повернувши казахській мові латинську абетку (подібно до більшості тюркських мов). При цьому також зберіг контакти із Заходом, розвинувши широку економічну співпрацю із США та ставши особистим союзником колишнього британського прем'єр-міністра Тоні Блера, який проводив «damage control» на допомогу Назарбаєву серед світових демократій після Жанаозенської трагедії. Економічне зростання завдяки торгівлі природними ресурсами дозволило Казахстану створити сильну економічну базу, однак з 2014 р., після падіння цін на нафту у ході московської агресії проти України, Назарбаєв піддавав критиці дії кабінету міністрів за неспроможність «виправити прогалини в економіці». «Нафтова криза» показала реалії застою у казахський економіці, яка до того моменту позиціонувалася як виключно успішна на пострадянському просторі, особливо на прикладі колишньої столиці Алмати та нового центру країну – «футуристичної» Астани. Економічний підйом та «футуризм» не зупинив і численні порушення прав людини, придушення інакомислення, насадження цензури, заборони участі опозиційних партій у виборах, створення культу особи, корупційних схем. Якщо в Україні падіння СРСР призвело до болісного, але прогресивного шляху створення демократичних інститутів та демократизації політичного і суспільного ладу, то еліта Казахстану повернулася до традицій патріархального ладу Середньовіччя, відновивши практику заведення токал («молодшої за рангом дружини») та встановивши тотальний непотизм в управлінні державою та бізнесом, створивши систему в якій неможливе істотне кар'єрне зростання без кровних зв'язків. Час покаже, чи зможе Казахстан після модернізації технічної розпочати й соціальний прогрес, та якою у цьому буде роль створеної за Нурсултана Назарбаєва політичної системи.